Платник єдиного податку та імпортний ПДВ
Чи сплачується ПДВ при отриманні послуг від нерезидента, що не має постійного представництва на території України, підприємством, яке перейшло на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за ставкою 10 %?
(м. Полтава)
Той факт, що суб’єкт малого підприємництва, який відповідно до
абзацу другого ч. 1 ст. 6 Наказу № 727 не є платником ПДВ, при імпорті товарів на митну територію України зобов’язаний сплачувати ПДВ в установленому Законом про ПДВ порядку, віднедавна зафіксовано в п. 8 постанови № 507 .Щодо імпорту послуг, то хоча модель поведінки єдиноподатника-десятипроцентника у зазначеній
постанові і не визначено, це не означає, що ця ситуація залишилася без уваги податкових органів.Про те, що отримання нерезидентських послуг платником єдиного податку (незалежно від того, зареєстрований він платником ПДВ чи ні) має супроводжуватися сплатою ПДВ в установленому
Законом про ПДВ порядку, ДПАУ заявила ще в п. 6.2 Методрекомендацій № 11563/7/16-1117. Подібні висновки прозвучали також у її листах від 14.06.2006 р. № 11164/7/16-1517-26 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 81) та від 03.06.2008 р. № 5273/6/16-1515-26 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 62).Так, ДПАУ, посилаючись на
п. 10.1 Закону про ПДВ, констатує, що платник єдиного податку за ставкою 10 % при отриманні послуг від нерезидента, який не має постійного представництва на території України, не повинен реєструватися платником ПДВ, але зобов’язаний нараховувати ПДВ на вартість таких послуг і перераховувати його до бюджету.Ми погодитися з таким розумінням
Закону про ПДВ не можемо.Дійсно, у
п.п. «г» п. 10.1 Закону про ПДВ зазначено, що в разі надання послуг нерезидентом, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є його постійне представництво, а за відсутності такого — особа, яка одержує такі послуги, якщо місце надання цих послуг знаходиться на митній території України. Зверніть увагу: у цій нормі ідеться не про платника податку, а про особу. Єдиноподатник-десятипроцентник цілком підпадає під визначення цього терміну (п. 1.2 Закону про ПДВ).Однак існує низка аргументів, що дозволяють нівелювати фіскальну логіку податківців.
По-перше
, пославшись на п. 10.1, податківці чомусь не врахували такої норми Закону про ПДВ, яка фактично розкриває наведену. Так, відповідно до п. 10.2 Закону про ПДВ платники податку, визначені, зокрема в п.п. «г» п. 10.1, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Як бачимо, у цій нормі йдеться лише про платника податку. У наявності конфлікт інтересів.По-друге
, момент виникнення податкових зобов’язань при отриманні послуг від нерезидента визначено тільки для платника податку, принаймні, у разі здійснення передоплати. Так, у п.п. 7.3.6 Закону про ПДВ прямо зазначено, що «датою виникнення податкових зобов’язань при імпорті робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) чи дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою». Чомусь і цю норму в листі залишили без уваги.По-третє
, механізм сплати ПДВ з послуг, наданих нерезидентом, побудовано так, що на перше місце висуваються дані декларації з ПДВ (зокрема, рядки 7 та 12.4), адже неплатник декларацію не подає.По-четверте
, вичерпний перелік підстав, коли податкове зобов’язання визначається податковим органом, наведено в п.п. 4.2.2 Закону № 2181. Три з них пов’язано з поданою платником податку декларацією, а останній четвертий — з тими випадками, коли відповідальним за нарахування податку є контролюючий орган. Як бачимо, жоден з випадків у цій ситуації не застосовний.Наталя Білова, економіст-аналітик
