ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 7 грудня 2006 року
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі <...>, при секретарі <...>, за участі представників: від позивача — гр. Ш, від відповідача — гр. Т, розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у <...> районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 07.11.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 у справі № 32/424 за позовом ТОВ «В» до ДПІ у <...> районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді <...>, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія,
установила:У липні 2004 року позивач — Товариство з обмежено відповідальністю «В» звернулося з позовом до ДПІ у <...> районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № <...> від 13.07.2004 про застосування штрафних санкцій у розмірі 9061915,00 грн., прийнятого за результатами перевірки щодо дотримання контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності за період з 01.01.2004 по 07.07.2004.
Застосування штрафних санкцій було мотивовано тим, що вони, начебто, реалізовували товари без застосування РРО та патенту.
Вважаючи, що контролюючим органом було порушено норми діючого законодавства, яке порушує їх права та охоронювані законом інтереси, просили позов задовольнити.
Постанову господарського суду м. Києва від 07.11.2005, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2006, позовні вимоги ТОВ «В» до ДПІ у <...> районі м. Києва задоволено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 03.04.2006 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.09.2006 касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у <...> районі м. Києва просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції та апеляційної інстанції невірно застосував норми ст. 31 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
У судовому засіданні суду касаційної інстанції представник відповідача касаційну скаргу підтримав.
Представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «В», у судовому засіданні проти касаційної скарги заперечує, вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, відповідають нормам матеріального, процесуального права та фактично встановленим обставинам справи.
Касаційну скаргу ДПІ у <...> районі м. Києва необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі акта перевірки ДПІ у <...> районі м. Києва прийняте податкове повідомлення-рішення від 13.07.2004 № <...>, яким до позивача застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 9061915,00 грн., у тому числі 9059318,55 грн. — штрафні санкції за порушення п. 1, п. 3, п. 5, п. 10 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та 2596,45 грн. — штрафні санкції за порушення ст. 31 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
Судом першої інстанції, з яким погодилась апеляція, установлено, що 11.12.2003 ДПІ у <...> районі м. Києва видано позивачу торговий патент № <...> на право здійснення торговельної діяльності, діяльності з надання побутових послуг, діяльності з обміну готівкових валютних цінностей, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу на період з 11.12.2004 зазначено за адресою: м. Київ, ________.
Приміщення за вказаною адресою використовується позивачем на підставі договору оренди від 01.02.2001, укладеного з власником цього приміщення — ВАТ «І», та є фактичним місцезнаходженням ТОВ «В». За вказаною адресою ТОВ «В» здійснює господарську діяльність. Каса позивача знаходиться за адресою: м. Київ, _________, тобто за місцезнаходженням підприємства. Усі касові операції здійснюються в касі підприємства.
Приміщення за адресою м. Київ, ________, використовується іншим суб'єктом господарювання — ВАТ «І». Головний бухгалтер ТОВ «В» гр. Ш працює заступником головного бухгалтера ВАТ «І» за сумісництвом.
В момент проведення перевірки позивача головний бухгалтер ТОВ «В» знаходився в цьому приміщенні, оскільки, як підтверджено долученими до матеріалів справи письмовими поясненнями гр. Ш та первинними документами щодо проведення ремонтних робіт, у приміщенні за адресою: м. Київ, _________, здійснювалися ремонтні роботи.
Господарська діяльність (зокрема, з оформлення побутових послуг з ремонту та встановлення радіоелектронної апаратури, телеантен), касові операції тощо здійснювались позивачем у приміщенні за адресою: м. Київ, ___________. Тимчасова ж відсутність торгового патенту № <...> від 11.12.2003 у приміщенні за адресою: м. Київ, _________, зумовлена ремонтними роботами у вказаному приміщенні та необхідністю належного збереження цього патенту, а також інших первинних бухгалтерських документів.
Ураховуючи надані судам докази, останні прийшли до обґрунтованого висновку, що торговий патент № <...> від 11.12.2003 було видано саме Товариству з обмеженою відповідальністю «В», а не його структурному підрозділу, і яке, у свою чергу здійснювало господарську діяльність з надання побутових послуг за адресою: м. Київ, _________.
