Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Ви нам писали. РРО і потяг до зміни місць

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Травень, 2007/№ 37
В обраному У обране
Друк
Стаття

РРО і потяг до зміни місць

 

Аналіз редакційної пошти із запитаннями про застосування РРО дозволяє досить чітко простежити еволюцію взаємовідносин між платниками податків та податковими органами в цій сфері. З одного боку, можна помітити, що стріляного горобця на полові вже не проведеш, оскільки платники податків стали ретельніше підходити до використання РРО там, де без них дійсно не обійтися. А з іншого — складається враження, що податківцям, як герою відомого кінофільму, усе ще хочеться «ну хоча б за горло потриматися», навіть у тих випадках, коли для цього немає жодних законодавчих підстав. Про один з таких характерних прикладів читайте в цій статті.

 

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»,
igor.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Документи статті

ЦКУ

— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Повітряний кодекс

— Повітряний кодекс України від 04.05.93 р. № 3167-XII.

Закон про туризм

— Закон України «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324.

Закон про РРО

— Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР (у редакції від 01.07.2000 р. № 1776-III).

Правила № 187

— Правила повітряних перевезень пасажирів та багажу, затверджені наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14.03.2006 р. № 187.

Номенклатура № 283

— Номенклатура бланків цінних паперів і документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну (додаток до постанови КМУ «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» від 19.04.93 р. № 283).

 

Лист покликав у дорогу...

Саме такою фразою починалися в колишні часи газетні статті, в яких браві кореспонденти викривали «окремі» недоліки Системи, реагуючи на листи читачів, які зневірилися знайти справедливість. Великою мірою, відтоді мало що змінилося, і багато хто, як і раніше, більше довіряє силі газетного слова, ніж силі Закону. Специфіка нашої газети полягає в тому, що нікуди не виїжджаючи, а лише вміло об’єднуючи і силу слова, і силу Закону, і здоровий глузд (його-то — у першу чергу!), ми також сприяємо торжеству справедливості. І насамперед — у спорах з податковими органами.

Специфіка ж роботи підприємства, що звернулося в листі до нас по допомогу, безпосередньо пов’язана з організацією переїздів, перельотів і тому подібних переміщень людини в просторі, оскільки це туристичне агентство. Проблема, що виникла перед цим підприємством, яке займається до того ж ще й продажем авіаквитків, полягає в тому, що, на думку податківців, розрахунки готівкою в процесі здійснення своєї діяльності, у тому числі і при оформленні таких квитків, необхідно провадити із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (РРО). Підприємство, навпаки, стверджує, що чинне законодавство дозволяє йому зазначені реєстратори не застосовувати, причому як у разі розрахунків за туристичні послуги, так і при продажу квитків на пасажирські авіаперевезення. А як же має бути насправді? Чи законні вимоги податківців? Спробуємо розібратися разом, наводячи при цьому контраргументи, якими можна було б обґрунтувати позицію цього та інших підприємств у подібних спорах з представниками податкових органів.

 

Роздуми біля туристського багаття, або Що зазначається
в Законі про туризм

Як випливає з аналізу ситуації, описаної в листі нашого читача, основним видом діяльності зазначеної турфірми є, в першу чергу, посередницькі операції з реалізації туристичного продукту інших туристичних компаній. Відповідно до

ст. 5 Закону про туризм таку фірму слід відносити до туристичних агентів, під якими розуміються юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів підприємницької діяльності, а також посередницьку діяльність з реалізації характерних і супутніх послуг, та в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

На відміну від тур-агентів, тобто посередників на ринку туристичних послуг, суб’єкти господарювання, для яких винятковою діяльністю є організація та забезпечення створення

свого туристичного продукту, реалізація та надання власних туристичних послуг, називаються туристичними операторами.

Турагенти працюють з туроператорами на підставі

агентських договорів, які здебільшого, з точки зору цивільного законодавства, є договорами доручення. Відповідно до ст. 1000 ЦКУ за договором доручення повірений зобов’язується здійснити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії (у цьому випадку — надати послугу з укладення угоди з клієнтом). Інакше кажучи, турагент завжди здійснює посередницьку діяльність з реалізації чужих туристичних послуг, які фактично належать туроператору, і сам їх не розробляє та не надає.

Зауважимо, що виділені вище напівжирним шрифтом слова «свої», «власні» і «чужі», які асоціюються в масовій свідомості з правом власності на об’єкти матеріального світу, стосовно послуг мають переносне значення. Проте з того контексту, в якому вжито ці слова нами, зрозуміло, що мається на увазі таке: безпосереднім виконавцем туристичних послуг є туроператор (і в цьому значенні ці послуги для нього «свої», «власні»), а особа, яка побажала отримати такі туристичні послуги, на першому етапі має справу з посередником (турагентом), послуги якого (його «власні» послуги) полягають в укладенні договору між такою особою (туристом) та туроператором від імені останнього на надання «чужих» (для турагента) послуг. При цьому, природно, ніякого фізичного переміщення турпродукта від його виробника (туроператора) до посередника (тур-агента), який нібито продає такий турпродукт, не відбувається, оскільки говорити про таке переміщення щодо послуг нематеріального характеру (до яких належать і туристичні послуги) взагалі не має сенсу. Розуміння цього допоможе нам при подальшій аргументації незастосування РРО нашим підприємством.

Посередницька діяльність турагента в межах договору доручення цілком вписується до регламентованих

гл. 63 ЦКУ загальних положень законодавства щодо надання послуг. Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 цього Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець, яким у цьому випадку є турагент) зобов’язується за завданням іншої сторони (замовника, яким є туроператор) надати послугу, яка споживається в процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності. Замовник же зобов’язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Висновок про те, що діяльність туристичної фірми належить до сфери надання послуг, також відіграє важливу роль у відстоюванні точки зору про незастосування РРО, про що йтиметься нижче. Зараз же проаналізуємо правову базу, на підставі якої це підприємство здійснює продаж авіаквитків.

 

«Первым делом, первым делом самолеты...»

Насамперед звернемося до визначення поняття «туристичний продукт», який ми вже кілька разів ужили раніше, не пояснивши, що це таке. Отже, відповідно до

ст. 1 Закону про туризм туристичний продукт — заздалегідь розроблений комплекс туристичних послуг, що об’єднує не менше двох таких послуг, який реалізується або пропонується для реалізації за певною ціною, до складу якого входять послуги з перевезення, послуги з розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням та розміщенням (послуги з організації відвідування об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо). Звідси випливає, що турпродукт будь-якого туроператора, що пропонується туристичним агентством, про яке йдеться в листі, що нами розглядається, може як включати послуги з перевезення певним видом транспорту, так і не включати таку послугу.

В останньому випадку для збільшення привабливості свого основного виду діяльності турагентству було б цілком логічно зайнятися ще й оформленням квитків різних авіакомпаній, у тому числі й на рейси, що збігаються з напрямком реалізованих цим турагентством туристичних маршрутів. Зрозуміло, що для нашого турагентства, на відміну від авіакомпаній, які безпосередньо здійснюють повітряні перевезення, літаки — не найперша справа, але й не остання, якщо йдеться про дотримання законодавства при оформленні квитків на такі перевезення.

Відповідно до

ст. 60 Повітряного кодексу квитком є документ на перевезення пасажира, що засвідчує договір повітряного перевезення. У розділі 3 Правил № 187 визначено, що квиток — це документ, який має назву «Пасажирський квиток або багажна квитанція», у тому числі електронний квиток, виданий перевізником (його агентом), що включає умови договору перевезення та повідомлення, разом з польотними та пасажирськими купонами. При цьому згідно з цими ж Правилами агентом з продажу перевезень є особа, призначена перевізником відповідно до агентської угоди представляти інтереси перевізника при продажу перевезень на рейси перевізника і, за наявності відповідних повноважень, на рейси інших перевізників.

Наведені вище визначення дають можливість припустити, що відносини між перевізником та турагентством — розповсюджувачем авіаквитків будуються на підставі агентського договору, укладеного між ними. Інакше кажучи, перевізнику туристичне агентство

надає послугу з продажу авіаквитків. Додатково зауважимо, що авіаквитки самі по собі в цивільному законодавстві товаром не є і не можуть бути предметом договору купівлі-продажу. Вони, як документи, свідчать про укладення договору про надання відповідної послуги перевезення та права пасажира на проїзд, тобто права на отримання цієї послуги. При цьому вони не можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, оскільки є іменними документами (п.п. 6.3.1 Правил № 187).

Отже, і в цьому випадку, як і в разі продажу «чужого» турпродукту, туристичне агентство насправді операцій з продажу якого-небудь товару не здійснює, а надає лише посередницькі (агентські) послуги з укладання тієї чи іншої угоди від імені іншого суб’єкта господарювання (принципала), інтереси якого він представляє, одержуючи за це відповідну винагороду.

Перейдемо тепер до аналізу ситуації з точки зору законодавства, що регулює застосування реєстраторів розрахункових операцій при здійсненні певних господарських операцій.

 

Що зазначає Закон про РРО

Відповідно до

ст. 1 Закону про РРО реєстратори розрахункових операцій застосовуються підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також фізичними особами (резидентами та нерезидентами) — суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Водночас

п. 1 ст. 9 цього Закону передбачено, що реєстратори розрахункових операцій і розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, при проведенні розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою в установленому порядку.

Наведені норми

Закону про РРО сукупно з висновками, що їх ми навели вище, про те, що турагентство здійснює діяльність, пов’язану з наданням послуг, не продаючи при цьому жодних товарів (і вже тим паче — у сфері торгівлі чи громадського харчування), свідчать про необов’язковість використання реєстраторів розрахункових операцій в діяльності цього підприємства.

Крім того, у

Законі про РРО існує спеціальна норма (див. п. 4 ст. 9), що дозволяє, зокрема, не застосовувати зазначені реєстратори при продажу проїзних та перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів. Зауважимо, що Номенклатурою № 283 серед документів суворого обліку зазначено в тому числі і проїзні документи, а саме: квитки на проїзд у залізничному, морському, річковому та повітряному транспорті. Такий стан справ у нормативній сфері дає додаткові аргументи про незастосування РРО в разі продажу авіаквитків.

На цьому можна було б і завершити, якби не одне «але» — проти описаного підходу про необов’язковість проведення готівкових грошових коштів через РРО в обох випадках категорично заперечують податківці, про що і було зазначено в листі до редакції. Які ж аргументи вони висувають і що їм можна протиставити?

 

«А Баба Яга проти!»

Треба сказати, що представники місцевого податкового органу велосипед вигадувати не стали — вони просто скористалися думкою вищих за рівнем інстанцій. Так, ще в

листі ДПАУ № 6955/7/23-2117 від 12.04.2005 р. (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 72) указувалося на те, що тільки продаж власних туристичних послуг може здійснюватися в порядку, визначеному п. 1 ст. 9 Закону про РРО, тобто без застосування цих самих реєстраторів. При продажу турагентами (до яких, нагадаємо, відноситься і підприємство, що звернулося до редакції) туристичного продукту, який належить іншим туристичним підприємствам, ДПАУ вимагає проводити розрахункові операції із застосуванням РРО в загальному порядку.

Ми не можемо приєднатися до таких висновків щодо операцій з реалізації турагентом туристичного продукту. Турагент, як і туроператор, для обґрунтування правомірності внесення грошових коштів до каси без застосування РРО може також посилатися на згаданий податківцями

п. 1 ст. 9 Закону про РРО, оскільки, як було доведено вище, діяльність турагента в цій частині визначається як діяльність з надання послуг і жодних додаткових обмежень щодо переліку послуг, при розрахунках за які можна обійтися оформленням відповідних касових документів, цей Закон не містить.

Навіть якщо слідом за ДПАУ визнати, що турагент не надає послуги (а отже, відмовити йому в застосуванні

п. 1 ст. 9 Закону про РРО), то для обґрунтування необхідності використання РРО цього все одно виявиться не досить. Потрібно ще обґрунтувати, що турагент здійснює продаж товарів (інакше операція взагалі не потрапляє до сфери регулювання цього Закону), а це, як уже зазначалося, не відповідає дійсності. Незважаючи на те що, на перший погляд, реалізація турпутівок (ваучерів) і схожа на продаж товарів, турпродукт (турпослугу) усе-таки не можна назвати товаром і тим більше не можна віднести до сфери торгівлі.

До речі, нагадаємо, що подібні абсурдні спроби нав’язати застосування РРО головне податкове відомство робило і пізніше, але вже відносно грального бізнесу. Про це ми писали в статті «Що спільного між гральним бізнесом та торгівлею пиріжками: версія ДПАУ» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 47), яка була коментарем до

листа ДПАУ № 2775/6/23-8019 від 24.03.2006 р. У ньому податківці намагалися переконати всіх, що продаж жетонів, фішок та інших грошових замінників, що дають право участі в грі, має розглядатися як продаж товару в межах торговельної діяльності і, отже, проводитися із застосуванням РРО. Зустрічаючи такі «аргументи», звісно, складно що-небудь заперечити, залишаючись у межах літературної мови, але те, що їх притягнуто за вуха, сумнівів не викликає.

Подібні методи обґрунтування застосування РРО податківці використовували і щодо продажу туристичними агентствами авіаквитків. Так, у тому ж

листі ДПАУ № 6955/7/23-2117 від 12.04.2005 р., про який ми вже згадували, зазначено, що «відповідно до п. 4 ст. 9 Закону про РРО реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки мають право не застосовувати підприємства залізничного транспорту та авіаційної служби, які дотримуються вимог порядку оформлення розрахункових і звітних документів».

Наведена цитата варта уваги з огляду на дві обставини. По-перше, у

п. 4 ст. 9 Закону про РРО не йдеться про те, що його положення поширюються виключно на підприємства залізничного транспорту та авіаційної служби, як того хочеться податківцям. Отже, на цій неіснуючій у зазначеному Законі підставі не можна відмовляти турагентству в його праві обійтися без РРО, продаючи авіаквитки з оформленням відповідних бланків суворої звітності.

По-друге, насторожує згадка про якийсь «порядок оформлення розрахункових і звітних документів», якого мають дотримуватися ті самі залізничні та авіапідприємства. І, як виявилося згодом, ця згадка була ні в якому разі не випадковою. Зауважимо, що наявність такого порядку як обов’язкова умова незастосування реєстраторів розрахункових операцій у цьому пункті

ст. 9 Закону про РРО все-таки раніше передбачалася. Але зникла ця умова звідти ще у 2000 році. Проте ДПАУ через деякий час згадала про неї ще раз — у консультації свого провідного фахівця, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2005, № 28, с. 46. У ній, у черговий раз відмовляючи турагентам, які продають авіаквитки, у незастосуванні РРО, податківці пішли ще далі — заборонили це робити і самим підприємствам авіаційного транспорту, знову ж таки посилаючись на відсутність зазначеного порядку.

Тут саме час, на наш погляд, пригадати, що кращий спосіб перемогти в спорі — уникнути його взагалі. Інакше стає невиразною різниця між правим та винуватим, також як і між розумним та не дуже. Безпідставність же позиції представників податкових органів видно і так, причому неозброєним оком. Більше того, така безпідставність у цьому випадку ще й підтверджується

постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2005 р. у справі № 33/83 (див. с. 51 сьогоднішнього номера), винесеною практично одночасно з появою листа ДПАУ та консультації її відомчого видання, що обговорюються (і осуджуються) нами. От чому бажання окремих податківців на місцях «потриматися хоча б за горло» платника податків, якщо немає можливості задушити його зовсім, не може не викликати обурення. Нам же залишається тільки повторити заклик великого Каменяра: «Борітеся — поборете!». Закон на вашому боці.



img 1

Вищий господарський суд України

Постанова

05.07.2005 р. Справа № 33/83

Відмовлено у порушенні провадження з перегляду ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11 серпня 2005 року

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: [...], за участю представників: [...], розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2005 року у справі № 33/83 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю [...] до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

В січні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю [...] звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 19.01.2005 року № 0000402310/0, яким позивачу згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або згідно з пунктом 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено суму податкового зобов’язання у вигляді фінансових санкцій у розмірі 114957,50 грн.

Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта перевірки від 12.01.2005 року № 2658-0044/2310 щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, яким встановлено порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Позовні вимоги мотивовані тим, що застосування позивачем при наданні послуг клієнтам з авіаперевезень бланків суворого обліку (авіаквитків) та сліпів платіжного терміналу, відповідає вимогам чинного законодавства України, в тому числі Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», проведення перевірки здійснювалося відповідачем з порушенням вимог пункту 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», а, крім того, прийняття спірного податкового-повідомлення рішення на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є необґрунтованим.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2005 року (суддя [...]), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2005 року (судді: [...]) по справі № 33/83 господарського суду міста Києва, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва від 19.01.2005 року № 0000402310/0. Стягнуто з Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю [...] судові витрати в сумі 203,00 грн.

Мотивуючи судові рішення, господарські суди з посиланням на частину 2 статті 19 Конституції України, частини 6, 8 статті 1, статті 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування», статтю 2, пункт 1 статті 3, статті 9, 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», статті 1, 4, 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зазначають, що підстави для застосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункових книжок при наданні послуг з авіаперевезень у позивача відсутні, оскільки факт надання позивачем послуг підтверджується відповідним розрахунковим документом (проїзним документом — квитком на проїзд), що повністю відповідає вимогам пункту 4 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Крім того, суди зазначають, що штраф, передбачений статтею 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не є штрафом за визначенням статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Не погоджуючись з постановою, Державна податкова інспекція у Солом’янському районі міста Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2005 року по справі № 33/83, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2005 року та рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2005 року по справі № 33/83, постановити нове рішення, яким в задоволенні позову позивачу відмовити в повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: пункту 4 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Зокрема, заявник вважає, що позивач здійснює діяльність з надання туроператорських послуг і не належить до авіа- або залізничних транспортних підприємств у відповідності з нормами Закону України «Про транспорт», а тому чинність пункту 4 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» на нього не поширюється.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 19.01.2005 року № 0000402310/0, позивачу згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або згідно з пунктом 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено суму податкового зобов’язання у вигляді фінансових санкцій у розмірі 114957,50 грн. у зв’язку з тим, що позивач здійснював продаж авіаквитків без застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Згідно пункту 4 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів та на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю, а також при продажу білетів державних лотерей через електронну систему прийняття ставок, що контролюється у режимі реального часу Державним казначейством України, та квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, авіаквитки, надані позивачем до матеріалів справи, які заповнені на бланках суворого обліку, є розрахунковими документами в розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Також судами встановлено, що згідно з умовами договорів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю [...] з авіаперевізниками, позивач отримує бланки проїзних документів за накладними, та звітує перед авіаперевізниками про їх використання, що підтверджується відповідними звітними документами, а саме: звітами та листами про проведення звірки між позивачем та авіаперевізниками.

Крім того, судами встановлено, що позивач здійснює продаж проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на авіаційному транспорті з оформленням відповідних розрахункових та звітних документів.

Таким чином, судами зроблено правильний висновок, що підстави для застосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункових книжок при наданні послуг з авіаперевезень у позивача відсутні, оскільки факт надання позивачем зазначених послуг підтверджується відповідним розрахунковим документом (проїзним документом — квитком на проїзд), що повністю відповідає вимогам пункту 4 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а тому, відповідно застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій є необґрунтованим.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку обставинам, викладеним в акті перевірки, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, та дійшли обґрунтованого висновку, про його невідповідність нормам чинного законодавства, а тому правомірно визнали його недійсним.

За таких обставин, керуючись законом, суди підставно задовольнили позовні вимоги. Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають положенням статей 84, 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 року № 11 «Про судове рішення», зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

постановив:

Рішення господарського суду міста Києва від 9 березня 2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2005 року у справі № 33/83 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва — без задоволення.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно