Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Плата за землю у 2008 році: розрахунок, звітність, сплата

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Січень, 2008/№ 6
В обраному У обране
Друк
Стаття

Плата за землю у 2008 році: розрахунок, звітність, сплата

 

Необхідність відзвітувати щодо плати за землю виникає з початком кожного календарного року. І майже завжди нововведення чергового держбюджетного закону, який приймається наприкінці року, безпосередньо зачіпають інтереси таких платників. Водночас до плати за землю не можна підходити за принципом «раз на рік відзвітував, сплатив, забув». Тільки системний підхід до податкового та земельного законодавства дозволяє правильно скласти необхідні податкові декларації і спокійно платити за землю протягом усього року. У запропонованій статті ми узагальнили і систематизували актуальну інформацію, яка необхідна, щоб уникнути прикрих помилок у цій справі.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», igor.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Документи статті

ЗКУ

— Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III.

Закон № 2535

— Закон України «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-XII.

Закон № 107

— Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. № 107-VI.

Закон № 320

— Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.98 р. № 320-XIV.

Закон № 875

— Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. № 875-XII.

Закон № 791а

— Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.91 р. № 791а-XII.

Закон № 3551

— Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII.

Закон № 161

— Закон України «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-XIV.

Закон № 2181

— Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III.

Закон № 1251

— Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII.

Порядок № 783

— Порядок проведення індексації грошової оцінки земель, затверджений постановою КМУ від 12.05.2000 р. № 783.

 

Стисло про плату за землю: види, об’єкт, підстави

Використання землі в Україні є

платним — це відоме положення вітчизняного земельного законодавства закріплено у ст. 206 ЗКУ і ст. 2 Закону № 2535.

Плата за землю

справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Кожна з перелічених форм плати за землю визначається залежно від грошової оцінки земель. Проте це загальне правило не застосовується при розрахунку земельного податку, якщо грошову оцінку земель з тих чи інших причин досі не встановлено. Тоді розмір такого податку визначається до її встановлення в особливому порядку, передбаченому Законом № 2535 (про це йтиметься далі).

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка

, а також земельна частка (пай), що перебувають у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди (див. ст. 5 Закону № 2535). Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі (крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції) сплачують земельний податок, а за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. При цьому слід мати на увазі: за ту саму земельну ділянку не може одночасно справлятися і земельний податок, і орендна плата.

Відповідно до

ст. 13 Закону № 2535 підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, що перебуває в державній або комунальній власності, — договір оренди такої земельної ділянки.

Закон № 107

уніс істотні зміни до земельного законодавства, у тому числі й щодо плати за землю. Оскільки вже зовсім скоро настане 1 лютого — граничний строк подання податкових розрахунків на 2008 рік і щодо земельного податку, і щодо орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, розглянемо по черзі ключові моменти в складанні зазначених розрахунків, звертаючи увагу на «держбюджетні» новації. Почнемо із земельного податку.

 

Платники земельного податку

Відповідно до

ст. 2 Закону № 2535 земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції. Об’єктами для обчислення земельного податку є земельні ділянки, а також земельні частки (паї), що перебувають у власності або користуванні.

Отже, земельний податок сплачується тільки за власні земельні ділянки, а також за ті, щодо яких закріплено право постійного користування, оскільки право тимчасового (строкового) користування, тобто оренда землі, супроводжується сплатою орендної плати за землю.

Зазначимо, що

право власності на землю визначено у ст. 78 ЗКУ як право володіння, користування та розпорядження земельними ділянками. Право постійного користування земельною ділянкою означає можливість володіння та користування земельною ділянкою, що перебуває в державній або комунальній власності, без установлення строку (ст. 92 ЗКУ).

Право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою виникають після одержання його власником або користувачем документа, що посвідчує відповідне право, та його державної реєстрації (

ст. 125 ЗКУ). З урахуванням ч. 1 ст. 126 цього Кодексу зазначені права посвідчуються державними актами, форму яких затверджено постановою КМУ від 02.04.2002 р. № 449. Звертаємо увагу: приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ч. 3 ст. 125 ЗКУ).

На підставі викладеного можна дійти висновку, що платниками земельного податку є громадяни та юридичні особи, які

в установленому порядку одержали право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою. Відповідно до ст. 193 ЗКУ процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками встановлює державний земельний кадастр. Отже, тільки з моменту одержання відповідного державного акта і його реєстрації в земельному кадастрі власник землі або землекористувач стає платником земельного податку.

На жаль, на практиці не все так однозначно з визнанням статусу платника земельного податку, особливо в ситуаціях, пов’язаних з переходом прав власності на земельні ділянки та/або об’єкти нерухомості, розташовані на таких ділянках. Множинність виходів з таких ситуацій зумовлено, переважно, неврегульованістю моменту втрати права власності на землю продавцем земельної ділянки та/або нерухомості, що дає певні аргументи як платникам податків, так і податківцям.

Водночас законодавством однозначно врегульовано питання про сплату земельного податку суб’єктами малого підприємництва, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, але тут плутанину вносять вже податкові органи. З деякими проблемними питаннями, що стосуються платників земельного податку, та шляхами їх вирішення, можна ознайомитися в статті «Платники земельного податку: хто вони?» на с. 55 сьогоднішнього номера.

 

Пільги з податку на землю

Перейдемо до висвітлення пільг із земельного податку, що існують. Насамперед зазначимо, що за останні роки список таких пільг, наданих

ст. 12 Закону № 2535, істотно «схуд». З нього виключено низку галузевих пільг (зокрема, для автомобіле- та суднобудівельної промисловості), строк дії яких закінчився 1 січня 2008 року. Тому має сенс навести список земельних пільг в оновленому вигляді.

Отже, на сьогодні

Законом № 2535 від земельного податку звільнено:

1) заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, пам’ятники природи, заповідні урочища та парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва;

2) вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ та навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

3) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком військових формувань, створених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів, дитячі санаторно-курортні і оздоровчі заклади України, громадські організації інвалідів України, підприємства і організації громадських організацій інвалідів, які засновано громадськими організаціями інвалідів і є їх власністю, де чисельність інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, та за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів складає протягом попереднього звітного періоду не менше 25 % суми загальних витрат на оплату праці, що включаються до складу валових витрат виробництва (обігу).

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів, санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який видається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів згідно із

Законом № 875. У разі порушення цих вимог перелічені громадські організації інвалідів, їх підприємства та організації зобов’язані сплатити суми земельного податку за відповідний період, проіндексовані з урахуванням рівня інфляції, а також штраф відповідно до чинного законодавства України;

4) вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

5) зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю;

6) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок і земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку на період дії

Закону № 320 (тобто до 31 грудня 2009 року);

7) новостворені фермерські господарства протягом 3 років, а в трудонедостатніх населених пунктах — 5 років з моменту передачі їм земельної ділянки у власність.

Крім того,

не справляється плата за:

— сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених

ст. 2 Закону № 791а (зон відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які введено обмеження щодо ведення сільського господарства;

— землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;

— землі державних сортовипробувальних станцій та сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;

— землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування;

— земельні ділянки державних, колективних та фермерських господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень;

— землі кладовищ;

— землі дитячих санаторно-курортних, фізкультурно-спортивних та оздоровчих закладів України;

— земельні ділянки у межах граничних норм, установлених

ЗКУ, інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону № 3551, громадян, яким в установленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Застосовуючи пільги, передбачені

ст. 12 Закону № 2535, слід пам’ятати про положення, що містяться в ч. 4 ст. 12 цього Закону. Ними передбачено, що коли право на пільгу в платника податків виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується з місяця, наступного за місяцем, в якому втрачено це право.

Якщо юридичні особи, які користуються пільгами

із земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі чи їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в оренду, сплачується в установлених розмірах на загальних підставах (ч. 5 ст. 12 Закону № 2535).

Із цього приводу слід звернути увагу на позицію контролюючих органів. Податківці наполягають, щоб такі платники (зокрема, бюджетні організації) визначали площу земельної ділянки, відведену під частину переданого в оренду приміщення, як добуток величини

загальної площі земельної ділянки і величини відношення площі орендованого приміщення до загальної площі приміщення з урахуванням поверховості (див. лист ДПАУ від 09.07.2004 р. № 5575/6/15-3416).

Перш ніж перейти до порядку обчислення земельного податку, розглянемо питання, що стосуються грошової оцінки земельних ділянок, оскільки саме вона, як ми пам’ятаємо, у загальному випадку є базою для обчислення земельного податку (див.

ст. 2 Закону № 2535).

 

Індексація грошової оцінки землі та ставок земельного податку

При розрахунку земельного податку слід ураховувати, що чинним законодавством передбачено

щорічне уточнення грошової оцінки землі станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт індексації (ст. 23 Закону № 2535). Згідно з п. 1 Порядку № 783 такий коефіцієнт визначається за формулою:

Кі = [І - 10] : 100

,

де

І — середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення

Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Інформацію щодо цього коефіцієнта на початку кожного року доводить своїми листами до відома платників податків центральний орган виконавчої влади із земельних ресурсів (на сьогодні — Держземагентство України). Так, зараз на офіційному сайті Держземагентства (http://dkzr.gov.ua) розміщено таку інформацію з цього питання:

коефіцієнт індексації грошової оцінки земель станом на 01.01.2008 р., розрахований відповідно до Порядку № 783 виходячи із середньорічного індексу інфляції за 2007 рік — 112,8 %, становить 1,028.

Загальний

же коефіцієнт індексації грошової оцінки земель населених пунктів, проведеної за вихідними даними станом на 01.04.96 р., та грошової оцінки сільськогосподарських угідь, проведеної станом на 01.07.95 р., на початок поточного року дорівнює 2,623. Його значення розраховано як добуток коефіцієнтів індексації за 1996 рік — 1,703, 1997 рік — 1,059, 1998 рік — 1,006, 1999 рік — 1,127, 2000 рік — 1,182, 2001 рік — 1,02 та за 2005 рік — 1,035. Нагадаємо, що нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 і 2006 роки не індексувалася.

Отже,

при обчисленні у 2008 році суми земельного податку (це стосується також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, але тільки в тому випадку, якщо саме такий механізм індексації передбачено договором оренди*) значення нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки, зазначене у витязі з державного кадастру, переважною більшістю платників податку на землю має бути збільшено у 2,623 раза. І лише ті з них, у кого грошову оцінку землі проведено у 2007 році (як, наприклад, платники земельного податку в м. Києві, де рішенням Київради від 26.07.2007 р. № 43/1877 було затверджено нову грошову оцінку міських земель, яка набула чинності з 01.09.2007 р.), користуються коефіцієнтом 1,028 для проведення відповідної індексації на початок поточного року.

* Подробиці див. у статті «Типовий договір оренди землі: індексація — не напасть, якщо дотримуватися закону» («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 15).

Майте на увазі: самі підприємства

не мають права проводити грошову оцінку своєї землі або змінювати її. Проводиться така оцінка органами Держземагентства та уповноваженими ним організаціями, які мають відповідну ліцензію, за методиками, затвердженими КМУ. Дані про грошову оцінку землі мають у своєму розпорядженні відділи земельних ресурсів при місцевих органах виконавчої влади, де у вигляді витягу із земельного кадастру їх може одержати кожний землекористувач або землевласник.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на неправомірність вимог окремих представників податкових органів до платників податків про самостійне збільшення грошової оцінки землі (і, як наслідок, донарахування земельного податку) у випадках, коли такими платниками здійснюється здавання в оренду об’єктів нерухомості, розташованих на цій землі. Необхідність такого збільшення мотивується ними тим, що в результаті здійснення орендної операції змінюється характер функціонального використання земель. Не заглиблюючись у подробиці, підкреслимо: зазначені вимоги незаконні, що вкотре було підтверджено

ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.09.2007 р.

Як відомо, на сьогодні грошову оцінку земель проведено не за всіма населеними пунктами. Для них

ст. 7 Закону № 2535 визначено середні ставки земельного податку, які також підлягають індексації. У цьому випадку відповідно до вимог ч. 12 ст. 7 цього Закону для індексації застосовуються коефіцієнти, які щорічно встановлюються відповідними законами про держбюджет. У 2008 році цей коефіцієнт такий самий, як і у 2007 році — 3,1 (ст. 64 Закону № 107).

А от власне

середні ставки земельного податку збільшено в поточному році в 5 (!) разів, що автоматично означає 5-кратне збільшення цього податку щодо зазначених категорій земель. Наведемо в таблиці нові значення таких ставок, установлені з початку 2008 року ч. 2 ст. 7 Закону № 2535.

 

Таблиця 1

Ставки земельного податку в населених пунктах, де не проведено грошову оцінку землі

Групи населених пунктів з чисельністю населення
(тис. чол.)

Середня ставка податку
(грн. за 1 кв. метр)

Коефіцієнт, що застосовується в містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування

1

2

3

до 0,2

0,075

 

від 0,2 до 1

0,105

 

від 1 до 3

0,135

 

від 3 до 10

0,15

 

від 10 до 20

0,24

 

від 20 до 50

0,375

1,2

від 50 до 100

0,45

1,4

від 100 до 250

0,525

1,6

від 250 до 500

0,6

2,0

від 500 до 1000

0,75

2,5

від 1000 і більше

1,05

3,0

 

Розрахунок податку на землю

Обговоримо

основні принципи розрахунку податку на землю, закладені в Законі № 2535, який передбачає три напрями обчислення цього податку — у вигляді плати за:

— землі сільськогосподарського призначення (

ст. 6);

— землі населених пунктів (

ст. 7);

— землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення і землі лісового, водного фондів за межами населених пунктів (

ст. 8, 9, 10 і 11).

Відповідно до

ст. 20 ЗКУ віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. Визначення та зміна цільового призначення здійснюються зазначеними органами в процесі передачі цих земель у власність або надання в користування. Отже, маючи державний акт на землю, виданий такими органами, землекористувач може однозначно зробити висновок про категорійність та цільове призначення конкретної земельної ділянки. Ці відомості використовуються при заповненні податкового розрахунку із земельного податку та відповідних додатків до нього.

Перейдемо безпосередньо до порядку розрахунку земельного податку.

Законом № 2535

з урахуванням положень ст. 64 Закону № 107 установлено різні види ставок земельного податку, зокрема:

1)

для земель сільськогосподарського призначення, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на початок року (ст. 6), та для населених пунктів, де грошову оцінку їх земель також проведено і уточнено на ту саму дату (ч. 1 ст. 7), — у відсотках від такої оцінки;

2)

для населених пунктів, де не проведено грошову оцінку земель (ч. 2 ст. 7), — середні ставки земельного податку у гривнях за 1 кв. м (див. табл. 1) з урахуванням відповідних коефіцієнтів, а також «держбюджетного» підвищуючого коефіцієнта 3,1, що застосовується до ставок згідно із Законом № 2535;

3)

за межами населених пунктів для земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також для земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, земель лісового та водного фондів (розділ 4 Закону № 2535) — у відсотках від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (див. табл. 2).

Таблиця 2

Ставки земельного податку за межами населених пунктів

№ з/п

Вид земельних угідь

Ставки податку
(у % до грошової оцінки)

1

Земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, та іншого призначення

5,00

2

Земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, військових формувань, створених відповідно до законів України*, крім Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України

0,02**

3

Земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

50,00

4

Земельні ділянки, надані на землях лісового фонду

—***

5

Земельні ділянки, які входять до складу лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами

0,30

6

Земельні ділянки, надані на землях водного фонду

0,30

* Крім земель військових сільгосппідприємств, до яких застосовуються ставки, передбачені для земель сільськогосподарського призначення.

** При нецільовому використанні землі — 5 %.

*** Справляється як складова плати за використання лісових ресурсів.

 

Тепер поговоримо про це докладніше.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлено ч. 1 ст. 6 Закону № 2535 у відсотках від їх грошової оцінки в таких розмірах:

— для ріллі, сінокосів, пасовищ — 0,1 %;

— для багаторічних насаджень — 0,03 %.

Ці ставки застосовуються незалежно від того, де розташовані угіддя: у межах чи за межами населених пунктів.

Отже, суми податку на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в цьому випадку розраховуються так:

1)

сума нарахованого податку = загальна площа ділянки х середня грошова оцінка 1 га угідь х коефіцієнт індексації грошової оцінки х ставка податку;

2)

сума пільги = площа пільгована х середня грошова оцінка 1 га угідь х коефіцієнт індексації грошової оцінки х ставка податку;

3)

загальна сума податку до оплати = сума нарахованого податку - сума пільги.

Земельні ділянки населених пунктів.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок населених пунктів проведено , то ставки земельного податку встановлюються в розмірі 1 % від їх грошової оцінки (ч. 1 ст. 7 Закону № 2535).

Якщо ж

грошову оцінку земель не проведено, податок обчислюється виходячи з площі земельної ділянки та середніх ставок земельного податку, установлених ч. 2 ст. 7 Закону № 2535 (наведено вище в табл. 1).

Звертаємо увагу: крім власне ставок земельного податку, існує низка коефіцієнтів, що застосовуються до цих ставок, а саме:

курортний коефіцієнт (див. ч. 4 ст. 7 Закону № 2535) та локальний коефіцієнт (див. ч. 5 ст. 7 цього Закону). Для деяких видів земельних ділянок передбачено окремі коефіцієнти, уточнити які в кожному конкретному випадку можна в тому ж Законі № 2535 (див. частини 8, 9 і 10 ст. 7).

Проте і це ще не все. Для певних видів земель (їх опис наведено у графі 2 додатка 5 до податкового розрахунку земельного податку) залежно від характеру їх використання встановлено додаткові коефіцієнти, перелічені в

частинах 6 і 11 ст. 7 Закону № 2535. Не наводитимемо всі такі коефіцієнти в цій статті, оскільки більшість з них має вузькоспецифічний характер. Зацікавленим читачам рекомендуємо за докладною інформацією з цього приводу звернутися до спецвипуску газети «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 10, присвяченому земельним відносинам у цілому.

Підсумовуючи, зазначимо, що

сума земельного податку в розрахунку на рік визначається:

— для земель, що мають грошову оцінку, — як добуток проіндексованої станом на 01.01.2008 р. грошової оцінки (у грн.) та ставки (у %);

— у решті випадків — як добуток площі (у кв. м) та ставки (у грн. за 1 кв. м) з урахуванням відповідних коефіцієнтів, у тому числі і коефіцієнта 3,1, установленого

Законом № 107.

Крім того, для платників, які мають право на пільгу з цього податку, не слід забувати про зменшення розрахованої зазначеним вище чином суми на величину такої пільги.

На завершення розділу зазначимо, що

розмір земельного податку згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 2535 не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. А це означає, що суму такого податку, визначену згідно з наведеними вище рекомендаціями, має бути сплачено повністю та в установлені строки. Оскільки строки подання звітності та сплати податкових зобов’язань, а також відповідальність за несвоєчасність того та іншого однакові як для платників земельного податку, так і для платників орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, поговоримо про це в кінці статті.
А зараз перейдемо до розгляду порядку обчислення та сплати орендної плати за землю.

 

Орендна плата за землю: і податок, і договірна сума

Іншим різновидом плати за землю, передбаченим вітчизняним законодавством, є, як уже зазначалося, орендна плата.

Відповідно до

ст. 1 Закону № 161 оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для провадження підприємницької та інших видів діяльності. Часто укладення такого договору — єдиний варіант оформлення землі, коли придбати земельну ділянку у власність або одержати в постійне користування з тих чи інших причин неможливо.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, можуть бути громадяни та юридичні особи — власники таких ділянок. Відповідно правовідносини з їх оренди (у тому числі й у зв’язку з установленням розміру, форми та строків сплати орендної плати, а також взаємної відповідальності сторін) цілком і повністю обмежуються договором оренди таких земельних ділянок.

Зовсім по-іншому складається ситуація з

орендою земельних ділянок державної та комунальної власності — віднедавна орендна плата за ці ділянки є складовою частиною вітчизняної системи оподаткування (див. п. 8 ст. 14 Закону № 1251). Водночас орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону № 161) і розмір якого зазначено в договорі. Це додає певних особливостей до прав і обов’язків суб’єктів господарювання — орендарів, а також до порядку укладення договорів оренди.

Так, згідно зі

ст. 4 Закону № 161 орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є місцеві (сільські, селищні, міські) ради. Щодо земельних ділянок державної власності, то орендодавцями здебільшого є районні та обласні (а в містах Києві та Севастополі — міські) державні адміністрації.

Форму Типового договору оренди землі затверджено

постановою КМУ від 03.03.2004 р. № 220. Місцеві ради та держадміністрації беруть цю форму за основу при укладенні договорів з орендарями.

Набуття права оренди земельних ділянок

, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі. Така нова правова норма в поточному році з’явилася в Законі № 161 (див. ч. 1 ст. 16) після прийняття держбюджетного Закону № 107.

Іншою новинкою

Закону № 107 у сфері регулювання орендних відносин стало введення нових максимальних та мінімальних обмежень розміру орендної плати. Тепер річна орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, не може бути менше:

для земель сільськогосподарського призначення — розміру земельного податку, установленого Законом № 2535;

для інших категорій земель — трикратного розміру земельного податку, установленого цим же Законом.

При цьому

максимальний розмір орендної плати за такі земельні ділянки не може перевищувати 12 % їх нормативної грошової оцінки. Проте в разі визначення орендаря на конкурентних засадах може встановлюватися і більший розмір орендної плати. Нагадаємо, що раніше таке максимальне обмеження становило 10 % нормативної грошової оцінки землі.

Що обіцяють такі нововведення платникам податків? На наш погляд, слід насамперед виходити з того, що

розмір орендної плати за землю, у тому числі і щодо ділянок державної та комунальної власності, зазначається в договорі оренди. Про це прямо зазначено в ч. 2 ст. 21 Закону 161, яка передбачає винятки лише щодо строків внесення орендної плати за такі ділянки (ці строки встановлено ст. 17 Закону № 2535; докладніше про це йтиметься далі). І поки орендодавець земельної ділянки в особі органу державної влади або місцевого самоврядування не ініціює її збільшення, після чого має бути досягнуто згоди обох сторін договору, орендар зобов’язаний сплачувати орендну плату в попередньому розмірі. А от при укладенні нових договорів оренди землі такі орендарі з початку 2008 року вже зобов’язані орієнтуватися на встановлені Законом № 107 нові обмеження.

Отже, орендодавці державних або комунальних ділянок землі щорічно до 1 лютого поточного року повинні подати відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію встановленої форми

із зазначенням у ній суми річної орендної плати, яку передбачено виключно чинним договором оренди. При цьому нікого не повинні вводити в оману слова зі ст. 14 Закону про плату за землю: «платники <...> орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності <…> самостійно обчислюють суму <...> орендної плати станом на 1 січня», оскільки у ст. 13 того ж Закону чітко зазначено, що «підставою для нарахування <…> орендної плати за земельну ділянку, що перебуває в державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки».

 

Строки подання розрахунку з плати за землю та сплати податкових зобов’язань

Згідно зі

ст. 14 Закону № 2535 платники земельного податку, як і платники орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають до органів державної податкової служби за місцезнаходженням земельних ділянок податкову декларацію за відповідною формою (з необхідними додатками). Подання такої декларації звільняє платника податків від обов’язку щомісячного декларування податкових зобов’язань з плати за землю.

Нагадаємо, що

форму податкового розрахунку земельного податку встановлено наказом ДПАУ від 26.10.2001 р. № 434, а податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власностінаказом ДПАУ від 20.12.2005 р. № 588 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 7).

Стисло розглянемо призначення додатків, які повинні подаватися разом з податковими деклараціями. Спочатку поговоримо про податковий розрахунок земельного податку. Додаток 1 до нього під назвою «Відомості про наявність документів на землю» є обов’язковим для всіх платників податків. Призначення додатку 2 «Звіт про пільги із земельного податку» зрозуміле з його назви. Подається такий додаток власниками землі та землекористувачами, які мають пільги зі сплати земельного податку. Додатки 3 — 6 подаються залежно від наявності земельних ділянок відповідної категорії, а також від того, установлено їх грошову оцінку чи ні.

Щодо податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, то разом з нею обов’язково подається додаток 1 «Відомості з договору оренди землі» окремо за кожним укладеним договором. Додаток 2 «Перерахунок податкового зобов’язання орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності» подається при поданні уточнюючої декларації або при уточненні податкових зобов’язань орендної плати за такі земельні ділянки у складі звітної або нової звітної декларації. Додаток 2 складається та подається за кожний відповідний податковий (звітний) період або за рік, які уточнюються, окремо, на підставі даних договору оренди землі на відповідну земельну ділянку за відповідний період. Зазначений додаток не складається і не подається, якщо платник не здійснює уточнення податкових зобов’язань за відповідні податкові (звітні) періоди.

Звертаємо увагу на те, як має діяти платник орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, якщо він має кілька земельних ділянок на території однієї сільської, селищної або міської ради, щодо яких окремо укладено договори оренди землі. У цьому разі таким платником може подаватися до відповідного органу державної податкової служби одна узагальнена податкова декларація орендної плати, що відображає загальну суму орендної плати за такі земельні ділянки згідно з укладеними договорами оренди землі (див.

лист ДПАУ від 01.02.2006 р. № 1833/7/15-0217). При цьому додаток 1 «Відомості з договору оренди землі» складається окремо щодо кожної земельної ділянки згідно з укладеним договором оренди землі та подається разом з такою узагальненою податковою декларацією.

Якщо платник орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності має кілька земельних ділянок на території декількох сільських, селищних або міських рад (коди органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ різні), щодо яких окремо укладено договори оренди землі, то такий платник зобов’язаний подати до відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію за кожною земельною ділянкою окремо згідно з договором оренди землі.

Платник податків

має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію (як з податку на землю, так і з орендної плати) протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним, однак це не звільняє його від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року. Крім того, подання відповідної декларації з плати за землю є обов’язковим у разі виникнення таких обставин:

— якщо протягом року в підприємства виникає право власності або право постійного користування землею чи відбувається укладення нового договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності, йому необхідно

протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку подати звітний розрахунок з плати за землю за таку ділянку;

— у разі зміни протягом року грошової оцінки землі, функціонального використання землі, виникнення інших змін або самостійного виявлення помилок, що змінюють суму земельного податку чи орендної плати за землю за поточний або попередні звітні місяці, платник податків повинен протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним, подати

новий звітний розрахунок. При цьому штрафи, установлені абзацом «а» п.п. 4.1.4 Закону № 2181, не застосовуються;

— якщо ж зазначений у попередньому абзаці строк пропущено, то при виявленні будь-якої помилки, що впливає на раніше визначену суму податкових зобов’язань з плати за землю попередніх звітних періодів, необхідно подати

уточнюючий розрахунок. У разі заниження податкового зобов’язання разом з таким уточнюючим податковим розрахунком необхідно сплатити недоїмку, що виникла в результаті, разом з 5 % штрафом від суми недоплати.

Податкове зобов’язання з плати за землю

, визначене в податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частинами власниками та користувачами земельних ділянок за їх місцезнаходженням за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (ст. 17 Закону № 2535). Те ж саме стосується і сплати податкових зобов’язань, визначених у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки.

 

Відповідальність за порушення законодавства про плату за землю

Згідно з

п. 8 ст. 14 Закону № 1251 плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). Отже, відповідно до п.п. 2.1.4 Закону № 2181 контроль за правильністю обчислення плати за землю, а також за повнотою та своєчасністю її сплати покладено на органи державної податкової служби. Крім того, цю норму закріплено безпосередньо і в розділі 8 Закону № 2535 (див. ст. 27). Утім, цей розділ, присвячений відповідальності платників, має характер відсилання і пропонує звертатися до відповідних норм ЗКУ та інших законів України.

Як відомо, спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює у тому числі порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, є

Закон № 2181. Оскільки податковий розрахунок земельного податку в розумінні цього Закону має статус податкової декларації, то за порушення порядку його подання (за кожне неподання в установлені строки) стягується штраф у розмірі 170 грн. (див. п.п. 17.1.1 Закону № 2181). Аналогічна відповідальність настає і при неподанні податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Якщо податковий орган при перевірці встановить факт недекларування податкового зобов’язання внаслідок неподання податкового розрахунку, то на підставі

п.п. 4.2.2 Закону № 2181 він буде зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків. У такому разі додатково до штрафу за неподання податкового розрахунку (170 грн.) на цього платника податків згідно з п.п. 17.1.2 Закону № 2181 буде накладено штраф у розмірі 10 % суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50 % суми нарахованого податкового зобов’язання і не менше 170 грн.

Якщо з’ясується, що дані документальної перевірки результатів діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов’язань, заявлених у податковому розрахунку, контролюючий орган самостійно донарахує суму податкового зобов’язання, як того вимагає

п.п. 4.2.2 Закону № 2181. При цьому згідно з п.п. 17.1.3 цього Закону платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10 % суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для внесення плати за землю. Сума штрафу в цьому випадку повинна бути не більше 50 % суми недоплати і не менше 170 грн. сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Зрозуміло, що при самостійному виявленні платником податків факту заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів штрафи, передбачені

п. 17.1 Закону № 2181, не застосовуються. Єдина умова — платник податків до початку його перевірки контролюючим органом повинен сплатити суму такого заниження (недоплати) і самостійно нарахований штраф у розмірі 5 % такої суми.

Відповідно до

п.п. 17.1.7 Закону № 2181 при несплаті погодженої суми податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

— 10 % податкового боргу із земельного податку (при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати);

— 20 % (при затримці від 31 до 90 календарних днів включно);

— 50 % (при затримці сплати понад 90 календарних днів).

Крім того, у разі порушення встановлених строків сплати земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності справляється пеня з розрахунку 120 % річних облікової ставки НБУ, що діє на день виникнення такого податкового боргу або на день його погашення, залежно від того, яка зі ставок буде більшою. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) за кожний календарний день прострочення його сплати (

п.п. 16.4.1 Закону № 2181).

Сподіваємося, що за допомогою наших рекомендацій ви легко зможете відзвітувати в поточному році щодо плати за землю, а також своєчасно і точно сплатити до бюджету власне податкові зобов’язання протягом усього року.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно