Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Платежі в умовах кризи

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Листопад, 2008/№ 95
В обраному У обране
Друк
Стаття

Платежі в умовах кризи

 

Не секрет, що останнім часом перед підприємствами постали певні проблеми при здійсненні безготівкових грошових переказів, що адресуються, зокрема, контрагентам за господарськими договорами. Багато хто вже встиг забути про хронічні затримки платежів, притаманних банківській системі 15-річної давнини, і зараз запізнення грошей навіть на один день здається катастрофою. Не заглиблюючись в першопричини ситуації, що склалася сьогодні, розглянемо юридичні та податкові наслідки несвоєчасного зарахування банками грошових коштів для сторін госпдоговірних відносин.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», igor.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Строки здійснення переказу: що зазначає Закон

Основи правового регулювання договірних відносин у сфері функціонування банківських рахунків містяться у

гл. 72 ЦКУ. Сутність договору банківського рахунка розкрито у ст. 1066 цього Кодексу: уклавши такий договір із клієнтом (власником рахунка), банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати його розпорядження про перерахування і видачу відповідних сум із рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

При цьому банк має право користуватися грошовими коштами на рахунку клієнта,

гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Більше того, ст. 1074 ЦКУ встановлено пряму заборону на обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, установлених законом.

Очевидно, що затримки з перерахуванням коштів на рахунок одержувача з вини банків (а то і зовсім їх незарахування після списання з рахунка платника) істотно порушують права та законні інтереси клієнтів. Але для того, щоб говорити про таке порушення як про факт, що відбувся, слід спершу знати, які ж строки встановлено законодавцем як допустимі для здійснення тих чи інших банківських переказів. Звернемося для відповіді на це запитання до

Закону № 2346, яким визначено загальні принципи функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб’єктів переказу.

Пунктом 8.1

Закону № 2346 установлено: банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, у день його надходження. У разі надходження розрахункового документа до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати таке доручення клієнта не пізніше наступного робочого дня. За порушення цих строків банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену згаданим Законом*.

* Докладно про відповідальність банків ітиметься в одному з наступних розділів цієї статті.

Що ж до

банку, що обслуговує одержувача, то згідно з п. 30.2 Закону № 2346 у разі надходження суми переказу протягом операційного дня такий банк зобов’язаний зарахувати її на рахунок одержувача того ж дня або в день, зазначений платником у розрахунковому документі (цей день називається датою валютування**). Після цього такий переказ відповідно до п. 30.1 Закону № 2346 вважається завершеним.

** Про особливості зарахування платежів із зазначеною в розрахунковому документі датою валютування можна прочитати у статті «Дата валютування: пам’ятник «першій події» («Податки та бухгалтерський облік», 2002, № 47).

Очевидно, що між днем виконання доручення клієнта банком, що обслуговує платника, і днем зарахування грошових коштів банком, що обслуговує одержувача, на його рахунок у загальному випадку повинен існувати якийсь часовий проміжок. Про його необхідність можна судити хоча б із тих міркувань, що коли банк платника і банк одержувача різні, кожному з цих банків знадобиться якийсь час, щоб провести свою частину внутрішньобанківських («технологічних») операцій з виконання грошового переказу (відображення операції з перерахування коштів на рахунках бухгалтерського обліку банків, інформування один одного про її завершення або про неможливість її виконання тощо).

Підтвердження цьому знаходимо в

п. 8.4 Закону № 2346, де йдеться про внутрішньобанківський (виконується у строк, установлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів) та міжбанківський (виконується у строк до трьох операційних днів) перекази. Отже, безготівковий переказ грошових коштів за певних умов повинен завершитися за три операційних дні, а у деяких випадках може (і повинен) завершитися навіть раніше.

Зауважимо: останніми роками, для яких, з одного боку, була характерна певна стабільність банківської системи, а з іншого — постійний прогрес інформаційних технологій, практично всі безготівкові грошові перекази відбувалися «день у день». Це дозволяло суб’єктам господарювання не враховувати у своїй діяльності триваліші строки платежів, які і тоді і зараз були і є в

Законі № 2346.

Кризова ситуація в економіці, що склалася сьогодні, призвела до того, що деякі банки через різні причини вже не можуть в безумовному порядку дотримуватися таких строків у частині своєчасного списання грошових коштів. На виручку таким банкам поспішив НБУ, збільшивши відомою

постановою № 319 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 84) строки платежів при розрахунках між підприємствами-резидентами, а також визначивши деякі інші заходи щодо запобігання фінансовій кризі.

Розглянемо далі зміни, які внесено зазначеною

постановою щодо строків виконання комерційними банками платіжних доручень на переказ грошових коштів.

 

Строки здійснення переказу: що вигадав НБУ

Як зазначено у преамбулі самої

постанови № 319, метою її прийняття є нейтралізація впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи. На сьогодні цей документ уже зазнав кількох змін, тому далі у своєму викладі орієнтуватимемося на останню його редакцію з урахуванням змін, унесених насамперед постановою Правління НБУ від 16.10.2008 р. № 328 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 86).

Отже, керуючись

п. 2.3 постанови № 319, сьогодні банки зобов’язані приймати до виконання платіжні доручення на переказ коштів згідно з пп. 8.1 і 8.4 Закону № 2346 у межах залишку на рахунку на момент їх отримання та перераховувати їх одержувачу:

у межах одного відділення/філії — у день отримання платіжного документа, що надійшов протягом операційного часу банку;

у межах одного банку — до двох операційних днів;

міжбанківський переказ — до трьох операційних днів.

На перший погляд, установлені цією

постановою строки нічим не відрізняються від тих, що містяться в Законі № 2346. Однак, як нам здається, принципова розбіжність усе ж таки є і полягає вона в нормі, що згадувалась вище, яка є в п. 8.1 Закону № 2346: «банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, у день його надходження».

Річ у тім, що з

абзацу другого п. 2.14 Інструкції № 22 чітко простежується висновок: під «виконанням розрахункового документа» розуміється списання банком коштів за цим документом. Там же в останньому абзаці окремо зазначається: ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання*.

* Цей нюанс набуває надзвичайно важливого значення при здійсненні платежів до бюджету, про що докладно розповідається у статті на с. 11 сьогоднішнього номера.

Таким чином, логіка

ст. 8 Закону № 2346 в цілому полягає в тому, що списати грошові кошти з рахунка платника банк у будь-якому випадку зобов’язаний у день подання «платіжки», а от строк остаточного завершення переказу, тобто момент зарахування цих коштів на рахунок одержувача залежить від того, здійснюється такий переказ у межах одного банку чи банк платника та банк одержувача не збігаються.

Логіка ж

постанови № 319 дещо інша. Тепер банк, що обслуговує платника, отримав право притримати кошти клієнта на його рахунку на строк від одного до трьох днів залежно від того, в яких банках відкриті поточні рахунки платника та одержувача. Хоча на відміну від початкової редакції цієї постанови у нього з’явилося право здійснити будь-який переказ, як і раніше, протягом одного операційного дня.

Попутно зауважимо: положення

постанови № 319, якими було збільшено строки виконання розрахункових документів, повною мірою поширюються і на платежі на користь нерезидентів. Це випливає з листа НБУ від 28.10.2008 р. № 18-311/3496-14715, що роз’яснює окремі норми зазначеної постанови.

 

Відповідальність платника перед контрагентом: чи настає вона?

Слід зазначити, що переважна більшість фахівців висловлюють думку про незаконність заходів, ужитих Нацбанком, оскільки норми

Закону № 2346 було, по суті, змінено документом, що не має навіть статусу нормативно-правового акта. Адже постанова № 319 всупереч вимогам, викладеним у ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.99 р. № 679-XIV, не проходила реєстрацію в Міністерстві юстиції.

Водночас банки прийняли її до безумовного виконання, що може призвести (і вже призводить) до порушення строків виконання зобов’язань між контрагентами за господарськими договорами. На кого має бути покладено відповідальність у такому разі: на платника, який доручив своєму банку здійснити платіж в останній день строку, відведеного для виконання свого зобов’язання перед контрагентом, чи на банк, що затримав списання грошових коштів? Подивимося, що з цього приводу зазначає чинне законодавство.

Частиною першою ст. 1092 ЦКУ

передбачено: у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону. Якщо таке невиконання або неналежне виконання платіжного доручення відбулося у зв’язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком, відповідальність може бути покладено судом на цей банк (ч. 2 ст. 1092 ЦКУ).

Наведені вище загальні норми цивільного законодавства конкретизовано у

ст. 32 Закону № 2346, згідно з якою банк, що обслуговує платника, і банк, що обслуговує одержувача, несуть перед платником та одержувачем відповідальність, пов’язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

У разі порушення банком, що обслуговує платника

, строків виконання доручення клієнта на переказ, установлених Законом № 2346, цей банк зобов’язаний сплатити платнику пеню в розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При цьому така пеня не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлено договором між платником та банком. Одержувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

У контексті питання, що розглядається, проведемо стислий аналіз судової практики, що склалася до цього моменту щодо спорів про своєчасність здійснення грошових переказів між суб’єктами приватного права (аналізу ситуації з платежами до бюджету присвячено статтю на с. 11 сьогоднішнього номера). Так-от, на думку судів, у загальному випадку підприємство —

платник грошових коштів вважається таким, що виконало свої грошові зобов’язання за господарським договором, у момент списання таких коштів банком з його поточного рахунка.

Про це, зокрема, ідеться в

постанові Вищого господарського суду України від 25.08.2004 р. у справі № 9/22, де суть спору зводилася до того, чи несе відповідальність перед одержувачем платник грошових коштів, якщо несплата відбулася не з його вини, а внаслідок незавершення переказу банком. Суд, посилаючись на те, що при прийнятті банком платника розрахункового документа на виконання, банк повинен забезпечити фіксування цієї дати (п. 22.4 Закону № 2346), а також зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, у день його надходження (п. 8.1 цього ж Закону), дійшов висновку, що платник належним чином виконав зобов’язання зі сплати суми заборгованості.

Аналогічний підхід було викладено й у

листі Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30.08.2005 р. № 05-30-11/3998. НКРЕ також вважає, що споживач виконав своє зобов’язання з оплати за спожиту електроенергію в разі здійснення платежу у строки, установлені договором, і не несе відповідальності, якщо грошові кошти відобразилися на рахунку енергопостачальника наступного за розрахунковим робочого дня.

Також зауважимо: якщо договір між суб’єктами господарювання містить інші, більш жорсткі для платника, умови виконання грошових зобов’язань (наприклад, договором може бути передбачено, що зобов’язання вважається виконаним з моменту зарахування коштів на рахунок одержувача), платнику слід дотримуватися насамперед таких умов, для чого варто все ж таки враховувати строки здійснення банківських переказів.

Великою мірою,

і сьогодні, у період дії збільшених строків виконання платіжних доручень, відповідальність банку, що обслуговує платника, усе одно настає навіть у разі, якщо такий банк здійснить виконання доручення клієнта, керуючись нормами постанови № 319, тобто спише грошові кошти з його рахунка, із деякою затримкою (від одного до трьох днів). І, найімовірніше, суди повинні будуть розглядати таку затримку як порушення правил розрахункових операцій виконуючим банком, про яке у ст. 1092 ЦКУ зазначається як про умову настання відповідальності банку. Проте для підприємств, що не мають наміру переносити спори про дво-триденну затримку платежу до залу суду, прийнятнішим буде вести свої безготівкові розрахунки, орієнтуючись на поточні вимоги Нацбанку.

Не можна не сказати і про відповідальність, яка настає

для банку, що обслуговує одержувача, унаслідок порушення цим банком строків завершення переказу. Згідно з ч. 3 ст. 343 ГКУ в разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню в розмірі, передбаченому договором про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені — у розмірі, установленому законом.

І в цьому випадку за конкретизацією наведеної вище норми слід звернутися до

Закону № 2346, абзацом другим п. 32.2 якого передбачено таку ж відповідальність, як і для банку платника (пеня в розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлено договором між платником і банком). При цьому спеціально застережено: платник не несе відповідальності за прострочення перед одержувачем. Більше того, платник має право на відшкодування банком, що обслуговує одержувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, установлених п. 30.2 цього Закону.

До речі, аналогічно врегульовано це питання і

ст. 1073 ЦКУ: у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнту, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити проценти (див. ст. 536 ЦКУ) та відшкодувати завдані збитки (див. ст. 22 ЦКУ).

І ще один момент. На наш погляд, сам факт прийняття

постанови № 319 у деяких ситуаціях можна розцінювати як форс-мажор (наприклад, якщо господарський договір, укладений до її прийняття, передбачав дуже стислі строки виконання грошових зобов’язань, яких фактично стало неможливо дотриматися в нових умовах). А це, як відомо, за чинним цивільним законодавством звільняє сторони за таким договором від відповідальності за його порушення. Хоча вчені-правознавці і розходяться в поглядах на те, чи можна до обставин непереборної сили (форс-мажору) відносити дії державних органів та органів місцевого самоврядування, поставити крапку в конкретному господарському спорі зможе тільки суд, куди і слід звертатися сторонам у разі потреби.

 

«Завислі» суми: як бути з ними

Відповідно до

п. 1.29 Закону № 2346 переказ грошей є обов’язковою функцією, яку повинна виконувати платіжна система. Для повної зрозумілості (оскільки визначення цього поняття ми ще не наводили) зазначимо, що під переказом у цьому Законі (див. п. 1.24) розуміється рух певної суми коштів, зокрема, з метою її зарахування на рахунок одержувача. Якщо з будь-якої причини цього не відбулося, переказ вважається незавершеним. У такому разі говорять про неплатоспроможність учасника платіжної системи, яка полягає в його нездатності у строк, установлений договором або визначений законодавством України, у повному обсязі виконати свої зобов’язання з переказу коштів (п. 1.20 Закону № 2346).

Найчастіше термін «неплатоспроможність» застосовується до банку, що обслуговує платника. Порядок дій такого банку при настанні зазначеної ситуації врегульовано

п. 1.12 Інструкції № 22, відповідно до якого банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання коштів з рахунка клієнта банку в установлений законодавством України строк, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов’язаний:

— узяти розрахунковий документ платника/стягувача на облік за відповідним позабалансовим рахунком;

— надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку»;

— ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Саме для «порятунку» банківської системи від масових неплатежів у зв’язку з неплатоспроможністю банків і було прийнято

постанову № 319, що дозволяє, як зазначалося вище, зволікати з моментом виконання платіжного доручення клієнта на строк від одного до трьох днів з метою накопичення необхідної суми на своєму кореспондентському рахунку. Однак, як показує практика, заходи, вжиті Нацбанком, спрацьовували далеко не завжди, унаслідок чого клієнти банку зустрічалися із ситуацією, коли, наприклад, списання грошей відбулося, а зарахування на рахунок одержувача — ні (так звані «завислі» суми). Як бути підприємствам у таких ситуаціях?

Про одну з них, що відносно благополучно завершилася для платника, а також про порядок податкового та бухгалтерського обліку супутніх їй операцій, ішлося у статті «Якщо банк списав гроші з рахунка покупця, але не перерахував їх на рахунок продавця» («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 93). В описаному там випадку банк спочатку списав суму грошових коштів з рахунка підприємства, але на рахунок постачальника вони так і не надійшли, а через деякий час банк повернув гроші на рахунок підприємства-покупця.

Набагато гірше для платника, коли після списання гроші зникають узагалі. Тоді, якщо банком буде дотримано перелічені вище формальності, які передбачено

Інструкцією № 22, платник, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України (див. останній абзац п. 1.12 цієї Інструкції), тобто звернутися до господарського суду. Але найімовірніше такому платнику доведеться зачекати, доки почнеться офіційна процедура ліквідації банку.

Особливості ліквідації банку, у тому числі й у разі його неплатоспроможності, містяться у

гл. 16 Закону № 2121. Відповідно до ст. 89 цього Закону в газеті «Урядовий кур’єр» або «Голос України» ліквідатор здійснює опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури, і для клієнта банку важливо не пропустити таку публікацію. Це пов’язане з тим, що кредитори банку мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку протягом одного місяця з дня опублікування зазначеного оголошення (ст. 93 Закону № 2121). Вимоги, які буде заявлено після закінчення строку, установленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними (ч. 10 ст. 96 цього ж Закону).

У бухгалтерському обліку підприємства не включена до реєстру вимог сума заборгованості банку, що ліквідується, підлягає списанню на витрати та відповідно до

Інструкції № 291 відображається кореспонденцією за дебетом субрахунку 944 «Сумнівні та безнадійні борги» та кредитом субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті». Про нюанси податкового обліку такої суми можна прочитати у статті «Заборгованість при банкрутстві та ліквідації боржника» («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 79).

Зауважимо: процедура ліквідації банку досить тривала (згідно з

ч. 13 ст. 88 Закону № 2121 у загальному випадку на неї відведено до трьох років з дня відкликання банківської ліцензії, з правом продовження Національним банком ще на один — два роки), і особливо розраховувати на неї не доводиться. Річ у тім, що вимоги звичайних кредиторів, у тому числі і колишніх клієнтів банку , задовольняються в сьому чергу серед «інших вимог», і навряд чи комусь із таких кредиторів пощастить. Вимоги ж, не задоволені через недостатність майна, також вважаються погашеними (ч. 11 ст. 96 Закону № 2121).

 

Податкові особливості платежів між контрагентами в період кризи

Як відомо, у загальному випадку валові витрати платника податків відображаються за правилом першої події. У разі здійснення передоплати такою першою подією є

списання коштів з рахунка. Отже, як передбачає п.п. 11.2.1 Закону про податок на прибуток, датою збільшення валових витрат буде дата списання коштів з банківського рахунка платника податків в оплату товарів (робіт, послуг). При цьому, ураховуючи, що валові витрати повинні підтверджуватися документально (п.п. 5.3.9 Закону про податок на прибуток), підтверджуючими документами в цьому випадку є платіжне доручення і виписка банку.

Як уже зазначалося, в умовах дії

постанови № 319 строки надходження платіжного документа до банку і фактичного виконання такого документа можуть відрізнятися (як правило, на один — три дні). Слід ще раз підкреслити, що в таких випадках для відображення своїх валових витрат платник повинен орієнтуватися саме на дату фактичного списання коштів, зазначену у виписці банку.

До речі, усе викладене буде повністю справедливим тільки якщо одержувач — стандартний платник податку на прибуток. У противному разі

п.п. 11.2.3 Закону про податок на прибуток забороняє відображення валових витрат за передоплатою (повною чи частковою), вимагаючи при цьому дочекатися дати оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) — дати їх фактичного отримання. Можна навіть припустити, що в умовах фінансової кризи відносини з нестандартними платниками податку на прибуток стануть в чомусь пріоритетнішими, оскільки дозволяють не враховувати в податковому обліку момент здійснення платежу.

Додатково зауважимо: за обставин, що склалися, не буде зайвим упевнитися в зарахуванні грошових коштів на поточний рахунок одержувача (наприклад, шляхом проведення взаємної звірки грошових розрахунків хоча б не рідше одного разу на квартал). Взагалі-то, навіть і без факту отримання грошей продавцем валові витрати в покупця все одно будуть, але їх відображення саме за результатами звірки не викличе зайвих запитань у податківців. Тому, якщо суму було списано, але до одержувача протягом строків, установлених для здійснення банківських переказів, вона не дійшла, про що є відповідне повідомлення від банку платника чи складено акт взаємозвірки розрахунків, то навряд чи має сенс відображати її в податковому обліку платника.

А як бути в тому випадку, якщо, не чекаючи результатів пошуку грошової суми, що загубилася, і з’ясування причин її неотримання, постачальник вимагатиме від покупця повторного перерахування передоплати? Тут можливі такі варіанти:

— якщо за першим платежем покупець валові витрати не відображав, вирішивши впевнитися в їх отриманні продавцем, то, перерахувавши гроші повторно з тією ж метою, свої валові витрати він отримає тільки в момент списання цієї другої суми (не будемо жартувати з приводу того, що її теж може спіткати доля першого платежу, — це було б занадто несправедливо);

— якщо валові витрати в момент списання першого платежу покупцем було все ж таки відображено, то коригувати їх не варто, але тільки в тому випадку, коли обидва платежі здійснювалися протягом одного кварталу.

Щодо самого одержувача коштів, перерахованих йому як передоплата за товари (роботи, послуги), то згідно з

п.п. 11.3.1 ст. 11 Закону про податок на прибуток датою збільшення валового доходу вважається дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок продавця в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу. Як бачимо, тут все залишилося без змін, і продавцю турбуватися нема про що (за виключенням хіба що своєчасності зарахування таких коштів обслуговуючим його банком).

Не все так просто складається і з

податком на додану вартість. З одного боку, згідно з п.п. 7.5.1 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

— або

дата списання коштів з банківського рахунка платника податків в оплату товарів (робіт, послуг);

— або

дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податків товарів (робіт, послуг).

Здавалося б, сполучник «або» дозволяє отримати право на податковий кредит вже в момент списання коштів з поточного рахунка. З іншого боку, не варто забувати і про існування

п.п. 7.4.5 Закону про ПДВ, на підставі якого не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними. А оскільки податкова накладна, що підтверджує право покупця на податковий кредит, складається продавцем у момент виникнення його податкових зобов’язань (див. п.п. 7.2.3 цього ж Закону), то виписати таку податкову накладну раніше, ніж відбудеться зарахування грошових коштів на його банківський рахунок, продавець не зможе.

Як позитивний момент такого законодавчого врегулювання виникнення права на податковий кредит покупця та податкових зобов’язань продавця варто зазначити, що не отримавши відповідну податкову накладну, продавець не відобразить свій податковий кредит, а отже, не допустить його завищення, якщо дата списання коштів і дата зарахування припадуть на різні податкові періоди.

На цій мажорній ноті (має ж бути хоч щось позитивне навіть у такому негативному явищі, як криза) ми і завершимо свою статтю. Чергову порцію позитивізму в нелегких умовах сьогоднішнього буття пропонуємо нашим читачам почерпнути з наступної публікації цього номера, присвяченої проблемам податкових платежів.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно