Госпдіяльність та валові витрати щодо «неприбуткових» операцій

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 20 грудня 2006 року

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів <...>, при секретарі судового засідання <...>, за участі представників: позивача — гр. К., відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «М» (далі — ТОВ «М») звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у <...> районі м. Запоріжжя (далі — ДПІ у <...> районі м. Запоріжжя) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у <...> районі м. Запоріжжя від 12.07.2004 р. <...>.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2005 у справі № 6/427 позов задоволено:

— визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у <...> районі м. Запоріжжя від 12.07.2004 р. <...>;

— стягнено з ДПІ у <...> районі м. Запоріжжя 203,00 грн. судових витрат.

Зазначене рішення мотивовано тим, що висновки акта перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 апеляційну скаргу ДПІ у <...> районі м. Запоріжжя задоволено:

— рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2005 у справі № 6/427 скасовано;

— в задоволенні позовних вимог відмовлено;

— стягнуто з ТОВ «М» 42,50 грн. державного мита за апеляційною скаргою.

Указана постанова мотивована тим, що позивачем сформовано валові витрати по зберіганню обладнання та послуг по оренді приміщення в порушення вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що в свою чергу призвело до неправильного формування податкового кредиту та заниження розміру податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідних звітних періодів. <...>

ТОВ «М», не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням господарського суду апеляційної інстанції, звернулось із касаційною скаргою від 06.07.2005 № 06/07/01 до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 повністю та залишити в силі судове рішення господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» <...>.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2005 у справі № 6/427 вказана касаційна скарга разом із матеріалами справи передана на розгляд Вищому адміністративному суду України за підвідомчістю.

Відповідач надав заперечення від 14.07.2006 № 8254/10/10-04 на касаційну скаргу ТОВ «М», у яких доводи позивача вважає необґрунтованими та вважає, що законних підстав для їх задоволення немає, просить залишити постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 без змін.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав, постанову господарського суду апеляційної інстанцій вважає такою, що прийнята із порушенням норм чинного законодавства з мотивів, викладених у касаційній скарзі, та просив її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду першої інстанції у справі № 6/427.

Представник відповідача проти вимог касаційної скарги заперечував, доводи останньої вважає необґрунтованими, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 повністю законною та просив залишити її без змін, а касаційну скаргу ТОВ «М» — без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у <...> районі м. Запоріжжя прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.07.2004:

— № <...>, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 4597732,5 грн., у тому числі за основним платежем — 3065155 грн. та 1532577,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

<...>.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем у порядку апеляційного узгодження, за наслідками якого останні були залишені без змін, а скарги ТОВ «М» — без задоволення.

Підставою для прийняття оспорюваних актів ненормативного характеру стали висновки акта перевірки від 12.07.2004 р. <...> «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ТОВ «М», за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та <...>, у результаті чого занижено податок на додану вартість на 3065155,00 грн. за 2003 — 2004 роки <...>.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ «М» підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині правової кваліфікації господарським судом апеляційної інстанції правильності визначення позивачем складу валових витрат та формування податкового кредиту судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Як убачається з фактичних обставин справи, що досліджувались господарськими судами попередніх інстанції, підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість було те, що позивач, на думку ДПІ у <...> районі м. Запоріжжя, при формуванні валових витрат не дотримувався нормативних приписів п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якого до складу валових витрат відносяться лише витрати, які платником податку використані (направлені) на отримання доходу.

Зазначена позиція була підтримана судовою колегією Запорізького апеляційного господарського суду.

Проте судова колегія Вищого адміністративного суду України такі висновки вважає нормативно необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі — валові витрати) — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з юридичного змісту наведеної норми закону, судова колегія Вищого адміністративного суду України поділяє правову позицію господарського суду першої інстанції відносно того, що

Жодних умов щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких позивач отримав дохід, законодавцем не встановлено.

Це твердження обґрунтоване правовою дефініцією п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якої господарська діяльність — будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Тобто в цьому випадку мова йде про господарську діяльність як сукупність господарських операцій, за підсумками яких господарюючий суб'єкт отримує доход.

Причому, як правильно відмічено господарським судом Запорізької області,

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

— дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

— дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як убачається з установлених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, інших порушень, крім неправильного порядку формування обсягу валових витрат, відповідачем не встановлено. Натомість господарським судом першої інстанції зазначено про підтвердження позивачем всіх валових витрат, що включались до валових витрат у періодах, що перевірялись належним чином оформленими податковими накладними.

Вищевикладене, на думку судової колегії Вищого адміністративного суду України, спростовує висновки Запорізького апеляційного господарського суду по цьому епізоду та підтверджує обґрунтованість правової позиції господарського суду першої інстанції.

<...>

Тому судова колегія Вищого адміністративного суду України, установивши наявність підстав, передбачених нормативно-правовим приписом ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст. 210 — 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу ТОВ «М» на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 задовольнити.

2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.06.2005 у справі № 6/427 скасувати, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2005 у справі № 6/427 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, установлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

коментар редакції

Госпдіяльність та валові витрати щодо «неприбуткових» операцій

Досить часто при перевірках платники податків стикаються з позицією податківців про неможливість відображення валових витрат за операціями, які згодом не привели до отримання

Разом з тим у податківців щодо цього склалася інша точка зору. Так, на думку податківців, платник податків неправомірно відобразив (завищив) суму валових витрат, оскільки ним не було дотримано норм п. 1.32 Закону про податок на прибуток. Зрозумівши цей пункт досить своєрідно, перевіряючі дійшли висновку, що до складу валових витрат можна відносити (як пов'язані з госпдіяльністю) витрати тільки щодо тих

У ході судового розгляду суд

Суд справедливо не погодився з таким підходом і визнав висновки перевіряючих

Залишається додати, що схожа думка висловлювалася податківцями неодноразово. Узяти хоча б одну з останніх — у листі ДПАУ від 02.04.2007 р. № 6448/7/23-5017, яким доведено Методичні рекомендації щодо особливостей проведення перевірок суб'єктів господарювання, що декларують від'ємне значення об'єктів оподаткування (збиткові підприємства) // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 36-37. У ньому в боротьбі зі збитковими підприємствами, ДПАУ зайшла ще далі. Так, ототожнюючи отримання доходу з отриманням прибутку (а отже, і господарську діяльність — як діяльність, спрямовану на отримання прибутку), податківці роз'яснювали: якщо платник податків здійснює

І все ж таки залишається сподіватися, що надалі вимоги перевіряючих не суперечитимуть букві закону, інакше відновлювати справедливість платнику податків доведеться в судовому порядку.

Людмила Солошенко