Продаж основних засобів без РРО
Підприємство в період з липня 2007 року по квітень 2008 року реалізувало декілька автомобілів за готівку з оформленням прибуткового касового ордера. Чи є це порушенням і які санкції може бути застосовано до підприємства?
(м. Донецьк)
Питання про те, чи є правомірним продаж основних засобів з оформленням касового ордера, але без застосування РРО, уже має свою історію.
Нагадаємо, що спочатку на рівні консультацій (див. «Вісник податкової служби України», 2002, № 24) податківцями визнавалося:
якщо діяльність суб’єкта господарювання не належить до сфери торгівлі та громадського харчування, то при продажу певного майна використовувати РРО необов’язково.Пізніше, знову ж таки в одній із консультацій, було викладено набагато обережнішу позицію, що зводиться до того, що основним критерієм визначення, чи є обов’язковим використання РРО, має бути не факт провадження діяльності у сфері торгівлі, а факт реалізації продукції не власного виробництва. Консультація завершувалася
рекомендацією здійснювати розрахунки в безготівковій формі («Вісник податкової служби України», 2004, № 13).Потім з’явилися два листи ДПАУ з протилежними висновками: в одному податківці
наполягали на застосуванні РРО при продажу основних фондів, мотивуючи це тим, що не виготовлений на підприємстві об’єкт не може вважатися продукцією власного виробництва і відповідно потрапляти до числа передбачених ст. 9 Закону про РРО винятків (див. лист ДПАУ від 01.06.2004 р. № 4217/6/23-2119 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 54), в іншому — ДПАУ зазначала, що основні фонди не є товаром, не реалізуються через оптову або роздрібну торгівлю, а тому їх продаж не може вважатися діяльністю у сфері торгівлі і передбачати обов’язкове використання РРО (лист від 18.11.2004 р. № 1041316/23-2119 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 54, с. 47). Ураховуючи таку неоднозначність, ми рекомендували все ж продаж об’єктів основних фондів не оформляти через касу за допомогою прибуткового касового ордера, а вносити грошові кошти на рахунок підприємства через банк (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 54, с. 32; 2008, № 33, с. 39).Якщо
факт продажу автомобілів уже мав місце, це загрожує підприємству отриманням від податкового органу рішення про застосування штрафу в п’ятикратному розмірі вартості проданих товарів як за непроведення операції через РРО (п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону про РРО). Однак, як показує судова практика, оскарження такого рішення здебільшого приводить до позитивного результату для суб’єкта господарювання. Наприклад, в одному зі своїх останніх рішень Донецький апеляційний адміністративний суд, розглядаючи вимогу податкової інспекції про застосування штрафних санкцій за реалізацію суб’єктом господарювання транспортних засобів не власного виробництва за готівкові кошти без застосування РРО, міркував таким чином. Торговельна діяльність у розумінні Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб та громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку. Таке визначення відповідає поняттю підприємництва, наведеного у ст. 42 ГКУ. Транспортні засоби первісно були придбані як основні засоби, а не з метою отримання прибутку від їх продажу. Ураховуючи це, вони не можуть вважатися товаром, призначеним для торгівлі, тому дія Закону про РРО на операції з продажу основних фондів (як придатних, так і не придатних для подальшого використання), які належать підприємству і використовуються в його господарській діяльності, не поширюється (див. ухвалу від 16.01.2009 р. у справі № 2а-498110811270). У ситуації, з приводу якої виникло запитання, не на користь підприємства може зіграти лише той факт, що продаж транспортних засобів мав не разовий характер, оскільки для судів ця ознака є однією з визначальних для того, щоб не вважати факт продажу торгівлею (див., наприклад, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2009 р. у справі № 2а-3640/08, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2009 р. № 4/557).Утім, у ситуації, щодо якої було поставлено запитання,
є більш простий та правильний спосіб уникнути застосування штрафу. Річ у тім, що оскільки останній факт продажу об’єкта основних фондів мав місце понад рік тому, закінчився строк, установлений для застосування адміністративно-господарських санкцій, до яких належить і штраф за порушення порядку використання РРО. На порядок стягнення санкцій, передбачених Законом про РРО, поширюється дія ст. 250 ГКУ, згідно з якою адмінгоспсанкції може бути застосовано до суб’єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення*, але не пізніше 1 року з дня порушення цим суб’єктом установлених законодавчими актами правил провадження господарської діяльності. Більше того, уже усталеною можна назвати і практику скасування в судовому порядку податкових рішень про застосування санкцій згідно із Законом про РРО у зв’язку з порушенням зазначених строків (див., наприклад, останні рішення у справах цієї категорії — ухвалу ВАСУ від 12.02.2009 р. у справі № К-10007107, від 24.02.2009 р. у справі № К-2434107 та ін.).* Днем виявлення порушення слід вважати день складання акта перевірки.
Варте уваги, що раніше, з появою перших судових рішень, заснованих на застосуванні
ст. 250 ГКУ до податкових рішень про стягнення штрафних санкцій за порушення законодавства про РРО, податківці наполягали, що цей строк до цієї категорії справ не може застосовуватися, оскільки такі санкції повинні стягуватися в порядку, установленому Законом № 2181. Тепер, коли цей аргумент виявився неефективним, податкові органи намагаються обґрунтувати, що для дотримання передбаченого ст. 250 ГКУ строку досить того, щоб порушення було виявлено протягом року з дня його вчинення і вже з дня виявлення необхідно відлічувати 6-місячний строк для винесення рішення про застосування штрафної санкції. Якщо застосувати цю позицію до цього випадку, то податківцям було б досить устигнути зафіксувати факт продажу автомобіля без застосування РРО у квітні 2009 року і після цього протягом 6 місяців направити підприємству податкове рішення. Однак суди цілком обґрунтовано не погоджуються з такою аргументацією податкових інспекцій, зазначаючи, що рішення про застосування штрафних санкцій може бути прийнято виключно протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж 1 рік із дня порушення суб’єктом господарювання встановлених правил провадження господарської діяльності. Закінчення будь-якого з передбачених ст. 250 ГКУ строків виключає застосування таких санкцій до суб’єкта підприємницької діяльності (ухвала ВАСУ від 07.05.2008 р. у справі № К/С № К-37796106).
Олена Уварова, юрист
