Теми статей
Обрати теми

Рішення у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про закупівлю послуг, пов'язаних з формуванням інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців»

Редакція ПБО
Рішення від 09.10.2008 р. № 22-

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про закупівлю послуг, пов’язаних з формуванням інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців»

 

м. Київ
9 жовтня 2008 року
№ 22-рп/2008

Справа № 1-41/2008

(витяг)

 

Конституційний Суд України у складі суддів: <...> за участі представника суб’єкта права на конституційне подання <...> — Представника Президента України у Конституційному Суді України, <...> — представника Кабінету Міністрів України, <...> — представника Центральної виборчої комісії,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про закупівлю послуг, пов’язаних з формуванням інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців» від 17 квітня 2008 року № 363 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 31, ст. 974).

Приводом для розгляду справи відповідно до статті 40 Закону України «Про Конституційний Суд України» стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України «Про Конституційний Суд України» є твердження суб’єкта права на конституційне подання про неконституційність зазначеної Постанови.

Заслухавши суддю-доповідача <...>, пояснення <...> та дослідивши матеріали справи,

Конституційний Суд України установив:

1. Суб’єкт права на конституційне подання — Президент України — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про закупівлю послуг, пов’язаних з формуванням інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців» від 17 квітня 2008 року № 363 (далі — Постанова № 363).

Автор клопотання мотивує своє звернення так.

За Конституцією України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії шляхом участі в них громадян України (статті 69, 70). Основним Законом України гарантовано, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування; виборцям гарантується вільне волевиявлення (стаття 71).

Для забезпечення державного обліку громадян України, які мають право голосу відповідно до статті 70 Конституції України, створюється Державний реєстр виборців (далі — Реєстр).

За Законом України «Про Державний реєстр виборців» ведення Реєстру здійснюється на засадах, зокрема, публічності, достовірності, повноти і цілісності відомостей, законності і пріоритету прав людини (стаття 3). Цей Закон визначає перелік службових персональних даних Реєстру, які, в свою чергу, є даними, що засвідчують факти, пов’язані з участю громадян у виборчому процесі (стаття 9). Відповідно до статті 35 зазначеного Закону Кабінет Міністрів України встановлює порядок і строки забезпечення закупівлі, розробки та налагодження програмних і технічних засобів для створення інформаційно-телекомунікаційної системи та ведення Реєстру. Згідно зі статтею 36 указаного Закону первинне формування бази даних Реєстру здійснюється розпорядником Реєстру на етапі введення автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи Реєстру в експлуатацію шляхом перенесення до бази даних Реєстру персональних даних виборців із загальних списків виборців.

Визначаючи, що закупівля Центральною виборчою комісією послуг з розроблення та налагодження програмних засобів створення інформаційно-телекомунікаційної системи та ведення Реєстру здійснюється за процедурою закупівлі в одного учасника, Кабінет Міністрів України діяв усупереч не лише названим положенням Конституції України і Закону України «Про Державний реєстр виборців», а й вимогам частини третьої статті 42 Конституції України, за якою держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку та неправомірного обмеження конкуренції.

Кабінет Міністрів України, видавши Постанову № 363, порушив вимоги інших положень Основного Закону України, зокрема, частини другої статті 8, за якою нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, частини другої статті 19, частини третьої статті 113, які зобов’язують Кабінет Міністрів України діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, керуватися ними у своїй діяльності.

2. На пленарному засіданні Конституційного Суду України представники Президента України, Кабінету Міністрів України, Центральної виборчої комісії навели обґрунтування відповідних позицій стосовно конституційного подання.

3.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному поданні, виходить з такого.

3.1. Відповідно до Конституції України Україна проголошена правовою державою (стаття 1); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8).

За приписом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, зокрема, Кабінет Міністрів України, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Основного Закону України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

3.2. На державу покладено обов’язок забезпечувати захист змагальності суб’єктів господарювання в отриманні та розподіленні ними прибутку з метою досягнення економічних та соціальних результатів.

Відповідно до Основного Закону України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція (частина третя статті 42).

Частини перша, третя статті 42 Конституції України, гарантуючи право на підприємницьку діяльність та захищаючи конкуренцію у підприємницькій діяльності, не виключають можливості обмеження конкуренції, однак містять заборону на неправомірне обмеження конкуренції у підприємницькій діяльності.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України правила конкуренції визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).

Конституційний Суд України у своїх рішеннях підтвердив конституційність реалізації Верховною Радою України повноважень щодо визначення та регулювання правил конкуренції.

Так, в абзацах першому, другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2001 року № 1-рп/2001 (справа про правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим) зазначено, що відповідно до Конституції України «держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13)... Тому логічним є те, що виключно законами України визначаються правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання (пункт 8 частини першої статті 92 Конституції України)».

Така ж правова позиція Конституційного Суду України закріплена в абзаці четвертому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 15 квітня 2004 року № 10-рп/2004 (справа про визначення мінімальної ціни на цукор).

3.3. З метою створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також запобігання проявам корупції у цій сфері, забезпечення прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення оптимального і раціонального їх використання, відповідно до зазначених конституційних повноважень Верховна Рада України прийняла Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року № 1490-III (далі — Закон № 1490-III).

20 березня 2008 року Верховна Рада України схвалила Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» № 150-VI (далі — Закон № 150-VI), відповідно до якого втратив чинність Закон № 1490-III (розділ I Закону № 150-VI) та яким доручено Кабінету Міністрів України затвердити Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти на основі Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» в редакції, чинній за станом на 17 листопада 2004 року, за винятком його положень, які суперечать вимогам СОТ (абзаци перший та другий пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення»).

Кабінет Міністрів України 28 березня 2008 року видав постанову № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти» (далі — Постанова № 274).

Правовий аналіз положень Постанови № 274 свідчить про те, що нею встановлені певні правила конкуренції при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Кабінет Міністрів України 17 квітня 2008 року видав Постанову № 363, якою встановив, що «закупівля Центральною виборчою комісією послуг з розроблення та налагодження програмних засобів створення та ведення інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців здійснюється за процедурою закупівлі в одного учасника без погодження з Міністерством економіки», пославшись при цьому на пункт 6 Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою № 274.

Таким чином,

правовідносини щодо встановлення правил конкуренції у сфері державних закупівель, які відповідно до пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України повинні визначатися виключно законами України, врегульовані підзаконним актом — постановою Уряду України. Конституційний Суд України вважає, що Верховна Рада України, прийнявши Закон № 150-VI, делегувала власні, визначені Конституцією України, повноваження щодо встановлення правил конкуренції у сфері здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти Кабінету Міністрів України. Проте права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено. У цьому випадку Верховна Рада України порушила вимоги частини другої статті 19 Конституції України.

3.4. Відповідно до частини третьої статті 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Оскільки абзац другий пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 150-VI не відповідає положенням статті 1, частини другої статті 8, частини другої статті 19, статті 75, пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України, то згідно зі статтею 152 Конституції України, статтями 15, 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» є підстави визнати його неконституційним.

3.5. У зв’язку з тим, що Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність абзацу другого пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 150-VI, Постанова № 274, Постанова № 363, прийняті на основі цього абзацу, не відповідають статті 1, частині другій статті 8, частині другій статті 19, частині третій статті 42, пункту 8 частини першої статті 92, частині третій статті 113 Конституції України.

За статтею 152 Конституції України, статтями 15, 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» є підстави визнати Постанову № 274, Постанову № 363 неконституційними.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України, статтями 13, 15, 51, 61, 65, 67, 69, 73 Закону України «Про Конституційний Суд України»,

Конституційний Суд України вирішив:

1.

Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац другий пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 20 березня 2008 року № 150-VI.

2.

Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 28 березня 2008 року № 274, «Про закупівлю послуг, пов’язаних з формуванням інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців» від 17 квітня 2008 року № 363.

3. Абзац другий пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про закупівлю послуг, пов’язаних з формуванням інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців»,

визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України.

<...>



коментар редакції

Визнання неконституційним основного нормативного документа у сфері держзакупівель

Вирішуючи питання, пов’язане з тим, яка організація буде створювати базу системи Державного реєстру виборців, а саме: чому вибір такої організації відбувся не на конкурентній основі, а шляхом укладання договору з одним постачальником щодо закупівлі послуг, пов’язаних з формуванням інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців, Президент України подав до Конституційного Суду

подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про закупівлю послуг, пов’язаних з формуванням інформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців» від 17.04.2008 р. № 363.

Під час розгляду зазначеного подання Рішенням Конституційного Суду України № 22-рп/2008 від 09.10.2008 р. було встановлено, що

постанова Кабінету Міністрів України «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 28.03.2008 р. № 274 не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Ураховуючи те, що Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене,

з 09.10.2008 р. підприємства, установи та організації, які здійснюють закупівлі за рахунок державних коштів мають право укладати прямі договори на будь-які суми закупівель товарів, робіт і послуг без проведення тендерних процедур.

Замовники торгів мають право у разі якщо:

1) торги вже було об’явлено — припинити торги на підставі Рішення № 22-рп/2008 та просто укласти договір на закупівлю;

2) оголошення про заплановану закупівлю ще не публікувалося — укласти прямий договір без проведення процедур.

Між тим, 17.10.2008 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 921, якою затверджено

нове Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (на день підготовки коментаря — офіційно не опубліковане), що відрізняється від постанови № 274 тим, що:

1) поняття «підприємства» внесли до самого Положення (п.п. 21 п. 2 Положення);

2) Міністерству економіки як уповноваженому органу у сфері державних закупівель надано 10 календарних днів на погодження процедури закупівлі в одного учасника (п. 83 Положення).

Слід зазначити, що у Рішенні КСУ, що коментується, зазначено:

Кабінет Міністрів як орган виконавчої влади не має повноважень щодо визначення порядку правовідносин зі встановлення правил конкуренції у сфері державних закупівель, які відповідно до пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України повинні визначатися виключно законами України, урегульовані підзаконним актом — постановою Уряду України.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що Верховна Рада України, прийнявши Закон «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 20.03.2008 р. № 150-VI, делегувала власні, визначені Конституцією України, повноваження щодо встановлення правил конкуренції у сфері здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти Кабінету Міністрів України. Проте права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у цьому випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено. Отже, Верховна Рада України порушила вимоги частини другої статті 19 Конституції України.

Таким чином, нова постанова, яка буде регулювати порядок здійснення державних закупівель, може теж розглядатися як невідповідна Конституції України, оскільки її прийнято органом виконавчої влади.

Олена Пономаренко, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі