Момент визначення звичайної ціни
На яку дату слід визначати звичайну ціну при продажу товару: на дату укладення договору чи на дату першої події (відвантаження товару або отримання передоплати за нього)?
(м. Біла Церква)
Актуальність такого запитання не викликає сумніву, оскільки часто договірні відносини між господарюючими суб’єктами будуються так, що між датою укладення договору і датою здійснення яких-небудь дій щодо його виконання існує певний часовий інтервал. Очевидно, що в умовах вільного ціноутворення, коли ціна на товар регулюється виключно ринковими механізмами балансу попиту та пропозиції, її величина на момент укладення договору, яка вважалася тоді цілком звичайною, через деякий час може суттєво відрізнятися від звичайної. А такий стан речей впливає на податкові наслідки сторін, якщо виходити з того, що звичайність ціни продажу не фіксується в момент укладення договору, а має згодом перевірятися кожного разу при часткових поставках/авансах.
Невизначеність у цьому випадку посилюється ще і тим, що
Закон про податок на прибуток не дає прямої відповіді на зазначене запитання, а в різних ситуаціях, які вимагають необхідності застосування звичайних цін, по-різному трактує це питання. Так, у п.п. 7.1.1 Закону про податок на прибуток при визначенні доходів та витрат від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижче звичайних цін, про момент застосування таких цін не зазначено взагалі.Проте в
п.п. 1.20.1 Закону про податок на прибуток, який установлює загальні правила застосування звичайних цін, зазначається, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, з чого, на перший погляд, можна зробити висновок про необхідність порівняння ціни продажу з рівнем звичайних цін саме на момент укладення договору.Хоча вже в
п.п. 1.20.2 цього Закону говориться, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) слід використовувати інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами). Аналогічна конструкція міститься і в п.п. 7.4.1, в якому йдеться про визначення доходу, отриманого платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, виходячи з договірних цін, але не нижчих від звичайних цін на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. При цьому залишається незрозумілим, що вважати моментом (датою) продажу, оскільки такого визначення в Законі про податок на прибуток немає.Разом з тим слід зазначити, що цим
Законом (п. 11.3) однозначно визначено дату збільшення валового доходу, якою вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:— або
дата зарахування грошових коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;— або
дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.Якщо при цьому врахувати, що звичайна ціна в
Законі про податок на прибуток відіграє роль регулятора, що перешкоджає в установлених цим Законом випадках безпідставному заниженню платниками податків валових доходів, то слід визнати, що звичайні ціни на той чи інший товар необхідно визначати в момент відображення валового доходу за операцією продажу, тобто при настанні однієї з подій, перелічених вище, а не на дату складання договору.Ігор Хмелевський, економіст-аналітик
