Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

«Проблемні» валові витрати: аргументи «за» (ТТН, ТМЦ до CФ, витрати на фірмовий одяг, мікрохвильовку, мобільний зв’язок тощо)

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Жовтень, 2008/№ 86
В обраному У обране
Друк
Стаття

«Проблемні» валові витрати: аргументи «за»

(ТТН, ТМЦ до CФ, витрати на фірмовий одяг, мікрохвильовку, мобільний зв’язок тощо)

 

Платників податків, напевно, уже не дивує, що за валові витрати інколи доводиться боротися. Разом з тим часом вимоги перевіряючих виявляються не достатньо об’єктивними і, більше того, — не підкріпленими нормами закону. Сьогодні пропонуємо разом розглянути найцікавіші валововитратні ситуації, для яких пошукаємо аргументи на користь їх валововитратності.

Людмила СОЛОШЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

ЦКУ

— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Закон про бухоблік

— Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV.

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон № 1775

— Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III.

Закон № 2181

— Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III.

Положення № 88

— Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88.

Наказ № 488

— Наказ Мінтрансу України та Мінстату України від 29.12.95 р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

 

Валові витрати з перевезення: чи обов’язкова ТТН?

Як відомо, валові витрати платника податків має бути підтверджено документально (

п.п. 5.3.9 Закону про податок на прибуток). Разом з тим для автотранспортних перевезень таким підтверджуючим документом контролюючі органи визнають виключно ТТН, наполягаючи на обов’язковості її застосування та посилаючись при цьому на п. 2 наказу № 488, що затверджує обов’язкові типові форми первинної перевізної документації (лист ДПАУ в м. Києві від 23.10.2007 р. № 341/Н/31-607; консультації в журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 5; 2007, № 24; лист Держпідприємництва від 08.08.2006 р. № 6197, хоча пізніше в Держпідприємництва з’явився й інший лист від 14.09.2007 р. № 6951). На думку податківців, без ТТН платник податків не має права віднести витрати з перевезення на валові витрати, у тому числі й у разі здійснення перевезень власним автотранспортом (консультація в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 16).

На наш погляд, надання перевіряючими такого виняткового значення ТТН виглядає

необґрунтованим (особливо, якщо враховувати, що наказ № 488 не зареєстровано в Мін’юсті і він не має сили нормативно-правового акта). Справедливості заради, також зауважимо, що в п.п. 5.3.9 говориться про необхідність підтвердження валових витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Більше того, п. 5.11 прямо забороняє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових. З урахуванням цього, вважаємо, що транспортні витрати можуть підтверджуватися й іншими первинними документами (платіжними дорученнями на оплату транспортних послуг, актами виконаних робіт, рахунками за транспортні послуги та іншими документами, що відповідають вимогам Закону про бухоблік та Положення № 88, тобто містять усі необхідні реквізити). Це підтверджує й судова практика (ухвала ВАСУ від 06.03.2001 р. у справі № 7/6; постанова ВГСУ від 17.02.2005 р. у справі № 34/281а; постанова ВГСУ від 03.08.2005 р. у справі № 41/132а).

Ну а тим, хто, не бажаючи зайвий раз сперечатися з контролюючими органами або, наприклад, звертатися до суду, усе ж таки вирішив оформити перевезення саме таким документом, як ТТН, стане в нагоді стаття «Товарно-транспортна накладна: деякі актуальні питання» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 46, в якій детально розглядалися особливості використання та обліку цього транспортного документа

 

Зарплата ремонтників ОФ: ВВ чи амортизація?

Щодо зарплатно-ремонтного питання (яке виникло, нагадаємо, через те що

Закон про податок на прибуток не пояснює, як у податковому обліку слід відображати зарплату працівників, які ремонтують ОФ) довгий час у колі контролюючих органів не було спільної думки. Так, Мінфін (лист від 22.06.2006 р. № 31-21030-11/23-4859/7716 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 76) вважав, що такі витрати потрібно обліковувати аналогічно до інших ремонтних витрат — у порядку, установленому п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток. Разом з тим ДПАУ (листи від 01.07.2004 р. № 5297/6/15-1116, від 20.08.2004 р. № 16016/7/15-117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 77 та від 23.10.2006 р. № 19739/7/15-0317) наполегливо роз’яснювала, що такі витрати (як зарплатні) слід напряму відносити до складу валових витрат згідно з п.п. 5.6.1 Закону про податок на прибуток. І хоча позиція Мінфіну за логікою видавалася більш правильною, недивно, що в ситуації, яка склалася, платники податків, які здебільшого не бажають сперечатися з контролюючими органами, усе ж таки прислухалися до думки податківців і чинили згідно з їх роз’ясненнями, збільшуючи при цьому валові витрати на підставі п.п. 5.6.1.

Ситуацію кардинально змінив

лист ДПАУ «Про податковий облік витрат на оплату праці працівників ремонтної групи» від 05.03.2008 р. № 4284/7/15-0317 (далі — лист № 4284) // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 20. У ньому роз’яснювалося, що зарплатно-ремонтні витрати є складовою витрат на ремонт і відображаються в податковому обліку в порядку, установленому п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток (тобто разом з іншими ремонтними витратами відносяться на валові витрати в межах 10 %, а в сумі перевищення — підлягають розподілу з подальшим віднесенням на збільшення балансової вартості ремонтованих ОФ і нарахуванням амортизації). Причому заключною частиною листа № 4284 (направленого при цьому податковим органам на місцях із зобов’язанням інформувати платників податків) ДПАУ скасовувала свої колишні роз’яснення із цього питання та повідомляла, що інші письмові роз’яснення податкових органів, які суперечать листу № 4284, відтепер не застосовуються.

Примітно також, що пізніше, у зв’язку з такою зміною позиції головного податкового відомства в цьому питанні, з’явився ще один значущий

лист ДПАУ від 26.08.2008 р. № 17203/7/15-0217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 71, що цілком розумно позбавив слухняних платників податків від проведення в обліку цілої низки зарплатно-ремонтних коригувань за минулі «валововитратні» періоди. У ньому зазначалося, що керуватися листом № 4284 слід починаючи з І кварталу 2008 року, а от до попередніх податкових періодів його застосовувати не потрібно. Отже, виправлення за минулі «валововитратні» періоди не провадяться (сума відображених у них валових витрат зберігається і не коригується). Зауважимо, що до такого самого висновку свого часу ми дійшли у статті «Зарплата ремонтних працівників: ДПАУ передумала» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 30.

 

ТМЦ до статутного фонду: невже без ВВ?

Скориставшись тим, що випадок внеску ТМЦ до статутного фонду залишається законодавчо неврегульованим (щодо такої операції немає прямих норм*, ідентичних

п.п. 8.4.11 Закону про податок на прибуток, який стосується передання до статутного фонду ОФ (НМА) і прирівнює операцію з їх внесення до продажу в інвестора та придбання в емітента; до речі, про можливість подальшої амортизації отриманих ОФ (НМА) емітентом також ішлося в листі ДПАУ від 23.06.2004 р. № 11575/7/15-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 58; листі ДПАУ від 07.09.2006 р. № 16636/7/31-3017 (п. 20) // «Податки та бухгалтерський облік» 2006, № 83), контролюючі органи в цьому питанні зайняли фіскальну позицію.

* У Законі про податок на прибуток (п.п. 4.2.5) лише визначено, що сума коштів чи вартість майна, що надходить платнику податків у вигляді прямих інвестицій в емітовані таким платником податків корпоративні права,

не включається до складу валового доходу такого платника податків — емітента.

Так, на думку податківців (

лист ДПАУ від 19.12.2006 р. № 23881/7/15-0317; консультація в журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 11), операція з унесення ТМЦ до статутного фонду є прямою інвестицією, а не купівлею-продажем таких ТМЦ. А тому емітент, який отримав ТМЦ до статутного фонду, не включає їх вартість до валових витрат, і отже, за п. 5.9 їх не перераховує.

Ми не можемо з цим погодитися, і вважаємо, що внесок ТМЦ до статутного фонду в податковому обліку слід розцінювати як

продаж (з відповідними податковими наслідками такої операції у сторін — інвестора та емітента). Адже при внесенні майна до статутного фонду юридичної особи відбувається перехід до цієї юрособи права власності на таке майно за компенсацію у вигляді корпоративних прав. А отже, у цілях оподаткування передання ТМЦ до статутного фонду іншого підприємства відповідає визначенню продажу. До того ж у цьому випадку вважаємо доречним провести аналогію з оподаткуванням операції з унесення до статутного фонду ОФ та НМА, яку, повторимося, Закон про податок на прибуток прямо прирівнює до продажу (і це при тому, що згідно з п. 1.28 Закону про податок на прибуток така операція також підпадає і під визначення поняття «інвестиція»!). Хоча примітно, що податківці, навпаки, використовують цей факт собі на благо і не погоджуються з ВВ при внесенні ТМЦ, аргументуючи таку свою точку зору тим, що Закон про податок на прибуток водночас не містить аналогічної норми для ТМЦ, а тому податковий облік такої операції — вважають вони — відмінний від обліку ОФ і НМА. Нам же такий різний підхід до обліку цінностей, що вносяться до статутного фонду, видається не зрозумілим і не цілком об’єктивним: виходить, що, по суті, за однієї і тієї ж операції (операції внесення до СФ) майно, що вноситься, в одному випадку (ОФ чи НМА) «придбаватиметься» емітентом, а в іншому випадку (ТМЦ) — ні. А це, на нашу думку, виглядає досить дивним. Тому вважаємо, що і в разі отримання до статутного фонду ТМЦ за емітентом має зберігатися право на валові витрати, а також податковий кредит, виходячи з вартості одержуваного майна.

Ну а щоб уникнути можливих суперечок з перевіряючими, мабуть, нагадаємо оптимальний

вихід із ситуації, що склалася. Він припускає, що спочатку інвестор збирається здійснювати внесок до статутного фонду грошовими коштами (нагадаємо, такий внесок, є «безнаслідковим» з погляду оподаткування, як для інвестора, так і для емітента). Потім між продавцем-інвестором і покупцем-емітентом укладається договір купівлі-продажу ТМЦ. Після цього на суму зустрічних грошових зобов’язань, що виникли, провадиться залік зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦКУ). У разі такого оформлення операцій емітент, який купує ТМЦ, уже матиме безперечне право на валові витрати та податковий кредит за цінностями, що придбавалися.

 

Ліцензії: податківці за ВВ тільки за короткостроковими (до 1 року)?

Говорячи про ліцензії — як про дозвільні документи на ведення певного виду діяльності, передбачені, зокрема,

Законом № 1775 — хочемо звернути увагу на лист ДПАУ від 17.09.2008 р. № 18813/7/15-0217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 79. У ньому роз’яснювалося, що скористатися валововитратним п.п. 5.4.7 Закону про податок на прибуток і віднести на валові витрати платник податків може тільки вартість короткострокових ліцензій, строк служби яких не більше 1 року. А от вартість решти «довгострокових» ліцензій (виданих строком більше, ніж на 1 рік) до валових витрат не включається, а підлягає в податковому обліку амортизації згідно з п.п. 8.1.2 і п.п. 8.3.9 Закону про податок на прибуток як витрати на придбання нематеріальних активів (НМА) для власного виробничого використання. Зауважимо, що подібний висновок у податківців уже зустрічався й раніше (консультація в журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 40, с. 29).

Із таким підходом до оподаткування ліцензій ми не можемо погодитися. Річ у тім, що ліцензії, про які йдеться в

Законі № 1775, не підпадають під визначення НМА із п. 1.2 Закону про податок на прибуток (оскільки вони не є об’єктом права власності). А отже, і податкові правила обліку НМА до них не застосовні (зауважимо, що податківці в листі також посилаються і на бухгалтерське визначення НМА, але воно в цьому випадку, зважаючи на наявність свого податкового, також не може бути використане в цілях оподаткування). Більше того, порядок відображення в податковому обліку витрат на придбання платником податків дозвільних документів, необхідних йому для ведення господарської діяльності, у тому числі й ліцензій, застережений спеціальним п.п. 5.4.7 Закону про податок на прибуток і прямо передбачає включення витрат на їх отримання до складу валових. При цьому жодних інших додаткових умов валововитратності (зокрема можливість збільшення валових витрат залежно від строку, на який виходять відповідні дозволи, як це намагаються представити податківці) п.п. 5.4.7 не висуває. До речі, у зв’язку з цим, мабуть, варто нагадати й норми п. 5.11 Закону про податок на прибуток, який не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат, крім зазначених у Законі . Усі ці аргументи не дозволяють розділити думку контролюючих органів з цього питання. Залишається зауважити: обліковим питанням ліцензій також присвячувалася стаття «Облік ліцензій як термінова справа» // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 93.

 

Комп’ютерна програма до 1000 грн. — НМА?

Як відомо, комп’ютерні програми (КП) строком служби більше 1 року і вартістю

понад 1000 грн. згідно з п.п. 8.2.2 Закону про податок на прибуток у податковому обліку зараховується до групи 4 ОФ, а витрати на їх придбання підлягають податковій амортизації.

Що стосується «

малоцінних» комп’ютерних програм (вартістю до 1000 грн.), то досить несподіваний висновок щодо їх податкового обліку було зроблено в нещодавньому листі ДПАУ від 31.07.2008 р. № 354/4/17-0214 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 65 і редакційний коментар до листа). Так, у листі роз’яснювалося, що такі недорогі комп’ютерні програми в цілях оподаткування визнаються НМА та амортизуються відповідно до п.п. 8.3.9 Закону про податок на прибуток (тобто із застосуванням лінійного методу).

І це при тому, що

раніше в цьому питанні податківці дотримувалися абсолютно іншої думки, роз’яснюючи, що витрати на придбання програмного забезпечення вартістю менше 1000 грн. включаються до валових витрат платника податків і беруть участь у перерахунку за п. 5.9 Закону про податок на прибуток (лист ДПАУ від 23.03.2005 р. № 2418/6/11-1116 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 46). При цьому перерахунок за п. 5.9 таких малоцінних КП, напевне, слід було здійснювати із прив’язкою до бухгалтерської амортизації, унаслідок чого в процесі перерахунку до валових витрат слід було відносити тільки частину вартості КП, що дорівнює сумі, нарахованій за квартал бухгалтерської амортизації (докладніше про такі особливості обліку також ішлося у статті «Облік комп’ютерних програм» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 46).

Зауважимо: з двох підходів до обліку недорогих комп’ютерних програм нам ближче останній — «валововитратний». Особливо якщо врахувати, що в більшості випадків КП, що придбавалися платниками податків, як правило, не відповідають критеріям НМА, застереженим

п. 1.2 Закону про податок на прибуток, оскільки не є об’єктом права власності платника податків (їх покупець не володіє винятковими правами) — а отже, і підхід до їх обліку як до НМА, за логікою, не застосовний. У ситуації, що склалася, зважаючи на існування з одного і того ж питання різних тлумачень контролюючих органів, вважаємо, що платник податків може вибрати найбільш прийнятний для себе підхід до обліку малоцінних ПК, посилаючись при цьому на правило «конфлікту інтересів» (п.п. 4.4.1 та п.п. «д» п.п. 4.4.2 Закону № 2181).

 

Фірмовий (формений) одяг: чи можна збільшити ВВ?

Нагадаємо: при забезпеченні працівників одягом податківці погоджуються із включенням його вартості до валових витрат тільки в тому випадку, якщо такий одяг є

спеціальним, тобто за умови, що його включено до переліку спеціального одягу, затвердженого КМУ і передбачено Типовими галузевими нормами безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту (лист ДПАУ від 22.01.2004 р. № 439/6/15-1116; п. 5 лист ДПАУ від 05.12.2005 р. № 24181/7/22-1017). А от щодо решти одягу, що не є спеціальним (зокрема, форменого та фірмового одягу), контролюючі органи валових витрат не визнають.

Нам такий підхід видається занадто вже фіскальним. Особливо якщо урахувати, що видача працівникам одягу цілком пов’язана з господарською діяльністю підприємства. Тому вважаємо, що за платником податків має зберігатися право на валові витрати і в разі, коли одяг є форменим (фірмовим).

Так, щодо

форменого одягу зауважимо, що його видача працівникам є обов’язком платника податків. Причому щодо такого одягу (як і щодо спецодягу) також законодавством (відповідними нормативно-правовими актами) установлено свої переліки та норми видачі. Ураховуючи це і беручи до уваги те, що формений одяг до того ж підпадає під поняття «обмундирування» із п.п. 5.4.1 Закону про податок на прибуток, вважаємо, що витрати на забезпечення найманих працівників форменим одягом згідно з установленими переліками і в межах норм видачі на законних підставах підлягають включенню до валових витрат.

Що стосується

фірмового одягу, то його вартість, на наш погляд, може бути віднесено на валові витрати або на підставі загального валововитратного п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток (тобто як витрати, пов’язані з веденням госпдіяльності), або відповідно до «рекламного» п.п. 5.4.4 Закону про податок на прибуток, а точніше першого абзацу цього підпункту (тобто як витрати на проведення передпродажних і рекламних заходів). Адже такий одяг не тільки забезпечує охайний зовнішній вигляд обслуговуючого персоналу, але й має колірну гамму, що гармонує, як правило, з упізнаваними та відмітними кольорами, характерними для самого підприємства, що сприяє його образному впізнанню та запам’ятовуванню, а також дозволяє відвідувачам і клієнтам швидко відшукати обслуговуючий персонал у торговельному залі підприємства для отримання необхідної консультації, підбірки товару, знаходження його місцерозташування на прилавках тощо. До того ж часто на фірмовому одязі розміщується логотип торгової марки, бренд або слоган, що рекламує підприємство. Усе це підтверджує прямий зв’язок витрат на «фірмове» обмундирування персоналу з веденням господарської діяльності платника податків. А отже, такі витрати також повинні потрапляти до валових. При цьому операції із забезпечення найманих працівників фірмовим одягом, звичайно, має бути належним чином оформлено документально: складові комплекту фірмового одягу, перелік працівників, яким він видається, норми видання та строки носіння застережено в наказі по підприємству, а також колективному договорі.

Разом з тим, ураховуючи думку податківців, що склалася з цього питання, підприємство може підійти до порядку забезпечення працівників необхідним одягом з дещо іншого боку, використовуючи при цьому альтернативний «зарплатний підхід». Він припускає, що в такому разі спочатку працівникам виплачується матеріальна допомога в розмірі вартості комплекту одягу (сума якої включається до ФОП та відповідно в податковому обліку формує валові витрати згідно з

п.п. 5.6.1 Закону про податок на прибуток), за рахунок якої згодом працівники придбавають одяг самостійно. Щоправда, надаючи перевагу такому варіанту, не слід забувати про нарахування та утримання внесків до соцфондів, а також податку з доходів із цієї суми.

Детально особливості обліку одягу також розглядалися в тематичному випуску газети «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 40, присвяченому обліку спеціального, форменого та фірмового одягу.

 

Імпорт товарів з післяоплатою: як визначити суму ВВ?

Питання відображення валових витрат за товарами, що імпортуються на умовах подальшої оплати, достатньо давнє і виникло у зв’язку з тим, що правило першої події при імпорті, як відомо, не працює (нагадаємо: зважаючи на дію в цьому випадку положень

п.п. 11.2.3 Закону про податок на прибуток, валові витрати платник податків відображає за датою оприбуткування товарів). Виходить, що якщо товар отримано, але оплату за нього ще не перераховано, то підприємство має право на валові витрати, але точно визначити їх суму поки що не може, оскільки залишається невідомою балансова вартість валюти, виходячи з якої і мають бути відображені такі ВВ (п.п. 7.3.2 Закону про податок на прибуток). Як бути в такому разі?

Вважаємо правильніше за все вчинити так: відобразити спершу валові витрати при оприбуткуванні імпортного товару (визначивши їх виходячи з курсу НБУ на момент митного оформлення, а в разі розбіжності дати митного оформлення з датою оприбуткування товару — виходячи з курсу НБУ на момент оприбуткування), а потім при перерахуванні в оплату за товар валюти (уже виходячи з її вартості)

скоригувати раніше відображені ВВ.

Разом з тим, податківці вважають інакше, і пропонують, показавши ВВ при оприбуткуванні товару, згодом (при перерахуванні оплати) суму валових витрат

не коригувати (лист ДПАУ від 31.01.2004 р. № 1557/7/15-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 18; лист ДПАУ від 06.08.2005 р. № 7497/6/15-2315 ). Підтримує такий підхід і Держпідприємництва (лист від 23.06.2004 р. № 4246).

Однак ми не можемо з цим погодитися. Адже така точка зору суперечить нормам

п.п. 7.3.2 Закону про податок на прибуток, що зобов’язує відображати валові витрати при придбанні імпортних товарів у сумі, що дорівнює балансовій вартості іноземної валюти. До речі, не розділяють думку контролюючих органів і судові органи, зазначаючи правомірність уточнення платником податків валових витрат у цьому випадку (рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2004 р. у справі № 2/273 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 24, згодом підтверджене постановою ВГСУ від 30.06.2005 р.). Додамо, що зовнішньоекономічним і валютним операціям присвячувалися також тематичні номери газети «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 86; 2005, № 66.

 

Мікрохвильовка, чайник і подібна техніка на підприємстві — також валововитратні

Іноді платники податків, виявляючи звичну обережність, позбавляють себе можливості врахувати ті чи інші витрати у формуванні об’єкта оподаткування. У числі таких витрат, що не зіграли на зменшення оподатковуваного прибутку, часом виявляються витрати на придбання мікрохвильовок, електрочайників, кавоварок, вентиляторів та іншої необхідної побутової техніки. І слід зауважити, що серед причин тому не останнє місце займає мінливість і суперечність поглядів контролюючих органів. Так, наприклад, ще сама ДПАУ в

листі від 14.01.2002 р. № 256/6/15-1216 (тоді йшлося про забезпечення необхідним охоронців) погоджувалася з можливістю відображення витрат на придбання холодильника, мікрохвильової печі, чайника в податковому обліку, зазначаючи їх участь у господарській діяльності платника податків. Разом з тим зазначимо і про інше роз’яснення податківців — лист ДПА в м. Києві від 20.06.2003 р. № 655/10/31-105, що стосується придбання обігрівачів і кондиціонерів підприємством, в якому було зроблено висновок про невідображення витрат на купівлю таких предметів у податковому обліку. Неоднозначну консультацію з цього питання (скоріше також таку, що забороняє) можна зустріти і в журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 42.

На наш погляд, витрати на купівлю подібної побутової техніки платник податків на цілком законних підставах

має право облікувати в цілях оподаткування. Адже тим самим створюються належні умови праці, а також дотримуються санітарно-побутові норми на підприємстві. Тим більше, подібне питання має усуватися, ураховуючи те, що такі цінності, як правило, придбаваються для їх розміщення у виробничих приміщеннях підприємства. Підтверджує зазначене на захист платника податків і судова практика (постанова ВГСУ від 03.08.2005 р. № 25/289 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 44; ухвала ВАСУ від 15.01.2008 р.), що цілком справедливо визнала за платником податків правомірність відображення таких витрат у цілях оподаткування. Тому вважаємо, що в податковому обліку витрати на придбання таких цінностей:

— вартістю до 1000 грн. — обліковуються у складі валових витрат (на підставі

п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток), беручи участь у перерахунку за п. 5.9 Закону про податок на прибуток;

— вартістю понад 1000 грн. — відображаються у складі основних фондів (як правило, у складі ОФ групи 2 — як побутові електронні, електромеханічні прилади та інструменти), з відповідним нарахуванням податкової амортизації.

Зауважимо, що детально цій темі також присвячувалися публікації «Мікрохвильовка в обліку підприємства» // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 23; «Чи можна амортизувати кондиціонер у податковому обліку» в рубриці «Пошта редакції» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 1—2.

 

Витрати на мобільний зв’язок: підтверджуємо ВВ

Підтвердженню витрат на мобільний зв’язок перевіряючі завжди приділяли значну увагу, висуваючи часом при цьому

свої додаткові умови валововитратності. У зв’язку з цим одразу зауважимо: з огляду на те, що Закон про податок на прибуток не містить спеціальних норм, що регулюють порядок віднесення витрат на мобільний зв’язок до складу валових витрат, у цьому питанні належить керуватися загальними положеннями податкового законодавства. Тобто в цьому випадку платником податків для підтвердження валововитратності, зокрема, має бути дотримано вимог п.п. 5.3.9 Закону про податок на прибуток, що зазначають про необхідність наявності відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Беручи це до уваги, вважаємо, що для документального підтвердження мобільних витрат і доказу їх зв’язку з господарською діяльністю

достатньо мати:

наказ керівника підприємства про придбання мобільних телефонів та їх використання в господарській діяльності, договори оренди мобільних телефонів;

розрахункові, платіжні документи, що підтверджують витрати на надання та оплату мобільних послуг, зокрема, такими є:

(а) за контрактної форми підключення — договір з оператором мобільного зв’язку про надання послуг, рахунки на оплату послуг мобільного зв’язку, а також платіжні документи, що підтверджують оплату за такими рахунками;

(б) при користуванні послугами мобільного зв’язку на умовах передоплаченого сервісу (скретч-картами) — документи, що підтверджують оплату послуг: чеки РРО, розрахункові квитанції, товарні чеки, чеки банкоматів.

До речі, про такі самі документи згадує і Держпідприємництва в

листі від 30.03.2004 р. № 1964 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 45.

Разом з тим представники податкових органів погоджуються з «мобільними» ВВ тільки

за наявності у платника податків (крім перелічених вище документів) також:

— при контрактному підключенні — розшифровок рахунка (розрахункових документів, що надаються операторами мобільного зв’язку із зазначенням номерів абонентів, часу їх розмов і вартості дзвінків — так звана деталізація рахунка) (

лист ДПАУ від 08.05.2001 р. № 3324/6/22-3216; лист ДПА в Чернігівській області від 05.08.2004 р. № 1528/10/15-218; консультація в журналі «Вісник податкової служби України», 2005, № 35);

— при передоплаченому сервісі — журналу обліку дзвінків (в якому, зокрема, зазначаються мета дзвінків та їх тривалість за кожним номером) (консультація в журналі «Вісник податкової служби України», 2004, № 41; 2004, № 23).

Ми вважаємо, що подібні вимоги контролюючих органів

неправомірні, оскільки не підкріплені нормами Закону про податок на прибуток. Зауважимо, що такої самої думки дотримуються й суди, що міцно займають у цьому питанні сторону платника податків (рішення господарського суду Львівської області від 16.09.2003 р. у справі № 8/2412-25/189// «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 38; постанова ВГСУ від 08.07.2004 р. у справі № 5/1176-2/100 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 21; постанова ВГСУ від 01.07.2004 р. у справі № 5/1961-3/213; ухвала ВАСУ від 06.04.2006 р. // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 44; ухвала ВАСУ від 19.06.2007 р. у справі № 2-4/6066-2005 ).

Звичайно, ніщо не забороняє платнику податків додатково обзавестися цілою низкою «мобільних» документів, у тому числі й такими, яких вимагають податківці, або, скажімо, затвердженими керівником правилами користування мобільним зв’язком (із вказівкою, наприклад, що мобільний зв’язок використовуватиметься тільки для госппотреб підприємства, а не в особистих цілях працівників), а також списком посад працівників, забезпечуваних мобільними телефонами тощо. Однак ще раз повторимося, що це скоріше

можливий із варіантів організації обліку мобільних витрат, який використовується за бажанням підприємства (у першу чергу — у цілях здійснення внутрішнього контролю за ефективним використанням грошових коштів і своїми витратами), який при цьому не є обов’язковим, і який тим більше не може бути при цьому неодмінною умовою підтвердження валововитратності платника податків.

Залишається додати, що темі мобільних витрат також присвячувалися статті «Мобільний телефон працівника на службі в підприємства» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 35—36; «Як обґрунтувати валові витрати за послугами мобільного зв’язку» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 10; «Мобільний зв’язок: розшифровки не потрібні» // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 38.

На цьому ми закінчуємо сьогоднішню розмову. Сподіваємося, що, озброївшись викладеним матеріалом та ознайомившись з висновками судової практики щодо низки ситуацій, тепер у питаннях відображення валових витрат ви зможете відчути себе впевненіше.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно