Рівняння на Цивільний кодекс: законодавець «причісує» власні акти
Нещодавно прийнятим Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 р. № 997-V внесено зміни відразу до декількох десятків законів України (деякі* і зовсім скасовано). У більшості випадків справа обмежилася фрагментарним приведенням цих актів у відповідність до ЦКУ шляхом простого дублювання його норм у профільних законах. Це призвело до того, що фізичний обсяг змін явно не відповідає змістовним новаціям. Тому як виняток і заради економії газетної площі текст документа не публікуємо, а наведемо експрес-аналіз найцікавіших змін.
Георгій СФІНЦИЦКІ, юрист
Олена УВАРОВА, юрист
* Закон України «Про власність» від 07.02.91 р. № 697-XII, Закон України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництво об’єктів» від 06.04.2000 р. № 1641-III. —
Прим. ред.
Документи статті
Закон № 997
— Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 р. № 997-V.ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.ГКУ
— Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.ЗКУ
— Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III.Закон про госптовариства
— Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.
При продажу будівлі окремий договір на земельну ділянку не потрібен
Знято суперечність, що існувала між
ЗКУ та ЦКУ щодо необхідності укладення окремого договору на земельну ділянку при продажу будівлі, що знаходиться на ній. Нагадаємо, що до внесення змін ст. 120 ЗКУ примушувала набувачів будівлі (споруди) укладати окремий договір на земельну ділянку. З набранням чинності Законом № 997 і Земельний, і Цивільний кодекс визнають, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, і на частину земельної ділянки, необхідну для їх обслуговування.
Максимальна кількість учасників ТОВ — 10
На підставі
ч. 1 ст. 141 ЦКУ максимальна кількість учасників ТОВ установлюється законом. При перевищенні цієї кількості ТОВ підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а після закінчення цього строку — ліквідації в судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.До останнього часу закони України не містили максимальної кількості учасників ТОВ, але
Закон № 977 «виправив» ситуацію. Отже, усім ТОВ з чисельністю учасників більше 10 належить зменшити цю чисельність (шляхом виходу окремих учасників або концентрації часток) або пройти процедуру перетворення.Річний строк для приведення у відповідність до
Закону № 997 статутів визначено і п. 2 Прикінцевих положень цього закону.Додамо також, що ми не схильні розглядати як вичерпний перелік дій, наведених у
ч. 1 ст. 141 ЦКУ. Наприклад, законодавство не встановлює максимальної кількості фізичних осіб — власників приватного підприємства, що в окремих випадках дозволяє провести перетворення на цю більш «дешеву» організаційно-правову форму.
Повідомлення про зменшення статутного капіталу АТ (ТОВ)
Закон про госптовариства
поповнився цитатою з ч. 1 ст. 157 ЦКУ, на підставі якої зменшення статутного капіталу АТ допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. Узагалі, Закон про госптовариства і є тим актом, який мав визначити порядок повідомлення. Сьогодні посилання на «порядок, встановлений законом» містяться відразу в декількох законах України, а самого порядку як не було, так і немає. Тому питання про те, чи є опублікування держреєстратором повідомлення про зменшення статутного фонду тим самим повідомленням усіх кредиторів або необхідне персональне повідомлення — залишається відкритим.Вимога про повідомлення кредиторів при зменшенні статутного капіталу
ТОВ, що міститься в ч. 3 ст. 144 ЦКУ, майже дослівно перенесено до Закону про госптовариства. Проте на відміну від ЦКУ, згідно з яким «зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів» у Законі про госптовариства ця теза виглядає так: «зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів». Як бачимо, ціною цього «майже дослівного» цитування ЦКУ стало питання про можливість установлення в статуті порядку повідомлення кредиторів ТОВ. Уважаємо, що в ситуації, що склалася, статутом ТОВ ці питання цілком може бути врегульовано.На жаль, у
Законі про госптовариства залишилася явно застаріла норма, що не допускає зменшення статутного фонду за наявності заперечень кредиторів товариства (ст. 16). На наш погляд, в умовах дії ЦКУ вона не може застосовуватися, хоча ДКЦПФР вважає інакше.
Передача іменних цінних паперів здійснюється в порядку цесії
У
ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97 р. № 710/97-ВР містилася вельми спірна норма: «іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власнику шляхом повного індосаменту». Закон № 997 вносить до неї досить очікувані зміни. Тепер цитата виглядає так: «іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються в порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії)».Ця зміна в порядку передачі прав, по-перше, повністю відповідає природі іменних цінних паперів, а по-друге, ґрунтується на
ч. 4 ст. 197 ЦКУ, яка встановлює, що особа, яка передає право за цінним папером, відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання. Інакше кажучи, щодо іменних цінних паперів не має місця солідаризації індосантів.Свого часу необхідність передачі іменного цінного папера за повним індосаментом випливала й зі
ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91 р. № 1201-XII . Нова редакція цього закону такої норми вже не містить. На жаль, вона збереглася в п. 3 ст. 163 ГКУ.
Припинення юридичної особи — екологічного порушника: тільки за рішенням суду
Завдяки змінам, унесеним до
Водного кодексу України від 06.06.95 р. № 213/95-ВР і Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-XII, прийняти рішення про припинення діяльності фізичної чи юридичної особи, яка заподіює шкоду водам або навколишньому середовищу, може тільки суд. Раніше такою компетенцією було наділено Кабмін, місцеві ради, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Причому під припиненням діяльності потрібно розуміти припинення самої юридичної особи (скасування держреєстрації), яке є видом адміністративно-господарської санкції.На підставі
ч. 2 ст. 246 ГКУ в разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб’єкта господарювання може бути обмежено або призупинено (тобто тимчасово заборонено) КМУ, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом. Перелік повноважних органів наводиться у відповідних законах України.
Виникнення права власності у покупця об’єкта незавершеного будівництва при приватизації
Новою редакцією
ч. 2 ст. 12 Закону України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» від 14.09.2000 р. № 1953-III передбачено, що право власності на об’єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу, а не з моменту підписання акта приймання-передачі, як було раніше. Для покупця такого об’єкта момент виникнення права власності на нього має велике значення в разі необхідності захисту своїх прав власника, оскільки між моментом державної реєстрації договору купівлі-продажу та моментом підписання Акта приймання-передачі з різних причин може пройти досить великий період часу.
Відомості про рахунки — банківська таємниця
Новою редакцією
п. 1 ч. 2 ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III установлено, що банківською таємницею є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України. Раніше банківською таємницею визнавалися, зокрема, відомості про стан рахунків клієнтів. Це підвищує правовий захист клієнтів банківських установ, оскільки тепер банківською таємницею є відомості не тільки про стан їх рахунків, але й відомості про самі рахунки.
Розширення прав на відкриття рахунків у банках
Зміни до
п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III розширили права резидентів України (юридичні особи, їх відокремлені підрозділи, фізичні особи) та нерезидентів України (юридичні особи — інвестори, представництва юридичних осіб в Україні, фізичні особи) на відкриття рахунків у будь-яких банках України за власним вибором (раніше для відкриття рахунка необхідна була згода банків, а зараз вона не потрібна) у порядку, визначеному Національним банком України. Такі зміни є наслідком існування ч. 2 ст. 1067 ЦКУ, на підставі якої банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, які відповідають закону та банківським правилам.
Нове у зберіганні зерна на зернових складах
Унесено низку змін до
Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002 р. № 37-IV:—
статтю 27 доповнено частиною третьою, яка встановлює право зернового складу вимагати від власника зерна забрати зерно в розумний строк у випадках, коли строк зберігання зерна визначено моментом пред’явлення власником зерна вимоги про його повернення, а звичайний за цих обставин строк його зберігання минув (раніше зерновий склад такого права не мав);— у частині другій
статті 28 слова «відшкодування понесених витрат» замінено словами «пропорційну частину плати», тобто тепер у випадках, коли зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, він має право тільки на пропорційну частину плати за його зберігання, хоча раніше мав право на відшкодування понесених витрат;— частину другу
статті 29 викладено в новій редакції, відповідно до якої власник зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, зобов’язаний відшкодувати зерновому складу збитки, нанесені йому тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив останнього про відмову від договору зберігання, хоча раніше він був зобов’язаний відшкодувати зерновому складу збитки в будь-якому випадку;—
статтю 30 доповнено частиною другою, відповідно до якої при безоплатному зберіганні власник зерна зобов’язаний відшкодувати зерновому складу здійснені ним витрати на зберігання зерна, якщо інше не встановлено договором.
Земельний сервітут
Фактично замінивши зміст
ст. 100 ЗКУ на текст ст. 402 ЦКУ, законодавець чомусь не схотів указати в ЗКУ, що в разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. 3 ст. 402 ЦКУ). Проте це не позбавляє особу, зацікавлену в установленні земельного сервітуту, можливості звернутися до суду з відповідним позовом у випадку, якщо власник (володілець) земельної ділянки не хоче піти їй назустріч.Позитивним моментом є розширення
кола осіб, яких наділено можливістю звернутися з вимогою про встановлення земельного сервітуту: тепер ЗКУ надає таке право не тільки власнику сусідньої земельної ділянки, але і будь-якій іншій особі, яка має потребу в користуванні чужою земельною ділянкою. До внесення змін існувала суперечність між положеннями ЦКУ, згідно з якими право на встановлення сервітуту могла отримати будь-яка особа, та ЗКУ, який надавав таке право тільки власнику або користувачу сусідньої земельної ділянки. На необхідність визнання права на земельний сервітут і за іншими особами, крім власників та користувачів земельних ділянок, указувала і Держінспекція з контролю за використанням та охороною земель (див. лист від 02.11.2004 р. № 6-10-1071/727).
Емфітевзис та суперфіцій
ЗКУ
доповнено розділом 161, який присвячено праву користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій). Новий розділ ЗКУ фактично є компіляцією глав 33 і 34 ЦКУ. У деяких місцях спроба розробників законів звести дві глави в одну виявилася не зовсім вдалою. Особливо яскраво це виявляється в розкритті порядку виникнення та порядку передачі права користування. Пояснимо чому. Власник може передати право користування своєю земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тільки за договором, для забудови — як за договором, так і на підставі заповіту. А от особа, яка отримала право користування чужою земельною ділянкою, може у свою чергу передати це право за цивільно-правовим договором, згідно з яким відчужується право користування чужою земельною ділянкою, або в порядку спадкоємства (як згідно із законом, так і за заповітом). У цьому порядку може передаватися як емфітевзис, так і суперфіцій.Саме такими особливостями виникнення емфітевзису та суперфіція обумовлено те, що
додатковою підставою припинення суперфіція є відмова землекористувача від права користування: особа, яка отримала право користування чужою земельною ділянкою для забудови за заповітом, може відмовитися від цього права. Договір же про надання суперфіція або емфітевзису може бути припинено тільки в загальному порядку.
Заборона вимагати інформацію про діагноз не позбавляє роботодавця можливості звільнити працівника за станом здоров’я
Зміни, що вносяться до такого переважно декларативного нормативного акта, як
Основи законодавства про охорону здоров’я від 19.11.92 р. № 2801-XII, навряд чи зацікавлять суб’єктів господарювання. Єдине, на що варто звернути увагу: їх доповнення забороною вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (ст. 391) не може розглядатися як позбавлення роботодавця можливості звільнити працівника на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю від 10.12.71 р. у зв’язку з невідповідністю виконуваній роботі або займаній посаді за станом здоров’я. Для звільнення з цієї підстави роботодавцю необхідно, крім виконання інших вимог до порядку розірвання трудового договору, отримати медичний висновок про стан здоров’я працівника, який може не зазначати поставлений працівнику діагноз, але має містити висновок про те, чи дозволяє стан здоров’я працівника виконувати покладені на нього трудові обов’язки.
Неодержана пенсія передається членам сім’ї
Частина перша ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 р. № 1788-XII
тепер повністю повторює зміст ст. 1227 ЦКУ. Проте після внесення змін до зазначеної статті можуть виникнути труднощі з реалізацією її на практиці. Пов’язано це з тим, що попередня редакція ч. 1 ст. 91 зазначеного Закону більш чітко окреслювала коло осіб, які мають право на одержання недоодержаної суми пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера. До них було віднесено осіб, прямо зазначених у відповідних статтях Закону, батьків, чоловіка (дружину), а також членів сім’ї, які проживають разом з пенсіонером на день його смерті. Ця стаття могла сприйматися як така, що конкретизує, а не суперечить ст. 1227 ЦКУ. Після внесення змін правом на одержання недоодержаних сум пенсії наділено всіх членів сім’ї. Труднощі можуть виникнути у зв’язку з тим, що поняття «член сім’ї» ЦКУ використовується разом з поняттям «близький родич», хоча ні ЦКУ, ні Сімейний кодекс цих понять не розкривають.
Ліквідація заставодавця — підстава для звернення стягнення на заставлене майно
Закон України «Про заставу» від 02.10.92 р. № 2654-XII
формально надавав можливість заставодержателю звернути стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, при будь-якому припиненні юрособи в будь-якій формі — як при ліквідації, так і при реорганізації. Проте ця норма в умовах дії ч. 3 ст. 590 ЦКУ все одно не могла застосовуватися при припиненні юрособи з правонаступництвом (у ході реорганізації). Після внесення змін до ч. 2 ст. 20 зазначеного вище Закону суперечність з ЦКУ остаточно знято. Отже, припинення юридичної особи у формі злиття, приєднання, поділу, перетворення не є підставою для звернення стягнення на заставлене майно, хоча і дає кредитору право на припинення або дострокове виконання забезпеченого зобов’язання. У разі якщо це зобов’язання виконано не буде, право застави «піде слідом» за майном, яке передається правонаступнику.
Нове джерело поповнення комунальної власності
Доповненнями, унесеними
Законом № 997 до частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР, «узаконено» передбачений ст. 1277 ЦКУ перехід у власність територіальної громади спадщини, визнаної судом відумерлою (у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, їх усунення від права на спадщину, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), тобто у територіальної громади за місцем відкриття такої спадщини з’явилося ще одне джерело поповнення комунальної власності.
