Щодо поширення обмеження умов сумісництва на установи, які фінансуються із місцевих бюджетів
Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 08.08.2008 р. № 243/06/186-08
Юридичне управління Міністерства в межах компетенції розглянуло лист <...> щодо надання роз’яснення та повідомляє про таке.
Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Питання, що стосуються роботи та її умов за сумісництвом, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. № 43, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.06.93 р. за № 76.
На час прийняття і дії цих нормативно-правових актів відповідно до Закону України «Про власність» до державної власності належали загальнодержавна власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Зазначені нормативно-правові акти врегульовували питання роботи працівників на умовах сумісництва як на державних (комунальних) підприємствах, так і в державних (комунальних) установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.
Хоча і відбулися зміни у визначенні поняття державної власності,
зазначені нормативно-правові акти до внесення в них відповідних змін врегульовують питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.Начальник Юридичного управління І. Тубелець
коментар редакції
Про роботу за сумісництвом — для працівників комунальних підприємств
Запитання, що стояло перед Мінпраці, полягало в такому: чи поширюється дія постанови Кабміну від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій» (далі — постанова № 245) та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 (далі — Положення № 43),
на випадки сумісництва працівниками комунальних підприємств, установ, організацій.Мінпраці, вирішивши з’ясувати, які підприємства, установи та організації вважалися державними в момент прийняття названих нормативно-правових актів, звернулося до положень чинного тоді Закону України «Про власність» від 07.02.91 р. № 697-XII. Відповідно до ст. 31 цього Закону до державної власності належала загальнодержавна та комунальна власність. На підставі цієї статті в листі зроблено висновок, що постанова № 245 та Положення № 43
поширюються на працівників не тільки державних, а й комунальних підприємств, установ та організацій.Незважаючи на те що в листі згадуються тільки працівники, які на державних та комунальних підприємствах, в установах та організаціях працюють за сумісництвом, зроблений висновок можна поширити і на тих працівників, для яких такі підприємства, установи та організації є основним місцем роботи, у разі їх працевлаштування на приватні підприємства для роботи за сумісництвом.
Зміни, про які йдеться в листі, насамперед пов’язані з тим, що Конституція України назвала комунальну власність самостійною формою власності поряд із державною та приватною. Тому позиція, аналогічна тій, яку зайняв Мінпраці в листі, що коментується, висловлювалася і раніше (наприклад, у листі Держдепартаменту нагляду за дотриманням законодавства про працю від 08.08.2002 р. № 010-778). Водночас Мін’юст, розглядаючи питання про те, чи можна вважати, що мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств (установлений ще до виділення комунальної власності як самостійної форми) поширюється і на комунальні підприємства, відповіло на нього негативно (лист від 27.12.2004 р. № 25-32-3644).
На наш погляд, з тим, що постанова № 45 та Положення № 43 повинні поширюватися на працівників комунальних підприємств, установ, організацій, слід погодитися. Але, роблячи висновки з урахуванням змін у законодавстві, свої аргументи Мінпраці базує, як і раніше, на старому законодавстві. Річ у тім, що такий критерій, як бюджетне фінансування, було взято за основу для класифікації юридичних осіб Цивільним кодексом УРСР 1963 року. Чинне ж законодавство використовує інші критерії: для підприємств — це те, на підставі майна якої форми власності вони діють (державної, комунальної чи приватної); для організацій та установ — на підставі розпорядчого акта якого органу (органу державної влади чи органу місцевого самоврядування) їх створено.
Олена Уварова
