Вищий адміністративний суд України
Ухвала
від 3 травня 2006 року
Вищий адміністративний суд України <...>, розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2005 р. та постанову господарського суду м. Києва від 14.10.2005 р. у справі № 32/501 за позовом гр. Б. до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:У серпні 2005 року гр. Б. звернувся з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № <...> від 07.06.2005 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання по земельному податку в сумі 2973,20 грн. та № <...> від 25.07.2005 р., прийнятого за результатами розгляду скарги позивача.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що він здійснює підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, а тому відповідно до абз. 5 п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» не є платником плати (податку) на землю щодо зданих в оренду приміщень, які використовуються ним для здійснення підприємницької діяльності.
Постановою господарського
суду м. Києва від 14.10.2005 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2005 р., позов задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № <...> від 07.06.2005 р. та № <...> від 25.07.2005 р.Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що абз. 5 ч. 1 п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та п. 6 постанови КМУ «Про роз’яснення Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» передбачено, що суб’єкт малого підприємництва, який перейшов на сплату єдиного податку, не є платником ряду податків та зборів (обов’язкових платежів), зокрема, плати (податку) за землю за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності. Оскільки
позивач здійснює підприємницьку діяльність шляхом здачі в оренду нежитлових приміщень, які знаходяться у його власності, то це є підставою для звільнення його від сплати податку на землю.03.03.2006 р. Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за
касаційною скаргою ДПІ у Печерському районі м. Києва, у якій ставиться питання про скасування судових рішень та відмови у задоволенні позову, з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального права.Доводи касаційної скарги обґрунтовуються тим, що об’єкти оподаткування, суб’єкти, ставки, порядок нарахування та сплати податку на землю, а також
пільги щодо плати за землю визначаються Законом України «Про плату за землю», яким не передбачено звільнення від сплати земельного податку суб’єктів малого підприємництва, які здійснюють підприємницьку діяльність шляхом здачі в оренду нежитлових приміщень, які знаходяться у його власності.Позивач у запереченнях на касаційну скаргу та у судовому засіданні суду касаційної інстанції просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.01.06.2000 р. позивач зареєстрований Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією як такий, що здійснює підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності.
Господарськими судами встановлено, що позивачу належать згідно зі свідоцтвом <...> про право (приватної) власності на нежиле приміщення — офіс (колишня квартира № 131) площею 70,600 кв. м — 4/100 частини від нежилих приміщень у будинку площею 1891,00 кв. м за адресою _________________ та свідоцтвом <...> про право (приватної) власності на нежиле приміщення — офіс (колишня квартира № 126) площею 36,800 кв. м — 3/100 частини від нежилих приміщень у будинку площею 1100,50 кв. м за адресою __________________.
На підставі
свідоцтва <...> про сплату єдиного податку позивачу надано право сплати протягом 2005 року єдиного податку за умови здійснення підприємницької діяльності за видами діяльності: здавання приміщень в оренду, юридична практика, адвокатська діяльність, купівля-продаж приміщень, консалтингові послуги, послуги по залученню клієнтів.Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Абз. 5 ч. 1 п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та п. 6 постанови КМУ «Про роз’яснення Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» передбачено, що суб’єкт малого підприємництва, який перейшов на сплату єдиного податку, не є платником ряду податків та зборів (обов’язкових платежів), зокрема, плати (податку) за землю за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Указаний закон є спеціальним у сфері оподаткування і підлягає застосуванню при вирішенні спірних правовідносин.Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що позивач здійснював підприємницьку діяльність шляхом здачі в оренду нежитлових приміщень, які належать йому на праві власності за договорами оренди від 01.06.2004 та від 10.05.2002 р. з ПП «В» та ТОВ «Е», дійшли вірного висновку, що це є підставою для звільнення його від сплати податку на землю
.Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін.
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень.
Керуючись ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:касаційну скаргу Державної податкової
інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 14.10.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2005 — без змін.Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за виняткових обставин протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
коментар редакції
Єдиноподатник не сплачує податок на землю за здані в оренду приміщення
У цій справі податківці вибрали стару та ненадійну тактику. Стверджуючи, що
пільги зі сплати земельного податку встановлено тільки у ст. 12 Закону України «Про плату за землю» від 03.06.92 р. № 2535-XII і в ній нічого не йдеться про єдиноподатників, перевіряючі вирішили донарахувати цей податок спрощенцю — фізичній особі, яка здає в оренду нежилі приміщення.Проблема «єдиний податок і земельний податок» розглядалася нами неодноразово. Наприклад, ще у статті «Terra Incognita, або Плата за землю та єдиний податок» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2000, № 90) ми наголошували на запитанні: а наскільки коректно взагалі говорити в цьому випадку про
пільгу? Річ у тому, що звільнення єдиноподатника від сплати земельного податку пільгою взагалі не є. Єдиноподатник згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 просто не є платником земельного податку. А поняття «неплатник податку» і «пільга зі сплати податку» або «звільнення від сплати податку» абсолютно різні. Звільнити від сплати податку (або надати пільгу) можна лише платника цього податку, а в нашому випадку цього якраз і немає. Та й у Довіднику пільг (останній № 39 доведено листом від 01.09.2006 р.), що регулярно видається ДПАУ, така «пільга» відсутня. Тому й не дивно, що в ухвалі, що коментується, ВАСУ прийняв рішення на користь платника податків.Інша справа, що часто податківці зазначають: здавання в оренду приміщень само по собі не вважається підприємницькою діяльністю. Адже єдиноподатник не є платником земельного податку лише стосовно тих земельних ділянок, що використовуються ним для здійснення
підприємницької діяльності (п. 6 постанови КМУ «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727» від 16.03.2000 р. № 507).Цілком очевидно, що операції, які розглядаються, охоплюються терміном «підприємницька діяльність». Та й судові інстанції в цьому питанні поставили крапку. Наприклад, у постанові ВСУ від 22.06.2004 р. у справі № 28/506 зазначено: «операції з
надання в оренду нежилого приміщення підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник єдиного податку — орендодавець звільняється від сплати податку на землю». Причому цю постанову з метою забезпечення однакового та правильного застосування законодавства доведено до відома судів (інформаційний лист ВГСУ від 10.03.2005 р. № 01-8/374). До речі, і сама ДПАУ зазначала, що здавання в оренду є підприємницькою діяльністю (наприклад, у листі ДПАУ від 06.10.2005 р. № 7890/Л/17-3115 зазначено, що підприємець має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, у тому числі здавання в оренду власного майна).Але останнім часом у ДПАУ вбачається
нове віяння. Із посиланням на ст. 796, 797 ЦКУ податківці стверджують, що земельні ділянки, розташовані під переданими в оренду приміщеннями, використовуються не орендодавцем, а орендарем. Отже, знову не дотримується «звільняючий» критерій Указу № 727, а отже, орендодавець має сплачувати земельний податок (див. лист ДПАУ від 20.09.2006 р. № 17471/7/15-0617 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 82). Безглуздість цього аргументу очевидна: єдиноподатник одержує дохід від здавання в оренду приміщень, а отже, не може не використовувати у своїй підприємницькій діяльності земельну ділянку, на якій розташоване це приміщення. Власне передача в оренду приміщення свідчить про це.Та й узагалі ототожнювати термін «використання в підприємницькій діяльності» із постанови № 507 і «право користування земельною ділянкою» із ЦКУ (ст. 796) навряд чи коректно.
Зрозуміло, здавання в оренду має бути зазначено: для підприємства — у статуті (це також може бути вказано і в довідці про включення до ЄДРПОУ), для підприємця — у Свідоцтві про сплату єдиного податку.
