Щодо строку оскарження рішення податкового органу
Лист Міністерства юстиції України від 06.06.2008 р. № 239-0-2-08-20
Відповідно до звернення <...> у Міністерстві юстиції розглянуто <...> лист <...> щодо надання роз’яснення стосовно строку давності оскарження рішення податкового органу про нарахування податкового зобов’язання та у межах компетенції повідомляється.
Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон) є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Питання апеляційного узгодження податкового зобов’язання врегульовано пунктом 5.2 статті 5 Закону;
При цьому
апеляційне узгодження — це узгодження податкового зобов’язання у порядку і строки, які визначені цим Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження (пункт 1.20 статті 1 Закону).Підпунктами 5.2.1 — 5.2.4 пункту 5.2 вказаної статті Закону визначено процедуру, в тому числі строки адміністративного оскарження рішень контролюючого органу щодо податкового зобов’язання.
При цьому згідно з абзацом першим підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону
з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню.Статтею 15 Закону врегульовано порядок застосування строків давності.
Так, підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 цієї статті передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту,
податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.Згідно з підпунктом 15.1.2 вищезазначеного пункту податкове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення
такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли:а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов’язання, не було подано;
б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою — платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання.
Відповідно до підпункту 15.2.1 пункту 15.2 та підпункту 15.3.1 пункту 15.3 зазначеної статті Закону, у разі коли податкове зобов’язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті,
податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.Заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
З огляду на викладене стаття 15 Закону визначає строки давності, які пов’язані із:
— самостійним визначенням податковим органом податкових зобов’язань платника у випадках, визначених Законом;
— граничними строками стягнення податкового боргу;
— граничними строками для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов’язкових платежів).
Таким чином,
норми Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на нашу думку, не встановлюють строків давності для звернення до суду платників податків щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання.У зв’язку з чим у разі звернення до суду щодо оскарження вказаних рішень
слід керуватися процесуальним законодавством України, в тому числі стосовно строків давності звернення до суду.Разом з цим зазначаємо, що відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» одним із завдань органів державної податкової служби є роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків.
Заступник міністра Л. Єфіменко
коментар редакції
Строк для судового оскарження рішення ДПІ становить 1 рік
Повністю приєднуємося до висновків Мін’юсту. Важливість порушеного питання полягає в тому, що багато платників помилково вважають, що строк для подання відповідної заяви до суду становить 1095 днів. Однак це не так.
Закон № 2181 зазначає лише, що «з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення» (п.п. 5.2.5). Проте він
не встановлює строки звернення до суду з позовом про оскарження рішення контролюючого органу.У цих умовах слід керуватися положеннями ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі якої «для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється
річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів». Докладніше про це див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 21, с. 16.Дмитро Винокуров
