Теми статей
Обрати теми

Школа правових знань. Проблеми на стадії виконання судових рішень, або Як боротися з бездіяльністю держвиконавця

Редакція ПБО
Стаття

Проблеми на стадії виконання судових рішень, або Як боротися з бездіяльністю держвиконавця

 

Фраза «Суд виніс рішення на користь суб’єкта господарювання» схожа на закінчення казки «І жили вони довго і щасливо», адже і в першому, і в другому випадку невідомо, що ж відбувається далі — чи було виконано рішення і чи жили вони дійсно щасливо. Бездіяльність держвиконавця може стати початком нової історії. Про те, які дії вчинити, щоб у цієї історії був щасливий кінець у вигляді повністю виконаного судового рішення, ця стаття.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

ГПК

— Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.96 р. № 1798-ХII.

КАСУ

— Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV.

ЦПК

— Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV.

Закон про виконавче провадження

— Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. № 606-XIV.

Інструкція № 74

— Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Мін’юсту від 15.12.99 р. № 74/5.

 

Загальне уявлення про виконавче провадження

Належне виконання держвиконавецем покладених на нього законодавством обов’язків із виконання судових рішень багато в чому залежить від поінформованості самих стягувачів про нюанси процедури примусового виконання судових рішень. Найчастіше підставою для бездіяльності держвиконавця стають помилки стягувачів, допущені саме через необізнаність. Щоб не давати виконавчій службі приводів для бездіяльності, пропонуємо спершу ознайомитися в загальних рисах із

процедурою примусового виконання судових рішень.

Між винесенням судом рішення та вжиттям виконавцем заходів щодо його виконання має відбутися таке:

1.

Рішення суду має набрати законної сили. Порядок набрання законної сили залежатиме від того, між ким і з приводу чого розглядався спір та відповідно приписи якого з процесуальних кодексів застосовувалися при цьому. Наприклад, якщо спір розглядався між двома суб’єктами господарювання, то рішення суду першої інстанції набере сили через 10 календарних днів із дня його прийняття, якщо протягом цього строку не буде подано апеляцію. Рішення ж апеляційного суду набирає сили відразу після його оголошення.

Якщо це був адміністративний спір, то рішення, прийняте за результатами його розгляду, набере законної сили після закінчення 10 днів із дня його прийняття, якщо протягом цього строку не буде подано апеляцію чи заяву про її подання. У разі подання такої заяви рішення може набрати законної сили через 20 днів із дня її подання, якщо апеляцію так і не буде подано.

Якщо ж це був спір між фізособами-непідприємцями або між суб’єктом господарювання і такою фізособою, слід керуватися приписами

ЦПК. Відповідно до його приписів рішення суду набирає законної сили в порядку, аналогічному до порядку набрання сили рішенням у адміністративній справі.

2.

Отримання особою, на користь якої винесено рішення, виконавчого документа. Порядок його отримання відрізнятиметься (див. таблицю).

 

Вид спору

Порядок отримання виконавчого документа

Господарський спір

Наказ суду видається стягувачу або направляється йому (рекомендованим або цінним листом) після набрання рішенням суду законної сили

Адміністративний спір

Виконавчий лист видається за заявою особи, на користь якої винесено рішення

Цивільний спір

 

Якщо судове рішення прийняте на користь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів, або якщо виконання має проводитися в різних місцях, видаються виконавчі документи із зазначенням частини судового рішення, яка підлягає виконанню за цим виконавчим документом.

А от

вимоги до виконавчих документів є загальними. Їх зазначено у ст. 19 Закону про виконавче провадження. Якщо виконавчий документ не містить усіх необхідних реквізитів, підпису уповноваженої особи або печатки, стягувач може звернутися до суду для усунення виявлених недоліків.

3.

Відкриття виконавчого провадження. Стягувач (його представник) має подати заяву про примусове виконання рішення та додати до неї виконавчий документ (ст. 18 Закону про виконавче провадження). На те, щоб звернутися до виконавчої служби з відповідною заявою та виконавчим документом, у стягувача є три роки (ст. 21 Закону про виконавче провадження). Якщо протягом цього строку боржник частково виконає рішення суду, цей строк з моменту такого часткового виконання почне спливати заново.

Заява

про примусове виконання судового рішення подається стягувачем до виконавчої служби за одним із таких місць:

— за місцем проживання (розташування) боржника (його постійно діючого органу);

— за місцем знаходження майна боржника;

— за місцем здійснення певних дій, які зобов’язаний учинити боржник згідно з відповідним рішенням суду.

Право вибору місця виконання

належить стягувачу. Із цього правила є лише декілька винятків, коли виконання судових рішення віднесено до компетенції відділу примусового виконання рішень органів державної виконавчої служби конкретного органу, а саме: судові рішення про стягнення десяти і більше мільйонів гривень підлягають примусовому виконанню Департаментом державної виконавчої служби Мін’юсту; від п’яти до десяти мільйонів гривеньпідрозділами примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Мін’юсту в АРК, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь юстиції.

За умови дотримання стягувачем усіх зазначених вище вимог — дотримання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, додавання його до заяви про примусове стягнення, відповідності виконавчого документа всім передбаченим вимогам, звернення до органу виконавчої служби за належним місцем виконання рішення —

держвиконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і протягом трьох днів з дня його подання винести постанову про відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 24 Закону про виконавче провадження). Виняток, коли виконавець не відразу приймає до виконання поданий виконавчий документ, становлять випадки, коли суд у своєму рішенні надав відстрочення виконання.

Якщо

виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, його відмову можна оскаржити. Порядок оскарження дій або бездіяльності держвиконавця докладно розглянуто далі.

Про те, яке рішення прийняте держвиконавцем — відкрито виконавче провадження чи ні, і стягувач, і боржник дізнаються шляхом отримання відповідних постанов, які направляються їм держвиконавцем.

Що відбувається після того, як

виконавче провадження відкрито, розглянемо на прикладі найпоширеніших питань, з якими стикаються суб’єкти господарювання — стягувачі, та відповідей на них.

 

Протягом якого строку після відкриття виконавчого провадження виконавець має приступити до вжиття заходів щодо виконання судового рішення?

У постанові про відкриття виконавчого провадження держвиконавець встановлює

строк для добровільного виконання рішення. Він, за загальним правилом, не може перевищувати 7 календарних днів. На жаль, Закон про виконавче провадження не зазначає, що слід розцінювати як відправний момент щодо обчислення зазначеного строку. На наш погляд, є всі підстави вважати таким моментом день отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

У цій же постанові держвиконавець попереджає боржника, що після закінчення строку на добровільне виконання судового рішення буде вжито заходів щодо його примусового виконання, а з боржника буде стягнуто виконавчий збір та витрати, пов’язані зі здійсненням виконавчих дій.

На стадії відкриття виконавчого провадження у стягувача є ще одна можливість —

звернутися до держвиконавця із заявою про забезпечення виконання рішення. Таку заяву можна подати одночасно із заявою про примусове виконання судового рішення. У цьому випадку держвиконавець накладає арешт на майно боржника (крім грошових коштів), після чого воно не може відчужуватися боржником.

На цій стадії приводом для зволікання держвиконавця може стати відсутність у нього доказів отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, як того вимагає

ст. 30 Закону про виконавче провадження. Річ у тім, що відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону документи виконавчого провадження направляються держвиконавцем із супровідними листами простою кореспонденцією, а це може бути підставою стверджувати, що держвиконавець не має належних доказів отримання боржником таких документів, у тому числі копії постанови про відкриття виконавчого провадження. А без таких доказів він не може починати примусове виконання рішення.

Самі держвиконавці стягувачам, зацікавленим у найшвидшому початку примусового виконання судового рішення, радять скористатися можливістю, передбаченою

ч. 2 ст. 27 Закону про виконавче провадження, і авансувати витрати держвиконавця, щоб той направляв документи виконавчого провадження рекомендованими листами з повідомленням.

Але є й інший вихід —

вимагати від держвиконавця дотримання вимог Інструкції № 74, яка конкретизує вимоги Закону про виконавче провадження. Відповідно до абзацу третього п.п. 4.1.1 Інструкції № 74 постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі за умов, передбачених для вручення судових повісток. Останні ж відповідно до вимог процесуального законодавства повинні направлятись рекомендованим листом з повідомленням або через кур’єра. При цьому Інструкція № 74 вимог з авансування стягувачем витрат на направлення копії постанови боржнику не висуває.

Отже, якщо боржник отримав своєчасно копію постанови про відкриття виконавчого провадження, то

через 7 календарних днів після цього, за умови, що рішення суду в цей строк не буде повністю виконано добровільно, держвиконавець має приступити до вжиття заходів щодо примусового виконання судового рішення. Якщо такий день припадає на вихідний або встановлений законодавством святковий день, виконавчі дії почнуть здійснюватися в перший наступний за ними робочий день. У виняткових випадках можливе проведення виконавчих дій і в неробочі дні, але тільки на підставі постанови держвиконавця, затвердженої начальником відповідного органу виконавчої служби.

 

Які саме заходи щодо виконання судового рішення може вживати виконавець?

Досить часто держвиконавці обґрунтовують свою бездіяльність відсутністю в них відповідних повноважень. Тому стягувачам корисно знати, виконання яких саме дій можна вимагати від держвиконавця, який бездіє. Так, згідно зі

ст. 5 Закону про виконавче провадження держвиконавець має зокрема право:

— одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію (наприклад, у межах виконавчого провадження з метою виявлення майна, що належить боржнику, держвиконавець направляє запити до БТІ, податкової служби, ДАІ, органів статистики);

— безперешкодно входити до приміщень та сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень та сховищ, за необхідності примусово відкривати їх та опечатувати;

— накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його;

— накладати арешт на грошові кошти, але тільки за рішенням суду про їх стягнення або накладення арешту;

— одержувати від органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб документи та їх копії, необхідні для здійснення його повноважень;

— у разі відсутності відомостей про місцезнаходження майна боржника виносити постанову про його розшук, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Окремо зупинимося на найдієвішому з усіх можливих способі примусового виконання судового рішення за майновим спором — на примусовому стягненні грошових коштів із боржника. Порядок його здійснення детально регламентовано

ст. 50 Закону про виконавче провадження. Стисло зазначимо алгоритм дій держвиконавця в цьому випадку. Насамперед, державний виконавець повинен вилучити грошові кошти, які буде виявлено в боржника. Якщо є дані про грошові кошти та інші цінності на рахунках, вкладах та на зберіганні в банках, інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. Якщо таких коштів немає або виявлених коштів недостатньо, стягнення звертається на інше майно боржника.

 

Чи встановлено строки, протягом яких судові рішення має бути виконано?

Відповідно до

ч. 2 ст. 25 Закону про виконавче провадження виконавчі дії має бути проведено протягом 6 місяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а щодо виконання рішень немайнового характеру (наприклад, про зобов’язування опублікувати спростування недостовірної інформації, звільнити самовільно зайняту земельну ділянку тощо) — протягом 2 місяців.

Строки, на перший погляд, цілком прийнятні, якби не передбачені

Законом про виконавче провадження можливості відхилення від них. Так, у встановлені строки не включається строк, на який відкладається здійснення виконавчих дій (він не може становити більше 10 календарних днів) або їх призупинення (винятковий перелік підстав для призупинення наведено у статтях 34, 35 Закону про виконавче провадження), а також період реалізації арештованого майна боржника. Крім того, держвиконавець або навіть одна зі сторін виконавчого провадження (стягувач або боржник) можуть звернутися до суду, що видав виконавчий документ, із заявою про відстрочення або розстрочення виконання.

І

постанова про відкладення виконавчих дій, і постанова про призупинення виконавчого провадження можуть бути оскаржені: постанова про відкладення — протягом 3 днів начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду, постанова про призупинення — протягом 10-денного строку до суду.

Не виключено, що незважаючи на вчинені добросовісним держвиконавцем дії щодо стягнення з боржника належної суми, результату у вигляді повністю виконаного судового рішення отримано не буде. У цьому випадку виконавчий документ повертається стягувачу, за яким

зберігається можливість знову подати цей самий виконавчий документ для виконання.

Якщо ж стягувач сам звернувся із заявою видати йому виконавчий документ,

відновити виконавче провадження він уже не зможе.

На жаль,

фактичне повне виконання судового рішення — лише один з дванадцяти можливих варіантів закінчення виконавчого провадження. Усі вони зазначені у ст. 37 Закону про виконавче провадження. Серед них: 1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем та боржником про закінчення виконавчого провадження; 3) ліквідація юрособи — сторони виконавчого провадження, якщо правонаступництво неможливе; 4) скасування рішення суду, що підлягає виконанню; 5) передача виконавчого документа ліквідаційній комісії в разі ліквідації боржника або арбітражному керуючому при визнанні боржника банкротом та ін.

Закінчення виконавчого провадження

оформлюється у вигляді постанови держвиконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Цю постанову може бути оскаржено начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду в 10-денний строк.

Варто звернути увагу, що

закінчення шестимісячного строку не тягне за собою закриття виконавчого провадження (постанова ВГСУ від 12.10.2006 р. у справі № 29/156-03).

 

Як можна контролювати дії держвиконавця?

Це запитання часто виникає у стягувачів. Чітко встановленого механізму

Закон про виконавче провадження не передбачає, проте окремі його положення можна використовувати, щоб вимагати від виконавця звіт про вчинені дії. Так, стягувач може ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, з яких буде видно, які дії здійснювалися виконавцем.

Крім того,

стягувач може звернутися до виконавця із заявою, в якій прямо попросити зазначити дії, учинені ним у межах виконавчого провадження. У запиті слід зазначити прізвище, ім’я та по батькові або назву стягувача, яку саме інформацію хоче отримати стягувач, а також адресу, за якою він хоче отримати відповідь. Відповісти на такий запит виконавець зобов’язаний протягом місяця. При цьому згідно з абзацом другим п. 4.3 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, затвердженої наказом Мін’юсту від 05.07.99 р. № 470/7, письмову відповідь має бути підписано начальником органу виконавчої служби.

Наведемо приклад запиту.

 

img 1

 

Не слід стягувачу та його представникам відмовлятися і від можливості

бути присутніми при здійсненні виконавчих дій.

Ще один спосіб вплинути на хід виконавчого провадження — це

заява про відвід держвиконавця. Проте Закон чітко зазначає підстави, якими заява про відвід може обґрунтовуватися: перебування держвиконавця в близьких родинних відносинах зі стороною виконавчого провадження, іншою особою, що бере участь в ньому, наявність інших обставин, що викликають сумніви в неупередженості держвиконавця. Заява про відвід подається начальнику відповідної державної виконавчої служби.

 

Чи може бути передано право вимоги до боржника на стадії виконавчого провадження?

Вищий господарський суд України висловився категорично проти такої операції (

п. 39 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» від 18.03.2008 р. № 01-8/164), але, на нашу думку, з такою позицією можна посперечатися.

Зворотну ситуацію — коли судове рішення виконується замість боржника іншою особою, за умови, що законодавством або судом не передбачено обов’язок виконати його особисто — вищі судові інстанції допускають (

п. 13 Оглядового листа ВАСУ «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом Українивід 09.01.2008 р. № 7/9/1/13-08).

 

В якому порядку можна оскаржити дії держвиконавця?

У

ст. 7 Закону про виконавче провадження прямо зазначено, що дії держвиконавця, його відмову від здійснення певної виконавчої дії, затягування у здійсненні виконавчих дій, а також відмову у задоволенні заяви про відвід держвиконавця може бути оскаржено особами, які беруть участь у виконавчому провадженні.

У переважній більшості випадків у стягувача на вибір є два шляхи оскарження — звернутися зі скаргою на дії (бездіяльність) держвиконавця до начальника відповідної виконавчої служби або подати позов до суду. Строк для оскарження —

10 календарних днів. Якщо стягувач обирає перший варіант, постанову начальника за його скаргою може бути оскаржено до вищого за рівнем органу державної виконавчої служби або до суду також у 10-денний строк. Закон про виконавче провадження зазначає, що цей строк слід обчислювати з моменту винесення відповідної постанови. Проте якщо він виявиться недостатнім, є всі підстави для подання клопотання про продовження строку на оскарження та обчислення його не з моменту винесення постанови, а з моменту вручення її копії стягувачу.

Слід зазначити, що оскарження дій держвиконавця начальнику або далі до вищого за рівнем органу може виявитися навіть дієвішим заходом, ніж судове оскарження. Крім того, однією з можливих реакцій на скаргу на постанову начальника може стати проведення перевірки виконавчого провадження вищим за рівнем органом.

Скарга у виконавчому провадженні

подається у письмовій формі та повинна включати низку обов’язкових реквізитів, зазначених у ч. 3 ст. 85 Закону про виконавче провадження.

Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику органу державної виконавчої служби, якому держвиконавець безпосередньо підпорядкований, розглядається в

10-денний строк. За результатами розгляду скарги начальник органу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення або про відмову у задоволенні скарги, яку в 10-денний строк може бути оскаржено до вищого за рівнем органу державної виконавчої служби або до суду.

Варте уваги, що невідповідність скарги викладеним вище вимогам не повинна спричинити відмови в її розгляді. У цьому разі вона просто розглядається в порядку, установленому

Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.96 р. № 393/96-ВР. Це зокрема означає, що, за загальним правилом, скаргу має бути розглянуто протягом місяця.

Наведемо зразок скарги на бездіяльність держвиконавця.

 

img 2

 

Тривалий час не було однозначної відповіді на запитання, до якого суду слід оскаржувати дії (бездіяльність) держвиконавців. З одного боку, відповідно до

ст. 85 Закону про виконавче провадження така скарга подається до суду, що видав виконавчий документ. З іншого боку, за всіма ознаками спір за участю суб’єкта господарювання та держвиконавця є адміністративним. Крім того, КАСУ у ст. 181 установлює особливості розгляду адмінсудами справ із приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби. Вищий адмінсуд в Оглядовому листі «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)» від 09.01.2008 р. № 7/9/1/13-08 висловив точку зору, згідно з якою скаржитися потрібно до того суду, який видав виконавчий документ. Аналогічного висновку дійшла і Президія Вищого госпсуду (п. 23 Рекомендацій «Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам» від 27.06.2007 р. № 04-5/120). Більше того, він зазначив, що і розглядатися скарги на невиконання наказу господарського суду повинні не за правилами КАСУ, а відповідно до ГПК.

Зупинимося на особливостях оскарження дій (бездіяльності) держвиконавця у виконавчому провадженні, в якому виконавчим документом був наказ госпсуду. У цьому випадку слід керуватися

ст. 1212 ГПК. Відповідно до неї скарги на дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби з питання виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів може бути подано стягувачем або боржником протягом 10 днів з дня вчинення дії, що оскаржується, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дію мало бути вчинено. Зауважимо, що нез’явлення на розгляд судом скарги стягувача, боржника або представника державної виконавчої служби не буде перешкоджати розгляду скарги.

Наведемо зразок позову, поданого у зв’язку з відмовою держвиконавця відкрити виконавче провадження.

 

img 3
img 4

 

Якщо на момент звернення до суду зі скаргою на дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби матеріали справи перебуватимуть у апеляційній або касаційній інстанціях, суд повинен буде відкласти розгляд скарги до повернення матеріалів справи із суду відповідної інстанції (

п. 38 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» від 18.03.2008 р. № 01-8/164).

Зазначимо, що неналежне виконання держвиконавцем дій, спрямованих на виконання судового рішення, досить часто стають підставою для задоволення судами скарг суб’єктів господарювання — стягувачів (див., наприклад,

постанови ВГСУ від 26.10.2006 р. у справі № 8/324, від 05.04.2006 р. у справі № 5857-9/505, від 30.03.2006 р. у справі № 9/23).

Не є секретом, що держвиконавці часто на практиці виходять з того, що не виконувати рішення легше, ніж виконувати його, адже в першому випадку буде подано тільки одну скаргу — скаргу на бездіяльність, а в другому може бути подано цілу низку скарг — на кожну вчинену дію з виконання. Тому стягувачу потрібно проявити активність і дати зрозуміти держвиконавцю, що невиконання рішення завдасть більше клопоту, ніж його виконання.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі