Дозвільні документи при відкритті магазину
Організація торговельної діяльності через магазин, крім придбання відповідних патентів, ліцензій на здійснення такої діяльності, пов’язана з необхідністю отримання низки дозвільних документів безпосередньо на торговельний об’єкт. Про основні документи дозвільного характеру, особливості та проблеми їх отримання і йтиметься в цій статті.
Антон ІВАНЧЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Основним нормативним документом, що регулює здійснення торговельної діяльності, є
Порядок № 833. Відповідно до п. 5 зазначеного порядку суб’єкт господарювання здійснює торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, — за наявності відповідних дозвільних документів.На сьогодні основним нормативним документом у дозвільній системі є
Закон № 2806. Порядок отримання дозвільних документів*, установлений зазначеним Законом, передбачає два шляхи. Перший — безпосереднє звернення до відповідних місцевих дозвільних органів, представники яких здійснюють прийом суб’єктів господарювання в одному приміщенні. Другий — звернення до адміністратора**.* Документ дозвільного характеру — це дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає суб’єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності (ст. 1 Закону № 2806).
** Адміністратор — посадова особа міської ради, районної і районної в м. Києві та Севастополі державних адміністрацій, яка організує видачу суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів щодо видачі документів дозвільного характеру (ст. 5 Закону № 2806).
Важливими є норми
ч. 1 ст. 4 Закону № 2806, відповідно до яких необхідність отримання документа дозвільного характеру, дозвільний орган, уповноважений видавати цей документ, платність або безоплатність видачі, строк прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документа, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та анулювання документа дозвільного характеру, а також можливість застосування декларативного принципу має бути встановлено виключно законами, що регулюють відносини, пов’язані з отриманням таких документів. У зв’язку з цим слід відмітити лист Держкомпідприємництва від 01.10.2006 р. № 7121, в якому комітет надав досить конструктивні коментарі щодо застосування цієї норми Закону. Практичний інтерес у суб’єктів господарювання також може викликати складений Держкомпідприємництва перелік*** законодавчо встановлених вимог щодо отримання дозвільних документів станом на 05.10.2006 р. У разі якщо дозвільний документ у цьому переліку відсутній, ви маєте право не одержувати цей документ, а дії дозвільного органу оскаржити в суді.*** З цим переліком читачі можуть ознайомитися на офіційному сайті Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (www.dkrp.gov.ua).
Основні документи, наявність яких для відкриття магазину є обов’язковою, наведено в таблиці.
Основні дозвільні документи для відкриття магазину
| Вид дозвільного документа | Орган, уповноважений видавати дозвіл | Строк дії дозволу | Документи, які регулюють видачу дозволів |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Дозвіл на введення в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих, житлових та інших об’єктів | Центральні, територіальні та місцеві органи Держпожежнагляду | Безстрокове, якщо на момент видачі відсутні факти порушення правил пожежної безпеки | Закон № 3745, Порядок № 150, Інструкція № 278 |
| Погодження на введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого, соціально-культурного та іншого призначення | Установи санітарно-епідеміологічної служби України | Безстрокове — за умови дотримання всіх вимог санітарного законодавства | Закон № 4004, Порядок № 247 |
| Дозвіл на розміщення малої архітектурної форми | Органи містобудування та архітектури | Строк узгоджується з виконавчим органом місцевої ради | Закон № 1699, наказ № 296 |
| Дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі | Виконавчий комітет Управління споживчого ринку України | Законодавчо не визначено* | Декрет № 56-93 |
| * Проте Декретом № 56-93 чітко встановлено, що суб’єктами, які постійно здійснюють торгівлю в спеціально відведених місцях, збір сплачується одноразово. Тому в листі Держкомпідприємництва від 18.02.2006 р. № 1242 зазначено, що якщо строк дії раніше виданих дозволів закінчився, то їх видача для стаціонарних об’єктів торгівлі здійснюється безстроково та безоплатно. | |||
Питання, пов’язані з отриманням дозвільних документів, ми вже розглядали на сторінках нашої газети (див. «Відкриваємо торговельну точку: що для цього потрібно» // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 60). Проте з того часу відбулися деякі зміни, тому коротко розглянемо основні моменти.
Дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі та сплата відповідного збору
Збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі входить до складу місцевих зборів (
ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII). Цим же законом установлено, що місцеві ради мають право визначати механізм справляння та порядок сплати таких платежів у межах граничних розмірів ставок, які встановлено Декретом № 56-93. Збір є платою за видачу дозволів на торгівлю в спеціально відведених для цього місцях (ст. 17 Декрету № 56-93).Безпосередньо рішенням органу місцевого самоврядування визначаються: ставки збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі (у межах гранично допустимих), порядок та строки сплати збору, а також порядок видачі дозволу.
Збір справляється з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари, залежно від площі торговельного місця, його територіального розміщення та виду продукції. Його сума не повинна перевищувати 340 грн. (20 нмдг) при постійній торгівлі в спеціально відведених місцях або 17 грн. (1 нмдг) при разовій торгівлі. Суб’єкти господарської діяльності, які здійснюють
постійну торгівлю в стаціонарних об’єктах, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі сплачують одноразово (ст. 17 Декрету № 56-93).Слід пам’ятати, що суб’єкти господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до
п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 не є платниками збору, при цьому дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі вони одержують безоплатно.Проте деякі сумніви щодо необхідності отримання цього збору вносять листи Держкомпід-приємництва (наприклад,
листи від 20.12.2006 р. № 8080, від 10.11.2006 р. № 8104). Так, у листі № 8104 зазначено, що «з набранням чинності частиною першою статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» з 05.10.2006 р. правових підстав для видачі органами місцевого самоврядування дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг немає...».У той же час Держкомпідприємництва відзначає (див. там же), що органи місцевого самоврядування мають повноваження здійснювати видачу дозволу на розміщення будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення (
п. 10 ст. 10 Закону України «Про впорядкування населених пунктів» від 06.09.2005 р. № 2807-IV).Певна логіка в цих листах є, і суб’єкти господарювання можуть нею скористатися. Проте ми не можемо зі 100 % впевненістю передбачити, як за таких умов учинять органи місцевого самоврядування та яку позицію займуть суди, якщо підприємство все ж таки вирішить оскаржити дії місцевих адміністрацій. За інформацією, розміщеною на офіційному сайті Держкомпідприємництва, існують численні спроби трактування документів погоджувального характеру не як «документів дозвільного характеру». Таким шляхом можуть піти й органи місцевого самоврядування і до внесення змін до
Декрету № 56-93 наполягатимуть на необхідності отримання цього дозволу та на сплаті збору.
Дозвіл Держпожежнагляду
Згідно зі
ст. 5 Закону № 3745 обов’язок щодо забезпечення пожежної безпеки покладено на власників підприємств, установ та організацій чи уповноважені органи, а також орендарів.Діяльність
новостворених підприємств, уведення в експлуатацію нових та реконструйованих виробничих, житлових об’єктів та об’єктів іншого призначення, а також оренда будь-яких приміщень здійснюються після отримання на це дозволу органу державного пожежного нагляду, крім випадків, коли ведення господарської діяльності можливе за декларативним принципом (ст. 10 Закону № 3745).Традиційно отримання «пожежнодозвільних» документів здійснюється після
проведення експертизи протипожежного стану підприємств (об’єкта, приміщення). Основними відомчими документами, що регулюють порядок видачі дозволу, є Порядок № 150 та Інструкція № 278.Так,
п. 2 Порядку № 150 установлено, що дозвіл видається безплатно центральним, територіальним та місцевим органом Державного пожежного нагляду. Проте платним є проведення експертизи , на підставі якої видається дозвіл. Постановою № 774 затверджено тарифи за людино-годину, при цьому методика розрахунку необхідної кількості людино-годин на сьогодні відсутня. До її затвердження цей показник, найімовірніше, визначатиметься за погодженням сторін.Там же уточнюється (п. 2 Порядку № 150), що центральний орган видає дозвіл на початок роботи особливо важливих та пожежонебезпечних об’єктів, перелік яких установлено в
додатку 1 до Інструкції № 278. Строк дії дозволу не обмежено, крім випадків наявності чинників незначних порушень правил пожежної безпеки. Якщо такі чинники мають місце, то в дозволі зазначається строк його дії, який залежить від рівня органу держпожежнагляду (п. 3.2 Інструкції № 278).Для отримання дозволу суб’єкт господарювання має надати
пакет документів, склад якого наведено в п. 3 Порядку № 150: заява за формою, передбаченою в додатку 1 до Порядку, висновок, що оформляється за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, а для отримання дозволу на оренду приміщення — також копія договору оренди. Тут слід звернути увагу, що проведення експертизи здійснюється на договірних засадах будь-якою юридичною (фізичною) особою, яка має відповідну ліцензію, проте на практиці ми б рекомендували користуватися послугами держпожежнагляду.Єдиним випадком, коли суб’єкт господарювання може
не проводити експертизу для отримання «пожежнодозвільних» документів є застосування ним декларативного принципу*. Проте і тут існують певні труднощі. Так п. 11-1 Порядку № 150 установлено ряд обмежень для тих, хто може скористатися декларативним принципом. Нагадаємо зміст цієї норми:* Декларативний принцип — принцип, згідно з яким суб’єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру шляхом повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази до вимог законодавства.
«
11-1. Власник(орендар) може розпочати господарську діяльність за декларативним принципом у разі укладення договору страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шкоди у випадках:якщо не змінюється функціональне призначення об’єктів та орендованих приміщень і не проводиться їх перепланування (крім потенційно небезпечних об’єктів);
якщо об’єкти не належать до вибухопожежонебезпечних та об’єктів з масовим перебуванням людей і не розміщуються на території або всередині зазначених об’єктів».
Інакше кажучи, договір страхування цивільної відповідальності є обов’язковою умовою для застосування декларативного принципу.
Проте зазначимо, що такий підхід не зовсім вірний. І ось чому. З норм
абз. 7 ч. 1 ст. 4 Закону № 2806 виходить, що можливість придбання суб’єктом господарювання права на здійснення певних дій в межах його господарської діяльності за декларативним принципом установлюється виключно законом, що регулює відносини, пов’язані з отриманням дозвільних документів. У цьому випадку таким законом є Закон № 3745 і абз. 9 ст. 10 цього закону таку можливість передбачено.Відповідно до зазначеної норми (
абз. 9 ст. 10 Закону № 3745) декларативним принципом можуть скористатися: новостворені підприємства, у тому числі ті, що розміщуються в орендованих приміщеннях, які не змінюють виду своєї діяльності (крім потенційно небезпечних об’єктів) або не належать до категорії вибухопожежонебезпечних і об’єктів з масовим перебуванням людей та не розміщуються на території або усередині зазначених об’єктів. Якщо підприємство належить до категорії пожежонебезпечних об’єктів, то декларативний принцип застосовується тільки за умови укладення договору страхування.З цього виходить, що
Порядком № 150 перевищено повноваження в частині поширення обов’язкового страхування на першу категорію осіб. У іншому ж він цілком відповідає законодавству і повторює норми Закону № 3745, який, за деяким винятком, на цілком законних підставах установлює порядок застосування декларативного принципу.Саме в цьому винятку криється ще одна складність отримання дозвільних документів. Ідеться про встановлення
Законом № 3745 обов’язковості декларативного принципу при здійсненні діяльності в орендованих приміщеннях. Ця норма суперечить ч. 5 ст. 1 Закону № 2806 , відповідно до якої повторне отримання орендарем дозвільних документів не потрібне (за умови збереження виду діяльності і стану цих приміщень та устаткування).На практиці, найімовірніше,
орендарі змушені будуть або одержувати дозвіл традиційним способом , або скористатися декларативним принципом, або відстоювати надане їм Законом № 2806 право в суді. Від себе лише зазначимо, що пріоритет має Закон № 2806, норми якого є більш спеціальними.У цьому матеріалі ми лише поверхово торкнулися деяких питань щодо отримання дозвільних документів від держпожежнагляду. Детальніше з цими питаннями ви можете ознайомитися на сторінках газети «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 19, № 65.
Дозвіл на розміщення малої архітектурної форми
Основні питання, пов’язані з розміщенням малих архітектурних форм (МАФ), регулюються
Законом № 1699, наказом № 296 та місцевими правилами забудови.МАФ для здійснення підприємницької діяльності — це невелика одноповерхова споруда, яка виконується з полегшених конструкцій та встановлюється тимчасово без облаштування фундаменту.
МАФ бувають пересувними та стаціонарними:
пересувна МАФ — споруда, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей. Наприклад, торговельне устаткування, низькотемпературний прилавок, лоток, місткість, торговельний автомат та ін.
стаціонарна МАФ — споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей та за зовнішнім контуром має площу до 30 кв. м. Прикладом стаціонарних МАФ можуть бути кіоски, павільйони тощо.
Що стосується дозвільних документів для МАФ, то необхідність їх отримання передбачено
ст. 24 Закону № 1699. Цією ж статтею встановлено, що органом, відповідальним за видачу дозволу, є виконавчі органи відповідних місцевих рад (орган містобудування та архітектури).Особливу увагу звернемо на місцеві правила забудови. Відповідно до ст. 24 Закону № 1699 порядок отримання дозволу на розміщення тимчасових споруд, до яких належать і МАФ, визначається саме ними відповідно до закону.
Для отримання дозволу на розміщення як стаціонарної, так і пересувної МАФ, суб’єкт підприємницької діяльності подає виконавчому органу місцевої ради заяву встановленої форми, до якої додаються (
п. 8 наказу № 296):— нотаріально засвідчена копія свідоцтва про держреєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності в Україні;
— копія свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (за необхідності);
— документ, який підтверджує право власності на земельну ділянку;
— для іноземного суб’єкта підприємницької діяльності — документи, які свідчать про реєстрацію суб’єкта господарської діяльності в країні його місцезнаходження.
Розміщення об’єктів на платформах інженерних споруд, усередині приміщень здійснюється на частині їх площі за погодженням з відповідними органами державного контролю залежно від функціонального призначення на підставі договору оренди з власником приміщення або уповноваженою ним особою (
п. 6 наказу № 296).Розміщення МАФ на територіях з особливим режимом використання здійснюється за погодженням з відповідними органами державного контролю (
п. 7 наказу № 296).Документи, перелічені в
пп. 6 — 8 наказу № 296, складають винятковий перелік документів, які необхідно пред’являти для отримання дозволу на розміщення МАФ (п. 8 наказу № 296).Проте зазначимо, що у разі, коли замовник (забудовник) не є власником земельної ділянки, крім документа, що засвідчує право власності на землю, також необхідно буде надати нотаріально засвідчену згоду власника (користувача) такої ділянки на його забудову (
ст. 24 Закону № 1699).Протягом трьох робочих днів після прийняття заяви та всіх необхідних документів орган містобудування та архітектури видає згоду на звернення заявника до відповідного підприємства, установи, організації для виготовлення паспорта прив’язки стаціонарної МАФ. Протягом того самого строку має надаватися аргументована відмова у видачі дозволу на розміщення МАФ (
п. 9 наказу № 296). Після надання заявником паспорта прив’язки та перевірки його на предмет відповідності до державних будівельних норм орган містобудування та архітектури в тижневий строк видає дозвіл на розміщення МАФ (п. 12 наказу № 296). Для видачі дозволу на розміщення пересувної МАФ наказом № 296 передбачено 10 робочих днів (п. 9).
Дозвіл органів санепідемстанції
Для початку роботи суб’єкту господарювання також необхідно буде отримати дозвіл органу санітарно-епідеміологічної служби (СЕС). Такий висновок випливає з аналізу ст. 15 Закону № 4004.
Зазначеною нормою встановлено, що
введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого, соціально-культурного та іншого призначення, здійснюється за погодженням з державною СЕС.Погодження з органами СЕС здійснюється у формі проведення санітарно-епідеміологічної експертизи та отримання позитивного висновку. Без позитивного висновку забороняється використання та функціонування об’єктів.
Проведення санітарно-епідеміологічної експертизи здійснюється в порядку, затвердженому
наказом № 247. Цю експертизу здійснюють установи та заклади державної СЕС України (п. 4.1 наказу № 247), а в особливо складних ситуаціях — комісії, які створюються головним державним санітарним лікарем і уповноважені на певний профіль діяльності.Санітарно-епідеміологічна експертиза в межах підготовки висновку здійснюється відповідно до тарифів (прейскурантів) на роботи та послуги, які затверджено
постановою КМУ від 27.08.2003 р. № 1351.На завершення зазначимо, що в цьому матеріалі було розглянуто лише деякі аспекти отримання основних дозвільних документів. Для з’ясування всього переліку дозвільних документів, який необхідний у тій або іншій ситуації, ви можете звернутися до адміністратора, одним із завдань якого є надання суб’єкту господарювання
вичерпної інформації щодо вимог та порядку отримання документа дозвільного характеру.
