Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Щодо окремих питань трудового законодавства

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Вересень, 2008/№ 73
В обраному У обране
Друк
Лист від 28.07.2008 р. № 3144/0/10-08/13

Щодо окремих питань трудового законодавства

 

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 28.07.2008 р. № 3144/0/10-08/13

 

Міністерство праці та соціальної політики України на <…> лист щодо надання роз’яснення по застосуванню окремих положень нормативних актів повідомляє.

1. Щодо норми тривалості робочого часу для інвалідів І або II групи при 5-денному робочому тижні.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів,

зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів

відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (стаття 172 КЗпП).

Отже, у разі застосування праці інвалідів

роботодавець зобов’язаний діяти на підставі рекомендацій МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров’я працівника-інваліда, за що він нестиме відповідальність.

Якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах неповного робочого часу, роботодавець на прохання інваліда зобов’язаний встановити йому неповний робочий час. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.

Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. Зазначена норма не обмежує права сторін трудового договору на визначення тривалості неповного робочого часу.

Оплата роботи на умовах неповного робочого часу, яка регламентується статтею 56 КЗпП України, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Згідно з пунктом 6 постанови Ради Міністрів СРСР від 14.09.73 № 674 «Про заходи щодо подальшого вдосконалення використання праці пенсіонерів та інвалідів у народному господарстві і пов’язаних з цим додаткових пільгах» інваліди I і II груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях,

призначених для використання праці інвалідів, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг, мають право на скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень). Враховуючи вищезазначене, ця норма може застосовуватись, якщо Рекомендаціями МСЕК інвалідам I і II груп за станом їх здоров’я дозволено працювати 6 годин (36 годин на тиждень) при шестиденному робочому тижні, на п’ятиденний робочий тиждень вона не поширюється.



коментар редакції

Тривалість робочого часу інвалідів І та II групи

Запитання, адресоване Мінпраці, було такого змісту.

Згідно з п. 6 постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи з подальшого поліпшення використання праці пенсіонерів за віком та інвалідів у народному господарстві та пов’язаних з цим додаткових пільг» від 14.09.73 р. № 674 для інвалідів І та II груп установлено пільгу у вигляді скороченого робочого часу тривалістю 6 годин на день (36 годин на тиждень). З одного боку, при 5-денному робочому тижні максимальна кількість годин, яку може відпрацювати цей працівник, становить: 6 х 5 = 30 (годин на тиждень), оскільки працювати понад 6 годин на день інваліди І та II груп не повинні. З іншого боку, постановою № 674 установлено граничну тривалість робочого тижня для таких працівників у розмірі 36 годин на тиждень, тобто при п’ятиденному робочому тижні на день інвалід повинен відпрацювати: 36 : 5 = 7,2 (години).

На це запитання Мінпраці відповіло вельми формально. Оскільки

норму про застосування скороченого робочого часу тривалістю 6 годин на день (36 годин на тиждень) для інвалідів І та II груп установлено при шестиденному робочому тижні, то на п’ятиденний робочий тиждень вона не поширюється.

Тетяна Онищенко

 

 

2. Щодо застосування абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (далі — Порядок) та визначення коефіцієнта коригування середньої заробітної плати.

Відповідно до зазначеного абзацу пункту 2 Порядку час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково,

виключається з розрахункового періоду під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках, передбачених Порядком.

До цього часу відноситься, зокрема, і період впродовж якого працівник знаходився у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статті

25 Закону України «Про відпустки». Наприклад: матері або батьку, який виховує дітей без матері, ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, пенсіонерам за віком та інвалідам III групи, інвалідам I та II груп, особам, які одружуються, та ін.

Що стосується періоду, коли працівник знаходився у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статті

26 вищезазначеного Закону, то час такої відпустки не виключається з розрахункового періоду, оскільки в цьому випадку зменшення середньої заробітної плати працівника залежить від рішення самого працівника.

Що стосується визначення коефіцієнта коригування при розрахунку середньої заробітної плати для оплати працівнику часу відпустки.

Згідно з пунктом 10 Порядку у випадку підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Як зазначено у <...> листі, працівнику було надано відпустку у березні 2008 року.

Розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки згідно з нормами пункту 2 Порядку буде березень 2007— лютий 2008 р.

З 1 лютого 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 року № 34 відбулось підвищення посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, судів та інших органів.

Отже, якщо працівнику необхідно обчислити середню заробітну плату для оплати часу щорічної відпустки, яка надається після 1 лютого поточного року, заробітну плату, враховуючи доплати, надбавки, премії та інші виплати, які включаються при обчислені середньої заробітної плати, коригують на коефіцієнт підвищення посадових окладів.

Коефіцієнт коригування обчислюється

шляхом ділення посадового окладу (тарифної ставки) встановленого після підвищення на посадовий оклад (тарифну ставку), який був встановлений працівнику до підвищення, без урахування доплат надбавок тощо.



коментар редакції

Нюанси розрахунку відпускних

Згідно з абзацом 6 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100), час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством чи з інших поважних причин не працював і за ним не зберігалася заробітна плата або зберігалася частково, виключається з розрахункового періоду при обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках, передбачених Порядком № 100.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР працівнику може бути надано відпустки без збереження заробітної плати на підставі статей 25, 26 цього Закону.

На підставі статті 25 Закону про відпустки відпустка без збереження заробітної плати надається працівнику в обов’язковому порядку, зокрема: матері (чи батькові, який виховує дітей без матері), яка має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, ветеранам війни, пенсіонерам за віком та інвалідам III групи, інвалідам І і II груп та іншим. На підставі статті 26 Закону про відпустки працівнику може бути надано відпустку без збереження заробітної плати за погодженням з керівництвом підприємства. Відмінність однієї відпустки без збереження заробітної плати від іншої відпустки без збереження заробітної плати полягає в тому, що першу (ст. 25 Закону про відпустки) має бути надано працівнику за його бажанням в обов’язковому порядку, а другу (ст. 26 Закону про відпустки) може бути надано працівнику за згодою власника чи уповноваженого ним органу.

Запитання, поставлене Мінпраці, полягало в такому: чи виключається з розрахункового періоду при розрахунку відпускних період відпустки без збереження заробітної плати, наданої працівнику як на підставі ст. 25 Закону про відпустки, так і на підставі ст. 26 Закону про відпустки?

На це запитання Мінпраці в листі, що коментується, відповіло так.

Щодо виключення з розрахункового періоду відпустки без збереження заробітної плати, наданої працівнику на підставі ст. 25 Закону про відпустки, то це, на думку Мінпраці, цілком правомірно і відповідає положенням Порядку № 100.

Що ж до виключення з розрахункового періоду відпустки без збереження заробітної плати, наданої працівнику на підставі ст. 26 Закону про відпустки, то Мінпраці вважає, що це є неправомірним. Обґрунтування цієї позиції таке: у цьому випадку зменшення середньої заробітної плати працівника залежить від рішення самого працівника.

Це обґрунтування виглядає щонайменше дивним, адже надання відпустки без збереження заробітної плати на підставі ст. 26 Закону про відпустки залежить від рішення керівництва підприємства про надання працівнику такої відпустки. Більше того, в абзаці 6 п. 2 Порядку № 100 ідеться про період, протягом якого працівник

згідно з чинним законодавством чи з інших поважних причин не працював і за ним не зберігалася заробітна плата або зберігалася частково. Адже ніхто не заперечуватиме, що надання відпустки без збереження заробітної плати на підставі ст. 26 Закону про відпустки та в межах тривалості, яку встановлено в цій статті, провадиться саме згідно з чинним законодавством.

Разом з тим бюджетним організаціям найімовірніше доведеться дотримуватися такої, на наш погляд, незаконної позиції Мінпраці, оскільки йдеться про бюджетні кошти, правильність використання яких перевіряють працівники КРУ.

Тут же Мінпраці відповіло на запитання щодо порядку визначення коефіцієнта коригування при розрахунку середньої заробітної плати для визначення суми відпускних працівника бюджетної установи. Ситуація така: працівнику було надано щорічну відпустку з 24 березня 2008 року. У розрахунковому періоді березень 2007 року — лютий 2008 року працівник працював на посаді заступника начальника управління (з 01.03. 2007 р. по 29.10.2007 р.) і начальника відділу (з 30.10.2007 р. по 29.02.2008 р.). Його посадовий оклад становив:

з 01.03.2007 р. — 897 грн.;

з 01.05.2007 р. згідно з постановою КМУ від 12.05.2007 р. № 700 — 987 грн.;

з 30.10.2007 р. у зв’язку з переведенням на нижче оплачувану посаду — 831 грн.;

з 01.02.2008 р. згідно з постановою КМУ від 06.02.2008 р. № 34 — 1204 грн.

На це запитання Мінпраці відповіло так. Згідно з п.10 Порядку № 100 у разі підвищення тарифних ставок та посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт підвищення.

Інакше кажучи, у цьому випадку необхідно враховувати два підвищення зарплати (з 01.05.2007 р. і з 01.02.2008 р.), а переведення на нижчеоплачувану посаду на розрахунок відпускних не впливає.

Для розрахунку відпускних наведемо умовний приклад, в якому сума зарплати в кожному з місяців розрахункового періоду становить:

березень 2007 року — 897 грн.;

квітень 2007 року — 897 грн.;

травень 2007 року — 987 грн.;

червень 2007 року — 987 грн.;

липень 2007 року — 987 грн.;

серпень 2007 року — 987 грн.;

вересень 2007 року — 987 грн.;

жовтень 2007 року — 973,43 грн.;

листопад 2007 року — 831 грн.;

грудень 2007 року — 831 грн.;

січень 2008 року — 831 грн.;

лютий 2008 року — 1204 грн.

Сумарна заробітна плата з урахуванням коригування становитиме:

897 х 1,10 х 1,45 + 897 х 1,10 х 1,45 + 987 х 1,45 + 987 х 1,45 + 987 х 1,45 + 987 х 1,45 + 987 х 1,45 + 973,43 х 1,45 + 831 х 1,45 + 831 х 1,45 + 831 х 1,45 + 1204 = 16247,51 (грн.),

де: 1,10 — коефіцієнт підвищення зарплати з 01.05.2007 р.;

1,45 — коефіцієнт підвищення зарплати з 01.02.2008 р..

Середня зарплата складе:

16247,51 : (366 - 10) = 45,64 грн.

Сума відпускних складе: 45,64 х 24 = 1095,36 грн.

Тетяна Онищенко

 

 

3.

Щодо надання роботодавцям, зареєстрованих платниками страхових внесків на випадок безробіття менше шести місяців дотації на створення додаткових робочих місць.

Роботодавцям, фактичний строк реєстрації яких як платників внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття менше шести місяців, дотація

не надається.

Заступник міністра В. Онищук



коментар редакції

Дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних новоствореним підприємствам

Порядком надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, у тому числі молоді на перше робоче місце, затвердженим наказом Мінпраці від 10.01.2001 р. № 1, передбачено обов’язковість надання роботодавцем довідки про відсутність скорочення на підприємстві

протягом останніх 6 місяців чисельності (штату) працівників за професією (спеціальністю), на яку працевлаштується безробітний. У зв’язку з цим виникло запитання: чи має право на отримання дотації на створення додаткових робочих місць роботодавець, якого зареєстровано платником внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття менше 6 місяців тому, адже він не зможе надати зазначену довідку за останні 6 місяців?

Мінпраці на це запитання відповіло формально, відмовивши у праві на дотацію таким роботодавцям. Докладніше про порядок надання дотації на працевлаштування безробітних читайте у статтях // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 79, с. 23; 2008, № 42, с. 37.

Тетяна Онищенко

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно