А у вас товар якісний?
Як одного разу було сказано, якісний товар — найкраща реклама. Але як переконати споживача в якісності продукції ще до того, як він її придбав, і тим самим викликати в нього інтерес до товару? Один зі способів — скористатися процедурою оцінки відповідності. Про неї і поговоримо в цій статті.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Оцінка відповідності = оцінка якості
Одним з найважливіших показників якості продукції є її безпека для здоров’я, майна людей та навколишнього середовища. Проблема забезпечення безпеки продукції у світовій практиці вирішується
шляхом оцінки її відповідності встановленим нормативно-правовими документами вимогам із подальшим підтвердженням сертифікатом або декларацією відповідності.Для суб’єктів господарювання, які стикаються з необхідністю підтвердження якості своєї продукції, сьогодні основна складність полягає у визначенні процедури, за допомогою якої це можна зробити. Річ у тім, що велика кількість чинних сьогодні нормативно-правових актів так чи інакше стосується питань підтвердження якості та безпеки продукції. Серед них
закони про стандартизацію, про підтвердження відповідності, про технічні стандарти, про метрологію, про якість харчових продуктів та деякі інші. І як було зазначено в Протоколі про вступ України до СОТ, усі ці закони не замінюють один одного і повинні застосовуватися паралельно. Тому вважаємо, що доцільно буде почати з установлення того, як співвідносяться одна з одною процедури стандартизації, сертифікації та оцінки відповідності.Насамперед декілька слів про те, що являє собою
стандартизація. Це діяльність, котра полягає в установленні вимог, мета яких — забезпечити відповідність продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунути бар’єри в торгівлі, сприяти науково-технічній співпраці. Результатом стандартизації стають міжнародні, регіональні та національні стандарти.Установлені стандарти можна розділити на дві групи —
обов’язкові для застосування (цього статусу вони набувають після їх закріплення в технічних регламентах) та такі, що підлягають добровільному застосуванню (ст. 11 Закону про стандартизацію). При цьому роль технічних регламентів виконують закони або нормативно-правові акти, прийняті Кабміном*, в яких визначено характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, уключаючи відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим. Статтею 23 Закону № 3164 передбачено таку особливість: технічний регламент набуває чинності не раніше ніж через 6 місяців із дня опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», щоб учасники ринку мали можливість підготуватися до виконання вимог нового технічного регламенту. Виняток передбачено тільки для технічних регламентів, що отримали статус термінових, — вони набувають чинності з дня опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».* Як бачимо, єдиним органом виконавчої влади, який уповноважено на прийняття технічних регламентів, є Кабінет Міністрів України. Раніше цими повноваженнями було наділено й інші центральні органи виконавчої влади, чим і пояснюється наявність деяких чинних технічних регламентів, прийнятих Державним комітетом стандартизації.
Технічний регламент може містити вимоги до термінології, позначень, упаковки, маркування або етикеток, що застосовуються до певної продукції, процесу або способу виробництва. Так, статус технічного регламенту має
Закон № 771, який установлює спеціальну процедуру підтвердження відповідності для харчових продуктів.Для визначення, чи виконуються встановлені в технічних регламентах та стандартах вимоги, передбачено
процедуру оцінки відповідності. Як зазначено у ст. 1 Закону № 2406, різні процедури оцінки відповідності можуть включати відбір зразків, проведення випробувань, здійснення контролю, оцінку, перевірку, реєстрацію, акредитацію та затвердження, а також їх поєднання. Основною формою, в якій здійснюється оцінка відповідності, наразі залишається сертифікація, тобто процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління навколишнім середовищем, персоналу встановленим законодавством вимогам.Слід зауважити, що бажання привернути клієнтів наявністю документа, що підтверджує якість продукції, — далеко не основна причина проходження процедури оцінки відповідності суб’єктами господарювання. Для деякої продукції це не просто рекламний хід, а передбачений законодавством обов’язок (див., наприклад,
ч. 4 ст. 14 Закону № 1023, ст. 13, 34 Закону № 3164, ст. 15 Господарського кодексу України).Обов’язок підтвердити відповідність
тієї чи іншої продукції, під якою в цій статті розуміються будь-який виріб, процес або послуга, передбаченим законодавством вимогам покладено на виробника. Водночас суб’єкти господарювання, які придбавають продукцію у виробника для її подальшої реалізації, повинні пам’ятати про заборону реалізації продукції, щодо якої встановлено обов’язок підтвердження відповідності, без маркування національним знаком якості та/або без сертифіката відповідності або декларації про відповідність (абзац другий ч. 4 ст. 14 Закону № 1023). Такому суб’єкту господарювання потрібно перевірити: чи зазначено реєстраційні номери сертифікатів відповідності (або декларацій про відповідність) у документах, за якими передається відповідна продукція (ст. 13 Закону № 2406). Обов’язку мати копію сертифіката відповідності (декларації про відповідність) на продукцію в реалізатора вже немає. Відповідні зміни було внесено до ст. 13 Закону № 2406 у листопаді 2004 року.Якщо ж щодо продукції, що виготовляється, вказівок про обов’язкове підтвердження відповідності законодавство не містить,
виробник може пройти процедуру сертифікації добровільно. У цьому випадку основним призначенням сертифікації буде підвищення конкурентоспроможності товару, що випускається, яке сприяє зростанню його привабливості в очах підприємств, що займаються його подальшою реалізацією.
Продукція, якість якої підтверджується декларацією про відповідність
Підтвердження відповідності стає обов’язковим тільки для продукції, щодо якої вимоги про її якість та безпеку передбачено законодавством (технічними регламентами). Це так звана
обов’язкова сертифікація.Документом, що підтверджує відповідність продукції встановленим вимогам, може бути або
декларація про відповідність, або сертифікат відповідності.Підтвердження відповідності за допомогою декларації про відповідність за своєю процедурою значно простіше порівняно з отриманням сертифіката відповідності. Проте скористатися нею можна тільки в тому разі, якщо обов’язок отримати сертифікат на продукцію прямо не передбачено законодавством.
Декларацію про відповідність виробник продукції складає сам
українською мовою, вказуючи в ній:— визначення продукції (назву, тип або номер моделі, будь-яку додаткову інформацію, наприклад номер партії або серійний номер, назви складових частин);
— вимоги технічних регламентів, яким відповідає продукція, включаючи посилання на відповідні національні стандарти;
— додаткову інформацію (сорт чи категорію продукції) відповідно до технічного регламенту.
Зразок декларації наведено в додатку до
Тимчасового порядку.Перелік продукції, відповідність якої може бути підтверджено декларацією про відповідність
, затверджено наказом Держспоживстандарту від 29.01.2007 р. № 6. До цього переліку ввійшла продукція з низьким рівнем ризику для життя та здоров’я споживачів. У цілому її можна охарактеризувати як вироби та обладнання, користування та управління якими за призначенням здійснює спеціально підготовлений персонал і для введення в експлуатацію яких необхідний спеціальний дозвіл, а також інша продукція, яка не містить джерел електричної, механічної, енергетичної, електромагнітної небезпеки для споживача.Технічна документація, на яку є посилання в декларації про відповідність, повинна охоплювати всі стадії проектування, виробництва та застосування продукції і давати можливість оцінити її відповідність вимогам регламенту. Зміст технічної документації встановлюється відповідно до вимог регламенту для конкретної продукції.
Технічна документація повинна містити:— загальний опис виробу;
— конструкцію, виробничі креслення, схеми елементів, блоків, ланцюгів тощо;
— описи та пояснення до креслень, схем, а також описи, що стосуються функціонування виробу;
— список стандартів із офіційно опублікованого Держспоживстандартом переліку національних стандартів, добровільне застосування яких повністю або частково може розцінюватися як доказ відповідності продукції вимогам регламенту, та опис рішень, прийнятих на виконання вимог регламенту, якщо зазначені стандарти не було застосовано;
— результати проектних розрахунків, випробувань тощо;
— звіти про випробування продукції.
Разом із декларацією для її реєстрації подаються такі документи:
— загальний опис виробу;
— нормативні документи, в яких установлено вимоги до продукції;
— протоколи випробувань продукції, які було проведено в акредитованих випробувальних лабораторіях;
— сертифікати відповідності та протоколи випробувань сировини, матеріалів, комплектуючих виробів (за наявності).
Декларацію може бути складено як на конкретну продукцію, так і на групу однорідної продукції
, до якої висуваються єдині вимоги.Декларація та всі зазначені вище документи подаються територіальному органу Держспоживстандарту для реєстрації.
Строки реєстрації декларації про відповідність
ст. 32 Закону № 3164 та Тимчасовий порядок називають різні: у Законі зазначено строк у три календарні дні, у Тимчасовому порядку — п’ять робочих днів. Як бачимо, є колізія, вирішити яку великою мірою слід на користь Закону. Однак оскаржити відмову в реєстрації декларації про відповідність на тій підставі, що було порушено передбачений Законом № 3164 строк, шансів мало.Декларація видається на строк до трьох років
і після закінчення строку, на якій її видано, підлягає зберіганню протягом ще трьох років.Якість продукції, для якої передбачено необхідність реєстрації декларації про відповідність, може бути підтверджено замість декларації сертифікатом відповідності. Вибір у цьому питанні — за виробником.
Продукція, якість якої має бути підтверджено сертифікатом відповідності
Необхідність отримання
сертифіката відповідності передбачено для продукції, яка ввійшла до Переліку № 28, а також щодо якої обов’язок виробника отримати сертифікат відповідності прямо передбачено технічним регламентом.Товари включалися до
Переліку № 28 на підставі оцінки їх ризику для здоров’я і безпеки людей та тварин, а також навколишнього середовища. Зауважимо: перед Держспоживстанадртом сьогодні стоїть завдання щодо скорочення переліку продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації (див. п. 281 Протоколу про вступ України до СОТ, Концепцію розвитку технічного регулювання та споживчої політики у 2006 — 2010 роках, Концепцію вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, схвалену Указом Президента України від 03.09.2007 р. № 816/2007).В Україні функціонує
система державної сертифікації УкрСЕПРО, в якій передбачено шість схем сертифікації (п. 281. Протоколу про вступ України до СОТ):1) сертифікація одиничного виробу;
2) сертифікація партії продукції (виробів);
3) сертифікація продукції, яка виготовляється серійно;
4) сертифікація продукції з дослідженням/інспекцією виробництва;
5) сертифікація продукції з атестацією виробництва;
6) сертифікація продукції з оцінкою системи якості або сертифікацією системи якості.
Схеми розкрито в таблиці на с. 11.
Таблиця
Схеми (моделі) сертифікації продукції в Системі УкрСЕПРО
| Продукція, що сертифікується | Назва робіт | Документи, які видаються органом з сертифікації продукції | ||||
| обстеження виробництва | атестація виробництва | сертифікація (оцінка)системи якості | випробування з метою сертифікації | технічний нагляд | ||
| Одиничний виріб | Не проводиться | Не проводиться | Не проводиться | Проводиться по кожному виробу | Не проводиться | Сертифікат відповідності на кожний виріб |
| Партія продукції (виробів) | Не проводиться | Не проводиться | Не проводиться | Проводяться на зразках продукції, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації | Не проводиться | Сертифікат відповідності на партію продукції (виробів) із наведенням розміру сертифікованої партії |
| Продукція, що випускається серійно | Не проводиться | Не проводиться | Не проводиться | Проводяться на зразках продукції, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації | Проводиться шляхом контрольних випробувань зразків продукції з періодичністю, в обсязі та в порядку, що встановлені органом з сертифікації. В разі необхідності проводиться перевірка виробництва | Сертифікат відповідності зі строком дії не більше одного року |
| Продукція, що випускається серійно | Проводиться | Не проводиться | Не проводиться | Проводяться на зразках продукції, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації | Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації, і включає перевірки виробництва та контрольні випробування зразків продукції | Сертифікат відповідності зі строком дії до двох років |
| Не проводиться | Проводиться | Не проводиться | Проводяться на зразках продукції, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації | Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації, і включає перевірки виробництва та контрольні випробування зразків продукції | Сертифікат відповідності зі строком дії до трьох років | |
| Не проводиться | Не проводиться | Проводиться органом з сертифікації систем якості | Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації | Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації продукції та систем якості | Сертифікат відповідності зі строком дії до трьох років з урахуванням строку дії сертифіката на систему якості | |
Залежно від виду продукції, а також від схеми тестування та сертифікації
процес сертифікації може тривати від трьох днів до одного місяця. Здійснюють сертифікацію органи з оцінки відповідності продукції, процесів та послуг вимогам технічних регламентів, призначені Держспоживстандартом у порядку, затвердженому постановою Кабміну від 24.01.2007 р. № 59, а також призначені ще до затвердження зазначеного порядку органи з сертифікації продукції, що пройшли акредитацію відповідно до Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від 17.05.2001 р. № 2407-III. Як зазначив один з органів із сертифікації продукції та послуг, споживач більше довіряє підтвердженню відповідності продукції третьою (незалежною) стороною (http://www.hgcsms.kharkov.ua/ukr/sert/sertprod.php).Якщо
на певну продукцію затверджено технічний регламент, її сертифікація здійснюється відповідно до встановленого в ньому порядку. Як приклад можна навести процедуру сертифікації туристичних послуг (див. на с. 17), послуг харчування (на с. 17), готельних послуг (на с. 19), а також порядок сертифікації тютюнових (на с. 21) та алкогольних (див. с. 22) виробів, продуктів харчування (на с. 16).Якщо
продукція входить до переліку такої, що підлягає обов’язковій сертифікації, але технічний регламент, що встановлює порядок її сертифікації, не прийнято, насамперед керуватися слід Декретом № 46-93 (п. 2 Прикінцевих положень Закону № 2406), а також ДСТУ, зокрема ДСТУ 3413-96 «Порядок проведення сертифікації продукції».Обов’язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку і випробування продукції
для визначення її характеристик та подальший державний нагляд за сертифікованою продукцією. Випробування з метою обов’язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, визначеними відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів — методами, що визначаються органами сертифікації, або органом, який виконує його функції.Загальний порядок проведення сертифікації
включає такі етапи (технічні регламенти, що встановлюють порядок сертифікації окремих видів продукції, можуть уносити до нього певні корективи):— подання заявки на сертифікацію;
— аналіз поданої документації;
— визначення схеми сертифікації (відповідно до ДСТУ 3413-96) і прийняття рішення щодо поданої заявки;
— попереднє обстеження, остаточна перевірка виробництва;
— атестація виробництва продукції, що сертифікується, або сертифікація системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;
— відбір, ідентифікація зразків продукції та їх випробування;
— аналіз отриманих результатів і прийняття рішення про можливість видачі сертифіката відповідності;
— видача сертифіката відповідності, занесення сертифікованої продукції до Реєстру;
— технічний нагляд за сертифікованою продукцією.
Схеми
, які використовуються при обов’язковій сертифікації продукції, визначає орган, який проводить сертифікацію. Якщо сертифікація добровільна — схему вибирає сам виробник за узгодженням з органом із сертифікації.Інформацію про сертифікацію продукції
(із зазначенням реєстраційних номерів сертифіката), щодо якої законодавством передбачено обов’язкове отримання сертифіката, має бути надано споживачу в супровідній документації, яка додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи в інший спосіб, прийнятний для окремих видів продукції чи в окремих сферах обслуговування (ст. 15 Закону № 1023). Аналогічні положення закріплено в п. 1.4 Правил продажу товарів на замовлення і поза торговельними та офісними приміщеннями, затверджених наказом Мінекономіки від 19.04.2007 р. № 103, п. 7 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Мінекономіки від 19.04.2007 р. № 104, п. 18 Порядку здійснення торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабміну від 15.06.2006 р. № 833, п. 11 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених наказом Мінекономіки від 11.07.2003 р. № 185.Із обов’язком повідомляти споживачів про сертифікацію товару пов’язано ще деякі вимоги. Наприклад, для
розповсюджувачів реклами стало обов’язковим отримання від замовників посвідчених у встановленому порядку копій ліцензій, сертифікатів, дозволів на вид діяльності або товару, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню, обов’язковій сертифікації або здійснюються тільки за наявності дозволу. Розповсюдження реклами без наявності у розповсюджувача відповідних документів загрожує йому штрафом у п’ятикратному розмірі вартості розповсюдження реклами (ч. 4 ст. 27 Закону України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР).Сьогодні все актуальнішою стає
сертифікація системи управління якістю, яка проводиться відповідно до вимог ІSO 9001—2001 (ІSO 9001:2000). Серія стандартів ІSO 9000 — це міжнародні стандарти ІSO 9000:2000, ІSO 9001:2000 і ІSO 9004:2000. В Україні їх прийнято як національні ДСТУ ISO 9000—2001, ДСТУ ISO 9001—2001 і ДСТУ ISO 9004—2001. Ключове поняття, що використовується в зазначених стандартах — «Система управління якістю». Їх особливість полягає в тому, що вони висувають вимоги не до якості продукції безпосередньо, а до системи організації управління виробництвом, спрямованої на забезпечення стабільного рівня якості продукції.Суб’єктам господарювання, які виходять на зовнішній ринок, слід мати на увазі, що європейські підприємства ділять своїх постачальників на три групи з різницею в закупівельній ціні між групами до 15 %: до першої групи входять абсолютно надійні постачальники, до яких належать суб’єкти з сертифікованою системою управління якістю ІSO 9001:2000; друга група — відносно надійні, тобто постачальники, в яких система управління якістю перебуває на етапі впровадження; третю групу складають суб’єкти, умовно звані ненадійними у зв’язку з відсутністю системи управління якістю.
Маркування продукції Національним знаком відповідності
Наявність декларації про відповідність та/або сертифіката відповідності дає
право виробнику продукції маркувати її Національним знаком відповідності, що засвідчує відповідність позначеної їм продукції всім вимогам стандартів, які на неї поширюються. Більше того, згідно з абзацом другим ч. 4 ст. 14 Закону № 1023 реалізація продукції, щодо якої є вимога про оцінку відповідності, без маркування Національним знаком відповідності та/або без сертифіката відповідності чи декларації про відповідність забороняється.Слід звернути увагу:
вимоги до маркування продукції Національним знаком відповідності не поширюються на продукти харчування, оскільки вимоги до них установлено Законом № 771.Національний знак відповідності може наноситися на упаковку або на етикетку продукції та на рекламні матеріали для процесів чи послуг.
Опис Національного знака відповідності затверджено
постановою Кабміну від 29.11.2001 р. № 1599. Цією ж постановою затверджено і Правила застосування національного знака відповідності.Відповідно до затвердженого опису
Національний знак відповідності має форму незамкнутого з правого боку кола, у середину якого вміщено стилізоване зображення трилисника.Правила застосування національного знака відповідності
передбачають, що знак відповідності наноситься самим виробником на продукцію (п. 4), зокрема на виріб та/або на етикетку, тару, упаковку, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо. Місце та спосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравіювання, штампування, литво тощо) знака відповідності визначається виробником продукції (п. 5).Звертаємо увагу: Національний знак відповідності може застосовуватися тільки в разі, якщо цю можливість прямо передбачено технічним регламентом (
ч. 6 ст. 33 Закону № 3164).
На завершення цієї оглядової статті, яку присвячено загальним питанням підтвердження відповідності продукції, назвемо декілька тенденцій, що намітилися сьогодні. Крім скорочення переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, слід також зазначити, що в найближчих планах держорганів створення системи ринкового нагляду, скасування
Декрету № 46-93, приведення національних стандартів у відповідність до європейських вимог. Передбачається, що всі зазначені заходи дозволять з односторонньої орієнтації на інтереси споживача (внаслідок чого гарантія якості продукції досягається за допомогою складної та зарегульованої процедури сертифікації) перейти на систему, яка б ґрунтувалася переважно на системі декларування виробником якісності своєї продукції. Але поки що це тільки плани.
