Теми статей
Обрати теми

Безнадійна заборгованість: якщо в операції фігурував вексель

Редакція ПБО
Стаття

Безнадійна заборгованість: якщо в операції фігурував вексель

 

Якщо покупець видає вексель у рахунок оплати отриманих товарів, то ніхто не гарантує, що вексельну суму буде погашено. Свого часу навіть був популярним вислів: вексель власне і видають для того, щоб не платити. Векселі вже не такі поширені, як раніше, однак неплатежі за ними все одно трапляються. Крім того, цілком можливо, що хтось з учасників вексельної схеми ліквідується або стає банкрутом. У цій статті розглянемо податковий облік безнадійної заборгованості, якщо в операції бере участь вексель.

Дмитро КОСТЮК, заступник головного редактора

 

1. Закінчення строку позовної давності

 

1.1. Розрахунок строку позовної давності

Строк позовної давності за вексельним зобов’язанням установлено в

ст.70 — 71 УВЗ. Наведемо ці норми:

«

Розділ XI. Позовна давність

Стаття 70

Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження «обіг без витрат».

Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред’явлений позов.

Стаття 71

Перерва перебігу строків позовної давності має силу лише щодо тієї особи, стосовно якої строки перервалися»

.

Тривалий час між фахівцями не було однозначної думки щодо того, чи є встановлені строки присікальними. Якщо говорити про загальні строки позовної давності, установлені

ст. 251 ЦКУ, то з їх закінченням власне зобов’язання не припиняється, боржник так і залишається боржником, кредитор — кредитором, інша справа, що стягнути в судовому порядку цю заборгованість кредитор при посиланні боржника на сплив строку не може. Якщо ж говорити про присікальні строки то з їх спливанням зобов’язання вже немає. Принаймні щодо ст. 70 УВЗ ВСУ дотримується саме такої думки. В ухвалі Пленуму ВСУ «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів» від 08.06.2007 р. № 5 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 62) зазначено: установлені ст. 70 УВЗ строки для пред’явлення позовних вимог за векселем є присікальними, їх не може бути змінено за угодою сторін і вони не підлягають припиненню або відновленню. Суд застосовує ці строки незалежно від заяви сторони. Після їх закінчення припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов’язаних за векселем осіб. Однак для податкового обліку, на наш погляд, це принципового значення не має.

Якщо говорити про прості векселі, то ці норми поширюються і на них (

ст. 77 УВЗ) із застереженням, що під акцептантом і трасантом слід розуміти ту саму особу — платника за векселем — векселедавця. Отже, у загальному випадку початком відліку строку позовної давності вважається день, наступний за тим, коли вексель мав бути сплачений.

Векселі може бути видано з такими строками погашення:

1) за пред’явленням;

2) у визначений строк від дати пред’явлення;

3) у визначений строк від дати складання;

4) на визначену дату.

Докладніше зупинимося на розрахунку строків позовної давності щодо векселів зі строком платежу

за пред’явленням. Такі векселі слід пред’явити до оплати не пізніше 1 року з дати складання, а отже, строк позовної давності починає відлічуватися після закінчення цього строку.

Як відомо, векселедавець може

збільшити або зменшити цей строк, видавши відповідно вексель зі строком платежу за пред’явленням, але не раніше визначеної дати або за пред’явленням, але не пізніше визначеної дати. У першому випадку векселедержатель може пред’явити вексель до оплати протягом 1 року з дати, зазначеної у векселі (та сама дата, не «раніше якої...»), в другому — не пізніше зазначеної дати (та сама дата, не «пізніше якої…»).

 

Розрахунок строку позовної давності щодо векселя зі строком платежу за пред’явленням

Строки

За пред’явленням

За пред’явленням, але не раніше визначеної дати

За пред’явленням, але не пізніше визначеної дати

1

2

3

4

Для пред’явлення до оплати

Протягом 1 року з дати складання

Протягом 1 року з визначеної дати

Не пізніше зазначеної дати

Позовної давності

3 роки з граничної дати оплати (фактично 4 роки з дати складання)

3 роки з граничної дати оплати (фактично 4 роки з дати «не раніше»)

3 роки з визначеної дати

Приклад розрахунку

Дата складання

10.01.2007 р.

Вексель зі строком платежу «за пред’явленням, але не раніше 10.07.2007 р.»

Вексель зі строком платежу за пред’явленням, але не пізніше 10.07.2007 р.»

Гранична дата пред’явлення до погашення

11.01.2008 р.

11.07.2008 р.

10.07.2007 р.

Дата закінчення строку позовної давності

12.01.2011 р.

12.07.2011 р.

11.07.2010 р.

 

Водночас у деяких випадках можуть бути свої нюанси. Наприклад, якщо вексель зі строком платежу за пред’явленням було пред’явлено до закінчення річного строку (і цей факт можна підтвердити документально), то три роки починають обчислюватися з моменту пред’явлення до погашення.

Векселі (крім векселів зі строками платежу за пред’явленням) може бути пред’явлено до оплати в день, коли вони підлягають оплаті, або в один з двох наступних робочих днів (

ст. 38 УВЗ). Однак Інструкцією про нотаріальні дії цей строк фактично істотно урізаний. Так, згідно з п. 296 цього документа векселі для здійснення протесту в неоплаті приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня. Однак для розрахунку строку давності це принципового значення не має — їх рахують від настання строку платежу.

Утім, щодо обчислення строку позовної давності за векселем за пред’явленням можлива й інша,

альтернативна позиція. Особливістю вексельних відносин є те, що платіж за векселем ініціює не боржник, а кредитор. Векселедавець не знає і не може знати, коли і хто йому пред’явить вексель до погашення. І якщо пред’явлення векселя до оплати не було, то можна говорити про прострочення кредитора, регламентованого ст. 613 ЦКУ. Вини боржника в такому повороті подій немає. Та й говорити про порушення прав кредитора не доводиться: він сам не вчинив дій щодо погашення боргу. Але ж позовна давність застосовується саме для звернення до суду щодо захисту прав кредитора. Інакше кажучи, прихильники такої позиції можуть стверджувати, що при незверненні векселедержателя за платежем строк позовної давності спливати не починає. Проте ця позиція не є загальноприйнятою.

 

1.2. Облік у векселедавця

При отриманні товару векселедавець у загальному порядку формує валові витрати та податковий кредит. Після закінчення строку позовної давності така заборгованість вважається

безповоротною фінансовою допомогою (згідно з п.п. 1.22.1 Закону про податок на прибуток під нею розуміється, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною або фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності), яка включається до складу валових доходів.

 

Закінчення строку позовної давності в обліку векселедавця

№ з/п

Зміст операції

Сума, грн.

Бухгалтерський облік

Податковий облік

Дт

Кт

ВВ

ВД

1

Отримано товар

1000

281

631

1000

2

Відображено податковий кредит

200

641

631

3

Видано вексель

1200

631

621

4

Закінчився строк позовної давності

1200

621

717

1200

 

Дуже важлива деталь — після видачі векселя припиняються грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу товару та виникають грошові зобов’язання з платежу за векселем (

ст. 4 Закону № 2374). Отже, первісно відображені при отриманні товару валові витрати та податковий кредит* не коригуються, адже з видачею векселя заборгованість за договором на придбання товару припинилася. В окремому податковому обліку згідно з п. 7.6 Закону про податок на прибуток ця операція не відображається (працює останній абзац п.п. 7.6.1 цього Закону)

* Згідно з п.4.8 Закону об ПДВ для цілей оподаткування векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу і не змінюють суму податкового кредиту чи податкового зобов’язання за цим податком, крім податкових векселів. На наш погляд, цю норму не слід розуміти буквально. У ній ідеться про оподаткування самого векселя, а не товару (роботи, послуги), у розрахунок за який видається цей вексель.

 

1.3. Облік у векселедержателя

У продавця товару все дещо складніше. При відвантаженні товару за правилом першої події виникають валові доходи та податкові зобов’язання. Отриманий у розрахунок вексель відображається у складі витрат окремого обліку (обмеження

останнього абзацу п.п. 7.6.1 Закону про податок на прибуток стосується тільки емітента векселя).

Після закінчення строку позовної давності податкові зобов’язання та валові доходи щодо товару не коригуються, адже цю заборгованість уже закрито векселем. Така заборгованість, за ідеєю, повинна списуватися до складу валових витрат на підставі

п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток . Згідно з цим підпунктом до валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, яку не було віднесено до валових витрат, якщо відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не призвели до позитивного результату.

Така заборгованість відповідає визначенню терміна «безнадійна заборгованість» (у

п. 1.25 Закону про податок на прибуток фігурує заборгованість за зобов’язаннями, за якою минув строк позовної давності) і її не було включено до складу валових витрат (зверніть увагу: ідеться не про витрати, а про валові витрати).

Однак для включення такої заборгованості до складу валових витрат, необхідно вжити

заходів щодо її стягнення. Податківці по-своєму трактують цю норму (див. статтю «Заходи щодо стягнення заборгованості: що під ними розуміється» на с. 28), тому з цими валовими витратами можуть виникнути проблеми. Дещо забігаючи наперед, зауважимо: якщо непогашення заборгованості було пов’язане з ліквідацією або банкрутством векселедавця, то шанс збільшити валові витрати на підставі п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток є.

Інша справа, що заходи щодо стягнення вексельної заборгованості дещо ширші, ніж заходи щодо стягнення звичайної заборгованості. Наприклад, векселедержатель може вчинити протест векселя і позовна давність триватиме (див., наприклад,

п. 7 листа ВАСУ від 17.08.98 р. № 01-8/314, п. 6 оглядового листа ВГСУ від 26.07.2002 р. № 01-8/870, з яких випливає, що позови за векселями до акцептанта переказного або векселедавця простого векселя може бути заявлено протягом трьох років з дня строку платежу незалежно від протесту векселя). Отже, якщо протест векселя вважати заходом щодо стягнення, то за його наявності після закінчення строку позовної давності заборгованість можна списати до валових витрат. Але, найімовірніше, податківці наполягатимуть, що протест таким заходом не є. А от щодо виконавчого напису нотаріуса таке заявляти навряд чи доречно, це вже точно захід щодо стягнення. А відносно виконавчого напису є думка, що позовна давність продовжує спливати і після його вчинення**. Отже, за наявності виконавчого напису після закінчення строку позовної давності заборгованість можна без проблем включати до складу валових витрат на підставі п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток.

** Постанова ВГСУ від 16.06.2004 р. № 31/267.

Точно кажучи, сторнувати витрати, відображені в окремому обліку при отриманні векселя (якщо вони, звичайно, були), підстав немає. Якщо провести аналогію зі звичайним придбанням товару та його неоплатою, коли податківці наполягають на сторнуванні валових витрат після закінчення строку позовної давності (

лист ДПАУ від 07.06.2006 р. № 10751/7/15-0317), то звернемо увагу — у цьому листі ДПАУ йдеться про валові витрати, а не про витрати.

Проте якщо відображаються витрати за

п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток, набагато безпечніше (та й логічніше) усе-таки зменшити витрати окремого обліку, інакше витрати почнуть задвоюватися.

 

Закінчення строку позовної давності в обліку векселедержателя

№ з/п

Зміст операції

Сума, грн.

Бухгалтерський облік

Податковий облік

Дт

Кт

ВВ

витрати окремого обліку

ВД

1

Реалізовано товар

1200

361

702

1000

2

Відображено податкове зобов’язання

200

702

641

3

Отримано вексель

1200

341

361

1200

4

Закінчився строк позовної давності

1200

944

341

1200*

-1200*

*

З відображенням валових витрат за п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток можуть виникнути проблеми через своєрідне розуміння цієї норми податківцями. Однак, якщо платник податків збільшує такі валові витрати, то раніше відображені витрати за векселем потрібно сторнувати.

 

Якщо в ході вжиття цих заходів боржник усе-таки сплатив заборгованість за векселем, то отримані кошти збільшать доходи окремого обліку.

 

 

2. Ліквідація

 

2.1. Ліквідація векселедержателя

При отриманні товару покупець збільшує валові витрати та податковий кредит за правилом першої події. Власне виданий вексель в окремому обліку не відображається (

останній абзац п.п. 7.6.1 Закону про податок на прибуток).

При ліквідації векселедержателя ліквідаційна комісія повинна потурбуватися не тільки про погашення заборгованості кредиторам, а й про отримання заборгованості від боржників. При цьому при ліквідації юридичної особи господарське зобов’язання припиняється, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням (

ст. 205 ГКУ).

Однак ще до своєї ліквідації векселедержатель міг передати цей вексель (або це могла зробити ліквідаційна комісія), тому сам факт ліквідації кредитора ще не означає, що векселедавець зобов’язаний списувати заборгованість, як це пропонують податківці в одній зі своїх консультацій («Вісник податкової служби України», 2005, № 5). Йому нічого не залишається, як чекати настання строку платежу та відлічувати від цієї дати три роки позовної давності, та якщо за платежем ніхто не звернувся, тільки після закінчення цього строку списувати заборгованість до складу валових доходів на підставі

п.п. 4.1.6 Закону про податок на прибуток.

 

2.2. Ліквідація векселедавця

Якщо у зв’язку з ліквідацією векселедавця векселедержатель так і не зміг отримати платіж за векселем, то згідно з

п. 1.25 Закону про податок на прибуток така заборгованість вважається безнадійною. Так, у цьому пункті згадується заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності чи юридичної особи, оголошених банкрутами в порядку, установленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності).

Таким чином, цю заборгованість можна віднести до складу валових витрат (

п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток), але тільки в тому випадку, якщо майна не вистачило, та векселедержатель уживав заходів щодо стягнення таких боргів. У цьому випадку до таких заходів можна віднести звернення в установлений строк до ліквідаційної комісії з вимогою погасити заборгованість (на підставі ст. 111 і 105 ЦКУ можна зробити висновок, що ліквідаційна комісія повинна цей строк установити в оголошенні, але він не може бути менше 2 місяців з дня публікації про ліквідацію).

Розглянемо можливі наслідки при зверненні та незверненні кредитора до ліквідаційної комісії:

1.

Векселедержатель не звернувся в установлений строк. Навряд чи кредитор може розраховувати на погашення заборгованості, адже вимоги кредитора, заявлені після закінчення строку, установленого ліквідаційною комісією для їх пред’явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яка ліквідується, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

За ідеєю, така заборгованість не вважатиметься безнадійною, оскільки причина її непогашення в недостатності майна боржника. З іншого боку податківці можуть стверджувати, що заходів щодо стягнення кредитор як слід не вжив.

2.

Векселедержатель звернувся своєчасно, але майна не вистачило для задоволення вимоги. Це класична ситуація, передбачена п. 1.25 Закону про податок на прибуток (тут простежується невелика термінологічна плутанина: непогашена заборгованість, про яку згадується в п. 1.25 Закону про податок на прибуток, саме вважається погашеною відповідно до ст. 112 ЦКУ). Заходом, спрямованим на стягнення боргу можна вважати звернення до ліквідкомісії. При цьому витрати окремого обліку, збільшені раніше при отриманні векселя, краще сторнувати, бо інакше такі витрати буде враховано двічі.

3.

Векселедержатель звернувся своєчасно, заборгованість погашено. Отримані від ліквідкомісії кошти збільшують доходи окремого обліку.

 

Ліквідація векселедавця в обліку векселедержателя

№ з/п

Зміст операції

Сума, грн.

Бухгалтерський облік

Податковий облік

Дт

Кт

ВВ

витрати окремого обліку

ВД

1

Реалізовано товар

1200

361

702

1000

2

Відображено податкове зобов’язання

200

702

641

3

Отримано вексель

1200

341

361

 

1200

4

Списано заборгованість після ліквідації векселедавця

1200

944

341

1200*

-1200*

*

Валові витрати збільшуються за наявності заходів щодо стягнення заборгованості на підставі п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток. Якщо ці витрати відображаються, то раніше відображені витрати окремого обліку слід сторнувати.

 

 

3. Банкрутство

 

3.1 Банкрутство векселедержателя

При ліквідації і при банкрутстві векселедержателя податковий облік векселедавця практично однаковий. При отриманні товару за правилом першої події було збільшено валові витрати та податковий кредит. Виданий вексель в окремому обліку не відображається. При отриманні інформації про банкрутство векселедержателя списувати заборгованість не потрібно, адже вексель міг бути переданий іншій особі ще до банкрутства або у процесі цієї процедури.

Отже, векселедавцю нічого не залишається, як чекати закінчення строку позовної давності щодо векселя і якщо за платежем ніхто не звернеться, тільки тоді включати суму заборгованість до складу валових доходів на підставі

п.п. 4.1.6 Закону про податок на прибуток.

 

3.2 Банкрутство векселедавця

Банкрутство векселедавця в обліку векселедержателя практично нічим не відрізняється від ліквідації першого. Конкурсні кредитори повинні подати до господарського суду письмові заяви з вимогами протягом 30 днів з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Якщо кредитор не встиг подати таку заяву, вимоги вважаються погашеними.

Таким чином, можливі такі ситуації:

1. Заяву з вимогами взагалі не подано або подано із запізненням

. Таку заборгованість не можна визнати безнадійною. Адже непогашеною вона буде зовсім не тому, що в боржника не вистачило майна, отже, векселедержатель не може збільшити валові витрати на підставі п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток.

2.

Заяву до суду подано, але майна виявилося недостатньо. Це випадок, який передбачено в п. 1.25 Закону про податок на прибуток. Таку заборгованість можна включати до валових витрат на підставі п.п. 5.2.8 Закону про податок на прибуток. Заходами щодо її стягнення можна вважати подану заяву з вимогами до кредитора та ухвалу суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. При цьому вважаємо, що витрати, зазначені в окремому обліку при отриманні векселя, слід сторнувати.

3.

Заяву до суду подано, майна вистачило, вимоги погашено. Це найпростіший випадок. В обліку слід відобразити доходи від продажу векселя. У бухгалтерському обліку ця ситуація відображається так само, як і ситуація з ліквідацією векселедавця.
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі