Фінпослуги
Безоплатна порука не є фінансовою послугою
Підприємство планує стати поручителем виконання зобов’язань з боку іншого підприємства. Чи повинен договір поруки бути відплатним? Якщо ні, то чи класифікуватиметься така послуга як фінансова і які наслідки вона спричинить у податковому обліку поручителя і боржника (кредитора)?
(м. Київ)
Чинне законодавство не передбачає обов’язкової оплатності послуг поручителя. Згідно зі
статтею 558 ЦКУ поручителя наділено правом вимагати оплату своїх послуг. А це означає, що за умовчанням договору поруки він все-таки вважатиметься безоплатним, поки поручитель не пред’явить вимогу оплатити свої послуги. Більше того, сторони цілком можуть передбачити в договорі безоплатність послуг поручителя, що жодним чином не суперечитиме зазначеній статті 558 ЦКУ.Щодо
обмежень на надання безоплатної поруки з боку нефінансових установ, то на сьогодні можна говорити про їх відсутність . Так, частиною 4 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III законодавець делегував Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) право на прийняття нормативно-правових актів з питань можливості та порядку надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Таким «дозвільним» нормативно-правовим актом є розпорядження Держфінпослуг від 31.03.2006 р. № 5555, що визначає, які фінансові послуги можуть надавати тільки фінансові установи, а які доступні для надання «звичайним» юридичним особам, що не мають статусу фінансової установи. Цим документом, зокрема, установлено, що юридичні особи — суб’єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання поручительств згідно з вимогами цивільного законодавства і з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.Інакше кажучи,
юридична особа, яка не має статусу фінансової установи, має повне право виступати поручителем щодо зобов’язань третьої особи і укладати договори поруки.Податкові наслідки безоплатної поруки несприятливі як для поручителя, так і для одержувача його послуг (боржника та/або кредитора).
Безоплатне надання послуг
з боку поручителя в цілях Закону про податок на прибуток прирівнюються до їх продажу. Причому правила обкладення податком на прибуток цієї операції для поручителя залежатимуть від статусу одержувача його послуг. Можливі два варіанти. Якщо одержувач послуг не є платником податку на прибуток або сплачує податок на прибуток за іншими, ніж платники податку, ставками, або є для поручителя пов’язаною особою, то поручителю буде необхідно відобразити валовий дохід виходячи з цін не нижче звичайних. Якщо ж послуги поруки надаються непов’язаним юридичним особам, які сплачують податок на прибуток на загальних підставах, то звичайні ціни не застосовуються і валовий дохід поручителя дорівнюватиме нулю. Щодо ПДВ, то поручитель у будь-якому випадку має нарахувати податкові зобов’язання виходячи зі звичайних цін, керуючись пунктом 4.2 Закону про ПДВ. При цьому як звичайна ціна може розглядатися вартість аналогічних (ідентичних, однорідних) послуг, за якою вони надаються за грошові кошти в порівнянних ринкових умовах.У свою чергу,
одержувач безоплатних послуг поруки (боржник та/або кредитор) згідно з підпунктом 4.1.6 Закону про податок на прибуток має включити їх вартість до складу валових доходів звітного періоду.Сергій Кирилов, економіст-аналітик
