Продаж товарів пов’язаним особам за ціною, нижчою за ціну придбання: як довести звичайність ціни

В обраному У обране
Друк
Редакція ПБО
Податки & бухоблік Січень, 2007/№ 4
Ухвала

Вищий адміністративний суд України

Ухвала

від 1 червня 2006 року

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого-судді: <...>, суддів: <...>, при секретарі: <...>, за участі представника ДПІ у м. Рівне гр. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Рівненської об’єднаної державної податкової інспекції Рівненської області (далі — ОДПІ) на постанову господарського суду Рівненської області від 18 жовтня 2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2005 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «С-ЛТД» (далі — ТОВ «С-ЛТД»), м. Рівне, до Рівненської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

встановила:

У квітні 2004 року ТОВ «С-ЛТД» звернулось до суду із зазначеним вище позовом до Рівненської ОДПІ, в якому просило податкове повідомлення-рішення № <...> від 23 квітня 2004 року визнати недійсним.

Постановою господарського

суду Рівненської області від 18.10.2005 задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «С-ЛТД», визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Рівненської ОДПІ від 23.04.2004 № <...> про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 2414 грн., де 1609 грн. — основний платіж та 805 грн. — штрафні (фінансові) санкції; стягнено з відповідача на користь позивача судові витрати.

Суд мотивував свою постанову тим, що застосування звичайних цін при визначенні перевіркою вартості реалізованих товарів пов’язаній особі — ТОВ «С-Агросервіс» за цінами нижче звичайних цін податковим органом не обґрунтовано і позивачем не порушено п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Ухвалою

Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2005 року зазначена вище постанова суду першої інстанції залишена без змін.

У касаційній скарзі

Рівненською ОДПІ ставиться питання про скасування рішень господарських судів, якими, на думку позивача, невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, і ухвалення нової постанови, якою в позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, пояснення осіб, які з’явилися на судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правову оцінку обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що

касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При розгляді справи господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що за результатами проведеної ДПІ у м. Рівне планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «С-ЛТД» за період з 01.10.2001 по 30.06.2003, 17.11.2003 складено акт, яким встановлено порушення позивачем п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість за 2002 рік на суму 45909 грн.

В акті перевірки від 17.11.2003 зазначено, що ТОВ «С-ЛТД» у I кв. 2002 року продало пов’язаній особі зернові відходи за ціною 200 грн. за тонну з ПДВ, що нижче ціни придбання — 300 грн. за тонну з ПДВ; у II кв. 2002 року продало борошно за ціною 820 грн. за тонну з ПДВ, що нижче звичайної ціни 910 грн. за тонну з ПДВ.

На підставі вказаного акта перевірки 20.11.2005 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № <...> про визначення позивачу податкового зобов’язання за платежем податку на додану вартість у сумі 68864 грн., де 45909 грн. — основний платіж та 22955 грн. — штрафні (фінансові) санкції. Це податкове повідомлення-рішення було оскаржено платником податку до ДПІ у м. Рівне, якою прийнято рішення про відмову в задоволенні скарги і 11.12.2003 прийнято податкове повідомлення-рішення № <...>.

За результатами розгляду скарги позивача в ДПА України на це податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне 23.04.2004 прийнято нове податкове повідомлення-рішення № <...>, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 2414 грн., де 1809 грн. — основний платіж та 805 грн. штрафні санкції, яке є предметом оспорювання.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Чинним на момент укладення та виконання договору Законом України «Про підприємства в Україні», зокрема, п. 1 ст. 23 передбачено, що підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами (тарифами), що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, — за державними цінами і тарифами.

Згідно з п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, установленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого п.п. 1.20.1 цього Закону.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції при розгляді справи, таких дій податковим органом вчинено не було, відповідного обґрунтування реалізації позивачем продукції за ціною нижче звичайної в акті перевірки не наведено. Отже, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача на лист Рівненського облуправління статистики від 11.11.2003, оскільки і в цьому листі, і в листі, наданому позивачу на його запит, управління статистики повідомило, що середні ціни на окремі види промислової продукції, у тому числі на борошно 1-го ґатунку та зерновідходи, в управлінні статистики відсутні.

За таких обставин апеляційна інстанція обґрунтовано погодилась з висновком суду першої інстанції, залишивши без змін постанову, яка відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи.

При встановленні наведених фактів судами не порушено норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. 221, 223, 224, 231 КАС України, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції

у м. Рівне залишити без задоволення.

Постанову господарського

суду Рівненської області від 18 жовтня 2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2005 року — залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.



коментар редакції

Продаж товарів пов’язаним особам за ціною, нижчою за ціну придбання: як довести звичайність ціни

Навряд чи знайдеться підприємство, якому хоча б одного разу не довелося зіткнутися з правилами застосування звичайних цін. Адже для цілей обкладення ПДВ фактично кожна операція вимагає від платника податків орієнтуватися саме на звичайні ціни (див. п. 4.1 Закону про ПДВ).

Тому не дивно, що податківці, приходячи на перевірку, приділяють велику увагу порядку застосування звичайних цін. Однак дуже часто їх претензії до платників податків із приводу неправильного визначення бази для нарахування податкових зобов’язань з ПДВ бувають несправедливими.

Представники ДПАУ начебто забувають, що відповідно до п.п. 1.20.1 Закону про податок на прибуток звичайною є

ціна, визначена сторонами договору, і, якщо не доведено протилежне, вважається, що вона відповідає рівню справедливих ринкових цін. А доводити таку відповідність ні продавець, ні покупець не зобов’язаний. Якщо у представників податкової все ж таки виникли сумніви щодо звичайності ціни товарів (робіт, послуг), що реалізуються, то доводити протилежне повинні саме вони.

У ситуації, що розглядається, яка стала предметом для розгляду в суді, податківці не погодилися з тим, що при продажу пов’язаній особі товарів за договірною ціною, нижчою за ціну придбання, підприємство прийняло за базу для нарахування податкових зобов’язань з ПДВ

не ціну придбання, а договірну ціну. Звичайно в подібних ситуаціях перевіряючі вказують на негосподарське використання товарів, реалізованих за ціною нижче за ціну придбання, але в цьому випадку, як бачите, вони пішли іншим шляхом. Результат їх незадоволення втілився в донарахування податкових зобов’язань і застосування до підприємства штрафних санкцій.

Однак податківці, дотримуючись процедури донарахування податкових зобов’язань відповідно до п.п. 1.20.10 Закону про податок на прибуток, не потурбувалися про отримання від платника податків обґрунтування реалізації продукції за ціною нижче за звичайну і

не направили йому відповідний запит, хоча мали на це право згідно з п.п. 1.20.8 цього Закону.

Така бездіяльність працівників податкових органів і дала привід для прийняття судом рішення на користь платника податків. Адже якби запит на адресу підприємства було направлено, то

звичайність дешевизни товару, проданого пов’язаній особі, напевно, була б виправданою. Тим більше, що донарахувати податкові зобов’язання за непрямими методами податківці не могли у зв’язку з відсутністю відповідної методики. Для доведення звичайності низької ціни підприємству досить було б надати інформацію про:

— утрату товаром якості;

— закінчення терміну його зберігання;

— зниження споживчого попиту на товар;

— відсутність укладених на момент продажу договорів з ідентичними (однорідними) товарами в порівнянних умовах.

У разі отримання таких контраргументів податківцям нічого не залишалося б, як погодитися з розміром податкових зобов’язань з ПДВ, нарахованих виходячи з договірної (а отже, звичайної) ціни.

Однак підприємство надало суду документи з обласного управління статистики, що свідчать

про відсутність для порівняння інформації про ціни на проданий товар. І цей факт судовий орган визнав достатньою підставою для визнання претензій податківців безпідставними. Адже згідно зі ст. 13 Указу № 817/98 індикативні чи звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх для податкових або митних цілей установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України. А оскільки договірну ціну порівнювати нема з чим (вона є індивідуальною), то її і слід було прийняти як звичайну.

Добре, що у платників податків є можливість урегулювати подібні ситуації за допомогою судових органів. Однак якщо до таких радикальних заходів ви не готові, запасіться хоча б необхідними аргументами на користь звичайності договірної ціни. У цьому вам допоможуть статті «Звичайна ціна: як її визначити?» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 89) та «Звичайна ціна — нічого незвичайного» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 98).

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд