Щодо дотримання природоохоронного законодавства у сфері поводження з відходами
Лист Міністерства промислової політики України від 27.05.2008 р. № 15/2-3-319
Міністерство промислової політики України розглянуло <...> листа <...> щодо застосування законодавства у сфері поводження з відходами та в межах компетенції інформує про наступне.
1. Відносини, які пов’язані з утворенням, збиранням, заготівлею, перевезенням, зберіганням, обробленням (переробленням), утилізацією, видаленням, знешкодженням та захоронениям відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, вивозяться з неї, а також з перевезенням, обробленням та утилізацією відходів, що ввозяться в Україну як вторинна сировина, встановлення збору за забруднення навколишнього природного середовища, регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про відходи» і іншими нормативно-правовими актами. На хімічні джерела струму згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про хімічні джерела струму» дія Закону України «Про відходи» не поширюється, але й не виводить відпрацьовані акумулятори із категорії «відходи» і це, на наш погляд, спроба побудувати для поводження з хімічними джерелами струму протягом усього їх життєвого циклу окремий організаційно-економічний механізм, що повинен був забезпечити максимальний рівень їх утилізації.
Разом з тим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. № 1120 «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів» відпрацьовані батареї свинцевих акумуляторів, цілі чи розламані (коди А1160 У31 АА170)» відносяться до Жовтого переліку небезпечних відходів. Зазначена постанова та класифікація розроблені на виконання міжнародної Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням. Тому вважаємо, що
відпрацьовані акумулятори належать до категорії «відходи» і на них розповсюджується дія усіх нормативно-правових актів.При розміщенні небезпечних відходів на території суб’єкта господарювання, згідно зі статтею 34 Закону України «Про відходи» та пункту 39 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»
окрім відповідної плати за розміщення відходів, необхідно ще й отримати ліцензію на поводження з небезпечними відходами.2. Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 303: «Суми збору, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів <...> виходячи з фактичних обсягів <...> розміщення відходів <...>». На відходи, які не належать на праві власності даному суб’єкту, не потрібно нараховувати і сплачувати збір за розміщення відходів. Тобто, якщо підприємство (суб’єкт господарювання)
не розміщує на своїй території відходи, а передає їх згідно з укладеним договорам спеціалізованим підприємствам, то збір за забруднення навколишнього природного середовища не сплачується.3-4. Абзацом першим пункту 7.2 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища в якості базового податкового (звітного) періоду сплати збору за розміщення відходів визначено календарний квартал. Згідно з абзацом другим пункту 7.2 цієї Інструкції визначено, що: «Податкові розрахунки збору подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації платника (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби)». Вищевикладене свідчить про те, що суб’єкт господарювання, який має у власності відходи, повинен не пізніше 40 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу подати
розрахунок збору за розміщення відходів, де вказати відходи, на які є договори щодо їх утилізації, однак, але фактично не передані, та сплатити цей збір за місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби) протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкового розрахунку збору, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (пункт 7.3 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища).Цей
обов’язок у суб’єкта господарювання не виникає у випадку, коли у нього припинено право власності на ці відходи до дати подання розрахунку збору.5.
Нормативи збору обчислюються згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» відповідно до класу небезпеки даного типу відходів (рівня небезпечності відходів), характеру місця розміщення відходів (коефіцієнти 1 або 3), (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі (коефіцієнти 1 або 3).6. Пунктом «т» статті 17 Закону України «Про відходи» суб’єктів господарювання зобов’язано виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством, до якого відносяться: Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 303; Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98 № 1218; Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджена спільним наказом Мінекобезпеки та Державної податкової адміністрації від 19.07.99 № 162/379. Якщо підприємство не діяло за вимогами Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98 № 1218, та здійснювало свою господарчу діяльність, у т.ч. утворення та розміщення відходів
без затверджених лімітів, в цьому випадку, окрім сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища у п’ятикратному розмірі, особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність (стаття 42 Закону України «Про відходи»). Клас небезпеки відходів встановлюється органами МОЗ за погодженням органів Мінприроди.Щодо автомобільних акумуляторів та шин
, то ця проблема взагалі не повинна виникати, оскільки для зазначених відходів в Україні існують відповідні технології утилізації. Тому згідно з пунктом «д» статті 17 Закону України «Про відходи» суб’єкти господарської діяльності зобов’язані «забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки», і згідно із пунктом «і» статті 42 мають передавати їх тільки організаціям, що мають відповідні ліцензії.Відповідь на питання щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища відходами, що передаються спеціалізованим підприємствам, було розглянуто у пункті 4.
Дозвільний документ
щодо лімітів на утворення та розміщення відходів без заповнення класу небезпеки відходів, невизначеного місця розміщення або передачі є не діючим. Власник відходів повинен визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров’я людини і надати зазначену інформацію до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.7. Питання
щодо визначення класу небезпеки можуть виникнути лише для тих типів відходів, для яких власник не знайшов належну технологію утилізації і вимушений передати їх на утилізацію спеціалізованому підприємству або впроваджувати заходи і відповідні технології для утилізації їх самостійно. Якщо для відходів не знайдено належну технологію утилізації, то вони у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.99 р. № 2034 «Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів» потребують обліку та паспортизації. Під час паспортизації і визначається клас небезпеки та інші властивості певного типу відходів, які необхідні для пошуку прийнятної технології утилізації.Клас небезпеки відходів затверджує МОЗ України за погодженням з Мінприроди. Твердження, викладені у листі про неоднозначність цього питання, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Насамперед помилковим є висновок про те, що у пункті «в» статті 17 Закону України «Про відходи» затвердження класу небезпеки віднесено до повноважень Мінприроди.
Статтею 22 Закону України «Про відходи»: «Спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері поводження з відходами та його органи на місцях, державна санітарно-епідеміологічна служба України, інші органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції». Крім того, абзацом 10 статті 33 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» до повноважень Державної санітарно-епідеміологічної служби віднесено: «<...> методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів».
Вищевикладене дозволяє дійти висновку про те, що
затверджувати класи відходів віднесено до повноважень Міністерства охорони здоров’я України, за погодженням з спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами (у даному випадку Мінприроди), що передбачається пунктом «в» статті 17 Закону України «Про відходи». Зазначене положення дозволяє стверджувати про законність положення 5.1.3ДСанПіНу 2.2.7.029-99 Гігієнічні вимоги поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров’я населення, згідно з яким «Затвердження класу небезпеки промислових відходів проводить Міністерство охорони здоров’я України, за погодженням — Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України».8.
Кількість розміщених відходів підтверджують: розрахунок збору за розміщення відходів (пункт 7.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища) та акт перевірки, який складається інспектором з охорони навколишнього природного середовища.У випадку передачі їх іншому підприємству —
акти прийому-передачі або будь-який інший документ, що підтверджує відповідну передачу.При розміщенні їх на власній території —
паспорт місця видалення відходів (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.98 № 1216 «Про затвердження Порядку ведення реєстру місць видалення відходів»).9. Визначення поняття «матеріально-сировинний баланс» чинне законодавство не містить.
«Матеріально-сировинні баланси» — економічний термін, в якому визначаються норми витрат сировини на одиницю продукції, норми утворення бракованої продукції, і відповідно норми утворення відходів. Фактично під веденням матеріально-сировинних балансів мається на увазі наявність на підприємстві відповідного планування виробництва продукції та її обліку і відповідного нормування утворення відходів та їх обліку, обліку їх переміщення за межі підприємства. Пунктом 3.10 ДСТУ 2195-99 Охорона природи. Поводження з відходами. Технічний паспорт відходу. Склад, вміст, виклад і правила внесення змін визначено, що: «Матеріальний (матеріально-енергетичний) баланс — співвідношення кількісних показників (маси, об’єму тощо) речовин (продуктів, субстанцій) і енергоносіїв, які надходять до місця (процесу), де утворюються відходи, і речовин (продуктів, субстанцій) і енергоносіїв, які утворюються у цьому місці (процесі), сюди входять готова продукція, напівфабрикати і відходи. Матеріальний (матеріально-енергетичний) баланс визначається шляхом аналізу матеріальних (матеріально-енергетичних) потоків і перетворень у технологічних процесах (операціях) з використанням бухгалтерського обліку, нормативних даних і т.ін.»10. Відповідно до вимог пункту «и» частини 2 статті 5, статей 17 та 26 Закону України «Про відходи», пункту 4 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.99 № 2034, з урахуванням пункту «а» частини першої статті 5 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 915 «Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини» Мінприроди, як спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері поводження з відходами, було розроблено ряд нормативно-правових актів, а саме: проект наказу Мінприроди України «Про затвердження форми первинної облікової документації № 1-ВТ. Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари та Інструкції щодо її заповнення»; Методичні рекомендації з проведення паспортизації відходів на регіональному рівні підприємствами усіх форм власності, органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, спеціалізованими та іншими зацікавленими організаціями відповідно до вимог державних стандартів та ряд інших.
Формами
первинної облікової документації № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» буде встановлена єдина форма обліку утворення відходів та використання пакувальних матеріалів і тари, яка надасть можливість легко перевіряти факти дотримання відповідних норм утворення відходів, їх знищення або передачу їх на утилізацію іншим організаціям.Для інших товарно-матеріальних цінностей, що стають відходами, документом про їх утворення може бути
акт про їх списання, а документом обліку — журнал обліку утворення відходів*.* Див. також матеріал на с. 40. —
Прим. ред.Заступник міністра В. Севернюк
