Позовна давність: розраховуємо та застосовуємо правильно
У створенні міцних, заснованих на довірі відносин між партнерами по бізнесу дуже важливу роль відіграє дотримання встановлених домовленостей, у тому числі і строків проведення розрахунків чи поставки товарів. Якщо такі строки порушуються, доводиться згадувати про позовну давність, тобто про строк, протягом якого можна захистити свої права за допомогою суду. До розрахунку цього строку слід поставитися дуже уважно, оскільки його закінчення напряму пов’язано з відображенням заборгованості в податковому та бухгалтерському обліку сторін договору. Про те, в яких саме випадках слід замислюватися про строк позовної давності, про правила його розрахунку та відображення в обліку, і поговоримо в цій статті.
Наталя БІЛОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Про поняття «позовна давність»
Найпоширенішим випадком визнання заборгованості безнадійною є закінчення строку позовної давності (див.
п. 1.25 Закону про податок на прибуток). Давайте з’ясуємо, що являє собою термін «позовна давність».Розшифровку цього терміна наведено у
главі 19 «Позовна давність» ЦКУ. Згідно зі ст. 256 ЦКУ позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Хоча таке визначення доволі категоричне, воно не виключає можливості звернення підприємства до суду для захисту свого права і
після закінчення строку позовної давності. Це встановлено ст. 267 ЦКУ, в якій зазначено: заяву про захист цивільного права або інтересу має бути прийнято судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Більше того, згідно з цією ж статтею позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Інакше кажучи, якщо сторона не заявить про те, що строк позовної давності закінчився, суд може винести рішення на користь кредитора.Згідно зі
ст. 268 ЦКУ позовна давність не поширюється на вимоги:— пов’язані з порушенням особистих немайнових прав, крім випадків, установлених законом (наприклад, право бути зазначеним як автор твору);
— вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
— про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я;
— власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право*;
* При цьому слід пам’ятати, що викладене правило діє тільки в разі, якщо суд не поширить на такі відносини дію Кодексу про адміністративне судочинство, який, як відомо, установлює строк для оскарження в суді дій та актів суб’єктів владних повноважень в один рік.
— страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
— центрального органу державної влади, що здійснює управління державним резервом, у частині виконання зобов’язань, що випливають із
Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.97 р. № 51/97-ВР.
Початок перебігу строку позовної давності
Загальне правило
Не варто думати, що початок відліку строку позовної давності припадає на момент виникнення кредиторської (дебіторської) заборгованості, яка відображається в бухгалтерському обліку на відповідних субрахунках (361, 371, 377, 681, 685 тощо). Насправді перебіг позовної давності починається
від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Це правило встановлено ч. 1 ст. 261 ЦКУ.Тепер давайте з’ясуємо, на які саме випадки поширюється позовна давність і який її строк для кожного з випадків. Для зручності наведемо цю інформацію в таблиці.
Випадки застосування позовної давності
| Підстава для пред’явлення позову | Строк позовної давності | Яким нормативним документом встановлено |
| 1 | 2 | 3 |
| Загальний строк позовної давності | ||
| Дії суб’єктів господарювання , що порушують права та інтереси суб’єкта господарювання, який подає позов, невиконання ними договірних зобов’язань | 3 роки з дня, коли суб’єкт господарювання дізнався про порушення його прав або інтересів з боку іншого суб’єкта господарювання | Ст. 257 ЦКУ |
| Спеціальні строки позовної давності | ||
| Розірвання договору дарування | 1 рік з моменту укладення договору | П. 5 ч. 2 ст. 258 і ст. 728 ЦКУ |
| Припинення договору поруки | Після закінчення строку, установленого в договорі поруки | Ст. 559 ЦКУ |
| 6 місяців від дня настання строку виконання зобов’язання — якщо строк поруки не встановлено в договорі | ||
| 1 рік з дня укладення договору поруки — якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги | ||
| За договором підряду на капітальне будівництво*: | Ст. 322 ГКУ | |
| — щодо недоліків некапітальних конструкцій | 1 рік | |
| 2 роки — якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи | ||
| — щодо недоліків капітальних конструкцій | 3 роки | |
| 10 років — якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи | ||
| — щодо відшкодування збитків, завданих протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань чи аварій | 30 років | |
| * Строк позовної давності починає обчислюватися з дня прийняття робіт замовником. | ||
| За договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт: | ||
| — відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту | 10 років з дня прийняття побудованого об’єкта | Ч. 5 ст. 324 ГКУ |
| — відшкодування збитків, завданих протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень | 30 років з дня прийняття побудованого об’єкта | |
| Недоліки роботи, виконаної за договором побутового підряду | 2 роки з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, установленого законодавством або договором | Абзац сьомий ч. 3 ст. 10 Закону № 1023 |
| 10 років з моменту прийняття роботи, якщо в установленому законом порядку не передбачено триваліші строки (строки служби), — щодо недоліків, які можуть становити небезпеку для життя та здоров’я замовника | Ч. 3 ст. 872 ЦКУ | |
| Недоліки роботи, виконаної за договором підряду (непобутового) | 1 рік з моменту прийняття виконаної роботи, а щодо будівель та споруд — 3 роки | Ст. 863 ЦКУ |
| За договором оренди (найму): | ||
| — відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, переданої в користування наймачу | 1 рік з моменту повернення речі наймачем | Ст. 786 ЦКУ |
| — відшкодування витрат на поліпшення орендованої речі | 1 рік з моменту припинення договору | |
| Стягнення неустойки, штрафу, пені (при цьому в господарських зобов’язаннях нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців із дня, коли зобов’язання мало бути виконане) | 1 рік з моменту порушення зобов’язання | П. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ |
| Спростування недостовірної інформації , розміщеної в засобах масової інформації | 1 рік від дня розміщення недостовірних відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про ці відомості | П. 2 ч. 2 ст. 258 ЦКУ |
| Переведення на співвласника прав та обов’язків покупця в разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності | 1 рік з моменту продажу частки у праві спільної часткової власності особі або з моменту, коли суб’єкт господарювання дізнався про продаж частки | П. 3 ч. 2 ст. 258 і ч. 4 ст. 362 ЦКУ |
| Поставка товару неналежної якості | 1 рік від дня виявлення недоліків товару. При цьому недоліки може бути виявлено тільки в межах гарантійного строку або строку придатності. Якщо на товар не встановлено гарантійного строку або строку придатності, то недоліки має бути виявлено протягом розумного строку, який не може перевищувати двох років, а щодо нерухомого майна — трьох років | П. 4 ч. 2 ст. 258 і ст. 681 ЦКУ |
| для відносин між суб’єктами господарювання — 6 місяців від дня встановлення покупцем в належному порядку недоліків поставлених йому товарів | П. 4 ч. 2 ст. 258 ЦКУ і ч. 8 ст. 269 ГКУ | |
| Перевезення вантажу, пошти | 1 рік з моменту, який визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) | П. 6 ч. 2 ст. 258 і ст. 925 ЦКУ |
| 6 місяців для пред’явлення вимог перевізником до вантажовідправника або вантажоодержувача | Ч. 5 ст. 315 ГКУ | |
| Визнання недійсним правочину , учиненого під впливом насильства або обману | 5 років від дня припинення насильства або з моменту, коли було виявлено обман | Ч. 3 ст. 258 ЦКУ |
| Вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину | 10 років з дня, коли почалося виконання нікчемного правочину | Ч. 4 ст. 258 ЦКУ |
| Вимоги, що висуваються у зв’язку з договором , на який поширюється дія Конвенції про міжнародну купівлю-продаж | 4 роки з моменту порушення | Ст. 8 Конвенції ООН про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів |
Зверніть увагу: відповідно до
ст. 259 ЦКУ позовну давність, установлену законом, може бути збільшено за домовленістю сторін. Така домовленість оформляється письмово. А от скоротити строк позовної давності, установлений законом, сторони договору не можуть.Приклад 1.
Підприємство «Марс» уклало договір купівлі-продажу з фірмою «Торнадо» на поставку товару. Товар відвантажено покупцю — фірмі «Торнадо» 19 вересня 2008 року і за умовами договору має бути оплачено не пізніше за 26 вересня 2008 року.У разі неоплати товару позовна давність у цій ситуації розраховується за правилом, установленим
ст. 253 ЦКУ, і починає спливати з 27 вересня 2008 року (включно), незважаючи на те що в бухгалтерському обліку вже 19 вересня 2008 року підприємство-продавець відобразило заборгованість і зробило запис Дт 361 — Кт 702.Якщо в договорі строк позовної давності не збільшено, то період, протягом якого продавець може звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості з покупця, закінчиться 27 вересня 2011 року.
Однак ситуація, коли в договорі визначено строк виконання зобов’язань, майже ідеальна і викликає найменшу кількість запитань.
Набагато частіше доводиться стикатися з ситуацією, коли строк виконання зобов’язань у договорі
не встановлено або визначено моментом вимоги. У такому разі перебіг строку позовної давності починається з дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржнику надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається із закінченням цього пільгового строку (ч. 5 ст. 261 ЦКУ).Докладніше розібратися в цьому питанні нам допоможе
ч. 2 ст. 530 ЦКУ, в якій зазначено: якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлено або визначено моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Проте боржник зобов’язаний виконати такий обов’язок протягом 7 днів від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.Порівнявши в цій ситуації
ч. 2 ст. 530 і ч. 5 ст. 261 ЦКУ, доходимо висновку: строк позовної давності слід відлічувати з восьмого дня після направлення кредитором вимоги про виконання зобов’язання (для надання цій вимозі належної доказової сили її слід оформити письмово). За відсутності такої вимоги перебіг строку позовної давності не почнеться, тобто він ніколи не закінчиться, оскільки права кредитора не буде порушено, поки він не звернеться з вимогою виконати зобов’язання, яка не буде задоволена в семиденний строк.Приклад 2.
Підприємство «Ліра» уклало договір купівлі-продажу з фірмою «Меридіан» на поставку товару. Товар відвантажено покупцю — фірмі «Меридіан» 19 вересня 2008 року, при цьому в договорі не зазначено строк виконання покупцем зобов’язання з оплати товару.Якщо кредитор пред’являє вимогу покупцю, наприклад, 30 вересня 2008 року, то покупець повинен виконати її протягом 7 днів, тобто до 8 жовтня 2008 року. При невиконанні зобов’язання вже з 8 жовтня 2008 року почне відлічуватися строк позовної давності, який закінчиться 8 жовтня 2011 року.
Позовна давність щодо дивідендів
Порядок розподілу прибутку,
строки та порядок виплати дивідендів належать до компетенції загальних зборів акціонерів або загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю (див. п. «д» ст. 41, ч. 1 ст. 59 Закону № 1576). Порядку виплати дивідендів в інших видах госптовариств присвячено статті 123, 137 і 151 ЦКУ.Рішення про виплату дивідендів, що приймається на зборах учасників, фіксується у відповідному протоколі. Для акціонерних товариств
ст. 37 Закону № 1576 передбачає можливість виплати дивідендів тільки один раз за підсумками календарного року, а для інших господарських товариств ці строки не обмежено — усе залежить від того, який порядок розподілу прибутку передбачено установчими документами.У ситуації, коли учасник
не звертається за нарахованими дивідендами, перед підприємством постає питання про позовну давність. Визначення точки відліку позовної давності щодо виплати дивідендів учасникам залежить від того, установлено строк виконання зобов’язання щодо такої виплати в установчих документах чи ні (або встановлено моментом витребування).Якщо строк виплати дивідендів установлено, цю виплату має бути проведено
не пізніше цього строку. У разі нездійснення виплати починає відлічуватися загальний трирічний строк позовної давності. Цей строк відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦКУ починає обчислюватися від дня, наступного за останнім днем строку виплати дивідендів, зазначеного у статуті або в протоколі зборів учасників. Причому податківці вважають, що в цій ситуації перебіг позовної давності починається незалежно від того, звернувся акціонер (учасник) з вимогою про виплату дивідендів чи ні (див. лист ДПАУ від 01.11.2006 р. № 20320/7/15-0317 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 91). Після закінчення цього строку сума неоплачених дивідендів набуває статусу безповоротної фінансової допомоги та включається до валового доходу підприємства-емітента на підставі п.п. 4.1.6 Закону про податок на прибуток.Якщо строк виплати дивідендів
не встановлено або встановлено моментом витребування, учасник може звернутися з вимогою про виплату в будь-який момент, а підприємство-боржник повинне розрахуватися з ним протягом 7 днів після звернення. Якщо за ці 7 днів заборгованість так і не буде погашено, то з 8-го дня почне свій відлік трирічний строк позовної давності. Після закінчення цього строку суму неоплачених дивідендів (якщо, звичайно, на той час їх так і не виплачено) необхідно буде визнати безповоротною фінансовою допомогою і включити до валового доходу.Майте на увазі: у цій ситуації початок відліку позовної давності
прив’язано до моменту звернення учасника з вимогою про виплату дивідендів (див. абзац другий ч. 5 ст. 261 ЦКУ). Відповідно відсутність такої вимоги не дає приводу говорити про позовну давність. А отже, для збільшення валового доходу на суму неоплачених дивідендів немає підстав. На це звертає увагу ДПАУ в згаданому вище листі від 01.11.2006 р. № 20320/7/15-0317.Разом з тим неотримання засновниками дивідендів, що їм належать, не звільняє емітента від необхідності їх виплати. Свої зобов’язання підприємство може виконати шляхом унесення суми незатребуваних дивідендів
на депозит нотаріуса (див. ст. 537 ЦКУ). У цьому випадку дивіденди вважатимуться виплаченими.
Позовна давність щодо заробітної плати
Обов’язок роботодавця виплачувати заробітну плату своєчасно і в повному розмірі є основною умовою
трудового договору . Однак, як і за цивільними договорами, за трудовим договором можливі випадки невиконання стороною своїх обов’язків або неналежного їх виконання. Отже, порушуються права іншої сторони.У
ст. 2 ЦКУ, що визначає відносини, які регулюються цим кодексом, передбачено, що трудові відносини регулюються трудовим законодавством. Порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником та власником або уповноваженим ним органом, регулюється розділом XV «Індивідуальні трудові спори» КЗпп. Відповідно до ст. 221 КЗпП трудові спори розглядаються:— комісіями з трудових спорів;
— районними, районними в місті, міськими або міськрайонними судами.
Можна як відразу звернутися до суду, так і почати зі звернення до комісії з трудових спорів. Якщо буде вибрано другий з названих варіант, то в разі незгоди з рішенням комісії з трудових спорів працівник може оскаржити таке рішення до суду в десятиденний строк із дня вручення йому витягу з протоколу засідання комісії чи його копії (див.
ст. 228 КЗпП).Трудове законодавство надає працівнику право звернутися до зазначених інстанцій із заявою про вирішення трудового спору, що виник,
у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст. 225 і частина перша ст. 233 КЗпП). Це загальне правило має деякі винятки.Так, у разі порушення законодавства
про оплату праці, тобто у спорах про виплату належної заробітної плати , строки звернення працівника до комісії з трудових спорів або до суду не обмежено (ст. 225 і частина друга ст. 233 КЗпП). Отже, загальний строк позовної давності при вирішенні питань стягнення заробітної плати не застосовується. На це вказали і представники ДПАУ в консультації, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2005, № 30, с. 23.Хоча тут слід звернути увагу на деякі нюанси. Річ у тім, що заборгованість перед працівником може бути:
а) за нарахованою, але несплаченою заробітною платою і відповідно
не зданою на депонент;б) за нарахованою та отриманою до каси роботодавця заробітною платою, але своєчасно не отриманою працівником та
зданою на депонент.На нашу думку,
строк позовної давності не може застосовуватися щодо будь-якої заробітної плати, не отриманої працівником, у тому числі й депонованої. Те, що працівник не зміг своєчасно отримати належні йому суми зарплати, не позбавляє його права на їх отримання в інший час. Для того зарплату і депонують, щоб пізніше (на вимогу працівника) виплатити фактично нараховану суму, з якої сплачено всі податки та внески і яка в чистому вигляді зберігається на депоненті.До того ж у ситуації з депонуванням зарплати не можна говорити про порушення законодавства про оплату праці. Адже роботодавець зробив усе відповідно до вимог
КЗпП та інших нормативних актів у сфері оплати праці. А якщо немає порушення, то немає і підстав обчислювати строк позовної давності. Адже він стосується тільки ситуацій, коли особа, яка допустила заборгованість, порушує строки її погашення. Такої думки дотримується і ДПАУ в листах від 05.11.2003 р. № 5431/19-2116/313 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2003, № 96) та від 02.09.2004 р. № 16873/7/15-1117 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 76).Таким чином, заборгованість з депонованої заробітної плати
не підлягає списанню і обліковується до повного її погашення. Хоча Держказначейство в листі від 23.12.2005 р. № 07-04/1305-5991 (див. «Податки і бухгалтерський облік», 2006, № 23) зазначає, що своєчасно не отримані суми депонованої заробітної плати повинні обліковуватися протягом 3 років, а потім їх має бути списано як заборгованість зі строком позовної давності, що минув. Цю точку зору ми не поділяємо, що підтверджують наші аргументи в редакційному коментарі до зазначеного листа.Інша справа, якщо працівнику буде
відмовлено в отриманні депонованої заробітної плати. Це автоматично означає порушення трудових прав працівника на виплату зарплати і виникнення трудового спору.
Позовна давність щодо витрат на відрядження та підзвітних сум
Почнемо з
витрат на відрядження. Як і у випадку з виплатою заробітної плати, відносини, що виникають між працівником та підприємством з питання відшкодування витрат на службове відрядження, належать до сфери трудових відносин. Так, згідно зі ст. 121 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та отримання інших видів компенсацій у зв’язку зі службовим відрядженням.Як відомо, грошові компенсаційні виплати у вигляді витрат на відрядження
ст. 2 і 12 Закону про оплату праці відносять до гарантій в оплаті праці, однак до структури заробітної плати ці виплати не входять. Так, згідно з п. 3.15 Інструкції № 5 витрати на відрядження: добові (у повному розмірі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення — належать до виплат, що не входять до фонду оплати праці. Ці норми підводять до висновку: щодо сум на відрядження повинен діяти тримісячний строк позовної давності, установлений частиною першою ст. 233 КЗпП, який починає обчислюватися від дня, коли працівник дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.Точкою відліку такого строку при відрядженнях
за кордон буде день, наступний за останнім днем строку, установленого пп. 1.15 і 1.17 Інструкції № 59 для проведення остаточного розрахунку за відрядженням (нагадаємо: такий розрахунок має бути проведено не пізніше третього банківського дня після затвердження звіту про відрядження).При відрядженнях у межах України починати відлік строку позовної давності доведеться, орієнтуючись на строки, установлені для розрахунку за відрядженнями в колективному, трудовому чи іншому подібному договорі, який регулює відповідні взаємовідносини між працівником та роботодавцем. Альтернативою в цьому випадку може бути письмова заява працівника з проханням про компенсацію йому понесених витрат у певний строк. Наступний день після закінчення такого встановленого для розрахунку строку і буде днем початку тримісячного строку позовної давності. Якщо строки не встановлено ні в договорі, ні в заяві працівника, перебіг строку позовної давності не почнеться.
До речі, не виключено, що судовий орган у цій ситуації може зайняти таку позицію: працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому витрат на відрядження
без обмеження будь-яким строком. Подібні прецеденти були, про що свідчить, наприклад, ухвала ВСУ від 11.08.2004 р. Своє рішення суд аргументував тим, що гарантійні та компенсаційні виплати ст. 2 Закону про оплату праці відносить до додаткової заробітної плати. А отже, керуватися при розгляді цього питання слід частиною другою ст. 233 КЗпП, яка не обмежує будь-якими строками право працівника на стягнення належних йому сум на відрядження. Це слід мати на увазі.Тепер стосовно
підзвітних сум. Строк позовної даності тут залежить від того, у межах яких відносин діяла підзвітна особа, придбаваючи для підприємства матеріальні цінності або послуги, — трудових чи цивільно-правових.Так, на думку Національного банку України, якщо витрачання власних грошових коштів було зумовлене виконанням працівником у межах своїх трудових обов’язків доручення роботодавця, то обов’язок останнього відшкодувати витрачені кошти виникає відповідно до вимог
КЗпп. Підтвердженням того, що витрати здійснювалися за дорученням керівництва, можуть бути розпорядчі документи (наказ, розпорядження) або письмова довіреність (див. консультацію у «Віснику податкової служби України», 2005, № 42, с. 51, а також листи Нацбанку від 29.09.2005 р. № 11-113/3341-9712, від 01.09.2006 р. № 11-113/3225-9206). Не виключають таку можливість і податківці (лист ДПАУ від 26.11.2004 р. № 10729/6/17-3116). Таким чином, якщо обов’язок (або право) працівника придбавати матеріальні цінності чи послуги для потреб підприємства встановлено трудовим договором або посадовою інструкцією, такі дії регулюються КЗпП, а отже, строк позовної давності щодо некомпенсованих підзвітних сум становить 3 місяці (див. частину першу ст. 233 КЗпП).Як і у випадку з витратами на відрядження, цей строк починає обчислюватися з дня, коли працівник дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Однак через те, що законодавчо строк розрахунків підприємства щодо витрачених працівником власних коштів не визначено, установити такий день можна знову-таки за допомогою колективного договору або письмової заяви працівника. Якщо чітких строків з цього приводу немає, перебіг позовної давності не почнеться.
Коли ж придбання фізичною особою матеріальних цінностей або послуг для потреб підприємства має
цивільно-правове забарвлення (наприклад, працівник з власної ініціативи придбав ТМЦ або вчинив інші дії за свій рахунок на користь підприємства, або якщо їх здійснення виходило за межі його трудових обов’язків), строк позовної давності щодо некомпенсованих такій особі сум згідно зі ст. 257 ЦКУ становить 3 роки (див. листи Нацбанку від 11.05.2004 р. № 11-113/1571-4618 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 42; від 13.04.2005 р. № 11-113/1227-3746 ). Початок обчислення цього строку припадає на день, коли громадянин дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. І знову-таки, оскільки строки розрахунків за підзвітними сумами законодавством не встановлено, за відсутності письмового прохання фізособи про виплату належних їй сум перебіг строку позовної давності не почнеться. Якщо ж таке прохання від громадянина надійде, але заборгованість перед ним протягом 7 днів після звернення погашено не буде, з 8-го дня почне відлічуватися строк позовної давності на підставі ст. 261 ЦКУ.
Зупинення та переривання перебігу позовної давності
Цивільне законодавство, а саме
ст. 263 ЦКУ передбачає певні періоди, протягом яких через різні обставини, що зумовлюють неможливість або особливі труднощі для захисту свого права, перебіг строків позовної давності зупиняється. Це відбувається в таких ситуаціях:— якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за таких умов подія (непереборна сила);
— у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, установлених законом. Прикладом застосування цієї підстави ВГСУ називає
Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 р. № 2864-III;— у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.
Якщо виникають зазначені обставини, перебіг позовної давності
зупиняється на весь час існування цих обставин.Від дня припинення обставин, які стали підставою для зупинення перебігу позовної давності, її перебіг
продовжується з урахуванням строку, що минув до дня його зупинення.Буває і так, що перебіг строку позовної давності в певних ситуаціях
переривається (див. ст. 264 ЦКУ). Причиною тому можуть бути такі обставини:— учинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку*;
* До дій, які, на думку ВГСУ, свідчать про визнання боргу, зокрема належать: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником або за його згодою іншою особою основного боргу та (або) неустойки (з обов’язковою вказівкою на те, що здійснюється саме часткове, а не повне погашення), сплата процентів за основним боргом; прохання про відстрочення виконання (п. 23 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. № 01-8/211).
— пред’явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звертаємо увагу: якщо позовну заяву було подано, але суд її повернув (підставою для чого може бути неправильне оформлення позову, несплата держмита тощо), перебіг строку позовної давності не буде перервано.
Після того, як дія, що викликала переривання, припиниться, строк позовної давності
почне обчислюватися знову, але на відміну від зупинення перебігу позовної давності — уже спочатку. Причому строк до переривання тут у розрахунок не береться, тобто трирічний строк (якщо говорити про загальновстановлений строк) починає спливати заново.От ми і розглянули основні моменти, пов’язані з визначенням строків позовної давності щодо заборгованості, яка виникла на підприємстві. Сподіваємося, що отримані знання ви зможете правильно застосувати на практиці й у вас не виникне запитань щодо порядку погашення спірних сум.