Крім того, судом установлено, що за період з 01.01.2004 по 07.07.2004 позивачем при наданні побутових послуг удома у замовників з ремонту та встановлення радіоелектронної апаратури, телеантен тощо не здійснювалось продажу непродовольчих товарів (декораторів, абонентських карток, кабелів та ін.),
оскільки вартість зазначених пристроїв включалась до ціни наданих послуг, а самі пристрої є невід'ємною передумовою для надання таких послуг (з ремонту та підключення) та їхньою безпосередньою складовою, а також є невід'ємною складовою для отримання послуг з трансляції кабельного телебачення.За таких обставин ТОВ «В» правомірно використовує проведення розрахункових операцій
без застосування реєстраторів розрахункових операцій, але з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій стосовно надання побутових послуг удома у замовника з ремонту та встановлення радіоелектронної апаратури, які зареєстровані державною податковою інспекцією <...> району м. Києва для використання в офісі, послуги на дому, сектор А, за адресою м. Київ, __________.Установлені судами обставини відповідають наданим доказам, фактичним обставинам справи та відповідають нормам матеріального права.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 31 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» патентуванню підлягає діяльність з надання побутових послуг, яка здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами як в окремих приміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами; у разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент на здійснення діяльності з надання побутових послуг придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу.
З торгового патенту № <...> від 11.12.2003 вбачається, що останній було видано саме ТОВ «В», а не його структурному підрозділу, для здійснення діяльності за адресою: м. Київ, __________.
При цьому відповідачем не надано переконливих доказів того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «В» чи його структурним підрозділом господарська діяльність з надання побутових послуг фактично здійснюється за адресою: м. Київ, _________.
Водночас факт здійснення позивачем діяльності в приміщенні ВАТ «І» не встановлено. Наявна в матеріалах справи довідка Держкомстату про включення ТОВ «В» до ЄДРПОУ, підтверджує відсутність у позивача будь-яких відокремлених підрозділів.
Не заслуговує на увагу і посилання в касаційній скарзі на те, що товариство «В» фактично при наданні послуг удома у замовників займалося реалізацією товарів, а саме декодерів, абонентських карток, кабелю та ін., та здійснювало розрахунки без застосування реєстраторів розрахункових операцій у порушення пп. 1, 3, 5, 10 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Судами
не було встановлено факту діяльності позивача з продажу товарів або, що надання побутових послуг населенню є продажем товарів.Так, ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, установлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики і Державної податкової адміністрації України.
Зазначений у ст. 10 Закону перелік установлено Переліком окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336.
Згідно з п. 11 зазначеного Переліку суб'єктам підприємницької діяльності, які надають побутові послуги вдома у замовника з ремонту та встановлення побутових машин і приладів, радіоелектронної апаратури, телеантен, дозволяється проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «В» (виконавець) та ЗАТ «В» (замовник) укладено договір № 14 від 28.12.2001, відповідно до якого ТОВ «В» надає для ЗАТ «В» послуги, у тому числі: надання сервісних робіт абонентам ЗАТ «В» з підключенням абонентів ЗАТ «В» до систем колективного прийому телебачення, зокрема підключення, відключення, перевірка та ремонт абонентських відводів, прокладка кабелю у квартирах абонентів, установлення квартирних розподільчих пристроїв для підключення додаткових телеприймачів та інші роботи, які випливають з предмету Договору, але прямо не вказані в ньому.
Тобто ТОВ «В» надає для абонентів ЗАТ «В» послуги, які забезпечують абонентами ЗАТ «В» фактичну можливість отримання доступу до телеінформаційної мережі (кабельне телебачення та інтернет) а саме: установлення та підключення до радіотелевізійної апаратури допоміжних радіоелектронних пристроїв (код 13129), установлення до радіотелевізійної апаратури вузлів, модулів, блоків, які розширюють функціональні можливості апаратури (код 13130), перевірка на налагодження радіотелевізійної апаратури (код 13131) та інші послуги відповідно до прейскуранту, затвердженого директором ТОВ «В».
Побутові послуги з ремонту та встановлення побутових машин і приладів, радіоелектронної апаратури, телеантен, надаються позивачем на замовлення населення, вдома у замовника. Протягом періоду, що перевірявся, ТОВ «В» здійснювало діяльність з надання побутових послуг на підставі торговельного патенту № <...>, що виданий ДПІ <...> р-ну м. Києва 11.12.2003, що дійсний до 30.11.2004.
Позивач проводив розрахункові операції зі споживачами побутових послуг за готівкові кошти без застосування РРО з використанням розрахункових книжок (РК) та книг обліку розрахункових операцій (КОРО). Книга обліку розрахункових операцій ведеться відповідно до наказу ДПА України № 614 від 01.12.2000, будь-яких порушень не встановлено та не доведено.
Не суперечить установленому судом і висновок судово-бухгалтерської експертизи № 7467/7468 від 30.12.2004, відповідно до якого:
— до складу матеріальної частини виробничої собівартості послуг, що надаються позивачем, входить вартість матеріалів, що використовуються при наданні послуг, зокрема вартість декодерів, модемів, карток, інших матеріалів, що обліковуються на рахунку бухгалтерського обліку 20 «Виробничі запаси». Собівартість побутових послуг формується на рахунку бухгалтерського обліку 23 «Виробництво»;
— за відсутності використання матеріалів при наданні послуг ТОВ «В» або надання послуг замовнику зі встановлення радіотелевізійної апаратури з використанням його матеріалів, виробнича собівартість таких послуг формується позивачем згідно з вимогами Положення (стандарту) про бухгалтерський облік № 16 «Витрати», на рахунку бухгалтерського обліку 23 «Виробництво» без включення до складу виробничої собівартості матеріальної складової, тобто витрат по статті «Матеріальні витрати»;
— висновки ДПІ у <...> районі м. Києва, що містяться в акті перевірки від 07.07.2004 № 4533/23 та в письмовому поясненні від 01.09.2004 про реалізацію ТОВ «В» товарів без застосування реєстраторів розрахункових операцій за період з 01.01.2004 по 07.07.2004 на загальну суму 1811863,71 гривень, нормативно та документально не підтверджено, оскільки встановлено, що ТОВ «В» не реалізовувались товари, а надавались побутові сервісні послуги населенню з використанням матеріалів, які для товариства не є товаром;
— наданими позивачем документами підтверджено використання розрахункових книжок (РК) та книг обліку розрахункових операцій (КОРО) при здійсненні господарських операцій з надання населенню побутових сервісних послуг з ремонту та встановлення радіоелектронної апаратури.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до вірного, законного та обґрунтованого висновку про те, що ТОВ «В» протягом періоду, який перевірявся,
не здійснював діяльності з продажу товарів, а здійснював діяльність з надання побутових послуг з ремонту та встановлення побутових машин і приладів, радіоелектронної апаратури, телеантен та за таких обставин правомірно не застосовувала реєстратори розрахункових операцій, оскільки на підставі п. 1 ст. 3 та ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 11 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336. За таких обставин порушення пп. 1, 3, 5, 10 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у діях ТОВ «В» не допускало.Ураховуючи зазначене, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення є цілком законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги в зв'язку з викладеним не заслуговують на увагу.
Також касаційна інстанція погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірності визначення позивачеві суми фінансових санкцій за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» податковим повідомленням-рішенням, виходячи з наступного.
Згідно з преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Штрафні санкції за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг не є податковим боргом.
Вичерпний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) визначено у ст. 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 № 1251-XII в редакції Закону України від 18.02.97 № 77/97-ВР (із змінами та доповненнями).
У цих статтях штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, як один із видів податків і зборів не передбачені. Тому обов'язок підприємства зі сплати штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг не може визначатись податковим повідомленням-рішенням.
Вищенаведене свідчить про те, що у відповідача не було підстав направляти позивачу саме «податкове повідомлення-рішення» про сплату штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), фінансові санкції застосовуються за рішенням відповідних органів державної податкової служби України.
За таких обставин у відповідача не було підстав направляти позивачу податкове повідомлення-рішення про сплату штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг як податкового зобов'язання.
Ураховуючи наведене, колегія приходить до висновку, що доводи касаційної скарги на увагу не заслуговують, постановлені судові рішення відповідають установленим обставинам, норми матеріального та процесуального права застосовані правильно.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. 210, 220, 221, ст. 224, 231 та ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія
ухвалила:Касаційну скаргу ДПІ у <...> районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 07.11.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 — без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
коментар редакції
Тимчасова відсутність торгового патенту на видному місці при ремонті приміщення
Як відомо, для надання
побутових послуг за готівку потрібен торговий патент (ст. 31 Закону про патентування). При цьому ст. 7 Закону про патентування висуває свої умови щодо порядку розміщення та використання торгового патенту. Так, торговий патент повинен бути відкритим та доступним для огляду, а також розміщуватися на видному місці (вітрині, біля РРО тощо). До того ж забороняється передавати торговий патент іншому суб'єкту підприємницької діяльності або іншому структурному (відокремленому) підрозділу підприємства.У зв'язку з цим варте уваги рішення ВАСУ, в якому суд став на захист платника податків і
визнав недійсним податкове повідомлення-рішення про нарахування штрафних санкцій за так звану «відсутність» у платника податків торгового патенту. А ситуація була така. Через те, що в приміщенні підприємства проводилися ремонтні роботи, усю документацію (у тому числі і патент) було тимчасово перевезено бухгалтером з цього підприємства для зберігання до приміщення іншого підприємства, на якому цей бухгалтер також працював за сумісництвом заступником головбуха. При перевірці податківці розцінили цю ситуацію як відсутність патенту за місцем розташування підприємства, а також побачили, що нібито підприємство передало патент своєму структурному підрозділу, і тому нарахували штраф.Відразу зауважимо, що в Законі про патентування не зазначено, як бути з розміщенням патенту, якщо у платника податків проводиться ремонт. Тому примітно, що суд при розгляді спору був об'єктивний і цілком справедливо розсудив:
тимчасову відсутність торгового патенту на підприємстві обумовлено ремонтними роботами, що проводяться (чому є документальне підтвердження), і необхідністю належного збереження цього патенту (як, утім, і іншої документації). Отже, порушення в цьому немає. Адже до проведення ремонту всіх умов про придбання та розміщення патенту було дотримано платником податків належним чином. До того ж у ході судового розгляду довідкою статистики було підтверджено відсутність у підприємства будь-яких структурних підрозділів (передача патенту яким, на думку податківців, нібито мала місце). Залишається тільки привітати таке рішення суду, яким було відновлено справедливість у спорі.Надання побутових послуг удома без РРО
Другий момент, який податківці визнали як допущене платником податків «штрафовіщуюче» порушення, пов'язане з незастосуванням РРО при наданні побутових послуг удома.
Спершу зауважимо, що діяльність платника податків полягала в наданні
побутових послуг удома у замовників з ремонту та встановлення радіоелектронної апаратури. А в такому разі пунктом 11 Переліку № 1336 дозволено проводити готівкові розрахунки за ці послуги без РРО, але з використанням розрахункових книжок (РК) та книг обліку розрахункових операцій (КОРО) (причому, річне обмеження розміру розрахункових операцій — 200 тис. грн. у цьому випадку щодо таких побутових послуг не діє). Так і робив платник податків, приймаючи в замовників оплату готівкою за надані послуги.Проте податківці підійшли до ситуації досить оригінально і вирішили, що в процесі надання таких побутових послуг платник податків також займався реалізацією товарів (декодерів, абонентних карток, кабелю тощо) замовникам. А оскільки при такій «роздрібній торгівлі» він не використовував РРО, то виходить, що порушував вимоги законодавства.
Розглядаючи цю ситуацію, суд
став на бік платника податків і правильно вказав, що надання побутових послуг населенню не є продажем товарів. Як справедливо вирішив ВАСУ: при наданні послуг удома в замовників з ремонту та встановлення радіоелектронної апаратури, телеантен тощо платник податків не здійснював торгівлю непродовольчими товарами (декораторами, кабелями тощо), оскільки вартість таких пристроїв входила до ціни послуг, що надаються, а самі пристрої є невід'ємною умовою надання таких послуг та їх безпосередньою складовою. З точки зору бухобліку це означає, що вартість матеріалів, що використовуються при наданні побутових послуг (зокрема, вартість декораторів, декодерів, модемів, карток, кабелів тощо), які обліковуються підприємством на рахунку 20 «Виробничі запаси», є частиною (матеріальною складовою) виробничої собівартості побутових послуг, що надаються, яка формується за рахунком 23 «Виробництво». До того ж цілком очевидно, що надання послуг з ремонту та встановлення радіоелектронної апаратури передбачає наявність необхідних для цього комплектуючих. На додаток ще раз повторимося, що саме такий вид діяльності і присутній у Переліку № 1336, що звільняє готівкові розрахунки від РРО. Отже, підприємство не реалізовувало товари, а надавало побутові послуги населенню з використанням матеріалів, які для підприємства не є товаром. Тому проведення розрахунків із замовниками без РРО, але з використанням РК та КОРО при наданні побутових послуг удома з ремонту та встановлення радіоелектронної апаратури — правомірне.До речі зауважимо, що ні РРО, ні КОРО з РК були б не потрібні платнику податків у разі, якщо б розрахунки за надані послуги здійснювалися в касі підприємства з оформленням таких операцій прибутковими касовими ордерами і видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених в установленому порядку (п. 1 ст. 9 Закону про РРО).
Варте уваги також те, що, визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення про нарахування підприємству штрафу за незастосування РРО, суд одночасно зазначив: обов'язок підприємства зі сплати штрафів за порушення законодавства про РРО в принципі
не може визначатися податковим повідомленням-рішенням, оскільки такі штрафні санкції не підпадають під дію Закону № 2181 (оскільки не є податковим боргом). Нагадаємо, згідно зі ст. 17 Закону про РРО фінансові санкції в такому разі застосовуються за рішенням відповідних органів державної податкової служби (такі рішення складаються за формою «С», наведеною в додатку 8 до Порядку № 253). До речі, це ж стосується і штрафних санкцій за порушення норм Закону про патентування. Тому податківці взагалі не мали права направляти платнику податків податкове повідомлення-рішення про сплату штрафних санкцій як податкового зобов'язання.Людмила Солошенко
