Направлення сумісника у відрядження
Чи можна направляти у відрядження працівника, який працює за сумісництвом або є сумісником на іншому підприємстві?
(м. Кіровоград)
Із запитання незрозуміло, ідеться про державне підприємство чи ні, тому, ураховуючи, що для працівників державних підприємств, установ та організацій (далі — держпідприємств) установлено деякі обмеження щодо роботи за сумісництвом, розглянемо обидва варіанти.
Відповідно до
ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) працівник має право укласти трудовий договір на одному або одночасно на декількох підприємствах, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Отже, право працівника на укладення трудового договору на умовах сумісництва може бути обмежено тільки законодавством, колективним договором або угодою сторін.Нагадаємо, що
роботу за сумісництвом працівників держпідприємств урегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій» і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. № 43, якими встановлено, що керівники держпідприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів держпідприємств (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їх заступники не мають права працювати за сумісництвом, а тривалість роботи за сумісництвом решти працівників держпідприємств має обмеження (не більше 4 годин на день та повного робочого дня у вихідний день і не більше половини місячної норми робочого часу протягом місяця). Крім цього, слід ураховувати, що обмеження на сумісництво можуть уводитися керівниками держпідприємств за погодженням з профспілковим комітетом щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах та на роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, які негативно вплинуть на стан їх здоров’я та безпеку виробництва, а також щодо осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.Законодавчо встановлено обмеження на роботу за сумісництвом і для інших категорій працівників, наприклад, для держслужбовців, працівників прокуратури, нотаріату тощо, але ми їх не розглядатимемо.
Для працівників недержавних підприємств законодавство не встановлює будь-яких обмежень
, тому обмеження на сумісництво, аналогічні зазначеним вище, можуть установлюватися колективним договором або угодою сторін, у тому числі й трудовим договором.Звертаємо увагу, що чинним законодавством не передбачено пред’явлення трудової книжки, довідки чи якогось дозволу з основного місця роботи при укладенні трудового договору на умовах сумісництва, отже, цілком можлива ситуація, коли роботодавець за основним місцем роботи не знає, що працівник десь працює на умовах сумісництва, а роботодавець за місцем сумісництва відповідно не знає, де основне місце роботи сумісника, тому роботодавці не враховують і не повинні враховувати той факт, що працівник зайнятий і на іншій роботі. Теоретично працівник може працювати на умовах сумісництва і в декількох місцях, але практично це складно, оскільки йому фізично не вистачатиме на це доби, адже сумісництво передбачає виконання працівником іншої роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час, але в будь-якому випадку це право працівника на роботу за сумісництвом нічим не обмежено.
Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо направлення сумісників у відрядження
, Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59, також не містить якихось обмежень щодо направлення сумісників у відрядження, тому якщо колективним договором або угодою сторін (у тому числі трудовим договором) таких обмежень не встановлено, то у роботодавців немає жодних правових перешкод для направлення працівника у відрядження (незалежно від того, є ця робота основною чи за сумісництвом). При цьому потрібно враховувати, що обмеження щодо направлення у відрядження встановлено законодавчо для деяких категорій працівників, при цьому жодного значення не має, сумісники вони, чи ні. Наприклад, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років, узагалі заборонено направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП), а жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів, можуть направляти у відрядження тільки за їх згодою.Ураховуючи, що
службове відрядження передбачає поїздку працівника до іншого населеного пункту на певний строк для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи, то проблеми при цьому можуть виникнути не в роботодавця, а в працівника. Знаходячись у відрядженні за дорученням роботодавця з місця основної роботи працівник не зможе виходити на роботу за сумісництвом і, відповідно, навпаки, тому якщо питання, пов’язані з відрядженнями, не застерігалися при укладенні трудового договору, працівнику в кожному конкретному випадку доведеться виходити з цієї скрутної для нього ситуації самостійно, наприклад, шляхом оформлення відпустки без збереження заробітної плати (див. ст. 84 КЗпП) на строк відрядження.Георгій Сфінцицкі, юрист
