Теми статей
Обрати теми

Щодо окремих питань оподаткування

Редакція ПБО
Лист від 24.01.2007 р. № 666/6/16-1515-26

Щодо окремих питань оподаткування

Лист Державної податкової адміністрації України від 24.01.2007 р. № 666/6/16-1515-26 (витяг)

 

<...> Державна податкова адміністрація розглянула лист <...> щодо окремих питань оподаткування і повідомляє.

Питання поставлені у листі чітко врегульовані податковим законодавством.

 

1. Щодо оподаткування податком на додану вартість операції повернення об’єкта фінансового лізингу.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі — Закон) операції з передачі об’єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю) є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

При цьому датою виникнення податкових зобов’язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного передання об’єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу) (підпункт 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону)

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансовий лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим

, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов, зокрема, об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі.

Враховуючи зазначене,

повернення об’єкта фінансового лізингу з метою оподаткування розглядається як продаж об’єкта, придбаного на умовах фінансового лізингу і оподатковується податком на додану вартість у загальновстановленому порядку.



коментар редакції

Повернення об’єкта фінлізингу

Іншої відповіді від ДПАУ, взагалі-то, ніхто не чекав. А сумніви виникли у зв’язку з тим, що умовний продаж об’єкта фінансового лізингу при його поверненні передбачено тільки в цілях оподаткування прибутку, у Законі про ПДВ аналогічних норм немає. Проте під оподаткування таку операцію заганяє п.п. 3.2.2 Закону про ПДВ (і це незважаючи на те, що така операція не підпадає під об’єкт оподаткування, установлений у п. 3.1 Закону про ПДВ).

Набагато цікавіше інше. Якщо така операція обкладається ПДВ, то

виникає ціла низка неврегульованих питань: не визначено момент виникнення податкових зобов’язань сторони, що передає (мабуть, доведеться орієнтуватися на дату фактичного повернення об’єкта лізингу); не встановлено базу оподаткування (не може застосовуватися ні п. 4.1, ні п. 4.2, ні будь-який інший пункт Закону про ПДВ), автоматично виникає запитання про податковий кредит лізингодавця.

На жаль,

податківці на ці запитання не відповіли.

 

 

2. Щодо застосування касового методу податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.3.9 пункту 7.3 статті 7 Закону особа, яка протягом останніх дванадцяти календарних місяців мала оподатковувані поставки

менше 300 тис. грн. (без урахування цього податку), може вибрати касовий метод податкового обліку.

Якщо

зазначений вибір здійснюється під час реєстрації такої особи як платника цього податку, касовий метод починає застосовуватися з моменту такої реєстрації і не може бути змінений до кінця року, протягом якого відбулася така реєстрація.

Якщо

зазначений вибір здійснюється протягом будь-якого часу після реєстрації особи як платника цього податку, касовий метод починає застосовуватися з податкового періоду, наступного за податковим періодом, в якому був зроблений такий вибір, і не може бути змінений протягом наступних дванадцяти місячних (чотирьох квартальних) податкових періодів.

Застосування касового метод) зупиняється

з податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого платник податку приймає самостійне рішення про перехід до загальних правил визначення дати виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту (методу нарахувань) чи досягає 300 тис. грн. обсягу оподатковуваних операцій.

Платник податку

має право самостійно відмовитися від касового методу по закінченні мінімального строку перебування на касовому методі шляхом надіслання відповідної заяви на адресу податкового органу за місцем податкової реєстрації.

При досягненні 300 тис. грн.

обсягу оподатковуваних операцій платник податку зобов’язаний відмовитися від касового методу шляхом надіслання відповідної заяви на адресу податкового органу, в якому він є зареєстрованим як платник податку, разом з податковою декларацією з податку на додану вартість за результатами звітного (податкового) періоду, у якому було досягнуто 300 тис. грн. обсягу оподатковуваних операцій.

У разі неподання платником податку такої заяви

у встановлені строки податковий орган повинен перерахувати суму податкових зобов’язань та податкового кредиту такого платника податку починаючи з податкового періоду, на який припадає гранична дата подання його заяви про відмову від касового методу, а платник податку позбавляється права використання касового методу протягом наступних 36 податкових місяців.



коментар редакції

Коли платник зобов’язаний відмовитися від касового методу, якщо перевищено межу 300 тис. грн.

Проблема полягає в тому, що згідно з п.п. 7.3.9 Закону про ПДВ новозареєстрований платник ПДВ, що вибирає касовий метод, зобов’язаний залишатися на ньому до кінця того року, в якому він реєструвався. Неначебто виходить, що перейти на правило першої події до кінця року такий платник ПДВ

не може за жодних умов. Але, з іншого боку, згідно з тим же п.п. 7.3.9 при перевищенні 300-тисячної межі платник податків зобов’язаний відмовитися від касового методу, подавши відповідну заяву разом із декларацією за той період, в якому було таке перевищення.

Якій із двох норм Закону про ПДВ віддати перевагу

? Замість чіткої відповіді на запитання ДПАУ, по суті, лише процитувала норми п.п. 7.3.9 Закону про ПДВ. Та все ж між рядків простежується думка, що пріоритет має все-таки та норма Закону про ПДВ, яка зазначає про обов’язкову відмову від касового методу.

 

Щодо 3 питання.

Порядок обчислення і сплати податку з власників транспортних засобів регулюється Законом України від 11.12.91 р. № 1963-ХII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», із змінами та доповненнями (далі — Закон), яким встановлено, що платниками цього податку є, зокрема, підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, а об’єктом оподаткування є транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми, визначені як об’єкти оподаткування під відповідним кодом за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності у ст. 2 цього Закону.

Відповідно до ст. 6 Закону податок з визначених цим Законом власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичною особою самостійно. Розрахунок суми податку складається на підставі звітних даних (балансу) про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року і подається юридичною особою до податкових органів за місцем реєстрації транспортних засобів у порядку і строки, встановлені Законом.

Визначена у розрахунку сума податку вважається узгодженою сумою (п. 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», із змінами та доповненнями) і сплачується юридичними особами щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, на спеціальні рахунки відповідного бюджету.

Отже, враховуючи викладене вище,

у випадку передачі транспортних засобів у спільну діяльність платником податку з власників транспортних засобів є юридична особа — власник транспортного засобу щодо транспортних засобів, зареєстрованих в органах ДАІ МВС України на його ім’я.



коментар редакції

Розподіл витрат між СД та учасником

Дійсно, якщо транспортний засіб передається у спільну діяльність, то платником транспортного податку є юрособа — учасник цієї спільної діяльності. Проте запитання виникло не у зв’язку з визначенням, хто є платником податку. У ДПАУ запитували інше:

чи підлягає розподілу такий транспортний податок у випадку, якщо цей транспортний засіб використовується і у спільній діяльності, і в діяльності самого учасника?

У Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затвердженому наказом ДПАУ від 30.09.2004 р. № 571, прямо зазначено про амортизацію основних фондів, які використовуються і у спільній діяльності, і в діяльності учасника:

вони розподіляються пропорційно доходам СД та загальним валовим доходам. Так само розподіляються і «загальні» валові витрати. Тому вважаємо, що витрати на сплату транспортного податку також можна розподіляти.

 

Щодо 4 питання.

Оподаткування доходів, одержуваних громадянами, регулюється Законом України від 22 травня 2003 року № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон).

Згідно із пунктом 1.2 статті 1 Закону

дохід визначено як сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду, як на території України, так і за її межами, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (п. 1.2 ст. 1 Закону), до складу якого, зокрема, включаються доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах (п. 1.3 «в» ст. 1 Закону).

Порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку визначено у п. 9.6 ст. 9 Закону.

Інвестиційний прибуток розраховується

як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу. До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з обміну одного інвестиційного активу на інший інвестиційний актив, зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку.

Вклад (внесок) учасника та засновника до статутного фонду господарського товариства слід розглядати

як придбання ним за власні кошти або за рахунок майна, що знаходиться у його власності, права власності на частку (пай) у статутному фонді товариства, тобто як придбання корпоративного права, а не як дохід у розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону. Визначення терміна «корпоративні права» надано у п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При відчуженні (продажу, переуступці) у подальшому

такого корпоративного права (інвестиційного активу), об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб вважатиметься інвестиційний прибуток, при визначенні якого врахуються витрати, пов’язані з придбанням такого корпоративного права.

Одночасно повідомляємо, що відповідно до підпункту 4.4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та пункту 1.11 Порядку надання роз’яснень окремих положень податкового законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003 р. № 176 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23.04.2003 р. за № 326/7647) податкове роз’яснення надається податковими органами на запит платника податків для використання такого роз’яснення при обрахуванні ним сум податкових зобов’язань та під час проведення ним апеляційних процедур, при наданні платником інформації про конкретні обставини справи.

Заступник голови Л. Боєнко



коментар редакції

Внесок майна до статутного фонду не є продажем у розумінні Закону про податок з доходів фізосіб

На це запитання ДПАУ все-таки відповіла. Проблема полягає в оподаткуванні учасника ТОВ — фізичної особи, який робить внесок до статутного фонду майном.

З одного боку, наявна продаж цього майна, а отже, у податківців може виникнути спокуса обкласти податком з доходів суму отриманого доходу (доходом у цьому разі виступають корпоративні права, які одержує такий учасник замість переданого ТОВ майна).

З іншого боку, у цьому випадку маємо справу не стільки з доходами, скільки з витратами цієї фізособи на придбання корпоративних прав. Саме в такому ключі висловлювався Комітет Верховної Ради з питань фінансів та банківської діяльності (лист від 12.12.2005 р. № 06-10/10-1232). Така позиція не зовсім випливає із Закону, але, зрозуміло, є ліберальнішою.

Благо, що податківці дотримуються такої ж позиції. Тому, якщо фізособа вносить майно до статутного фонду, то податок з доходів сплачувати не потрібно. Про оподаткування можна говорити тільки тоді, коли ця особа продасть свої корпоративні права або вийде з ТОВ. Але це вже зовсім інша операція.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі