Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Робота іноземців

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Вересень, 2008/№ 72
В обраному У обране
Друк
Стаття

Робота іноземців

 

Чинним законодавством України дозволено працевлаштування іноземців тільки в разі особливої необхідності. На практиці трапляється, що така «особлива необхідність» усе ж таки виникає. Тому тема працевлаштування іноземних громадян, а також оподаткування заробітної плати таких працівників актуальна для роботодавців.

Катерина СКРИПКІНА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

Закон № 3929

— Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.94 р. № 3929-XII.

Закон № 803

— Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.91 р. № 803-XII.

Закон № 1533

— Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III.

Закон № 889

— Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV.

Порядок № 2028

— Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою КМУ від 01.11.99 р. № 2028.

Інструкція № 58

— Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. № 58.

Наказ № 581

— наказ ДПАУ «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу і Повідомлення роботодавця про самостійне визначення фізичною особою — іноземцем резидентського статусу» від 05.10.2004 р. № 581.

Податкове роз’яснення № 50

— Податкове роз’яснення щодо застосування окремих норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у частині оподаткування іноземців та нерезидентів, затверджене наказом ДПАУ від 29.01.2004 р. № 50.

Положення № 43

— Положення про картку фізичної особи — платника податків, затверджене наказом ДПАУ від 27.01.98 р. № 43.

Правила № 1074

— Правила в’їзду іноземців до України, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою КМУ від 29.12.95 р. № 1074.

 

Спершу обговоримо поняття «іноземець». Так, згідно зі

ст. 1 Закону № 3929 іноземець — це особа, яка не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Відповідно до

ст. 8 Закону № 3929 іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. При цьому чинним законодавством установлено певні обмеження щодо працевлаштування іноземців.

 

Особливості працевлаштування іноземців

Головною особливістю працевлаштування іноземців є необхідність отримання дозволу на працевлаштування в Україні.

Іноземці, які

прибули в Україну для працевлаштування на певний строк, одержують право на трудову діяльність тільки за умови оформлення в установленому порядку в державній службі зайнятості дозволу на працевлаштування в Україні (ч. 3 ст. 8 Закону № 3929, ч. 2 ст. 8 Закону № 803).

Таким чином, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання й іноземні суб’єкти господарської діяльності, які діють на території України, можуть використовувати працю іноземців лише за наявності в них

дозволів на працевлаштування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами або іншими законодавчими актами України.

Разом із тим із кожного правила є винятки. Певні категорії іноземців можуть працювати без отримання дозволу на працевлаштування.

Іноземці та особи без громадянства,

які постійно проживають в Україні, а також ті, яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах та організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, установлених для громадян України. Тобто іноземці, які в’їхали на територію України на підставі візи IM-2 (мета поїздки — постійне проживання) і мають документ, що підтверджує право на постійне проживання, а також особи, яким надано статус біженця, підтверджений відповідним документом, мають право працювати без отримання дозволу на працевлаштування.

Крім того, не потрібно отримання дозволу на працевлаштування для

іноземців, найнятих інвестором у ме- жах та на посади (спеціальності), визначені угодою про розподіл продукції відповідно до п. 2 ст. 35 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.99 р. № 1039-ХIV (ч. 3 ст. 8 Закону № 3929).

На думку Інспекції з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення, не потрібно одержувати дозвіл на працевлаштування представництвам іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні для іноземних громадян, які працюють у таких представництвах (див.

лист від 24.03.2006 р. № ДЦ-12-1556/0/6-06). У цьому ж листі зазначено, що чинним законодавством України не передбачено отримання дозволу на працевлаштування іноземцям, які оформили свої правовідносини з роботодавцями на підставі цивільно-правових договорів.

Існує ще одне обмеження щодо трудової діяльності іноземців в Україні, а саме: іноземці не можуть обіймати окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов’язано з належністю до громадянства України (

ч. 4 ст. 8 Закону № 3929).

Зокрема,

іноземці не можуть обіймати такі посади:

державних службовців (ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XI);

— судді (

ст. 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.92 р. № 2862-ХII);

— нотаріуса (

ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. № 3425— ХII).

Тепер перейдемо до процедури оформлення дозволу на працевлаштування в Україні.

 

Оформлення дозволу на працевлаштування

Дозвіл на працевлаштування іноземних громадян оформляється відповідно до

Порядку № 2028.

Згідно з

п. 1 Порядку № 2028 такий дозвіл оформляється іноземцю, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які здатні виконувати цей вид робіт, або є достатнє обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Мінпраці або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Звертаємо увагу: підприємства, що приймають на роботу іноземців,

повинні бути платниками страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, зареєстрованими в місцевих центрах зайнятості.

Для отримання дозволу на працевлаштування іноземця роботодавець повинен подати до відповідного центру зайнятості такі документи

:

— заяву (у довільній формі);

— обґрунтування необхідності використання праці іноземців та можливості створення для них необхідних умов перебування і діяльності;

— копію контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт чи послуг (якщо такий контракт укладено);

— копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, завірені в установленому порядку;

— список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (професії), статі;

— копію проекту контракту роботодавця з працівником — іноземним громадянином;

— документ (наказ, витяг із протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, що засвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси в центрі зайнятості;

— копію документів про освіту або кваліфікацію;

— довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків і зборів;

— квитанцію про внесення плати за розгляд заяви.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмова в ньому приймається у строк не пізніше 30 днів з дня отримання зазначених документів

. Про прийняте рішення центр зайнятості повідомляє заявника письмово.

У загальному випадку дозвіл видається на строк до 1 року, але цей строк може бути продовжено. З цією метою роботодавцю необхідно звернутися до відповідного центру зайнятості не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії попереднього дозволу на працевлаштування.

Виняток із загального правила становлять дозволи на працевлаштування працівників, які належать до категорії «внутрішньокорпоративні цесіонарії» (керівний персонал, менеджери та спеціалісти) і категорії «особи, які надають послуги без комерційної присутності в Україні». Дозволи для таких працівників надаються на строк найму.

Після закінчення строку дії дозвіл на працевлаштування повертається роботодавцем до відповідного центру зайнятості.

Роботодавець

протягом трьох робочих днів з моменту початку або припинення роботи іноземця письмово повідомляє відповідний центр зайнятості про це і забезпечує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.

Якщо іноземець не став до роботи в передбачений контрактом строк із причин, які відповідно до законодавства не є поважними, роботодавець

протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідні органи:

— центру зайнятості;

— Держкомкордону;

— органу внутрішніх справ.

У такому разі іноземець підлягає видворенню з України. Такі ж заходи застосовуються до іноземців, оформлених на роботу без дозволу на працевлаштування.

При цьому на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності за використання праці іноземців без отримання дозволу державної служби зайнятості накладається

штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн.) за кожну таку особу (ч. 3 ст. 8 Закону № 803).

Далі з’ясуємо, чи потрібно вести трудові книжки на працівників-іноземців.

 

Трудові книжки та службові картки

Відповідно до

ч. 2 ст. 48 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. і п. 1.1. Інструкції № 58 трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації всіх форм власності понад п’ять днів.

Таким чином, і на працівників-іноземців роботодавець зобов’язаний заповнювати трудові книжки за формою, установленою законодавством України, і ведуться вони в загальному порядку.

Слід зазначити: для фізичних осіб, які працюють в іноземних представництвах, у

п. 2.20 Інструкції № 58 установлено особливі правила заповнення трудових книжок.

Так, трудові книжки громадян, які працюють за трудовими договорами в іноземних представництвах, у іноземних кореспондентів, працівників міжнародних організацій та інших прирівняних до них іноземців на території України, зберігаються: у м. Києві — в Генеральній дирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв, в Автономній Республіці Крим — у філії Генеральної дирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв м. Ялти, в областях — в управліннях зовнішніх відносин та зовнішньоекономічної діяльності облдержадміністрацій або підприємствах, визначених обласними державними адміністраціями, у м. Севастополі — в міській державній адміністрації. Зазначені організації роблять відмітку в трудових книжках про прийняття на роботу та про звільнення з роботи відповідно до трудових договорів та довідок наймачів.

Крім того, іноземним працівникам представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності Міністерством економіки видаються спеціальні службові картки, що діють на всій території України (

п. 16 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.96 р. № 30 (у редакції від 15.06.2007 р. № 179)).

 

Чи потрібен працівнику-іноземцю ідентифікаційний номер?

Щодо необхідності отримання ідентифікаційного номера для працівника-іноземця зазначимо таке.

Відповідно до

ст. 5 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів» від 22.12.94 р. № 320/94-ВР інформацію про осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, але згідно з чинним законодавством зобов’язані сплачувати податки в Україні, має бути внесено до Державного реєстру. У свою чергу, згідно з п. 2.1 Закону № 889 нерезидент, який одержує доходи з джерелом їх походження з території України, є платником податку з доходів фізичних осіб. Отже, для таких осіб отримання ідентифікаційного коду є обов’язковим. Це підтверджується листами ДПАУ від 20.10.2005 р. № 12326/5/29-1016, від 15.03.2007 р. № 2453/6/29-1016.

Згідно з

п.п. 2.4 Положення № 43 картка фізичної особи — платника податків, в якій зазначено присвоєний їй ідентифікаційний номер (далі — Картка), видається іноземним громадянам після виконання вимог Правил № 1074.

Іноземні громадяни реєструються та одержують Картку в державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі при наданні паспортного документа та посвідченого в установленому законодавством порядку перекладу українською мовою паспортного документа (

п.п. 2.5 Положення № 43).

Якщо іноземний громадянин не може отримати ідентифікаційний номер особисто, він може довірити зробити це іншій фізичній особі на підставі нотаріально посвідченої довіреності на отримання Картки. Довірена особа для отримання Картки надає:

— особистий паспорт громадянина України (паспортний документ);

— паспортний документ іноземного громадянина або його ксерокопію (з чітким зображенням), в якому зазначено такі дані: прізвище, ім’я, по батькові, місце народження, місце проживання, дата народження;

— посвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою паспортного документа;

— нотаріально посвідчену довіреність на отримання Картки.

Таким чином, іноземець, який приймається на роботу, повинен мати ідентифікаційний номер, який необхідний, зокрема, для відображення сум нарахованого (виплаченого) йому доходу та утриманого (перерахованого) податку в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ.

 

Оподаткування заробітної плати працівників-іноземців

Податок з доходів

. Слід зауважити, що для цілей Закону № 889 іноземець не завжди є нерезидентом. Тому спочатку визначимося з податковим статусом працівника-іноземця.

Послідовність визначення податкового статусу іноземців, які на законних підставах перебувають в Україні, у тому числі прибули до України для працевлаштування, описано в

п.п. 1.20.1 Закону № 889.

Так, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, така особа вважається

резидентом, якщо має місце постійного проживання в Україні.

Особа, яка має місце постійного проживання також в іноземній державі, вважається

резидентом, якщо має центр життєвих інтересів в Україні. Разом з тим достатньою (але не винятковою) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, або фізична особа не має місця постійного проживання в жодній державі, вона вважається

резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (уключаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Крім того,

абзацом восьмим п.п. 1.20.1 Закону № 889 передбачено, що достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України або її реєстрація як самозайнятої особи.

Щодо самостійного визначення іноземцем основного місця проживання і відповідно до свого резидентського статусу, то в цьому випадку слід керуватися

Податковим роз’ясненням № 50, де описано порядок самостійного визначення іноземцем власного резидентського статусу в разі обрання основного місця проживання в Україні (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 3, с. 29).

Згідно з

п. 1 Податкового роз’яснення № 50 для цього фізичній особі — іноземцю до податкового органу за місцем проживання в Україні необхідно подати власноруч складену письмову заяву з проханням вважати його резидентом для цілей обкладення податком з доходів фізичних осіб у поточному році (звітному податковому періоді).

У заяві має бути зазначено такі відомості:

— прізвище, ім’я та по батькові;

— ідентифікаційний номер з ДРФО;

— дата народження (число, місяць, рік);

— громадянство;

— підстава перебування в Україні;

— час перебування в Україні у звітному періоді;

— джерело отримання доходу в Україні (назва роботодавця, його код згідно з ЄДРПОУ або ідентифікаційний номер фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності, юридична адреса роботодавця);

— місце проживання;

— інформація про документальне підтвердження місця проживання фізичної особи — іноземця в Україні. Таким документальним підтвердженням може бути посвідчення про постійне або тимчасове проживання в Україні, документ, що засвідчує отримання статусу біженця чи притулку в Україні, реєстрація на території України паспортного документа, договір купівлі-продажу будинку (квартири), договір оренди будинку, квартири, іншого приміщення, придатного для проживання, договір дарування житла, лист власника приміщення (орендодавця) про згоду на проживання у приміщенні фізичної особи тощо.

Примірну форму Заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу затверджено

наказом № 581.

На підставі письмової заяви фізичної особи — іноземця відповідний

орган державної податкової служби письмово сповіщає роботодавця (роботодавців) рекомендованим листом про факт самостійного вибору фізичною особою — іноземцем власного податкового статусу як резидента.

Таким чином, якщо працівник-іноземець надав роботодавцю документи, що підтверджують його

резидентський статус для цілей обкладення податком з доходів фізичних осіб, або відповідний орган державної податкової служби сповістив роботодавця про визначення іноземцем власного резидентського статусу, то його доходи у вигляді заробітної плати оподатковуються за правилами, установленими для резидентів, зокрема:

— заробітна плата такого працівника обкладається за ставкою 15 %;

— до його

заробітної плати може застосовуватися податкова соціальна пільга за умови, що розмір такого доходу не перевищує суму місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помножену на 1,4 і округлену до найближчих 10 гривень (у 2008 році — 890 грн.).

Щодо оподаткування доходів у вигляді заробітної плати працівника-іноземця, який у розумінні

Закону № 889 є нерезидентом, зазначимо таке.

Відповідно до

п. 7.3 Закону № 889 для будь-якого об’єкта оподаткування, нарахованого на користь нерезидентів — фізичних осіб, за винятком доходів, визначених п.п. 9.11.3 Закону № 889, ставка податку становить подвійний розмір звичайної ставки (з 01.01.2007 р. — 30 %).

Своє бачення порядку застосування зазначеної норми свого часу ДПАУ теж висловила в

Податковому роз’ясненні № 50. Там ДПАУ наводить такий логічний ланцюжок:

1. У першому абзаці

п.п. 9.11.3 Закону № 889 згадується п.п. 9.11.1.

2. У свою чергу, у

п.п. 9.11.1 Закону № 889 визначено правила оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження в Україні, перелік яких установлено в п. 1.3.

3.

Пункт 1.3 Закону № 889 включає, у тому числі доходи, отримані у вигляді заробітної плати.

Виходячи з цього ДПАУ в

Податковому роз’ясненні № 50 робить висновок: доходи, нараховані платнику податку — нерезиденту у вигляді заробітної плати належать до категорії доходів, визначених у п.п. 9.11.3 Закону № 889, а отже, обкладаються податком з доходів за ставкою, установленою в п. 7.1 Закону № 889 (з 01.01.2007 р. — 15 %).

Однак пізніше ДПАУ змінила свою позицію щодо оподаткування доходів нерезидентів. У

листі від 27.04.2006 р. № 4756/6/17-0716 № 7989/7/17-0717 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 47) ДПАУ зазначила, що в разі нарахування нерезиденту доходів за виконання послуг за цивільно-правовими договорами податковий агент зобов’язаний утримати податок з доходів за ставкою, визначеною в п. 7.3 Закону № 889 (30 %), хоча виходячи з аргументів, наведених у Податковому роз’ясненні № 50 вони так само, як заробітна плата, що виплачується фізичній особі — нерезиденту, повинні обкладатися за ставкою 15 %.

Згодом у своїх роз’ясненнях ДПАУ пішла ще далі. Так, у

листі від 01.10.2007 р. № 11925/5/17-0716 («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 88) податківці стверджують, що після отримання дозволу на працевлаштування в Україні нерезидент зобов’язаний подати податковому органу заяву про самостійне визначення резидентського статусу, форму якого затверджено наказом № 581 . Іноземець набуває статусу резидента тільки після отримання роботодавцем повідомлення від податкового органу, примірну форму якого затверджено наказом № 581. Відтоді заробітна плата працівника-іноземця обкладається податком з доходів за ставкою 15 %. У противному разі податок з доходів із заробітної плати іноземця слід утримувати за ставкою 30 %.

На нашу думку, неправомірно вимагати обов’язкового набуття іноземцем резидентського статусу, оскільки це не передбачено чинним законодавством. Згідно з

п. 1.20.1 Закону № 889 самостійне визначення іноземцем свого резидентського статусу — це один з варіантів установлення, ким він є для цілей оподаткування. Дійсно, якщо працівник-іноземець набуде статусу резидента, то його заробітна плата обкладатиметься за ставкою 15 %.

Однак, керуючись

Податковим роз’ясненням № 50, ставку, передбачену п. 7.1 Закону № 889 (15 %), слід застосовувати при оподаткуванні заробітної плати іноземця в будь-якому випадку.

На наш погляд, незважаючи на думку ДПАУ, що змінилася, податкові агенти можуть продов- жувати керуватися

Податковим роз’ясненням № 50, яке дотепер не скасовано, оскільки згідно з п.п. «д» п.п. 4.4.2 Закону № 2181 платника податків, який діяв відповідно до узагальнюючого податкового роз’яснення, не може бути притягнуто до відповідальності тільки на підставі того, що згодом таке роз’яснення було змінено або скасовано.

Щодо можливості застосування до заробітної плати працівника-нерезидента податкової соціальної пільги, зазначимо таке. На

відсутність права на податкову соціальну пільгу в нерезидента побічно вказує п.п. 6.4.3 Закону № 889. Так, розрахунок розміру податкової соціальної пільги здійснюється з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платник податку помирає або визнається судом померлим, без вісті відсутнім або втрачає резидентський статус.

З цього можна зробити висновок: якщо

працівник-іноземець не має резидентського статусу для цілей обкладення податком з доходів фізичних осіб, податкова соціальна пільга до його заробітної плати не застосовується.

Якщо іноземець набуде статусу резидента, до його заробітної плати може застосовуватися ПСП.

Внески до соціальних фондів

. Як і заробітна плата працівників, які є громадянами України, заробітна плата працівників-іноземців є об’єктом для нарахування та утримання внесків до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Щодо утримання внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, то в цьому випадку необхідно враховувати норми

ст. 5 Закону № 1533, згідно з якими не підлягають страхуванню на випадок безробіття іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких дано Верховною Радою України.

Таким чином, внески до Фонду соціального страхування на випадок безробіття із заробітної плати працівників-іноземців, які

тимчасово працюють в Україні, не утримуються.

Якщо ж іноземець, який працює на підприємстві, прибув до України на

постійне місце проживання, його заробітна плата є об’єктом для утримання внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття.

Нарахування внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття на фонд оплати праці працівників-іноземців, які як тимчасово працюють в Україні, так і прибули на постійне місце проживання до України, проводиться в загальному порядку.

Якщо виплата заробітної плати працівнику-нерезиденту здійснюється в іноземній валюті, необхідно мати на увазі таке.

Розрахунок внесків до Пенсійного фонду із сум заробітної плати, нарахованої в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахунку таких сум у національну валюту України за курсом, установленим НБУ на день обчислення страхових внесків. Водночас інші внески до фондів соціального страхування розраховуються в національній валюті України за курсом валют НБУ, установленим на день сплати соціальних внесків.

Сподіваємося, що матеріал цієї статті допоможе як роботодавцям, які ще збираються прийняти на роботу іноземця, так і тим, з якими іноземці вже перебувають у трудових відносинах.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно