Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Товари за картками: найближча перспектива

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Червень, 2007/№ 45
В обраному У обране
Друк
Стаття

Товари за картками: найближча перспектива

 

Ні, нам не загрожує горезвісний дефіцит, про який, мабуть, відразу подумали представники старшого покоління. Товарів у країні багато, і ніхто, звичайно ж, розподіляти їх за картками не збирається. Сподіваємося, та епоха минула безповоротно. Зараз, навпаки, слід задуматися про найсучасніші способи залучення покупця до магазину. Один з таких способів підказав торговцям сам Кабінет Міністрів. Ідеться про поетапне (і обов’язкове) оснащення торговельної мережі відповідними технічними засобами для оплати за продані товари за допомогою банківських платіжних карток (БПК). Благо це чи шкода, особливо якщо взяти до уваги примусовий характер заходів, що плануються? Читайте про це у статті.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», igor.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Документи статті

Закон № 2346

— Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III.

Закон про РРО

— Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР (у редакції від 01.07.2000 р. № 1776-III).

Постанова № 377

— постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.03.2006 р. № 377.

Положення № 137

— Положення про порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням, затверджене постановою Правління НБУ від 19.04.2005 р. № 137.

 

Карткова експансія: багато «плюсів» і один великий «мінус»

Черги біля банкоматів, що стихійно виникають то тут, то там у традиційні для більшості працюючого населення дні виплати зарплати, є наочним підтвердженням того, що більшість підприємств, установ та організацій усе наполегливіше впроваджують для своїх працівників так звані зарплатні проекти*, що передбачають виплату заробітної плати в безготівковій формі. Прогрес не зупинити, і ось уже навчальні заклади перераховують на картки студентські стипендії, центри зайнятості виплачують у такий спосіб допомоги по безробіттю і навіть найбільш «просунуті» пенсіонери одержують свої пенсії не у відділеннях зв’язку або вдома, а використовуючи сучасні банківські технології.

* Докладно про організаційні моменти впровадження зарплатного проекту на підприємстві, а також про бухгалтерський та податковий облік видачі заробітної плати за допомогою пластикових карток можна прочитати у статтях, опублікованих у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 81 і № 85 відповідно.

Та й самі банки останнім часом надзвичайно активно сприяють широкому розповсюдженню платіжних карток серед усіх верств населення, позиціонуючи їх як безоплатний додаток до депозитних вкладів, кредитних операцій чи тих же зарплатних проектів. Значну питому вагу в загальній масі емітованих різними банками платіжних карток сьогодні складають картки, що працюють за кредитною схемою, які дозволяють їх держателю, не звертаючись повторно до банківської установи, розпоряджатися позиковими грошовими коштами (у межах виділеного кредитного ліміту) на свій розсуд.

Позитивні моменти такого бурхливого розвитку банківських карткових продуктів незаперечні: підприємств-роботодавців та інших установ і організацій, що проводять готівкові виплати населенню, позбавлено необхідності тримати штатних касирів та забезпечувати збереження грошових коштів при їх транспортуванні з банку; вкладники одержують щомісячні проценти за депозитними вкладами безпосередньо у свій «пластиковий гаманець»; банки неухильно підвищують прибутковість свого бізнесу, нарощуючи кредитні портфелі за допомогою кредитних карток і тим самим поступово привчаючи населення жити в борг.

Чому ж при цьому не зникають черги біля банкоматів, про які згадувалося на початку статті? З одного боку, одержувачі безготівкових доходів часто і не підозрюють, що існує можливість так само (у безготівковій формі) здійснити і відповідні витрати, тобто розплатитися за придбані товари (отримані послуги) за допомогою пластикової картки. З другого боку, реалізація такої можливості наразі досить ілюзорна, оскільки зовсім не факт, що торговельна точка, в якій є необхідний товар за прийнятною ціною, приймає такі картки в оплату за нього. Про послуги і говорити нічого: «її величність готівка» владарює тут неподільно. Як наслідок, повністю втрачається первісний сенс виплати доходів у безготівковій формі, якщо їх тут же доводиться переводити в готівку.

Який же існує вихід із ситуації, що склалася? Про нього поговоримо трохи пізніше, а зараз зробимо невеликий відступ у бік основних принципів регулювання зазначеної проблеми вітчизняним законодавством.

 

«Гладко було на папері...»

Основи функціонування платіжних систем в Україні, а також відносини у сфері переказу грошей регулюються

Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.99 р. № 679-XIV, Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, Законом № 2346, що є спеціальним нормативно-правовим актом із зазначених питань, а також іншими актами законодавства України та постановами Правління НБУ, у тому числі міжнародно-правовими актами з питань переказу грошей.

Так,

п. 14.7 Закону № 2346 передбачено, що торговці, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які згідно із законом мають використовувати реєстратори розрахункових операцій, зобов’язані забезпечити можливість здійснення держателями спеціальних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням цих спеціальних платіжних засобів (як мінімум трьох міжнародних та/або внутрішньодержавних платіжних систем).

Нагадаємо, що відповідно до

п. 1.14 цього Закону спеціальний платіжний засіб (платіжна картка тощо) — це платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ грошей з відповідного рахунка платника чи банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги їх держателям.

Розглянемо, на кого ж поширюються вимоги

Закону № 2346 про обов’язкове приймання пластикових карток. Для відповіді на це запитання слід у першу чергу звернутися до ст. 1 Закону про РРО, якою визначено сферу застосування реєстраторів розрахункових операцій. Так, РРО застосовуються підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також фізичними особами (резидентами та нерезидентами) — суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції з купівлі-продажу іноземної валюти.

Як бачимо, обидва закони, що розглядаються, містять перехресні посилання один на одного, згідно з якими БПК повинні прийматися в обов’язковому порядку, якщо обов’язковим є використання РРО, і, навпаки, РРО застосовується, зокрема, при оплаті за товар за допомогою БПК, незважаючи на те, що така операція є безготівковою. Отже,

якщо Законом про РРО допускається незастосування реєстраторів розрахункових операцій окремими категоріями суб’єктів господарювання залежно від форм та умов здійснення їх діяльності (статті 9 і 10), то і забезпечувати приймання платіжних карток їм теж необов’язково.

У зв’язку з цим зауважимо, що в умовах жорсткого податкового преса вітчизняні підприємці вже давно навчилися тими чи іншими шляхами, не порушуючи при цьому

Закону про РРО, без цих самих РРО обходитися. Тому суто формально так же просто буде ухилитися і від переходу на приймання «пластикових» грошей. Інша справа, що такий перехід часто стає вигідним самим суб’єктам господарювання, оскільки створює додаткові зручності покупцям та підвищує діловий імідж підприємства (підприємця) — на відміну від застосування РРО, що має насамперед фіскальні цілі.

Звідси можна зробити висновок, який, до речі, уже зараз підтверджується на практиці: як тільки масовий споживач, «озброєний» БПК, сформує певний інтерес до можливості оплати за товари (послуги) у безготівковій формі, ринок тут же повсюдно відреагує на цей інтерес і надасть таку можливість. І навпаки, поки можна буде обходитися без цього, не втрачаючи переваги перед конкурентами, торговці чинитимуть опір нововведенням, що їм нав’язуються. Тим більше, що жодної відповідальності за невиконання саме цих вимог

Закону № 2346 ні цим Законом, ні іншими актами законодавства сьогодні не встановлено.

Проте закон є закон, і його слід виконувати. Але відповідною нормою

Закону № 2346 (див. абз. другий п. 14.7) передбачено, що умови переведення торговців на обов’язкове приймання спеціальних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги), а також винятки, що стосуються виконання таких розрахунків окремими категоріями торговців, визначаються Кабінетом Міністрів України. А це означає, що поки підзаконним актом не було затверджено такі умови переведення, реалізувати вимоги цього Закону не уявлялося можливим.

На жаль (а можливо, і на щастя — усе залежить від того, з якого боку подивитися), Кабмін не дуже поспішав покладати на підприємців додаткові обов’язки з приймання БПК, хоча такі вимоги з’явилися в

Законі № 2346 ще в листопаді 2004 року. Нарешті, на початку минулого року було прийнято відповідну урядову постанову (мається на увазі постанова № 377 // див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 29), але початок її реального застосування припадає тільки на середину поточного року.

Сподіваємося, що всі зацікавлені особи за такий довгий відрізок часу вжили всіх заходів, необхідних для переходу на обов’язкове приймання карток при розрахунку за продані товари (надані послуги). Для тих же суб’єктів господарювання, які забули про це або взагалі не чули про такі вимоги, розглянемо докладно згадану вище постанову Кабінету Міністрів.

 

Що сказав Заратустра, або Кабмін про умови переходу на приймання БПК

Насамперед зауважимо, що

строки переведення торговців, які здійснюють господарську діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, на обов’язкове приймання спеціальних платіжних засобів в оплату за продані товари (надані послуги) для всіх зазначених у додатку до постанови № 377 видів діяльності диференційовано тільки залежно від територіального розташування таких суб’єктів господарювання. Зокрема, в обласних центрах, мм. Києві, Сімферополі та Севастополі перехід торговців на приймання платіжних карток має бути завершено до 1 липня 2007 року. Для районних центрів з чисельністю населення понад 25 тис. чоловік цей строк закінчується 1 січня 2008 року. І нарешті, СПД, які здійснюють свою діяльність в інших районних центрах та селищах міського типу, повинні забезпечити можливість оплати за продані товари (надані послуги) за допомогою спеціальних платіжних засобів до 1 січня 2009 року.

Крім того, у додатку до

постанови № 377 міститься такий перелік видів діяльності, здійснення яких тягне за собою необхідність переходу торговців на приймання платіжних спецзасобів (зрозуміло, з урахуванням наведених вище строків такого переходу):

1) продаж товарів у підприємствах торгівлі

з площею торговельних залів від 400 кв. метрів;

2) продаж транспортних засобів та запасних частин до них, складнотехнічних товарів, побутової та офісної техніки, меблів, виробів з натурального хутра та шкіри, ювелірних виробів, парфумерно-косметичних товарів у спеціалізованих підприємствах торгівлі;

3)

продаж лікарських засобів, виробів медичного призначення та засобів особистої гігієни в аптеках;

4)

продаж нафтопродуктів на автозаправних станціях;

5) торгівля в загальнодоступних закладах громадського харчування з кількістю місць понад 40, в яких продукцію та послуги може отримати будь-який споживач;

6) продаж товарів

(надання послуг) у готелях;

7)

надання послуг суб’єктами туристичної діяльності;

8) продаж залізничних та авіаквитків;

9)

надання послуг з ремонту, технічного обслуговування та прокату автотранспортних засобів;

10)

надання послуг страховими компаніями;

11)

надання послуг банківськими установами;

12)

гральний бізнес.

Аналізуючи цей перелік, доходимо висновку, що Кабміну при його формуванні не вдалося дотримати основної вимоги

абз. першого п. 14.7 Закону № 2346, про яку вже зазначалося. Адже тільки в разі встановленої законом необхідності у використанні РРО обов’язковим є і забезпечення можливості оплати за товари (послуги) за допомогою спеціальних платіжних засобів. Насправді вийшло так, що постановою № 377 уведено додаткові підстави для обов’язкового приймання БПК, не передбачені актом вищої юридичної сили, тобто Законом № 2346. Зрозуміло, такий стан речей неприпустимий, і вже тільки на цій підставі окремі категорії суб’єктів господарювання можуть не виконувати незаконні вимоги цієї урядової постанови.

Так,

п. 1 ст. 9 Закону про РРО передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва і наданні послуг підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, при проведенні розрахунків у касах цих підприємств, установ та організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів і видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою в установленому порядку. Отже, суб’єкти підприємництва, які здійснюють діяльність, перелічену в пунктах 6, 7, 9, 10 і 12 наведеного вище переліку, і які не застосовують на законних підставах РРО, на тих же підставах можуть не поспішати забезпечувати приймання платіжних карток.

Крім того, у

п. 2 ст. 9 Закону про РРО прямо зазначено, що реєстратори розрахункових операцій не застосовуються при виконанні всіх банківських операцій (крім операцій з купівлі-продажу іноземної валюти), з чим вступає в суперечність вимога пункту 11 переліку видів діяльності з постанови № 377, яка примушує в обов’язковому порядку приймати БПК при наданні послуг банківськими установами. У результаті доходимо висновку, що рівно половина (6 з 12) охоплених цією постановою КМУ видів діяльності повністю чи частково не узгоджується з вимогами чинного законодавства, що визначає загальні принципи функціонування платіжних систем в Україні. Та Заратустрі, який хоча і був релігійним реформатором і пророком, але водночас свято шанував існуючі закони, таке і не снилося!

З позитивних моментів

постанови № 377 зазначимо, що Кабмін не став наполягати на прийманні платіжних спецзасобів усіма підприємцями і підприємствами від малого до великого. Треба сказати, що згідно з п. 2 цієї постанови такий обов’язок не поширюється на торговців, які здійснюють господарську діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, якщо річний обсяг розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг) не перевищує 5 млн гривень (крім продажу нафтопродуктів на автозаправних станціях). Якщо ж обсяг розрахункових операцій з початку року досягає зазначеного значення, такі торговці зобов’язані забезпечити обов’язкове приймання БПК протягом одного місяця після визначення такого обсягу.

 

Що таке площа і як її розрахувати: Мінекономіки роз’яснює

Зупинимося ще на одному нюансі, що міститься в цій постанові. З пункту 1 переліку видів діяльності, наведеного в попередньому розділі, випливає, що при продажу товарів на підприємствах торгівлі

з площею торговельних залів менше 400 кв. метрів про необхідність забезпечення приймання «пластикових» грошей можна не турбуватися. Проте тут же виникає запитання: як визначити шукану площу? Формулювання зазначеного пункту досить розпливчасте, унаслідок чого неможливо зрозуміти, що для його практичного застосування слід враховувати, якщо, скажімо, суб’єкт господарювання має декілька торговельних точок на території одного і того ж населеного пункту. Чи необхідно підсумовувати площі таких торговельних точок разом або ж порівнювати їх з граничною величиною (400 кв. м) окремо?

На допомогу в цьому питанні прийшло Міністерство економіки, яке своїм

листом від 06.11.2006 р. № 91-28/372 роз’яснило термін «площа торговельного залу», а також навело приклад, за допомогою якого можна однозначно трактувати обговорювані обмеження, що містяться в постанові № 377 щодо такої площі.

Так, згідно з

Національним стандартом України (ДСТУ 4303:2004) «Торгівля роздрібна і оптова. Терміни та визначення понять» торговельний зал — це торговельне приміщення для показу, вибору товарів та обслуговування покупців, яке охоплює площу для розміщення торговельно-технологічного устаткування, вузлів розрахунку, робочих місць продавців та площу для покупців. На підставі цього визначення Мінекономіки робить висновок, що в постанові № 377 мається на увазі площа окремого торговельного залу. Інакше кажучи, якщо, наприклад, підприємство здійснює торгівлю у двох магазинах сумарною площею торговельного залу 700 кв. м, кожний з яких має площу по 350 кв. м, то нав’язувати приймати БПК такому підприємству ніхто не повинен.

На жаль, інших аргументів, ґрунтуючись на яких Мінекономіки зробило зазначений висновок, у цьому листі немає. Залишається сподіватися лише на те, що, за наявною інформацією, розробкою і внесенням на розгляд Кабінету Міністрів

постанови № 377 займалося саме це міністерство. Гадаємо, що йому, як безпосередньому автору документа, вірити можна.

Але ще одному пасажу цього листа ми не радили б довіряти. Ідеться про те, що, на думку Міністерства економіки, застосування з 01.07.2007 р. на підприємствах торгівлі з площею торговельних залів понад 400 кв. м платіжних карток введено

тільки для торговельних підприємств з широким асортиментом (понад 5 тисяч асортиментних позицій) продовольчих і непродовольчих товарів: гіпермаркетів, супермаркетів, універмагів, універсамів тощо. Таких послаблень сама постанова № 377 не містить, отже, звертати увагу на них не варто.

 

Що робити, і хто буде винуватий, якщо нічого не робити

І на завершення стисло нагадаємо про технічні деталі, які слід мати на увазі суб’єктам господарювання, котрі зважилися на впровадження безготівкових розрахунків за допомогою платіжних карток. За докладнішою інформацією відсилаємо читачів до циклу статей з цієї теми, опублікованих у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2002, № 93 і 94.

Система розрахунків банківськими платіжними картками при оплаті товарів (послуг) об’єднує трьох учасників: продавця (торговця — у термінах

Закону № 2346), покупця (держателя картки) і банк. При цьому для отримання можливості на здійснення торгівлі з використанням БПК продавцю (торговцю) слід укласти з банком договір еквайрингу (обслуговування), за яким йому надається право приймати до оплати банківські платіжні картки як рівноцінний платіжний засіб. Банк, у свою чергу, зобов’язується забезпечувати систематичну обробку розрахункових документів, що є підставою для перерахування грошових коштів з картрахунка покупця на поточний рахунок продавця.

При укладенні зазначеного договору обов’язково слід звернути увагу на строк, протягом якого банк обробляє документи та перераховує підприємству грошові кошти за операціями з БПК, а також на розмір комісійної винагороди, яка при цьому стягується. Відповідно до

п. 3.9 Положення № 137 порядок нарахування, сплати та розмір комісійної винагороди визначається банкомеквайром самостійно, виходячи з правил платіжної системи та своїх тарифів. Сьогодні розмір такої винагороди в середньому щодо банків України складає 2 — 3 % від суми продажів з використанням БПК.

Слід зауважити, що

п. 5 постанови № 377 рекомендовано Національному банку розглянути питання про можливість установлення банками комісійної винагороди за обслуговування торговців, які здійснюють господарську діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, у розмірі, що не перевищує 2 % суми товарів (послуг), проданих (наданих) з використанням спеціальних платіжних засобів.

Крім укладення договору, підприємство повинно мати відповідне устаткування для виписування первинних документів. Згідно з

п. 4.3 Положення № 137 при здійсненні операцій з БПК повинні оформлятися розрахункові документи на паперових носіях (сліп або квитанція торговельного термінала), які складаються за місцем проведення операції в необхідному для всіх учасників розрахункової операції кількості примірників. Сліп друкується за допомогою механічного пристрою — імпринтера, який переносить рельєфні реквізити картки (номер картрахунка, прізвище та ініціали держателя, строк дії) на паперовий документ. Квитанція торговельного термінала друкується спеціальним електронним пристроєм — торговельним терміналом.

Слід зазначити, що сьогодні більшість установлених у торговців терміналів є власністю банків і банки тільки надають їх торговцям в оренду. Разом з тим

п. 3.4 Положення № 137 установлено, що для забезпечення приймання платіжних карток торговці можуть за погодженням з еквайром самостійно придбавати платіжні термінали, імпринтери та інше устаткування, необхідне для обслуговування БПК. Одночасно Міністерству промислової політики приписано вжити заходів для забезпечення виробництва платіжних терміналів з метою здійснення розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів (п. 4 постанови № 377).

Одно слово, на сьогодні складається сприятлива ситуація, щоб обзавестися відповідним устаткуванням для приймання платіжних карток. А що буде з тими суб’єктами господарювання, хто з якихось причин не встигне (або не схоче) це зробити? Ще раз підкреслимо: ні

Закон № 2346 , ні постанова № 377 не містять жодних каральних заходів для осіб, які не виконали своєчасно їх вимоги щодо впровадження спеціальних платіжних засобів.

Уважаємо, що такий підхід (навіть якщо це випадковість, а не свідоме рішення законодавців і уряду) згодом доведе свою правильність. А оскільки ринкові механізми мають незаперечну здатність до саморегулювання, усе стане на свої місця без будь-якого примусу. І тоді такі комуністичні міфи (що ледь не стали реальністю), як товари за картками або повне відмирання грошей, наповняться новим значенням. А слідом за цим і до ери повного благополуччя рукою подати. Ех, добре було б!

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно