Теми статей
Обрати теми

Виробниче підприємство не зобов'язане придбавати торговий патент

Редакція ПБО
Постанова від 25.05.2005 р. №

img 1

Вищий господарський суд України

Постанова

25.05.2005 р. Справа № А-4/142-6

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу <...> об'єднаної державної податкової інспекції в <...> області на постанову <...> апеляційного господарського суду від 03.11.2004 р. у справі № А-4/142-6 господарського суду <...> області за позовом <...> «Д» до <...> об'єднаної державної податкової інспекції в <...> області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановив наступне.

У судовому засіданні 11.05.2005 р. з метою підготовки для оголошення повного тексту постанови Вищого господарського суду України оголошувалась перерва до 25.05.2005 р.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у 2003 р. <...> об'єднаною державною податковою інспекцією в <...> області (далі — Інспекція) проведено перевірку дотримання <...> державним лісогосподарським підприємством (далі — Підприємство) вимог податкового та валютного законодавства за період з 31.12.99 р. по 30.09.2002 р., результати якої відображені в акті <...> від 03.03.2003 р.

На підставі цього акта Інспекцією було прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення <...> від 27.03.2003 р., якими Підприємству визначено суми податкових зобов'язань у розмірі <...> 6667,44 грн. (00,00 грн. — основний платіж, 6667,44 грн. — штрафні (фінансові) санкції) за платежем: штрафні санкції за порушення податкового законодавства (за здійснення торговельної діяльності без придбання торгового патенту).

Підприємство, не погоджуючись з прийнятими Інспекцією податковими повідомленнями-рішеннями, у серпні 2003 р. звернулося до господарського суду <...> області з позовом до Інспекції про відміну податкових повідомлень-рішень <...> від 27.03.2003 р.

<...>

Рішенням господарського суду <...> області від 03.10.2003 р. (суддя <...>) позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення <...> від 27.03.2003 р.

<...>

Указані судові акти мотивовані тим, що:

— Підприємство, реалізуючи продукцію власного виробництва зі складів, не здійснювало торговельної діяльності у розумінні п. 2 ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», а тому не повинно було придбавати торговий патент;

<...>

Інспекція звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (та доповненнями до неї) на постанову <...> апеляційного господарського суду від 03.11.2004 р. у справі № А-4/142-6 господарського суду <...> області, в яких просить зазначену постанову та рішення господарського суду <...> області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Підприємству у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга мотивована тим, що господарський суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови у цій справі порушив п. 1 ст. 1, п. 2 ст. 2 та ст. 8 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» <...>.

Підприємство не скористалося правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу не надіслало, що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного господарського суду, що оскаржується.

<...>

Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представника Підприємства матеріали справи та доводи Інспекції, викладені у касаційній скарзі та доповненнях до неї, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами апеляційної та першої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, ураховуючи наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення <...> від 27.03.2003 р. за платежем: штрафні санкції за порушення податкового законодавства (за здійснення торговельної діяльності без придбання торгового патенту).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Згідно з п. 1 ст. 3 зазначеного Закону патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. П. 2 ст. 3 вказаного Закону визначає торговельну діяльність як роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Ураховуючи наведені норми, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані придбати торговий патент лише у тому випадку, якщо розрахунки за товари здійснюються за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток, а

торговельна діяльність при цьому здійснюється у пунктах продажу товарів.

П. 3 ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» визначено, що під пунктами продажу товарів у цьому Законі слід розуміти:

— магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

— кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

— автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

— лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності — фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків усіх форм власності;

— стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

— фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;

— оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами,

Підприємство здійснювало відпуск товарів з двох складів (верхнього та нижнього), які не є пунктами продажу товарів у розумінні п. 3 ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», оскільки там не здійснюється торгівля за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток, а здійснюється лише відпуск товару (продукції власного виробництва), який було раніше оплачено в касі Підприємства за місцем його знаходження.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва, є виробництвом (виготовленням). Тобто

Підприємство, здійснюючи випуск продукції та її реалізацію, здійснювало не торговельну, а виробничу діяльність (виготовлення), яка, ураховуючи наведені раніше положення Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», не підлягає патентуванню.

Таким чином, рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій частині є законними та обґрунтованими.

<...>

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

постановив:

пункт 2 резолютивної частини постанови <...> апеляційного господарського суду від 03.11.2004 р. у справі № А-4/142-6 господарського суду <...> області скасувати;

пункт 3 резолютивної частини постанови <...> апеляційного господарського суду від 03.11.12.2004 р. у справі № А-4/142-6 господарського суду <...> області змінити та викласти у такій редакції: «Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення <...> об'єднаної державної податкової інспекції в <...> області <...> повністю <...>»;

касаційну скаргу <...> об'єднаної державної податкової інспекції в <...> області задовольнити частково.



коментар редакції

Виробниче підприємство не зобов'язане придбавати торговий патент

Запитання, що розглядається в цій справі, можна сформулювати так: чи зобов'язаний виробник, відпускаючи свій товар через склад і приймаючи оплату в офісі, придбавати торговий патент?

Згідно із Законом про патентування патентуванню підлягає

торговельна діяльність у пунктах продажу товарів, а під торговельною діяльністю розуміється оптова та роздрібна торгівля, торговельно-виробнича діяльність (громадське харчування) за готівкові кошти. На жаль, у Законі не розкривається термін «оптова і роздрібна торгівля». Саме це часто стає каменем спотикання в спорі з податківцями. Перевіряючі часто намагаються подати торгівлю як продаж, а це, на нашу думку, різні речі. З такої позиції випливає, що виробник, який реалізує виготовлений товар за готівку, зобов'язаний придбавати патент.

На жаль, у Законі про патентування є норма, що підіграє таким перевіряючім. Так, у п. 10 ст. 3 цього Закону зазначено, що «не потребує патентування реалізація суб'єктом підприємницької діяльності

продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб'єкта». Саме на підставі цієї норми податківці стверджують, що тільки в цьому разі виробника звільнено від придбання патенту (див., наприклад, «Вісник податкової служби України», 2004, № 37; лист ДПАУ від 19.06.98 р. № 7412/10/15-3117).

І все-таки ця позиція принаймні спірна. Звернемося до визначення терміна «оптова і роздрібна торгівля», наведеного в Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2005, затвердженій наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375. Так, під роздрібною торгівлею розуміється

перепродаж (продаж без переробки) нових або уживаних товарів, призначених переважно для використання приватними особами або домашніми господарствами. Під оптовою торгівлею розуміється перепродаж (продаж без переробки) нових або уживаних товарів роздрібним торговцям, підприємствам та організаціям або іншим оптовикам, яка здійснюється оптовими торговцями, оптовими фірмами зі збуту промислових товарів, оптовими базами, оптовиками-заготівельниками, власниками складів, експортерами, імпортерами, кооперативними організаціями, які займаються заготівлею та збутом сільськогосподарської продукції тощо. Аналогічне визначення терміна «роздрібна торгівля» міститься і в Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торговельної мережі та мережі ресторанного господарства, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 24.10.2005 р. № 327.

Ключові слова в цьому визначенні — «

продаж без переробки». Отже, з цього документа випливає, що виробник не може вважатися тим, хто здійснює оптову або роздрібну торгівлю.

Водночас основоположним документом, у якому наведено визначення щодо сфери торгівлі, є Національний стандарт України «Роздрібна і оптова торгівля. Терміни та визначення понять», затверджений наказом Держспоживстандарту України від 08.06.2004 р. № 130 (ДСТУ 4303:2004). А в ньому наведено трохи інші визначення цих термінів. Так, під роздрібною торгівлею розуміється вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює

купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу і надання йому торговельних послуг. Оптовою торгівлею вважається вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання і надання пов'язаних з цим послуг.

Як би там не було, у цій справі суд визнав, що

виробник не може вважатися оптовим або роздрібним торговцем, а склад, з якого тільки відпускається товар при проведенні розрахунків в офісі, не вважається місцем торгівлі.

Дмитро Костюк

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі