Згода другого члена подружжя на внесення майна до статутного фонду та відчуження корпоративних прав
Один із засновників нашої фірми (ТОВ) уніс до її статутного фонду деяке майно, проте згодом він вийшов зі складу учасників товариства і передав свою частину статутного фонду іншому учаснику. Усі ці дії оформлено шляхом унесення відповідних змін до установчих документів, які зареєстровано в установленому порядку. Дружина цієї фізичної особи оспорила в суді його дії, посилаючись на те, що до статутного фонду ТОВ унесено спільно нажите майно і що її чоловік не мав права розпорядитися своєю частиною статутного фонду ТОВ без її згоди. Чи має вона таке право?
(м. Хмельницький)
Як видно із запитання, ідеться про дві дії: про внесення засновником майна як свого внеску до статутного фонду господарського товариства та про відчуження учасником цього товариства своїх корпоративних прав при виході зі складу учасників.
Отже,
почнемо з унесення майна як внеску до статутного фонду господарського товариства.Відповідно до
Господарського кодексу України (далі — ГКУ) внесками учасників і засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності. Внесок, оцінений у гривнях, становить частину учасника та засновника у статутному фонді товариства, а порядок оцінки внесків визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом (див. ст. 86 ГКУ).Цивільний кодекс України
(далі — ЦКУ) також передбачає право господарського товариства мати у власності майно, передане йому учасниками товариства у власність як внесок до статутного капіталу (див. п. 1 ч.1 ст. 115 ЦКУ).З викладеного вище видно, що
чинне законодавство не містить жодних перешкод для внесення засновником майна як свого внеску до статутного фонду господарського товариства і такі дії цілком правомірні, проте якщо це майно є загальною спільною власністю подружжя, то справа ускладнюється, оскільки відносини між членами подружжя регулюються Сімейним кодексом України (далі — СКУ).Слід мати на увазі: не все майно, що перебуває у власності членів подружжя, є їх спільною сумісною власністю, оскільки в кожного з членів подружжя може бути й особиста приватна власність.
Так,
особистою приватною власністю є, наприклад, майно, набуте ним до шлюбу або майно, хоча й набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування (як подарунок), у порядку спадкування (як спадщина) або за кошти, що належать чоловіку (дружині) особисто (див. ст. 57 СКУ).Той з подружжя, який є власником такого майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед, дітей, а при розпорядженні цим своїм майном зобов’язаний ураховувати інтереси дітей та інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користуватися цим майном (див.
ст. 59 СКУ).Отже, якщо
засновник уніс як свій внесок до статутного фонду господарського товариства майно, що є його особистою приватною власністю, і при цьому врахував інтереси дітей та інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користуватися цим майном, то згоди його дружини на цю дію не потрібно.Якщо ж діти та інші члени сім’ї не мають законного права користуватися цим майном, то згоди дружини на його внесення як внеску до статутного фонду господарського товариства тим більше не потрібно.
Інша справа,
якщо йдеться про майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.Відповідно до
ст. 60 СКУ таким є майно, набуте подружжям за час шлюбу, причому той факт, що один з них не мав самостійного заробітку (доходу) з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), значення не має.Якщо інше не встановлено домовленістю між ними, то
члени подружжя мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (див. ст. 63 СКУ).Члени подружжя розпоряджаються цим майном за взаємною згодою
, а при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє з відома другого з подружжя, що, звичайно ж, не позбавляє цього самого другого з подружжя права звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним через його укладення без її (його) згоди (див. ч. 1 і ч. 2 ст. 65 СКУ).Якщо договір потребує нотаріального посвідчення
і (або) державної реєстрації, то згоду другого з подружжя на його укладення має бути нотаріально засвідчено, а для укладення договору стосовно цінного майна досить згоди другого з подружжя, поданої письмово (див. ч. 1 і ч. 2 ст. 65 СКУ).Беручи до уваги, що
внесення засновником як свого внеску до статутного фонду господарського товариства майна, яке належить членам подружжя на праві спільної сумісної власності, є передачею цього майна у власність цього товариства, тобто його відчуженням, таку дію може бути вчинено тільки з відома другого члена подружжя.Відсутність такої згоди дає право другому члену подружжя звернутися до суду з позовом про визнання цієї дії недійсною
і при задоволенні судом цього позову, тобто поверненні майна в сумісну власність подружжя, питання про відчуження корпоративних прав відпадає саме собою.Проте, щоб розібратися,
чи має право учасник господарського товариства відчужувати свої корпоративні права без отримання згоди дружини (чоловіка), припустимо, що внесення засновником як свого внеску до статутного фонду господарського товариства майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, проведено з відома дружини (чоловіка).Корпоративні права — це права особи, яка володіє визначеною часткою статутного фонду (майна) господарської організації, що включають правомочності на участь в управлінні, отримання певної частки прибутку (дивідендів) та активів у разі ліквідації
цієї організації відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (див. ч. 1 ст. 167 ГКУ).Як бачимо, корпоративні права не є майном, скоріше це різновид майнових прав, оскільки майновими правами визнаються будь-які права, хоча і пов’язані з майном, але відмінні від права власності, у тому числі права, що є складовими частинами права власності (права володіння, розпоряджання, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги (див.
ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III).Члени подружжя спільно розпоряджаються тільки майном, а вони, по суті, ним уже розпорядилися при внесенні майна як внеску до статутного фонду господарського товариства.
Внесок до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки власником майна, переданого йому учасниками у власність як внесок до статутного капіталу, є господарське товариство (див.
ч.1 ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII).З цим згоден і Верховний суд України (див.
ч. 1 ст. 28 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11, далі — постанова № 11).Беручи до уваги, що
СКУ не містить жодних обмежень щодо розпоряджання майновими (у тому числі корпоративними) правами, ми вважаємо, що учасник господарського товариства має право відчужувати свої корпоративні права без отримання згоди дружини (чоловіка)Проте
доходи, отримані одним із подружжя від відчуження своїх корпоративних прав, стають об’єктом права спільної сумісної власності (див. ч. 2 ст. 61 СКУ, ч. 2 ст. 28 постанови № 11).Георгій СФІНЦИЦКІ, юрист
