Щодо застосування спрощеної системи оподаткування та специфіки оподаткування та інвестування у СЕЗ і на ТПР

Щодо застосування спрощеної системи оподаткування та специфіки оподаткування та інвестування у СЕЗ і на ТПР

Лист Міністерства юстиції України від 15.08.2007 р. № 20-9-7599

У зв’язку з виконанням доручення Кабінету Міністрів України та в межах компетенції Міністерством юстиції надається роз’яснення законодавства щодо застосування спрощеної системи оподаткування та специфіки оподаткування та інвестування у спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку наступного змісту.

1.

Статтями 1, 2 та 3 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі — Указ) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва:

фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва — фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі коли фізична особа — суб’єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Суб’єкт підприємницької діяльності — юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;

10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Статтею 6 Указу встановлено, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, зокрема, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

З огляду на викладене, зазначаємо, що суб’єкт малого підприємництва — фізична особа та суб’єкт малого підприємництва — юридична особа, який прийняв рішення сплачувати єдиний 10-відсотковий податок від суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), не є платником податку на додану вартість. При цьому Указом запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку і звітності щодо операцій з продажу (реалізації) товарів (робіт, послуг), але не встановлено відмінний від загального порядок придбання товарів (робіт, послуг) як на території України, так і за її межами.

У зв’язку з чим оподаткування товарів, які придбаваються суб’єктами підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування (незалежно від того, зареєстрований такий суб’єкт як платник податку на додану вартість чи ні), на території України, так і ввозяться із-за меж митної території України, здійснюється в загальному порядку, встановленому для всіх суб’єктів господарської діяльності Законом України «Про податок на додану вартість».

Так, статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено платників податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту «в» пункту 2.1 цієї статті Закону платником податку є будь-яка особа, яка імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

При цьому згідно з пунктом 2.4 цієї статті Закону платником податку є будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб — ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.

У разі ввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники цього податку, в обсягах, що перевищує неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту.

Разом з цим згідно з статтею 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

У зв’язку з цим та враховуючи положення Указу,

2.

Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» внесено зміни до відповідних законів про спеціальні (вільні) економічні зони та території пріоритетного розвитку, згідно з яким, зокрема:

— скасовано податкові пільги, режим спеціальної митної зони для суб’єктів спеціальних (вільних) економічних зон та суб’єктів підприємницької діяльності, що реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку;

— виключено норму щодо державних гарантій стабільності правового режиму функціонування відповідних спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку, що були встановлені відповідними законами на весь термін, визначений цими законами.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначено, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.

При цьому гарантіями захисту іноземних інвестицій відповідно до розділу II цього Закону є:

— гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб;

— компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам;

— гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності;

— гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Також спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, в тому числі державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, що встановлено статтею 3 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження».

Крім того, умови договорів, укладених між суб’єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім, зокрема податкового, митного) встановлено умови, що погіршують становище суб’єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Державні гарантії захисту інвестицій, в тому числі і іноземних, не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів, обов’язкових платежів (статті 18 та 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

У свою чергу, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначає, що положення мирного володіння юридичною особою своїм майном та непозбавлення цього майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права, не обмежують право держави запроваджувати закони для забезпечення сплати податків або інших зборів.

Таким чином,

Заступник міністра Л. Єфіменко