Верховний Суд України
Несплата податку контрагентом не впливає на отримання відшкодування покупцем
Постанова від 11.10.2006 р. № 06/47
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України <...> розглянувши в порядку провадження за винятковими обставинами справу за позовом закритого акціонерного товариства <...> «У» до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:
У серпні 2004 року закрите акціонерне товариство «У» (далі — ЗАТ «У») звернулось з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції (далі — Кременчуцька ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № <...> від 10 серпня 2004 року, яким позивачу було зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у квітні 2004 року на 40921930,00 грн., у травні 2004 року на 5476446,00 грн., у червні 2004 року на 42451937,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовувались тим що віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту ЗАТ «У» було здійснено на підставі належним чином оформлених податкових накладних в розумінні підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Рішенням господарського суду Полтавської області від 9 листопада 2004 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28 січня 2005 року, позов задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2006 року рішення господарського суду Полтавської області від 9 листопада 2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28 січня 2005 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до господарського суду Полтавської області.
ЗАТ «У» звернулось до Верховного Суду України з скаргою про перегляд за винятковими обставинами й скасування вищезазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права. Разом з тим, в обґрунтування скарги позивач посилається на невідповідність оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права у аналогічних справах.
Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили того, що оспорюване податкове повідомлення-рішення № <...> від 10 серпня 2004 року прийняте податковим органом із порушенням норм податкового законодавства, оскільки за результатами виконання договірних зобов’язань між ЗАТ «У» (покупець) та ДП «Т» (продавець), останнє видало на користь позивача податкові накладні. Податкова накладна, в свою чергу, є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість у складі ціни товару.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
— або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
— або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Як вбачається з матеріалів справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено наявність податкових накладних виписаних ДП «Т» на користь ЗАТ «У».
Разом з тим судом касаційної інстанції зроблено помилковий висновок про недослідження судами першої та апеляційної інстанції факту надходження сум податку на додану вартість до бюджету, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість»,
не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування — сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З огляду на вищенаведене, суд касаційної інстанції ухвалив рішення із порушенням норм матеріального права, у зв’язку із чим рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню в силі.
Керуючись статтями 241 — 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, постановила:
Скаргу закритого акціонерного товариства транснаціональної фінансово-промислової компанії «У»
задовольнити .Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2006 року скасувати, а рішення господарського суду Полтавської області від 9 листопада 2004 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28 січня 2005 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
