Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства

Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 21.08.2007 р. № 01-8/741

(за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення у яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Справи зі спорів, пов’язаних з оскарженням рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України, підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.

Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відповідно до припису якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

З огляду на зміст наведених норм, а також статті 32 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України. Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб’єктів господарювання сум штрафів та пені у зв’язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названих Законів України.

Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.

2. Рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути оскаржені у двомісячний строк з дня одержання рішення

У розгляді справ зі спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства, виникло питання щодо строку, протягом якого можуть оскаржуватися рішення органів Антимонопольного комітету України.

Вирішуючи такі спори, господарські суди виходили з того, що до вимог про визнання відповідних актів недійсними застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Проте ця практика не ґрунтується на законі з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Отже, передбачений цією нормою строк є присікальним, і визначені згідно зі статтею 223 Господарського кодексу України строки реалізації господарсько-правової відповідальності на відповідні правовідносини не поширюються.

3.

Рішенням територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі — територіальне відділення АМК) дії сільськогосподарського виробничого кооперативу, які полягали у неподанні інформації територіальному відділенню АМК у встановлені головою цього відділення строки, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

У розгляді справи про визнання недійсним зазначеного рішення судові інстанції, у тому числі й Вищий господарський суд України, виходили з того, що не може бути визнано обґрунтованим твердження сільськогосподарського виробничого кооперативу стосовно права органу Антимонопольного комітету України приймати рішення у справі лише за наявності відповіді суб’єкта господарювання на подання відповідного органу з попередніми висновками. Адже Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 (з подальшими змінами і доповненнями), не передбачають обов’язку органу названого Комітету приймати рішення у справі тільки за наявності зазначеної відповіді.

4. Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, таке неправомірне використання чужих позначень, яке може призвести (а не лише таке, що вже призвело) до змішування з діяльністю іншого господарського суб’єкта

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі — Товариство) звернулося до Антимонопольного комітету України (далі — АМК) із заявою про ознаки недобросовісної конкуренції в діях Підприємства у вигляді неправомірного використання позначення у фірмовому найменуванні, що може призвести до змішування з діяльністю Товариства, яке має пріоритет на його використання.

АМК визнав відповідні дії Підприємства порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» і на підставі статті 21 названого Закону відповідним рішенням наклав на Підприємство штраф та зобов’язав його вжити заходів щодо припинення використання позначення у фірмовому найменуванні.

Не погоджуючись з рішенням АМК, Підприємство звернулося до господарського суду з позовом до АМК про визнання недійсним рішення адміністративної колегії АМК з посиланням, зокрема, на те, що недобросовісна конкуренція має місце лише в тому випадку, коди неправомірне використання чужих позначень вже призвело до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта.

У вирішенні спору судові інстанції виходили з того, що стаття 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», за якою АМК кваліфікував дії Підприємства, визначає як недобросовісну конкуренцію, зокрема, таке неправомірне використання чужих позначень, яке може призвести (а не лише таке, що вже призвело) до змішування з діяльністю іншого господарського суб’єкта.

5. У вирішенні спору, пов’язаного з визнанням недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким дії підприємства кваліфіковано як зловживання монопольним (домінуючим) становищем, господарські суди повинні вичерпно з’ясовувати обставини, з якими закон пов’язує визнання певних дій таким зловживанням

Підприємство звернулося до господарського суду з позовом до територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі — територіальне відділення АМК) про визнання недійсним рішення останнього, згідно з яким підприємство зловживало своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з водопостачання та відведення стічних вод у певних населених пунктах шляхом встановлення умов реалізації послуг населенню, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, та застосування різних цін й інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання без об’єктивно виправданих на те причин, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції

У розгляді даної справи місцевий і апеляційний господарські суди повинні були з урахуванням приписів пунктів 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за якими територіальне відділення АМК у прийнятті оспорюваного рішення кваліфікувало дії підприємства як зловживання монопольним (домінуючим) становищем, вичерпно з’ясувати обставини, з якими названий Закон пов’язує визнання певних дій таким зловживанням та застосування передбачених ним заходів відповідальності. Однак усього кола цих обставин попередніми судовими інстанціями не було встановлено.

Зокрема, у вирішенні спору господарські суди виходили з того, що Підприємство не може встановлювати вільні (в тому числі і різні) ціни для споживачів, змінювати їх, оскільки такі ціни встановлюються централізовано відповідними органами, а тому Підприємство не може бути й суб’єктом зловживання своїм монопольним становищем у сфері ціноутворення на послуги водопостачання та водовідведення у розумінні інкримінованого його порушення.

Вищий господарський суд України не погодився з таким твердженням, оскільки спір у даній справі стосувався не питань встановлення цін (тарифів), а обставин, пов’язаних з установленням підприємством інших умов придбання товару, які неможливо було б встановити за існування значної конкуренції на ринку. Наявність чи відсутність таких умов в укладених підприємством із споживачами угодах господарськими судами належним чином не була з’ясована.

У зв’язку з цим Вищий господарський суд України рішення та постанову місцевого та апеляційного господарських судів скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Конкурентне законодавство не встановлює якогось спеціального порядку надіслання та вручення адресатам запитів про надання інформації органам Антимонопольного комітету України, в тому числі особистого повідомлення адресата — фізичної особи про такий запит

Приватний підприємець звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі — територіальне відділення АМК), яким дії приватного підприємця з неподання інформації на запит територіального відділення АМК у встановлений головою цього відділення строк визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді неподання інформації територіальному відділенню АМК і на приватного підприємця накладено штраф.

Попередніми судовими інстанціями у цій справі встановлено, що запит було надіслано у зв’язку з проведенням розслідування за заявою приватної фірми і отримано за місцем проживання приватного підприємця. У зазначений строк приватний підприємець інформації територіальному відділенню АМК не надав і посилався на те, що запиту особисто не одержував і фізично не мав можливості виконати вимоги територіального відділення АМК.

Запит надсилався за адресою, за якою приватний підприємець перебуває на податковому обліку як суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа і зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб — підприємців і вручено за цією адресою дружині приватного підприємця. Ці обставини було підтверджено листом підприємства поштового зв’язку та поясненнями дружини приватного підприємця й не спростовано останнім.

За таких обставин Вищий господарський суд України констатував, що чинне законодавство не встановлює якогось спеціального порядку надіслання та вручення адресатам запитів про надання інформації органам Антимонопольного комітету України (в тому числі обов’язкового «особистого повідомлення» адресата — фізичної особи про такий запит). В даному разі попередніми судовими інстанціями встановлено додержання вимог вручення листа із запитом, визначених пунктом 114 Правил надання послуг поштового зв’язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1155, згідно з яким, зокрема, адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень вручаються особисто адресату (одержувачу), а у разі його відсутності — повнолітнім членам сім’ї (в даному випадку, як зазначалося, запит було вручено дружині приватного підприємця).

7. Чинним законодавством не передбачено, що запит територіального відділення Антимонопольного комітету України про надання інформації мав бути виконаний на спеціальному бланку та скріплений печаткою територіального відділення

Товариством з обмеженою відповідальністю було подано позов про визнання недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі — територіальне відділення АМК), яким дії Товариства щодо несвоєчасного надання інформації на запит територіального відділення АМК визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді ненадання суб’єктом господарювання інформації територіальному відділенню АМК у встановлені головою цього відділення терміни.

Позов мотивовано неправильним оформленням відповідного запиту територіального відділення АМК, а саме: підписанням не уповноваженою на це особою, виготовлення не на «бланку суворої звітності» і без печатки територіального відділення АМК. Крім того, позивач послався на те, що він не брав участі у розгляді адміністративною колегією територіального відділення АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У розгляді даної справи Вищий господарський суд України виходив з того, що попередніми судовими інстанціями установлено і перевірено належними засобами доказування, що запит територіального відділення АМК було підписано належним чином уповноваженою посадової особою. Водночас чинним законодавством України не передбачено, що відповідний запит мав бути виконаний обов’язково «на бланку суворої звітності» та скріплений печаткою територіального відділення АМК. Законом не встановлено й обов’язкової участі сторони, в даному разі Товариства, у розгляді адміністративною колегією територіального відділення АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8. Саме по собі здійснення розгляду органом Антимонопольного комітету України справи з приводу наявності в діях підприємства ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції не порушує права та охоронювані законом інтереси такого підприємства

Територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі — територіальне відділення АМК) надіслало на адресу Товариства запит про надання інформації, яким пропонувалося надати пояснення щодо його договірних відносин з приватним підприємцем (з наданням копій чинних договорів). Оскільки у встановлений термін відповідна інформація до територіального відділення АМК не надійшла, адміністративна колегія цього відділення постановила розпочати розгляд справи за пунктом 13 статті 50 названого Закону з приводу наявності в діях Товариства ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Товариство подало позов про визнання недійсним розпорядження адміністративної колегії територіального відділення АМК про початок розгляду, яке, на думку позивача, порушує його прав та охоронюваних законом інтересів.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанції було констатовано, що з установлених фактичних обставин даної справи не вбачається порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів Товариства у зв’язку з виданням територіальним відділенням АМК оспорюваного розпорядження.

Саме по собі здійснення розгляду органом Антимонопольного комітету України справи не порушує права та охоронювані інтереси Товариства. Всебічне, повне і об’єктивне з’ясування всіх обставин справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції територіальним відділенням АМК згідно з пунктами 21, 23 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 № 5 в редакції розпорядження від 29.06.98 № 169-р здійснюється службовцями названого Комітету після початку розгляду відповідної справи. Правові наслідки, передбачені статтями 41, 43, 44, 47 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оформлюються окремими розпорядчими актами (постановою чи розпорядженням), і їх прийняття має виключно імовірний характер, тобто за результатами здійснення розслідування у справі в залежності від її обставин такі акти може бути й не прийнято.

У зв’язку з викладеним Вищий господарський суд України не знайшов визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Заступник голови Вищого господарського суду України В. Москаленко

коментар редакції

Урахування практики ВГСУ при вирішенні спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства

Документ (оглядовий лист ВГСУ № 01-8/741 від 21.08.2007 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства», далі — Оглядовий лист), що коментується, є результатом аналізу Вищим господарським судом України (далі — ВГСУ) розглянутих ним у касаційному порядку справ, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства. Оглядовий лист направлено господарським судам України в порядку інформації та для врахування при розгляді справ, проте висновки, що містяться в ньому, напевно стануть в нагоді всім, хто у своїй діяльності так чи інакше стикається з Антимонопольним комітетом України (далі — АМКУ) та його територіальними відділеннями (далі — ТВ).

В Оглядовому листі ВГСУ наводить та аргументує свій висновок:

ВГСУ звертає увагу господарських судів на те, що

ВГСУ дійшов висновку, що

ВГСУ підкреслює, що

Чинним законодавством не передбачено, що запит ТВ АМКУ про надання інформації обов’язково має бути виконано на спеціальному бланку та скріплено печаткою ТВ, тому господарським судам досить упевнитися, що його підписано уповноваженою на це особою.

В Оглядовому листі є висновок ВГСУ про те, що

Георгій Сфінцицкі