Теми статей
Обрати теми

Щодо окремих питань податкового обліку

Редакція ПБО
Лист від 31.07.2008 р. № 354/4/17-0214

Щодо окремих питань податкового обліку

 

Лист Державної податкової адміністрації України від 31.07.2008 р. № 354/4/17-0214

(витяг)

 

Верховна Рада України народному депутату України I. О. Рибакову

 

Державна податкова адміністрація України розглянула Ваше депутатське звернення <...> щодо забезпечення прозорості у застосуванні чинного податкового законодавства і повідомляє.

 

<...>

2. Щодо заповнення податкової накладної при отриманні коштів за подарунковий сертифікат (документ, що засвідчує право пред’явника обміняти його на товар).

Вимоги щодо заповнення податкової накладної встановлені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Порядок заповнення податкової накладної та її форма затверджені наказом ДПА України від 30.05.97 № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037).

Опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм) є обов’язковими реквізитами податкової накладної.

Відповідно до практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції сертифікат — це документ, що посвідчує асортимент, кількість і якість товару.

Враховуючи визначення поняття «товари», наданого Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також виходячи із економічної суті сертифіката, у тому числі подарункового сертифіката, при отриманні коштів як попередньої оплати за товари з видачею подарункового сертифіката (чи іншого аналогічного за змістом документа), які будуть обміняні на товари,

на дату отримання коштів виписується податкова накладна, у якій у рядку опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) зазначається «подарунковий сертифікат» (чи інший аналогічний за змістом документ).



коментар редакції

Оплата за подарунковий сертифікат в податковій накладній

Подарунковий сертифікат — давно не рідкість у торговельному побуті вітчизняних підприємств. Зрозуміло, що попередньо при видачі сертифіката за нього було сплачено грошові кошти. Тобто за сутністю операції виходить, що набувач сертифіката вносить аванс за товари, які буде відвантажено в майбутньому.

Ось тут і постає запитання: як виписати податкову накладну, якщо купує подарунковий сертифікат юрособа — платник ПДВ. У звичайній ситуації, одержуючи авансову оплату, продавець уже знає номенклатуру майбутньої поставки, тому йому не складає труднощів виписати податкову накладну, як це і належить, за першою подією (за оплатою).

У нашій ситуації справа інша: аванс є, а номенклатура не відома. Однак головний податковий орган вийшов з положення гідно: дозволив у податковій накладній написати у графі 3 податкової накладної — «подарунковий сертифікат». Аргументує свої висновки ДПАУ тим, що подарунковий сертифікат цілком відповідає визначенню «товари», викладеному в п. 1.6 Закону про податок на прибуток.

Наталія Яновська

 

 

<...>

4.

Відповідно до п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон № 334) під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

При цьому комп’ютерні програми, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів), відносяться до групи 4 основних фондів. Враховуючи це комп’ютерна програма вартістю менше 1000 грн. не входить до складу основних фондів платника податку.

Згідно з пунктом 1.2 ст. 1 Закону № 334 під терміном «нематеріальний актив» розуміють об’єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

Питання, пов’язані із поняттям права інтелектуальної власності, регулюються Цивільним кодексом України. Так, статтею 420 цього Кодексу визначено перелік об’єктів права інтелектуальної власності, до яких, зокрема, відносяться комп’ютерні програми.

Відповідно до п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 не включаються до складу валових витрат витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно із статтею 8 цього Закону.

Підпунктом 8.3.9 п. 8.3 ст. 8 Закону № 334 встановлено, що

для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками, виходячи з його первісної вартості, з урахуванням індексації згідно з п.п. 8.3.3 цієї статті протягом строку, який визначається платником податку самостійно, виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

Враховуючи викладене,

якщо вартість комп’ютерної програми перевищує 1000 грн., така програма належить до групи 4 основних фондів та амортизується згідно з положеннями пункту 8.3 ст. 8 Закону № 334 за нормою 15 відсотків (або іншою нормою, що не перевищує 15 відсотків).

У випадку,

якщо вартість комп’ютерної програми є меншою за 1000 грн., ця програма визнається нематеріальним активом та амортизується відповідно до п.п. 8.3.9 п. 8.3 ст. 8 Закону № 334.



коментар редакції

Комп’ютерна програма (до 1000 грн.) — невже знову нематеріальний актив?

Повинні визнати, що ця відповідь податківців нас дещо здивувала. Невже головний податковий орган знову так легко змінив свою позицію? Адже, здавалося б, суперечки навколо податкового обліку комп’ютерних програм (КП) давним-давно стихли, ще відтоді, коли останню незромілість зняв лист ДПАУ від 23.03.2005 № 2418/6/11-1116 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 46. У тому листі абсолютно чітко було зазначено, що КП (незалежно від наявності виключних прав у її власника), вартістю:

понад 1000 грн. — ураховуються у складі основних фондів групи 4;

менше 1000 грн. — ураховуються як запаси з відображенням валових витрат та подальшим перерахунком за п. 5.9 Закону про податок на прибуток (тобто визнаються податковою малоцінкою).

Звичайно, до такої позиції можна було чіплятися, наприклад, стверджуючи, що критерій «1000 грн.» на КП поширюватися не може, оскільки Закон про податок на прибуток приписує його застосовувати щодо матеріальних активів, до яких КП не належить. Однак прискіпливістю проблему не вирішиш, тим більше, що таких гнучких місць у тексті закону вистачає, і ДПАУ, вчинивши мудро, ураховуючи дух закону «постановила» обліковувати недорогі КП як податкову малоцінку.

Таке рішення влаштувало, мабуть, усіх платників, і не в останню чергу тому, що порядок обліку КП став зрозумілим. Залишалося уточнити одну маленьку детальку:

в якому порядку малоцінні КП перераховувати за п. 5.9? Адже податківці такий перерахунок щодо податкової малоцінки прив’язують до методу бухгалтерської амортизації, вибраної на підприємстві. А КП (незалежно від наявності виключних прав у її власника) у бухобліку визнається нематеріальним активом з поступовим нарахуванням амортизації — зазвичай лінійним методом.

Інакше кажучи, через поступову бухгалтерську амортизацію в податковому обліку за допомогою перерахунку за п. 5.9 Закону про на податку на прибуток до валових витрат звітного періоду, мабуть, повинна потрапляти тільки частина вартості КП, що відповідає сумі нарахованої за квартал бухгалтерської амортизації. Саме цей висновок мав намір підтвердити у ДПАУ народний депутат. (Усі тонкощі обліку КП ми описували у статті «Облік комп’ютерних програм» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 46).

У сьогоднішньому листі ДПАУ зазначає, що

КП вартістю до 1000 грн. для податкового обліку є нематеріальними активами, а отже, повинні амортизуватися за податковими правилами згідно з п.п. 8.3.9 Закону про податок на прибуток без огляду на бухгалтерську амортизацію. Нагадаємо: податкові нематеріальні активи амортизуються лінійним методом з урахуванням індексації згідно з п.п. 8.3.3, виходячи зі строку корисного використання, але не більше 10 років.

На перший погляд

зміна думки ДПАУ з приводу податкової класифікації щодо малоцінних КП ніяк не впливає на оподатковуваний прибуток. Адже й у разі визнання КП податковою малоцінкою, і в разі визнання КП податковим нематеріальним активом об’єкт оподаткування зменшується частинами (просто шляхи для зменшення різні: у першому випадку — через валові витрати, а у другому — через амортизацію). Головне, щоб у бухобліку застосовувався лінійний метод амортизації, а в податковому — строк використання встановили на рівні бухоблікового.

Але вже

другий, уважніший, погляд свідчить, що така зміна думки все ж таки не може минутися безслідно для платника податків.

По-перше

, і на оподатковуваний прибуток може вплинути, навіть незважаючи на застосування того самого методу амортизації в податковому та бухгалтерському обліку. Адже, якщо КП придбано не в останньому місяці кварталу, то суми бухгалтерської та податковій амортизації виявляться різними через різну дату початку її обчислення: у бухобліку амортизувати починають з місяця, наступного за місяцем уведення в експлуатацію, а в податковому — з наступного кварталу. Наведемо приклад: КП у кількості 10 штук, вартістю 600 грн. (без ПДВ) за кожну, придбано та введено в експлуатацію у січні поточного року. У бухобліку місячна сума амортизації щодо цих КП склала 250 грн. (строк корисного використання щодо всіх КП — 2 роки). У податковому обліку КП обліковувалася як податкова малоцінка з відповідним перерахунком за п. 5.9, унаслідок чого за півріччя до валових витрат потрапила сума 1250 грн. (250 х 5 місяців, оскільки амортизація в бухобліку нараховувалася, починаючи з лютого). Якщо ж прийняти нову позицію ДПАУ і відображати КП у складі нематеріальних активів, то амортизуватися КП почали б тільки з другого кварталу, і в декларації за півріччя оподатковуваний прибуток могло бути зменшено тільки на 750 грн.

По-друге

, до цієї проблеми слід додати порядок відображення в декларації з податку на прибуток: він різний для об’єктів податкової малоцінки та об’єктів нематеріальних активів. І навіть якщо припустити, що через таку перекласифікацію недоплати не виникло, то як платнику поступити з показниками попередніх звітів і як продовжувати ураховувати КП: чи переводити їх до розряду нематеріальних активів?

Ми б не поспішали з такими діями щодо податкової перекласифікації КП. Урешті-решт лист від 23.03.2005 № 2418/6/11-1116 не відкликано, а отже, є чим аргументувати, якщо дійде справа до «конфлікту інтересів» (див. п.п. 4.4.1 Закону № 2181). Крім того, легко довести неспроможність висновків листа ДПАУ, що коментується, відносно КП, щодо яких у їх власника немає виключних прав (а здебільшого, це саме так). Тоді такий об’єкт не може бути визнано нематеріальним активом за податковим визначенням, викладеним у п. 1.2 Закону про податок на прибуток, оскільки в цьому пункті висувається умова для визнання нематеріальним активом:

об’єкт повинен бути об’єктом права власності платника податків.

Сподіваємося, що перевіряючі підійдуть до проблеми зважено і не каратимуть підприємства за порядок обліку КП, який було викладено в листі головного податкового відомства, виданого раніше.

Наталія Яновська

 

 

5. Щодо декларування попередньої оплати в іноземній валюті за проживання відрядженого працівника в готелі, який розташований за межами України, повідомляємо.

Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет) передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента від 18 червня 1994 року № 319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» суб’єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності щоквартально здійснюють декларування наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 № 207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами», який зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 11.01.96 за № 18/1043.

При цьому відомості розділу V Декларації носять інформативний характер і містять дані про експортні, імпортні, бартерні угоди та договори на умовах переробки давальницької сировини, у тому числі виконані з порушенням встановлених законодавством термінів.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року № 281 «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України»

оплата витрат, пов’язаних з відрядженням за кордон, є поточною неторговельною операцією в іноземній валюті і не підлягає декларуванню.



коментар редакції

Попередня оплата за проживання в іноземному готелі не відображається у валютній декларації

Це роз’яснення представників головного податкового відомства є відповіддю на таке запитання: чи відображається попередня оплата в іноземній валюті за проживання відрядженого працівника в готелі, розташованому за межами митної території України в ряд. 2.2 розділу V «Інформаційні відомості»

валютної декларації?

На думку ДПАУ, така оплата

не підлягає обов’язковому декларуванню. Посилаються податківці на постанову Правління НБУ від 10.08.2005 р. № 281 «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України», згідно з якою оплата витрат, пов’язаних з відрядженням за кордон, є поточною неторговельною операцією в іноземній валюті.

Безумовно, висновки цього роз’яснення сприятливі для підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Адже вони означають, що суб’єктам господарської діяльності не потрібно відстежувати попередні оплати не тільки вартості послуг за проживання в готелі, розташованому за межами території України, а й будь-яких витрат, пов’язаних із відрядженням за кордон.

А от до аргументів представників головного податкового відомства можна прискіпатися. Нагадаємо: відповідно до

постанови № 281 валютні операції поділяються на операції, пов’язані з рухом капіталу, і поточні (торговельні і не торговельні операції). Від того, в якій з перелічених вище операцій буде використано валюту, залежить порядок її придбання. Разом з тим, декларування валютних цінностей не обмежується згідно з профільними документами тільки операціями, пов’язаними з рухом капіталу, або поточними торговельними операціями. Прикладом тому є вартість давальницької сировини, вивезеної резидентом за межі України, яка відображається в розділі V валютної декларації.

Однак у цілому висновки ДПАУ абсолютно логічні, хоча б тому, що навіть за неподання або несвоєчасне подання валютної декларації в разі, якщо заповнено тільки розділ V валютної декларації, не штрафують (

листи ДПАУ від 29.07.2004 р. № 14170/7/23-5317, від 08.10.2003 р. № 15657/7/23-5317).

Марина Ковенко

 

 

6. Чинним законодавством України встановлено збір за забруднення навколишнього природного середовища (стаття 14 Закону України «Про систему оподаткування»). Відповідно до статті 44 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-ХII «Про охорону навколишнього природного середовища», із змінами і доповненнями, збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до пункту 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303, зі змінами і доповненнями (далі — Порядок № 303), та пункту 1.4 Iнструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.99 № 162/379, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.08.99 за № 544/3837, зі змінами і доповненнями (далі — Iнструкція № 162/379), збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення.

Об’єктом обчислення збору для пересувних джерел забруднення є обсяги фактично використаних видів пального, у результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини (абзац другий пункту 3.1 Iнструкції 162/379).

Суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду відповідно до таблиць 1.4 — 1.6 додатка 1 до Порядку № 303 і визначених за місцем реєстрації платників коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатка 2 до Порядку № 303 (абзац другий пункту 4 Порядку № 303 та підпункт 6.2 пункту 6 Iнструкції № 162/379).

Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1524, із змінами і доповненнями, затверджено Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, у якому зазначено, що Мінприроди відповідно до покладених на нього завдань розробляє згідно з законодавством нормативи зборів (платежів) за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, геологічну, топографо-геодезичну та картографічну продукцію (матеріали, інформацію, дані тощо), а також порядок їх стягнення (підпункт 17 пункту 4 Положення).

Листами Мінприроди України від 19.12.2003 № 12127/18-10 та від 24.07.2008 № 9673/11/10-08 було надано роз’яснення ДПА України щодо оподаткування збором за забруднення навколишнього природного середовища таких джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря як газонокосилки. ланцюгові пили та бензопили тощо.

Так, Мінприроди України вважає, що в міжнародній практиці пересувні джерела — це автомобільні, залізничні, повітряні, морські та річні транспортні засоби, сільськогосподарська, дорожня і будівельна техніка та інші пересувні засоби і установки, які обладнані двигунами внутрішнього згоряння і працюють на бензині, дизельному паливі, керосині, стисненому та зрідженому газах, бензогазових і газодизельних сумішах та інших альтернативних видах палива. Зважаючи на те, що в законодавстві України не визначено поняття «пересувні джерела забруднення» із зазначенням характеристик та ознак його типів, Мінприроди України вважає, що інші механізми, такі, як газонокосилки, ланцюгові пили та бензопили можна умовно віднести до пересувних джерел забруднення, зокрема до типу «недорожні транспортні засоби і машини».

Згідно з додатком 1 до Порядку № 303 у таблиці 1.4 встановлено нормативи збору для такого типу пересувних джерел забруднення.

Виходячи з викладеного, платники мають

сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря пересувними джерелами забруднення, у т. ч. за бензопилу тощо, виходячи з обсягів фактично використаних видів пального.

<...>

Голова В. Буряк



коментар редакції

ДПАУ про безумовну сплату екозбору за умовні транспортні засоби (бензопили, газонокосарки тощо)

Якщо пригадати останні роз’яснення ДПАУ про сплату збору за забруднення навколишнього природного середовища пересувними джерелами забруднення, спадає на думку асоціація з нехитрою дитячою грою в морський бій, а саме той її момент, коли «снаряди» супротивника вибухають усе поряд з вашим флагманським кораблем. Так і з листами податківців. Дивіться самі.

Спочатку ДПАУ висловилася

про сплату екозбору за викиди забруднюючих речовин тракторами (див. лист від 03.03.2007 р. № 2121/6/15-0816 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 30). При цьому основна увага акцентувалася на тому, що пересувні джерела забруднення поділяються на дорожні та недорожні транспортні засоби, а сільськогосподарські і лісові трактори та машини належать до другого типу. Ось вам і перше влучення!

Хоча раніше, як ми пам’ятаємо, збір за забруднення щодо тракторів можна було й не сплачувати, оскільки нормативи збору діяли тільки для автотранспорту,

а не для будь-яких пересувних джерел забруднення, як зараз. Однак спори про те, що ж вважати пересувними джерелами забруднення, ведуться і досі. І це незважаючи на те, що п. 1.15.6 Інструкції про зміст та порядок складання звіту про проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Мінприроди України від 10.02.95 р. № 7, до пересувних джерел забруднення відносить тільки транспортні засоби, рух яких супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин

Мабуть, щоб схилити платників податків до потрібного розуміння законодавства, було проведено ще кілька пострілів. Так, про необхідність сплати збору за забруднення в разі експлуатації різних видів

промислових та будівельно-дорожніх машин (зокрема, автонавантажувачів) зазначалося в п. 8 листа ДПАУ від 18.07.2007 р. № 8838/5/15-0316 («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 72). Обґрунтування було схожим: такі машини — теж недорожні транспортні засоби (це вже другий влучний постріл!).

До речі, ще до виходу цього листа ми висували аргументи, що свідчили про відсутність необхідності сплачувати екозбір з того ж таки автонавантажувача (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 47, с. 62). Так, підкреслювалося, що в УКТ ЗЕД транспортні засоби об’єднані в розділі

XVII, а навантажувачі (під кодом 8427) входять до розділу XVI, який, крім усього іншого, об’єднує механічне устаткування, машини та механізми. Отже, можна стверджувати, що навантажувач — це не транспортний засіб, тому він не відповідає визначенню пересувного джерела забруднення, яке наведено вище, тобто об’єкт для обкладення збором відсутній...

Третій постріл головного податкового відомства прозвучав у «Віснику податкової служби України», 2008, № 14, де в консультації фахівців ДПАУ

пересувний дизель-генератор було віднесено до стаціонарних (хитро, чи не так?) джерел забруднення і за допомогою такої підміни вкотре відстоювалася теза про необхідність сплати збору.

Напевно, тоді ще податківцям не спала на думку геніальна ідея, висловлена в листі, що коментується сьогодні, —

усе, що обладнано двигунами внутрішнього згоряння і працює на бензині, дизельному паливі, гасі, стиснутому та скрапленому газах, бензогазових і газодизельних сумішах та інших альтернативних видах палива, можна умовно (!) віднести до пересувних джерел забруднення, зокрема, до типу «недорожні транспортні засоби і машини». Це і є той останній постріл, після якого, образно кажучи, корабель платників податків спалено вщент. І тепер не залишається нічого іншого, як сплачувати екозбір з усього, що димить, пихкає, кіптявить небо та забруднює навколишнє природне середовище.

Шкода, звичайно, що в сьогоднішньому листі ДПАУ не пішла далі і не порекомендувала збір за забруднення платити теж умовно. Хоча платники податків, напевно, згодні платити і по-справжньому, якщо податківці, у свою чергу, по-справжньому візьмуться за усунення неоднозначних формулювань у нормативно-правових актах та перестануть домагатися сплати податків листами на кшталт цього. Адже коли об’єкт обкладення екозбором буде встановлено чітко, необхідності в таких листах не буде зовсім.

Ігор Хмелевський

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі