Безоплатне отримання послуг від нерезидента: чи нараховуються податкові зобов’язання з ПДВ?
Підприємство-резидент на митній території України безоплатно отримало послуги від нерезидента. Ураховуючи, що цей нерезидент не має в Україні свого постійного представництва, чи повинне підприємство — одержувач сплачувати ПДВ з вартості таких послуг? Як у цьому випадку визначається об’єкт оподаткування, якщо вартість послуг дорівнює нулю?
(м. Луганськ)
Почнемо з того, що за загальним правилом, установленим
п.п. «г» п. 10.1 Закону про ПДВ, при наданні нерезидентом послуг на митній території України відповідальним за нарахування, утримання та сплату (перерахування) ПДВ до бюджету є постійне представництво такого нерезидента, а за його відсутності — особа, яка одержує такі послуги, тобто підприємство-резидент.Інакше кажучи, підприємство, що отримало від нерезидента послуги на митній території України, має нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ і сплачувати їх суму до бюджету, оскільки в такому разі воно виступає в ролі
податкового агента такого нерезидента (п.п. «а» п. 6.5 Закону про ПДВ). При цьому базою оподаткування нерезидентських послуг з місцем їх надання на митній території України є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються до ціни постачання робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (див. абзац другий п. 4.3 Закону про ПДВ). Така вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на кінець операційного дня, який передував дню складання документа, підтверджуючого факт виконання робіт (надання послуг) нерезидентом.Однак усе це стосується ситуації, коли вартість отриманих послуг установлено в договорі і можна легко визначити їх базу оподаткування. У цій же ситуації підприємству відштовхуватися нема від чого, адже контрактної вартості таких послуг при безоплатному отриманні просто не існує, вона дорівнює нулю.
От і виходить, що в нас є об’єкт обкладення ПДВ — операції з отримання послуг, які надаються нерезидентом для їх використання чи споживання на митній території України, і платник податку — особа, яка одержує від нерезидента послуги для їх використання чи споживання на митній території України, але немає бази оподаткування — контрактної вартості цих послуг. Тож невже можна, нічого не побоюючись, не нараховувати податкових зобов’язань і не сплачувати до бюджету ПДВ за такою операцією?
Вважаємо, такий шлях підходить для сміливих платників податків. Обережніші не ризикуватимуть і нарахують податкові зобов’язання з ПДВ, пам’ятаючи про те, що ще не так давно представники податкової служби в
листі від 30.12.2004 р. № 25646/7/15-2417-26 категорично наполягали на оподаткуванні в одержувача безоплатних послуг, наданих нерезидентом. І хоча цей лист стосується ситуацій, що виникали до внесення глобальних змін до Закону про ПДВ Законом № 2505, навряд чи ви знайдете підтримку в податківців, якщо не сплатите до бюджету ПДВ в цій ситуації.Питання тільки в тому, від якої бази слід відштовхуватися при нарахуванні податкових зобов’язань.
Чи можна орієнтуватися при безоплатному імпорті послуг на норми, зафіксовані в
п. 4.2 Закону про ПДВ, на які фактично посилається ДПАУ у зазначеному вище листі? Нагадаємо, що цей пункт вимагає відображати податкові зобов’язання при безоплатному постачанні товарів (робіт, послуг), виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче звичайних цін. На наш погляд, застосування цієї норми в цій ситуації не є можливим, оскільки:— по-перше, у
п. 4.2 Закону про ПДВ ідеться про операції з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), а не про безоплатне отримання. Ототожнювати ж постачання та отримання послуг не зовсім коректно, оскільки це різні операції;— по-друге,
п. 4.2 Закону про ПДВ є спеціальними, базовизначальним пунктом при безоплатному постачанні товарів (робіт, послуг), а спеціальною нормою для послуг від нерезидента є все ж таки п. 4.3 цього Закону, в якому немає згадки про звичайні ціни (у ньому йдеться тільки про договірну (контрактну) вартість таких послуг, яка в цьому випадку дорівнює нулю);— по-третє, практично всі послуги, а тим більше — нерезидентські, мають свою специфіку і дуже індивідуальні, тому знайти ідентичні їм чи однорідні дуже складно (ані статистичні збірки, ані прайс-листки в цьому не допоможуть).
Тож, щоб уникнути непорозумінь з контролюючими органами, залишається запитати у нерезидента прейскурант його цін на надання таких послуг і вже, орієнтуючись на отриману інформацію, відображати податкові зобов’язання з ПДВ за здійсненою операцією. Тим більше, що в подібних ситуаціях працівники податкового відомства просто-таки наполягають на нарахуванні податкових зобов’язань за ставкою 20 %, виходячи з вартості безоплатно отриманих послуг з урахуванням «звичайноцінового»
п. 4.2 Закону про ПДВ (див. консультацію, опубліковану в журналі «Вісник податкової служби України», 2005, № 6).При цьому потрібно взяти до відома, що, найімовірніше, підприємство
не зможе включити сплачені суми імпортного ПДВ до складу свого податкового кредиту, оскільки в цій ситуації, на думку податківців, відсутній факт придбання послуг. Принаймні, такий висновок випливає з п. 2 листа ДПАУ від 07.11.2007 р. № 22703/7/ 16-1117 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 15). І хоча в цьому листі йдеться про ситуацію з безоплатним отриманням імпортних товарів, з великою часткою вірогідності можна припустити, що податківці так само реагуватимуть і на безоплатні послуги.Наталя Білова, економіст-аналітик
