Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Звичайні ціни: деякі актуальні питання

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Жовтень, 2008/№ 86
В обраному У обране
Друк
Стаття

Звичайні ціни: деякі актуальні питання

 

Навряд чи знайдеться підприємство, якому хоча б один раз не довелося зіткнутися з правилами застосування звичайних цін. Адже для цілей податкового обліку чимало операцій вимагають від платників податків орієнтуватися саме на звичайні ціни. Що ж можна вважати звичайною ціною продажу товарів (послуг) у тому чи іншому випадку? Давайте з’ясуємо це, розглянувши деякі ситуації.

Наталя БІЛОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

ЦКУ

— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон про ПДВ

— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

Закон про освіту

— Закон України «Про освіту» від 23.05.91 р. № 1060-XII.

Закон № 2181

— Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III.

Постанова № 1719

— постанова КМУ «Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра» від 13.12.2006 р. № 1719.

Перелік № 435

— Перелік послуг з виховання та навчання, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затверджений постановою КМУ від 08.06.2005 р. № 435.

Наказ № 58

— наказ Міністерства освіти і науки України «Про порядок введення в дію переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра» від 27.01.2007 р. № 58.

 

Як навчальний заклад визначає звичайну ціну на освітні послуги при використанні диференційованої форми оплати навчання?

Часто буває, що навчальні заклади — платники податку на прибуток за певних умов знижують основну вартість навчання, яку встановлено на послуги з підготовки фахівців конкретного напрямку і яку оплачує основна частина студентів.

Так, нижчу, порівняно з основною, вартість навчання може бути встановлено для студентів, які вступили до навчальних закладів із коледжів або ліцеїв, що входять до системи таких навчальних закладів або уклали з ними договори взаємної співпраці, а також для студентів-інвалідів. Крім того, вартість навчання може знижуватися залежно від результатів навчального процесу — вигідніші умови оплати може бути запропоновано студентам-відмінникам.

У зв’язку з таким диференційованим підходом до встановлення розмірів плати за навчання виникає питання щодо звичайності ціни на освітні послуги для зазначених категорій у податкових цілях.

Ураховуючи, що відповідно до

п.п. 5.1.3 Закону про ПДВ освітні послуги, що надаються навчальними закладами незалежно від їх організаційно-правового статусу та форми власності, уключеними до Переліку № 435, підпадають під пільгу з ПДВ, більш важливе значення це питання має для цілей відображення валового доходу.

Річ у тім, що здебільшого навчання в таких закладах оплачують безпосередньо ті, хто в них навчається або їх родичі, тобто

фізичні особи, які не є платниками податку на прибуток. А відомо, що відповідно до п.п. 7.4.3 Закону про податок на прибуток дохід платника, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг) неплатникам податку на прибуток (або платникам за ставкою, що відрізняється від 25 %), визначається виходячи з договірних цін, але не нижче звичайних цін на такі товари (роботи, послуги) на дату продажу. Отже, плата за навчання, отримана від фізичних осіб, уключається навчальними закладами до валового доходу з урахуванням звичайних цін на освітні послуги.

В умовах, коли навчальний заклад — платник податку на прибуток використовує диференційований підхід до розмірів плати за навчання для певної категорії осіб, важливо знати, яка ціна щодо такої категорії буде звичайною: установлена для основної маси учнів або ж спеціальна (установлена для певної категорії)?

На наш погляд, зниження вартості навчання для окремих категорій громадян може розглядатися як знижка до ціни, що враховується при визначенні звичайної ціни.

Щоб не нести додаткових витрат, пов’язаних зі сплатою податку на прибуток при наданні

таких знижок, навчальному закладу слід довести, що вартість навчання зі знижкою саме і є звичайною ціною, з якої має обчислюватися валовий дохід.

Нагадаємо: за загальним правилом, установленим

п.п. 1.20.1 Закону про податок на прибуток, звичайною є ціна, визначена сторонами договору (тобто продажна ціна товару чи послуги).

Порядок визначення звичайної ціни описано в

п.п. 1.20.2 цього Закону. Так, згідно з цим підпунктом при визначенні звичайної ціни враховуються, зокрема звичайні при укладенні угод між непов’язаними особами надбавки або знижки в ціні. Зокрема ураховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), утратою товарами якості чи інших властивостей, закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації), збутом неліквідних чи низьколіквідних товарів, маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки, наданням зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Із викладеного випливає, що для підтвердження звичайності ціни необхідно, щоб і знижка, що надається, була звичайною. У зв’язку з цим основним правилом, що підтверджує «звичайність» знижок, є

невибірковість у їх наданні. Тобто право на отримання знижки повинні мати всі особи, які навчаються, за однакових умов надання освітніх послуг.

Наприклад, претендувати на «м’якіші» умови оплати навчання можуть всі студенти, які за результатами семестрового контролю мають середній бал успішності не нижче 10 за дванадцятибальною або не нижче 5 за п’ятибальною шкалою оцінювання. У такому разі

фактична вартість навчання зі знижкою для зазначеної категорії осіб і буде звичайною ціною, виходячи з якої навчальний заклад відобразить валовий дохід.

Підтвердити звичайність ціни зі знижкою допоможе й

п.п. 1.20.3 Закону про податок на прибуток. Цей підпункт передбачає, що для товарів (робіт, послуг), що продаються шляхом публічного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься в такому публічному оголошенні. І хоча в законодавстві не надається розшифровка поняття «публічне оголошення», близьке до нього поняття «публічний договір» знаходимо у ст. 633 ЦКУ. Так, під публічним договором розуміється договір, в якому одна сторона бере на себе обов’язок здійснювати продаж товарів кожному, хто до неї звернеться. При цьому умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів. Із цього випливає, що публічне оголошення умов продажу — це оголошення, призначене невизначеному колу осіб (тобто в цьому випадку — усім особам, які навчаються).

Отже, якщо в рекламі навчального закладу або в інформації про прийом абітурієнтів до навчального закладу, що розповсюджується у пресі, на телебаченні, містяться відомості про знижки при оплаті навчання для певних категорій, наприклад, інвалідів, чорнобильців або медалістів, таку інформацію цілком можна вважати публічним оголошенням умов надання освітніх послуг (адже воно звертається до всіх студентів та встановлює для них однакові умови оплати), а

така пільгова ціна може вважатися звичайною ціною.

Хоча фахівці ДПАУ в консультації, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 35, с. 32, дивляться на це дещо інакше і висувають додаткову умову для визначення рівня звичайних цін на освітні послуги: оприлюднення

диференційованих розмірів плати за навчання для певних категорій осіб.

Працівники податкового відомства нагадують, що за правилом, установленим

ч. 2 п. 5 ст. 61 Закону про освіту, розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг установлюється в договорі, укладеному між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, яка оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання.

Розмір зазначеної вище плати публікується в загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки*.

* Загальнодержавними друкованими засобами масової інформації, в яких публікуються відомості про розміри плати за весь період навчання, є газета «Освіта України», журнал «Освіта: технікуми і коледжі» (див. наказ Міністерства освіти і науки України «Про публікацію розмірів плати за навчання у вищих навчальних закладах» від 13.03.2007 р. № 206).

Таким чином, за словами податківців, звичайною ціною наданих освітніх послуг для певної категорії осіб, які навчаються, буде ціна, визначена відповідно до оприлюднених диференційованих розмірів.

Однак, звернувшись до загальнодержавних друкованих засобів масової інформації, про які говорять податківці, побачимо, що насправді в них публікуються відомості про загальновстановлені (тобто повні, без урахування знижок) розміри плати за весь період навчання за напрямками підготовки, освітньо-кваліфікаційними рівнями та формами навчання для абітурієнтів згідно з

постановою № 1719 та наказом № 58 .

Отже, на наш погляд, для врахування знижок при визначенні звичайної ціни зовсім не обов’язково, щоб інформація про них містилася в публічному оголошенні. Для документального підтвердження надання знижок (отже, і звичайних цін) цілком достатньо наказу керівника навчального закладу (положення) про знижки на навчання, де зазначаються підстави для надання таких знижок, їх розмір, період дії тощо, або відомостей про розміри плати за весь період навчання, що надаються органам управління освіти і науки (за місцезнаходженням навчального закладу).

 

Чи застосовуються звичайні ціни при продажу основних фондів пов’язаним особам та неплатникам податку на прибуток і який порядок їх визначення?

Відомо, що взаємовідносини з пов’язаними особами та неплатниками податку на прибуток, а також нестандартними його платниками, зокрема продаж їм товарів (робіт, послуг), вимагають від підприємства дотримання звичайноцінових правил. Цю норму встановлено

п.п. 7.4.1 Закону про податок на прибуток.

І хоча цей

Закон не передбачає механізму застосування звичайних цін безпосередньо до продажу основних фондів, у тому числі пов’язаним особам та неплатникам податку на прибуток (або нестандартним його платникам), працівники податкової служби виступають «за» їх використання в обліку операцій з основними фондами (див., зокрема консультацію в журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 10, с. 52).

Свою позицію вони аргументують тим, що в

пп. 7.4.1 — 7.4.3 Закону про податок на прибуток ідеться про застосування звичайних цін до товарів, а оскільки основні фонди та нематеріальні активи в контексті норм пп. 1.1 і 1.6 цього Закону є товарами, то звичайноцінові вимоги поширюються і на них.

Однак, на наш погляд, цю позицію не варто сприймати як догму.

Річ у тім, що хоча основні фонди з точки зору термінології

Закону про податок на прибуток і є товаром, особливості податкового обліку операцій з цими активами регулюються окремою ст. 8. А її норми є спеціальними, і вона, повторимо, взагалі не містить будь-якої згадки про застосування звичайних цін до операцій з основними фондами.

Податково-прибуткові наслідки продажу основних фондів регулюються

пп. 8.4.3 і 8.4.4 Закону про податок на прибуток, згідно з якими до валового доходу або до валових витрат підприємства потрапляє кінцевий результат від такої операції. Застосовувати ж до нього звичайні ціни не коректно, оскільки Закон про податок на прибуток передбачає врахування їх при визначенні суми доходів або витрат, а не кінцевого результату.

Та й сам порядок визначення звичайної ціни щодо такого кінцевого результату виглядає незрозумілим. Наприклад, неясно, як щодо такої різниці, що включається до валового доходу або до валових витрат, можуть застосовуватися власне звичайноцінові правила

Закону про податок на прибуток, які вимагають при продажу товарів пов’язаним особам та неплатникам податку на прибуток відображати дохід (витрати) виходячи з договірної ціни, але не менше (не більше) звичайних цін.

Виходить, що норми

пп. 8.4.3 і 8.4.4 зазначеного Закону взагалі не підпадають під дію звичайноцінових норм, оскільки в них ідеться про «балансову вартість», «виручку від продажу», «суму вартості продажу» (а не про «доходи» та «витрати», необхідність застосування звичайних цін до яких висуває Закон про податок на прибуток).

Доходимо висновку: норми

Закону про податок на прибуток дають підстави говорити про незастосування звичайних цін при продажу основ- них фондів, оскільки:

— формально цей

Закон такої вимоги не висуває (а його п.п. 7.1.1 і п. 7.4 вимагають орієнтуватися на звичайні ціни при визначенні суми доходу, до якого, ще раз повторимо, у цьому випадку потрапить тільки кінцевий результат);

— особливий порядок оподаткування продажу основних фондів, установлений

ст. 8 Закону про податок на прибуток, не згадує про необхідність застосування звичайних цін при здійсненні таких операцій;

— дотримуючись правила конфлікту інтересів, передбаченого

п.п. 4.4.1 Закону № 2181, рішення має прийматися на користь платника податків, який керується при продажу основних фондів нормами «спеціальною» ст. 8, а не положеннями «загального» п. 7.4 цього Закону.

Та все ж обережним платникам податків рекомендуємо мати на увазі зазначену вище думку ДПАУ щодо застосування звичайних цін до операцій з основними фондами.

Стосовно

ПДВ, то тут обійтися без урахування звичайноцінових норм при продажу основних фондів ніяк не вдасться. Це пов’язане з тим, що п. 4.1 Закону про ПДВ наказує орієнтуватися (з урахуванням 20 % обмеження) на звичайні ціни при здійсненні операцій з поставки товарів (послуг). А для цілей обкладення ПДВ термін «товари» використовується в тому самому значенні, що й у Законі про податок на прибуток (див. п. 1.17 Закону про ПДВ) і включає матеріальні активи, до яких належать і основні фонди.

Отже, норми

п. 4.1 Закону про ПДВ та його звичайноцінові обмеження працюють і при продажу основних фондів. Причому в цьому випадку абсолютно неважливо, є покупець пов’язаною особою чи ні, — установлені правила поширюються на відносини з усіма контрагентами продавця основних фондів.

При обґрунтуванні звичайних цін на основні фонди слід мати на увазі, що

п.п. 1.20.1 Закону про податок на прибуток як таку дозволяє розглядати ціну, визначену сторонами договору, і якщо не доведено зворотне, вважається, що вона відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення ж справедливої ринкової ціни, тобто звичайної, спираючись на

п.п. 1.20.2 зазначеного Закону, можна використовувати дані:

— аналогічних договорів, за якими продавалися або купувалися основні фонди в зіставних умовах (акції, знижки, умови платежів, обсяг товарної партії, інфляція тощо);

— прайс-листів (як власних, так і сторонніх);

— експертної оцінки майна (до речі, з її використанням для підтвердження «звичайності» погоджуються і податківці);

— вартості майна згідно з оцінкою БТІ (із цього приводу, зокрема, є

постанова ВГСУ від 02.09.2004 р. № А-8/96, в якій суд визнав оцінку БТІ підтвердженням «звичайності», а вимогу податкового органу — визначати базу оподаткування при продажу ОФ не виходячи з такої вартості, а за балансовою вартістю ОФ, що реалізуються, — такою, що не відповідає законодавству);

— цін, зазначених у публічному (наприклад, рекламному) оголошенні;

— цін, за якими майно продавалося на біржі, конкурсі, аукціоні;

— норм П(С)БО та

Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 р. № 1440, та встановлені ними поняття «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації».

На те, що документальним підтвердженням рівня звичайних цін (як для продавця, так і для покупця) можуть бути укладені договори, оприлюднені рекламні оголошення, прайс-листи, довідки, отримані від державних органів статистики, звіти про оцінку майна (акти оцінки майна), представники ДПАУ звернули увагу в консультації, опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 28.

 

Чи потрібно застосовувати звичайні ціни при продажу цінних паперів пов’язаним особам?

Правила, відповідно до яких здійснюється податковий облік операцій з цінними паперами, установлено

п. 7.6 Закону про податок на прибуток.

Згідно з цими правилами доходи від продажу цінних паперів не включаються до валового доходу, а витрати, пов’язані з придбанням цінних паперів, не збільшують валові витрати, на відміну від ситуації з продажем (придбанням) товарів (робіт, послуг).

Згідно з «ціннопаперовим» порядком до валового доходу включається тільки додатна різниця між доходами, отриманими від продажу окремого виду цінних паперів, та витратами, пов’язаними з придбанням цінних паперів цього ж виду. А валових витрат за операціями з цінними паперами взагалі не існує: від’ємна різниця між доходами та витратами просто переноситься на наступні періоди у зменшення майбутніх доходів.

Як бачимо, показники такого «ціннопаперового» обліку стикуються з показниками «загального» податкового обліку

тільки щодо збільшення валового доходу, і то не на всю суму доходів, а фактично на суму прибутку, отриманого від операцій з цінними паперами. При цьому до декларації з податку на прибуток величини «ціннопаперових» доходів та витрат не записуються, а відображаються в додатку К3 до неї.

Отже, порядок обліку цінних паперів відповідно до

абзацу першого п.п. 7.6.1 Закону про податок на прибуток фактично є автономним (спеціальним) і називається «окремим податковим обліком фінансових результатів операцій з цінними паперами». У загальному випадку, якщо не встановлено додаткових умов, цей порядок не передбачає застосування звичайних цін при продажу або придбанні цінних паперів.

Однак існує

п.п. 7.4.1 Закону про податок на прибуток, що зобов’язує платників податків, які здійснюють продаж товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, орієнтуватися на звичайні ціни. З урахуванням цієї норми виходить, що до оподаткування «ціннопаперових» операцій із пов’язаними особами слід підходити з позиції звичайних цін, бо, по-перше, при співробітництві з пов’язаними особами спеціальною нормою є п.п. 7.4.1 Закону про податок на прибуток, по-друге, з огляду на п. 1.6 цього Закону, цінні папери та деривативи класифікуються як товар, а, по-третє, у п. 1.20 цього Закону досить чітко прописано механізм визначення звичайної ціни щодо товарів, які продаються на ринку цінних паперів.

Обережний платник податків піде цим шляхом, а сміливий постарається за свою правоту поборотися, застосовуючи в цій ситуації норму, яка для «ціннопаперових» операцій є більш

спеціальною (оскільки тут має місце конкуренція норм, за одними з яких звичайні ціни застосовувати потрібно, а за іншими — ні).

І в цьому йому допоможе все той же

п. 7.6 Закону про податок на прибуток, а точніше — абзац четвертий п.п. 7.6.1, який зазначає, що на загальних умовах, установлених цим Законом, у визначенні об’єкта оподаткування беруть участь усі інші витрати та доходи платника податків, який реалізує цінні папери, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами. От до таких інших витрат та доходів і застосовуються звичайні ціни.

Крім того, у цьому

пункті встановлено не тільки порядок визначення суми «ціннопаперових» доходів та витрат, а й момент їх відображення, що теж свідчить про «спеціальність» п. 7.6. Адже якби окремий облік підпорядковувся загальним правилам, то про суми отриманих (нарахованих) або сплачених (нарахованих) доходів та витрат можна було б не згадувати. І хоча ДПАУ наполягає, що витрати за цінними паперами можна збільшити тільки при їх продажу, що взагалі не укладається ні до спеціальних норм п. 7.6, ні до загальних норм п. 11.2, усім зрозуміло: ця точка зору є некоректною.

У такому разі через неоднозначність трактування прав та обов’язків платника податків йому для доказу своєї правоти має сенс послатися на правило конфлікту інтересів, установлене

п.п. 4.4.1 Закону № 2181, згідно з яким спір вирішується на його користь.

Додатковим аргументом в описаній ситуації є й те, що

цінні папери не завжди є товаром.

Як зазначалося вище, згідно з

п. 1.6 Закону про податок на прибуток під терміном «товари» розуміються матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, які використовуються в будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Наприклад, якщо підприємство придбаває товар і в розрахунок виписує вексель, то для продавця товару, який має право керуватися

п. 7.6 Закону про податок на прибуток, звичайні ціни за векселем застосовуватися не можуть. На цьому етапі такий вексель не є товаром. І хоча ця операція визнається бартерною, звичайні ціни потрібно застосовувати тільки щодо відображення валового доходу та податкових зобов’язань за проданим товаром. І лише якщо продавець цього товару, не чекаючи строку платежу за векселем, продасть його або поміняє на інший товар (послугу), цей вексель слід розглядати в податковому обліку як товар.

Аналогічно і щодо погашення: векселедержатель, який придбав цей вексель як товар, пред’являючи його до погашення, здійснює операцію з векселем, який

вже не є товаром. Тому про звичайні ціни на цих етапах говорити взагалі немає підстав.

 

Чи слід орієнтуватися на звичайні ціни при продажу товару за ціною, нижчою за ціну придбання?

Щоб підприємство при дешевих продажах мало повне право відобразити валовий дохід та податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з фактичної ціни продажу, слід пам’ятати про правила застосування звичайних цін.

Річ у тім, що саме звичайні ціни відповідно до

п. 7.4 Закону про податок на прибуток є базою для визначення валового доходу при продажу товарів пов’язаним особам, усім неплатникам цього податку або нестандартним його платниками, у тому числі і при продажу товарів фізичним особам — покупцям.

Крім того, орієнтуватися на звичайні ціни при нарахуванні податкових зобов’язань з ПДВ (з урахуванням 20 % обмеження) вимагає й

п. 4.1 Закону про ПДВ, причому незалежно від статусу покупця — пов’язана особа чи ні, платник податку на прибуток чи ні, юридична особа чи ні.

Уникнути додаткових витрат, пов’язаних зі сплатою податку на прибуток та ПДВ при дешевих продажах, можна тільки у випадку, якщо буде доведено

звичайність ціни при проведенні таких заходів.

Інакше кажучи, для продавця, який вирішив продати товар за ціною, нижчою за ціну придбання, у цілях оподаткування важливо довести, що така низька продажна ціна і є тією звичайною ціною, з якої має нараховуватися валовий дохід та податкові зобов’язання з ПДВ.

Для цього платник податків може скористатися нормами

пп. 1.20.2 і 1.20.3 Закону про податок на прибуток, застосувавши знижки або зробивши оголошення про зниження ціни. Адже п. 1.20.2 цього Закону містить норму, що дозволяє обґрунтувати низьку продажну ціну зниженням споживчого попиту, втратою товарами якості чи інших властивостей, закінченням строку зберігання товару.

А

п.п. 1.20.3 Закону про податок на прибуток, у свою чергу, дає право вважати звичайною ціну, зазначену в публічному оголошенні умов продажу товарів.

Отже, наказ або положення про встановлену знижку або оголошення із зазначенням низької ціни продажу додасть операції, що здійснюється, господарської спрямованості та буде підставою вважати звичайною низьку ціну продажу товару.

Саме із цієї звичайної ціни підприємство і буде виходити при відображенні валового доходу та податкових зобов’язань з ПДВ. При цьому завдяки господарській спрямованості проведеної операції не виникає необхідності в коригуванні ні первісно відображених валових витрат, ні «вхідного» ПДВ.

На підтримку такої позиції свідчать і висновки судових інстанцій (див., зокрема,

постанову ВГСУ від 03.08.2005 р. у справі № 32/585 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 44).

Ми розглянули питання, пов’язані із застосуванням звичайних цін при здійсненні лише деяких операцій. І оскільки ця тема дуже об’ємна і актуальна, обов’язково приділятимемо їй увагу й у подальшому.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно