Витрати на страхування держмайна орендар має право включити до валових витрат
Підприємство планує взяти в оренду частину будівлі, яка перебуває в державній власності. При цьому однією з умов договору оренди є страхування орендарем такого майна. Чи можна підприємству при укладенні договору страхування орендованого держмайна страхові платежі за ним відносити до складу валових витрат?
(м. Куп’янськ)
Згідно з
п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток до складу валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування майна платника податку.Проте при цьому для відображення витрат зі страхування майна у складі валових потрібно, щоб майно, що страхується:
1)
належало підприємству (у Законі не уточнено, але, напевно, мається на увазі) на праві власності. Згідно з ч. 1 ст. 139 ГКУ майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі;2)
використовувалося в його господарській діяльності.Щодо
орендованого майна перша з умов не виконується (таке майно не є власністю орендаря і продовжує значитися на балансі орендодавця), тому витрати на страхування орендованого майна не може бути включено до валових витрат орендаря. Такої ж думки дотримуються і податківці (див. лист ДПАУ від 08.12.2005 р. № 12060/6/15-0316 на с. 45, а також консультації податківців у журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 13 і 2008 № 6).Однак це правило
не поширюється на страхування орендованого державного та комунального майна. На тій підставі, що таке страхування є обов’язковим (п. 1 ст. 10 Закону № 2269), податківці дозволяють витрати платника — орендаря податків, понесені ним у вигляді страхових внесків за договором страхування державного чи комунального майна, наданого йому в оренду в установленому порядку для використання у власній господарській діяльності, включати до складу його валових витрат відповідно до п.п. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток як витрати, безпосередньо пов’язані з витратами за лізинговими (орендними) операціями (див. листи від 25.09.2000 р. № 5328/6/15-1116 // «Податки та бухгалтерський облік», 2000, № 66 та від 21.01.2002 р. № 413/6/15-1416). Водночас цей привілей не поширюється на страхування майна комунальної власності, отриманого за договорами управління. Обов’язковість їх страхування Законом № 2269 не передбачено (див. лист ДПАУ від 29.07.2004 р. № 8144/5/15-1316 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 90).Отже, підприємство, що вирішило взяти в оренду частину будівлі, яка перебуває в держвласності, має право включити страховку, що сплачується за такою орендою, до складу валових витрат.
При цьому орендарю слід мати на увазі, що розмір витрат на страхування, які можуть потрапити до валових витрат, найімовірніше буде обмежено 5 % валових витрат за звітний податковий період наростаючим підсумком з початку року (
абзац третій п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток). Річ у тім, що хоча в Законі № 2269 страхування держмайна і є обов’язковим, але згідно із Законом про страхування страхування майна (у тому числі й майна, що перебуває в комунальній та державній власності) є добровільним видом страхування (див. п. 11 ст. 6 Закону про страхування). Не виключено, що податківці дотримуватимуться саме цієї позиції. Для усунення невизначеності в цьому питанні радимо заручитися індивідуальним податковим роз’ясненням своїх контролюючих органів.Наталія Дзюба, економіст-аналітик
