Теми статей
Обрати теми

«Витраторегульоване» ціноутворення для виробників продтоварів

Редакція ПБО
Стаття

«Витраторегульоване» ціноутворення для виробників продтоварів

 

Ціни постійно перебувають у полі зору держави, особливо якщо вони стосуються соціально значущих товарів (до яких, у першу чергу, належать продовольчі), і насамперед у період інфляції.

Як захід, що стримує інфляційне підвищення цін, урядом визначено

механізм формування виробниками економічно обґрунтованих цін на окремі продовольчі товари, щодо яких введено державне регулювання.

Яким чином відтепер впливатимуть на ціни виробника, які витрати йому дозволено закладати до собівартості продовольчих товарів, що планується, обговоримо в цій статті.

Тетяна ВОЙТЕНКО, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

 

Документи статті

Закон № 507

— Закон України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.90 р. № 507-XII, зі змінами та доповненнями.

Постанова № 1548

— Постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад з регулювання цін (тарифів)» від 25.12.96 р. № 1548, зі змінами та доповненнями.

Порядок № 373

— Порядок формування цін на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 р. № 373.

П(С)БО 16

— Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, зі змінами та доповненнями.

Разом з вільними (ринковими) цінами, що визначаються взаємодією попиту та пропозиції відповідно до кон’юнктури ринку, в Україні сьогодні діють і регульовані ціни, тобто такі, у процес формування яких втручається держава, установлюючи деякі обмеження.

Відповідно до ст. 9 Закону № 507 регульовані державою ціни може бути встановлено на:

— ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень та динаміку цін;

товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення;

— продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) положення на ринку.

Дотепер держава впливала на ціни шляхом установлення фіксованих цін (тарифів), їх граничних рівнів або граничних відхилень. При цьому існуюча дотепер система державного регулювання цін на окремі продовольчі товари полягала в переважному використанні методу встановлення граничних торговельних надбавок до оптової ціни виробника (митної вартості).

Для боротьби з інфляцією КМУ скористався наданими йому Законом № 507 повноваженнями і вдався до інших методів державного регулювання цін і тарифів, затвердивши постановою від 17 квітня 2008 року № 373 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 38, с. 5) спеціальний порядок формування цін на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання (далі — продовольчі товари).

Порядок № 373

передбачає встановлення не тільки граничного нормативу рентабельності на продовольчі товари, а й обумовлює склад витрат, які виробнику дозволено закладати до складу повної планованої собівартості відповідних продовольчих товарів. Отже, фактично виробників продовольчих товарів зобов’язують застосовувати метод ціноутворення на підставі повних планованих (причому, майте на увазі, жорстко регламентованих) витрат з установленням розміру прибутку в межах нормативу рентабельності, визначеного уповноваженим органом з регулювання цін.

При цьому в

п. 1 Порядку № 373 прямо зазначено, що цей документ визначає механізм формування виробниками економічно обґрунтованих цін на окремі продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання, а його вимоги поширюються на суб’єктів господарювання, які провадять діяльність з виробництва та реалізації таких продовольчих товарів .

Отже, насамперед слід визначитися, ціни на які саме продовольчі товари підпадають під державне регулювання і відповідно ціноутворення яких регулює

Порядок № 373.

 

Які продовольчі товари підлягають держрегулюванню?

Насамперед уточнимо, що обов’язки із забезпечення державної політики у сфері ціноутворення покладено на КМУ, який згідно зі

ст. 4 Закону № 507 визначає:

перелік продукції, товарів та послуг, на які встановлюються державні фіксовані і регульовані ціни та тарифи;

— повноваження відповідних органів державного управління в цій сфері.

Свого часу, користуючись наданими йому повноваженнями, КМУ затвердив

Постанову № 1548. Додаток до зазначеної Постанови № 1548 містить повний і вичерпний перелік товарів та послуг, ціни на які регулюються органами виконавчої влади та виконавчими органами міських рад. Із цього переліку випливає, що сьогодні державному регулюванню підлягають ціни на хліб, борошно, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м’ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, олію соняшникову, яйця курячі.

Дещо відрізняється від нього

перелік соціально значущих товарів продовольчої групи вітчизняного виробництва, наведений у додатку до Меморандуму розуміння, підписаному 03.04.2008 р. між КМУ, виробниками продовольчих товарів та суб’єктами системи мережної роздрібної торгівлі, до якого включено:

— борошно пшеничне вищого сорту;

— хліб та хлібобулочні вироби;

— макаронні вироби;

— крупи;

— рис;

— яловичину;

— свинину;

— м’ясо птиці (курятину);

— ковбасу варену;

— молоко та кисломолочну продукцію (за винятком тривалого зберігання — понад 5 днів);

— масло вершкове;

— яйця курячі;

— цукор (ДСТУ 4623-2006);

— олію соняшникову;

— овочі (від постачальника).

До речі, підписавши

Меморандум, виробники соціально значущих продовольчих товарів узяли на себе зобов’язання на період до 1 вересня поточного року не допускати:

— необґрунтованого зростання оптових цін на товари;

— скорочення обсягів поставки товарів до роздрібної мережі та гарантувати їх належну якість.

 

Як визначається ціна продовольчого товару згідно з Порядком № 373?

Порядок № 373

розрізняє такі два види цін, жорстко регламентуючи при цьому перелік елементів їх складових, а саме:

оптову ціну продовольчого товару, яка визначається на підставі повної планованої собівартості виробництва та прибутку в межах нормативу рентабельності, установленого уповноваженим органом із регулювання цін без податку на додану вартість та інших податків і зборів, що включаються до ціни товарів;

оптову-відпускну цінуфактичну ціну, що застосовується в розрахунках за товари, які поставляються (реалізуються) суб’єктами господарювання з метою їх використання в підприємницькій діяльності, з урахуванням податку на додану вартість і транспортних витрат.

Цілком очевидно, що оптово-відпускна ціна є, по суті, продажною ціною товару і складається з оптової ціни продовольчого товару, податку на додану вартість та транспортних витрат, що у вигляді формули можна показати так:

 

Оптово-відпускна ціна

=

Оптова ціна продовольчого товару

+

Транспортні витрати

+

Податок на додану вартість

 

Зверніть увагу: транспортні витрати не є складовим елементом оптової ціни продовольчого товару, але є складовим елементом оптово-відпускної ціни продовольчого товару. Забігаючи наперед зазначимо, що

на відміну від П(С)БО 16, норми Порядку № 373 не передбачають віднесення витрат на транспортування до складу планованих витрат на збут товарів. Як результат: зазначені витрати не сформують повну плановану собівартість виробництва продовольчих товарів і не візьмуть участі в розрахунку суми прибутку, що в результаті позначиться на величині оптово-відпускної ціни — її буде занижено.

Заради справедливості варто зазначити, що і

Постанова № 1548 регламентує обмеження торговельних надбавок до оптової ціни виробника (митної вартості) продовольчих товарів без урахування витрат на їх транспортування.

Оптова ціна продовольчого товару, у свою чергу, відповідно до вимог

Порядку № 373 розраховується так:

 

Оптова ціна продовольчого товару

=

Повна планована собівартість виробництва

+

Сума прибутку

 

Формулу розрахунку оптової ціни продовольчого товару з докладним зазначенням елементів її складових наведено в

п. 21 Порядку № 373, а формулу визначення суми прибутку — у п. 22.

Для кращого сприйняття порядок формування оптової ціни продовольчого товару та оптово-відпускної ціни такого товару згідно з вимогами

Порядку № 373 покажемо у вигляді схеми:

 

img 1

 

Як приписано

п. 23 Порядки № 373, оптова ціна продовольчого товару відображається виробником у декларації, форму якої та Інструкцію з її заповнення та застосування доручено затвердити Мінекономіки.

 

Як формується повна планована собівартість виробництва продовольчих товарів?

Найсуперечливіші норми містять розділи

Порядку № 373, які стосуються формування повної планованої собівартості виробництва продовольчих товарів та включення відповідних витрат до її складу. Цим питанням присвячено розділи II, III Порядку № 373 та додаток до нього.

Так, у

п. 6 зазначеного документа визначено, що формування цін на продовольчі товари здійснюється з урахуванням:

планованого обсягу виробництва;

— економічно обґрунтованих

планованих витрат, визначених на підставі галузевих технологічних нормативів (норм) матеріальних витрат, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів зміни цін виробників.

Крім того, у

п. 8 Порядку № 373 установлено, що витрати, об’єктивне нормування яких неможливе, плануються з урахуванням економічно обґрунтованих планованих витрат за попередній рік, прогнозу індексів зміни цін виробників та техніко-економічних розрахунків.

Водночас інший пункт

Порядку № 373 (п. 3) зазначає, що витрати за окремими статтями включаються до повної планованої собівартості виробництва продовольчих товарів і розраховуються за діючими цінами, але не вище середніх цін, що склалися на відповідному ринку.

Але тут абсолютно не розкрито, а що саме розуміється під «окремими статтями». Якщо це калькуляційні статті витрат, то цією економічною категорією

Порядок № 373 не оперує. Якщо до цього поняття вкладено інше значення, тоді чому не наведено визначення терміна? Адже положення (стандарти) бухгалтерського обліку, до яких відсилає останній абзац п. 2 Порядку № 373, під «статтею» розуміють елемент фінансового звіту, що явно не узгоджується з логікою Порядку, що аналізується.

Також умовчується, що саме мається на увазі під словосполученням:

«не вище середніх цін, що склалися на відповідному ринку»? Який ринок є «відповідним»? Як визначити цю саму «середню ціну»? Якою методологією обчислення середньої ціни слід скористатися? Дані за який період слід приймати для розрахунку середньої ціни? На жаль, однозначної відповіді на ці та багато інших запитань Порядок № 373 не дає.

Крім того, з одного боку,

Порядок № 373 пояснює, як визначається планований обсяг виробництва продовольчих товарів (п. 7), проте, з іншого боку, до складу планованої виробничої собівартості пропонує включати розподілені загальновиробничі витрати відповідно до сумарного (?!) обсягу виробництва продовольчих товарів (п. 14). Отже: п. 6 Порядку № 373 вимагає формувати ціни на продовольчі товари з урахуванням планованого обсягу виробництва, а насправді до складу планованої виробничої собівартості (основною складовою цієї самої ціни) загальновиробничі витрати має бути включено із застосуванням зовсім іншої бази розподілу — сумарного обсягу виробництва. Узагалі, сумарний обсяг виробництва — це економічна категорія, що характеризує не прогнозний, а фактично вироблений підприємством обсяг усієї товарної продукції. Цікаво, як виробники продовольчих товарів, установлюючи оптово-відпускну ціну «зараз», зможуть визначити величину такого сумарного обсягу виробництва продукції, яку фактично випущено «потім»? І навіщо описувати, як визначати планований обсяг виробництва продовольчих товарів, якщо цей показник потім не задіюється?

Далі. Економічно обґрунтованими витратами, пов’язаними з обслуговуванням та управлінням виробництвом (тобто тими, які може бути включено до складу повної планованої собівартості виробництва продовольчих товарів) згідно з

п. 17 Порядку № 373 вважаються адміністративні витрати, розподілені при нормативній (?!) потужності (майте на увазі, П(С)БО 16 визначає значення терміна «нормальна потужність») відповідно до сумарного обсягу виробництва продовольчих товарів. Звичайно під «нормативною потужністю» розуміють максимально можливий випуск продукції в певний період часу в номенклатурі, передбаченій програмою виробництва, з урахуванням повного використання устаткування та виробничих площ. Мабуть, саме таке значення і вкладалося до поняття «нормативна потужність», але про це, знову таки, у самому Порядку № 373 нічого не зазначено.

Щодо

планованих витрат «із збуту» (а не «витрат на збут» як це словосполучення застосовується в термінології національних стандартів бухгалтерського обліку) продовольчих товарів, то вони визначаються (?!) із застосуванням нормативного (?!) методу за сумарним обсягом виробництва продовольчих товарів або за результатами аналізу фактичного рівня витрат за попередній період з урахуванням змін, що передбачаються у планованому періоді (п. 19 Порядку № 373). Виглядало б досить дивним, якби саме при розрахунку величини планованих витрат «із» збуту — витрат, які напевно займають мізерну частку (судячи з їх складу, наведеному в п. 18 Порядку № 373) у повній планованій собівартості виробництва продовольчих товарів, регламентувалося застосування нормативного методу обліку. Імовірно, тут під нормативним методом мається на увазі спосіб обчислення величини планованих витрат, що базується на використанні встановлених норм і нормативів. У всякому разі, такий підхід є логічним, але прямо в Порядку № 373 його не прописано.

Викладеного достатньо, щоб переконатися, що

Порядок № 373 передбачає використання непорівнянних баз розподілу та методів віднесення планованих витрат до складу повної планованої собівартості виробництва продовольчих товарів, яку утворюють економічно обґрунтовані витрати, пов’язані з їх виробництвом та реалізацією , що включаються до:

— планованої виробничої собівартості;

— адміністративних витрат;

— витрат «із» збуту;

— фінансових витрат.

Склад витрат

, що формують повну плановану собівартість виробництва продовольчих товарів, регламентовано пп. 9 — 14 і пп. 16 — 20 Порядку № 373. При ознайомленні з ними відразу ж звертає на себе увагу те, що в жодному із зазначених пунктів Порядку № 373 не дозволяється включати до складу повної планованої собівартості виробництва продовольчих товарів будь-які інші, не обумовлені прямо в них витрати (наприклад, як це встановлено в п.п. 15.9, п. 18, п. 19 П(С)БО 16). Створюється враження, що розробники Порядку № 373 не допускають можливості при визначенні оптової ціни продовольчого товару включення будь-яких неперелічених у пп. 9 — 14 та пп. 16 — 20 цього документа витрат. У результаті виходить, що значну частину витрат, фактично понесених виробниками продовольчих товарів, не буде їм компенсовано у складі продажної ціни. Невже виробники з цим погоджувалися, підписуючи Меморандум?

Щодо витрат, які підлягають віднесенню до

планованої виробничої собівартості продовольчих товарів, варто зазначити: їх склад (визначений у п. 9 Порядку № 373), тотожний тим, що включаються за «бухобліковими»правилами до складу виробничої собівартості продукції (п. 11 П(С)БО 16).

Це, зокрема:

— прямі матеріальні витрати;

— прямі витрати з оплаті праці;

— інші прямі витрати;

— змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Разом з тим, на відміну від вимог

П(С)БО 16, склад витрат, що входять до планованої виробничої собівартості продовольчих товарів, однозначно обмежено пп. 10 — 13 Порядку № 373, які не допускають включення до планованої виробничої собівартості продовольчих товарів витрат, не регламентованих у зазначених пунктах цього документа.

Тут доречно також указати на явну невідповідність положень

п. 9 Порядку № 373 вимогам його п. 14, який разом з розподіленими загальновиробничими витратами передбачає віднесення до складу планованої виробничої собівартості нерозподілених постійних загальновиробничих витрат (за їх наявності). Щоправда, їх розмір не може перевищувати фактичної величини таких витрат за попередній період, зменшених на суму економії витрат у зв’язку з проведенням у планованому періоді організаційно-технічних заходів щодо скорочення витрат виробництва на планований період (відповідно до вимог п. 7 цього Порядку).

І ще два моменти, на які необхідно звернути увагу:

1) як зазначено в

п. 8 Порядку № 373, планування виробниками продовольчих товарів витрат з оплати праці працівників здійснюється згідно з додатком з урахуванням положень Генеральної угоди, галузевої угоди та колективного договору. Але зверніть увагу: наведений у додатку склад витрат на оплату праці не відповідає складовим, що створюють фонди основної та додаткової заробітної плати відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5. Зокрема, до складу планованих витрат з оплати праці згідно з додатком до Порядку № 373 не включаються виплати за договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду; надбавки і доплати за знання та застосування в роботі іноземної мови, допуск до державної таємниці тощо. Хоча, навпаки, допускається віднесення витрат, невластивих підприємствам — виробникам продовольчих товарів, зокрема, таких: сум, що виплачуються в разі виконання робіт при вахтовому методі організації праці <…>; витрат, пов’язаних з безплатним проїздом працівників залізничного, авіаційного, морського, річкового, автомобільного транспорту та міського електротранспорту — чи це не абсурд?;

2) відповідно до

п. 4 Порядку № 373 плата за оренду об’єктів виробничого призначення включається до витрат (поза сумнівом — планованих) у розмірах, що не перевищують амортизаційні відрахування від залишкової вартості зазначених об’єктів. Навряд чи знайдеться орендодавець, який погодиться за таку мізерну суму здавати в оренду своє майно. Цілком природно, що орендна плата перевищуватиме (і найімовірніше в рази) величину амортизації об’єктів виробничого призначення. Тільки от закласти її в повному обсязі до планованої собівартості, а отже, і до відпускної ціни продовольчих товарів виробнику не дозволено, тобто зрештою він прирікається на збитки.

Викладене дозволяє однозначно заявити: з набуттям чинності

Порядком № 373 у державних органів стало більше можливостей для впливу на виробників продовольчих товарів з однією метою — примусити їх знизити ціну, а також для проведення перевірок. Причому, якщо Порядок № 373 збережеться в теперішній редакції, потенційно до всіх таких суб’єктів господарювання може бути застосовано досить серйозні фінансові санкції (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 50).

Єдине радує:

Порядок № 373 не порушує питання бухгалтерського обліку, що прямо обумовлено в його п. 5: «Суб’єкти господарювання — виробники ведуть відповідно до законодавства бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних з виробництвом продовольчих товарів». А те, що узагальнені на рахунку 92 адміністративні витрати не формують у бухгалтерському обліку виробничу собівартість продукції, а прямо списуються на витрати діяльності (до дебету рахунка 79 «Фінансові результати») у періоді їх понесення, бухгалтерам, на щастя, відомо.
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі