Із суми моральної шкоди, що виплачується підприєм-ством за рішенням суду, податок з доходів у джерела виплати не утримується
Сутність спору
Згідно з
п.п. 4.2.10 Закону № 889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді неустойки, штрафів чи пені, фактично отриманих платником податку як відшкодування матеріальної чи немайнової (моральної) шкоди. Отже, дохід фізичної особи, фактично отриманий нею як відшкодування, зокрема моральної шкоди, обкладається податком з доходів. Разом з тим із Закону № 889 чітко не випливає, хто зобов’язаний сплачувати податок з доходів із суми відшкодування моральної шкоди: підприємство, що виплачує за рішенням суду суму моральної шкоди, або фізична особа, яка фактично отримала таку суму. Ця ситуація ускладнюється ще й тим, що в рішенні суду стосовно відшкодування моральної шкоди зазначається вся сума належного відшкодування моральної шкоди, яку має бути сплачено потерпілій стороні (фізичній особі), тобто без урахування того, чи утримується з цієї суми податок з доходів.
Позиція податкових органів
Працівники податкових органів вважають, що
підприємство, яке виплачує суму відшкодування моральної шкоди за рішенням суду фізичній особі, є податковим агентом і має утримати податок з доходів із зазначеної суми. У разі якщо податковий агент не зробить цього, він зобов’язаний буде сплатити податок з доходів за рахунок власних коштів.Працівники податкових органів обґрунтовують те, що податковим агентом є підприємство, що виплачує суму відшкодування моральної шкоди за рішенням суду фізичній особі, таким чином.
Згідно з
п. 1.15 Закону № 889 податковий агент — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу обкладення іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність до податкових органів відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону № 889.У свою чергу, відповідно до
ст. 17 Закону № 889 особою, відповідальною за нарахування, утримання і сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.Особою, відповідальною за нарахування, утримання і сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:
— для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України — податковий агент;
— для іноземних доходів і тих, джерело виплати яких знаходиться в осіб, звільнених від обов’язків нарахування, утримання чи сплати (перерахування) податку до бюджету, — платник податку, одержувач таких доходів;
— для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами, — такий платник податку.
Ураховуючи ці положення
Закону № 889, а також положення п.п. 8.2.2 Закону № 889 стосовно того, що особою, котра не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, котра здійснює незалежну професійну діяльність, працівники податкових органів доходять зазначеного вище висновку.На підставі цього до підприємства було застосовано штрафні санкції за неутримання та відповідно неперерахування податку з доходів до бюджету.
Вирішення справи судом
ВАСУ не став на бік податкових органів. На підставі того самого
п. 1.15 Закону № 889 ВАСУ доходить висновку, що підприємство не зобов’язане відповідно до закону нараховувати, утримувати і сплачувати до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи податок з доходів із суми відшкодування моральної шкоди на підставі рішення суду.Більше того, утримання податку з доходів із суми доходу у вигляді відшкодування моральної шкоди за судовим рішенням за рахунок платника податку — фізичної особи, на користь якої було здійснено відшкодування, призводить до порушення норм
ст. 124 Конституції України, згідно з якими судові рішення є обов’язковими для виконання на всій території України, оскільки в результаті утримання підприємством податку з доходів фактично була б зменшена сума відшкодування, призначена до стягнення судовим рішенням.Ураховуючи викладене вище, ВАСУ вважає, що законні підстави для покладання відповідальності за порушення правил оподаткування щодо сплати податку з доходів фізичних осіб саме на підприємство відсутні.
Думка редакції
Для підприємств, які готові відстоювати свою думку в суді, це рішення ВАСУ може стати у пригоді.
Для інших зауважимо таке. Дійсно, у цьому випадку, а саме в разі, коли підприємство виплачує за рішенням суду фізичній особі відшкодування моральної шкоди, у
Законі № 889 чітко не зазначено, що таке підприємство є податковим агентом. І лише виходячи з протилежного, а саме з визначення того, хто не є податковим агентом (див. п.п. 8.2.2 Закону № 889), можна дійти висновку, що підприємство в цьому випадку все ж таки є податковим агентом.Зверніть увагу, що існує чимало прикладів ситуацій, коли в
Законі № 889 чітко не визначено, хто є податковим агентом у разі виплати окремих видів доходів. Наприклад, це стосується доходу, отриманого фізичною особою від юридичної особи у вигляді списаної кредиторської заборгованості, доходу у вигляді подарунка юридичної особи фізичній особі тощо. Стосовно цих видів доходів ДПАУ однозначно вказує на те, що податковим агентом є юридична особа (див. лист ДПАУ від 20.05.2008 р. № 10281/7/17-0217, лист ДПАУ від 24.04.2008 р. № 4079/6/17-0716 відповідно).У ситуації, що склалася, можна порекомендувати таке. Якщо під час розгляду справи в суді не вдалося домогтися відображення в судовому рішенні суми відшкодування моральної шкоди, що підлягає виплаті на руки, а не нарахованої, роботодавець може спробувати:
— наполягти на зазначенні в рішенні того, що суд визначив суму відшкодування моральної шкоди, яка підлягає нарахуванню, без утримання податку з доходів;
— до виконання рішення необхідно звернутися до суду із заявою про роз’яснення рішення суду відповідно до
ст. 221 Цивільного процесуального кодексу України. У цій заяві необхідно просити суд надати роз’яснення порядку виконання рішення з урахуванням того, що в ньому зазначено нараховану суму відшкодування моральної шкоди без урахування сум утриманого податку з доходів фізичних осіб.У разі якщо цього зробити не вдасться і підприємство не має наміру конфліктувати з працівниками податкових органів, йому на підставі
п.п. 20.3.2 Закону № 889 доведеться сплатити податок з доходів фактично за рахунок власних коштів.Матеріал підготувала Тетяна Онищенко, економіст-аналітик
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 13 грудня 2006 року
Вищий адміністративний суд України <...>, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків <...> у справі <...> за позовом ТОВ <...> до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків <...> про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:Рішенням господарського суду <...>, залишеним без змін постановою <...> апеляційного господарського суду <...>, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення <...> в частині донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі <...> (в т. ч. основного платежу — <...> та штрафних санкцій <...>).
Судові рішення мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині донарахування позивачу <...> податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних санкцій в сумі <...>, не сплаченого фізичними особами самостійно, суперечить правовій природі цього податку.
СДПІ по роботі з великими платниками податків <...> подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Вважає, що позивач є податковим агентом стосовно доходів, нарахованих та виплачених на користь фізичних осіб <...> та <...> за рішенням суду, оскільки має всі ознаки такого агента, визначені п. 1.5 ст. 1, п. 17.2 ст. 17 Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», та не підпадає під ознаки особи, яка не є податковим агентом відповідно до п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 цього Закону. Згідно з цим же законом позивач зобов’язаний був утримати податок з нарахованого громадянам доходу та сплатити його до бюджету.
Представники податкової інспекції в судовому засіданні просять касаційну скаргу задовольнити.
ТОВ <...> у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу та його представники в судовому засіданні просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення — без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню.Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено таке.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акта перевірки <...>, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 4.2.10 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV. Підприємством не утриманий і не перерахований до бюджету податок в сумі <...> з доходу гр. <...> та <...>, отриманого останніми у вигляді відшкодування моральної шкоди за рішенням <...> суду в сумі <....> у січні 2004 року.
Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що у позивача були відсутні законні підстави для оподаткування перерахованої суми на депозитний рахунок ВДВС <...> районного управління юстиції <...> на виконання рішення суду на користь <...> та <...>.
Виходячи із вимог п. 1.15 ст. 1, пп. 8.1.1 та 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону № 889-IV, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що
позивач не є податковим агентом гр. <...> та <...>, оскільки не зобов’язаний за законом нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету від імені та за рахунок цих фізичних осіб податок з доходів фізичних осіб із сум відшкодованої моральної шкоди на підставі рішення суду.За вимогами п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону № 889-IV податок від суми доходу, що нараховується (виплачується) на користь платника податку, утримується від суми такого доходу за рахунок платника податку.
Податковим повідомленням-рішенням відповідач зобов’язав сплатити позивача податок з доходів фізичних осіб за рахунок власних коштів, що суперечить правовій природі цього податку.
До того ж, утримання такого податку від суми доходу у вигляді відшкодованої моральної шкоди за судовим рішенням за рахунок платника податку — фізичної особи, на користь якої відбулося відшкодування, призвело б до порушення приписів ст. 124 Конституції України, за якими судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України, оскільки б фактично було зменшено суму відшкодування, присудженого до стягнення судовим рішенням.
Відповідно у даному випадку законні підстави для покладення відповідальності за порушення правил оподаткування щодо сплати податку з доходів фізичних осіб саме на позивача
відсутні.За таких обставин
місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необхідність задоволення позову і прийняли законні та обґрунтовані рішення з дотриманням норм матеріального права.Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
ухвалив:Касаційну скаргу
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків <...> залишити без задоволення, а рішення Господарського суду <...> та постанову <...> апеляційного господарського суду <...> — без змін.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
