Заходи відповідальності за невиконання договору: юридичний аспект
У господарських відносинах як заходи договірної відповідальності найчастіше використовуються відшкодування збитків, нанесених невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, штраф та пеня. Особливості їх застосування на практиці пропонуємо розглянути окремо.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Відшкодування збитків
Згідно зі
ст. 623 ЦКУ боржник, який порушив зобов’язання, повинен відшкодувати кредитору завдані таким порушенням збитки. При цьому розмір збитків доводиться кредитором.До
складу збитків, що підлягають відшкодуванню, уключаються:вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна
, визначена відповідно до вимог законодавства;додаткові витрати
(штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів, витрати з доставки товару прискореним способом тощо), понесені стороною в результаті порушення зобов’язання боржником;неотриманий прибуток
(втрачена вигода), на який сторона мала підстави розраховувати в разі належного виконання зобов’язання боржником (якщо, наприклад, у результаті несвоєчасної поставки насіння було зірвано посівну, у зв’язку з чим замовник не зможе отримати прибуток від реалізації вирощеного врожаю).До складу збитків входять не лише фактично понесені відповідною особою витрати, а й витрати, які ця особа повинна буде здійснити для відновлення порушеного права. Необхідність таких витрат та їх передбачуваний розмір має бути підтверджено обґрунтованим розрахунком, доказами, якими може бути кошторис (калькуляція) витрат на усунення недоліків товарів, робіт, послуг тощо.
Щодо розміру упущеної вигоди, що підлягає відшкодуванню, то
ЦКУ його мінімальною межею вважає прибуток боржника, отриманий унаслідок порушення зобов’язання за договором.Слід звернути увагу, що розрахунок зазнаних збитків кредитор має право змінити до винесення ухвали судом, наприклад, у разі збільшення цін на майно, для придбання якого стягуються кошти (
п. 2.1 листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів» від 07.03.96 р. № 01-8/106).Варто зауважити, що
Цивільний та Господарський кодекси дещо по-різному вирішують питання, в якій частині повинні відшкодовуватися нанесені збитки в разі, якщо договором також передбачено стягнення неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов’язання. Так, згідно зі ст. 624 ЦКУ, якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Водночас у договорі сторони можуть застерегти, що збитки відшкодовуються тільки в частині, яку не покрито неустойкою, або передбачити стягнення неустойки без права на відшкодування збитків, або надати кредитору право вибору — стягувати неустойку (штраф та пеню) або суму збитків.У свою чергу,
ГКУ як загальне правило у ст. 232 передбачає: якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Водночас ГКУ допускає для сторін договору можливість урегулювати це питання прямо в договорі, зазначивши, що в разі порушення зобов’язань стягненню підлягають:— тільки штрафні санкції;
— збитки та штрафні санкції в повному обсязі;
— за вибором кредитора або збитки, або штрафні санкції.
На практиці найчастіше використовується другий із наведених варіантів. Водночас, якщо сторони в договорі прямо не обумовили, який із варіантів вони вибрали, суди виходитимуть з того, що
відшкодуванню підлягають збитки, не покриті неустойкою (див. п. 44 Інформаційного листа № 01).Щоб суд задовольнив вимогу про стягнення понесених збитків кредитору необхідно надати
докази:— порушення боржником умов договору;
— факту завдання збитків та їх розміру;
— причинного зв’язку між зазнаними збитками та невиконанням чи неналежним виконанням договору.
Доводити наявність вини боржника кредитору не потрібно: у сфері цивільно-правових відносин діє презумпція винності; якщо боржник не доведе, що він не винен у настанні зазначених вище наслідків, до нього застосовуються заходи договірної відповідальності. Хоча варто зауважити, що суди про названу презумпцію досить часто забувають, відмовляючи кредиторам у задоволенні позову про відшкодування завданих збитків, посилаючись на недоведеність вини боржника.
Неустойка (штраф, пеня)
Згідно зі
ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інше майно, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення зобов’язання.Штраф
обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Так, договором може бути передбачено, що в разі невиплати обумовленої в договорі суми в установлений строк сплаті підлягає штраф у розмірі 30 % від неоплаченої суми.Пеня
ж установлюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. З цього положення випливає, що пеня може застосовуватися тільки в разі порушення грошового зобов’язання. Проте варто зауважити: у судовій практиці є окремі рішення, якими було задоволено вимоги про стягнення пені в разі невиконання зобов’язань з поставки товарів, виконання робіт, надання послуг (див., наприклад, постанову ВГСУ від 07.06.2005 р. у справі № 35/475-04).Право на неустойку
виникає незалежно від того, чи зазнав кредитор збитків у результаті порушення боржником своїх зобов’язань.Слід зазначити, що суди визнають можливість одночасно в договорі передбачати за порушення зобов’язання і штраф, і пеню (
постанова ВГСУ від 26.02.2008 р. № 15/548).Одним з найбільш спірних питань, що виникають на практиці, є питання про те, чи обмежено розмір пені за невиконання зобов’язань за договором.
Закон № 543 передбачає, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. ВГСУ в п. 49 Інформаційного листа № 01 указав, що сторони договору можуть передбачити в ньому будь-який розмір пені, у тому числі й такий, що перевищує законодавчо встановлений. Однак далі ВГСУ продовжує свою думку, зазначаючи, що незалежно від того, який розмір пені буде передбачено в договорі, стягненню підлягає тільки пеня, розмір якої не перевищує подвійної облікової ставки НБУ. Виходить дещо парадоксальна ситуація: якщо боржник добровільно в досудовому порядку згоден сплатити передбачені договором санкції, то розмір пені може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ; якщо ж справа дійде до стягнення штрафних санкцій у суді, то розмір пені буде обмежено. Утім суди часто відхиляються від викладеної позиції ВГСУ, задовольняючи вимоги про стягнення пені в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ.Звернемо увагу також на строк, протягом якого нараховується пеня, і строк, протягом якого її може бути стягнуто. Згідно з
ч. 6. ст. 232 ГКУ нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через 6 місяців із дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Водночас ч. 2 ст. 258 ЦКУ встановлює строк позовної давності в один рік для стягнення пені. Отже, строк, коли може бути подано позов про стягнення пені за порушення грошового зобов’язання, спливе через півтора року з дня, коли мав бути здійснений платіж за договором.Зауважимо, що розмір неустойки, що стягується, може бути зменшено судом, якщо він значно перевищує розмір завданих порушенням договору збитків. Крім того, суд бере до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником, майнове становище сторін тощо (
див. постанову ВГСУ від 11.03.2008 р. № 1/492)
Інфляційні та три відсотки річних
Згідно з
ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.Довго залишалося дискусійним питання про правову природу «трьох відсотків річних» — є вони платою за використання чужих грошових коштів, неустойкою (що замінює пеню) чи іншим видом санкції за порушення грошових зобов’язань за договором (докладніше див. на с. 33). І якщо для ДПАУ це питання залишається до кінця не вирішеним, то вищі судові інстанції давно дійшли висновку, що три відсотки річних разом із сумою інфляційних нарахувань не є санкціями за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань, вони є способом захисту майнових інтересів кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та гарантують отримання компенсації від боржника за використання утримуваних ним грошових коштів (див.
постанову ВГСУ від 16.01.2007 р. № 19/12/06). При цьому індекс інфляції застосовується тільки до грошових зобов’язань, виражених у національній валюті. У частині застосування трьох відсотків річних таких обмежень немає.Оскільки плата за користування чужими грошовими коштами у вигляді трьох відсотків річних не є штрафною санкцією, а тим більше пенею, на неї не поширюється обмеження, установлене
Законом № 543.Звертаємо увагу: три відсотки річних нараховуються тільки на саму суму боргу без урахування пені або штрафу.
Цікаво, що Вищий господарський суд України у своїй практиці виходить з того, що при порушенні грошових зобов’язань три відсотки річних та інфляційні нарахування застосовуються навіть у тому випадку, якщо встановлена відсутність вини боржника за прострочення виконання такого зобов’язання (див.
постанову ВГСУ від 31.07.2008 р. № 29/57).Суди все частіше застосовують на практиці такий механізм розрахунку пені: Сума основного боргу х Розмір пені у відсотках від суми основного боргу : 365 х Кількість днів прострочення (
постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.01.2008 р. № 21/204). Такий механізм пояснюється тим, що пеня є річною ставкою і нараховується за кожний день прострочення шляхом множення одноденної ставки пені (річна ставка, поділена на кількість днів у відповідному році) на кількість днів прострочення (постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2008 р. № 32/14).Суб’єктам господарювання необхідно пам’ятати, що нарахування трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань продовжується навіть після винесення ухвали суду про стягнення основної суми боргу, штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань (розрахованих на момент винесення ухвали) до моменту фактичної виплати суми боргу (див.
постанову ВГСУ від 29.03.2007 р. у справі № 13/383).Розгляд питання про заходи відповідальності за порушення договору ще раз свідчить на користь сумлінного виконання своїх зобов’язань суб’єктами господарювання.
