Виплата учаснику його частки

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Серпень, 2009/№ 65
В обраному У обране
Друк
Стаття

Виплата учаснику його частки

 

Питання, якому приділяється найбільша увага при виході учасника з ТОВ, — це питання про виплату належної йому частки. Про те, як розрахувати суму, що підлягає виплаті, в якому порядку вона передається учаснику і який момент вважатиметься моментом виходу, розповімо в цій статті.

Олена КАБАЛЬСЬКА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Розрахунок суми до виплати

Згідно зі

ст. 54 Закону про госптовариства і ст. 148 ЦКУ учаснику, який виходить з товариства, виплачується вартість частини майна, пропорційна його частці у статутному фонді.

Насамперед слід зауважити, що ця норма не допускає відхилення від неї на рівні статутів, тобто у статуті не можуть встановлюватися додаткові обмеження або умови отримання вартості частини майна товариства. Навіть якщо у статуті не буде жодних вказівок на порядок видачі вкладу, учасник, який виходить, так само має право на його отримання згідно із законом.

Ключовим питанням при виході учасника з товариства є визначення вартості частини майна ТОВ, що належить учаснику, який виходить.

ЦКУ обмежився в цій частині лише загальною фразою: порядок і спосіб визначення вартості частини майна, пропорційний частці учасника у статутному фонді, а також порядок та строки її виплати встановлюються статутом та законом. Так, у статуті може бути визначено, яка вартість береться до уваги (балансова або ринкова), методика розрахунку частки, право товариства утримати із суми, що виплачується, борг учасника перед товариством, наприклад, за цивільно-правовим договором, санкцією за несвоєчасну виплату частки тощо.

Під майном ТОВ

згідно зі ст. 115 ЦКУ розуміється:

— майно, передане йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу;

— продукція, вироблена товариством у результаті господарської діяльності;

— одержані доходи;

— інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом.

Близьке до наведеного розуміння майна суб’єкта господарювання пропонує і

ГКУ. Так, відповідно до ст. 139 ГКУ під майном слід розуміти речі та інші цінності (уключаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Таким чином, зобов’язання товариства не включаються до поняття «майно». Проте вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті учаснику, який виходить із товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості всього майна, що належить товариству, у тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення

з урахуванням майнових зобов’язань товариства. Наприклад, якщо з учасником, який виходить, розрахуються виключно виходячи з вартості активів, без урахування суми зобов’язань, то такий учасник виявиться у вигідному становищі порівняно з учасниками, які залишаються, адже погашення зобов’язань повністю ляже на плечі товариства.

Отже,

до розрахунку береться не майно в розумінні ЦКУ як таке, що не включає зобов’язання товариства, а вартість чистих активів, тобто власний капітал товариства, яке визначається як частина активів підприємства, що залишаються після вирахування його зобов’язань (підсумок — рядок 380 розділу І пасиву Балансу).

Як і раніше, ми пропонуємо таку формулу для розрахунку сум, що належать учаснику, який виходить (див. також «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 58):

Вартість частки = Власний капітал (ряд. 380 пасиву Балансу)

х частка у статутному фонді.

Проблемною є ситуація, коли з товариства виходить учасник, який

не повністю вніс внесок до статутного фонду. ВГСУ з цієї ситуації пропонує такий вихід: учаснику має бути виплачено вартість частини його частки, пропорційна сплаченій частці вкладу (постанова ВГСУ від 03.11.2004 р. № 5/252). Таку позицію підтримав і ВСУ (див. п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. № 13 на с. 46). Аналогічний підхід пропонували свого часу і ми (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 58).

Як зазначалося, за основу при визначенні вартості частини майна товариства береться балансова вартість майна. Водночас за кожним учасником товариства суди визнають право вимагати проведення з ним розрахунків виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства, оскільки балансова вартість може від неї істотно відрізнятися.

Передбачити цей момент учасники можуть ще при створенні товариства, включивши до статуту відповідне положення про проведення оцінки майна при виході учасника з товариства. Однак, якщо вони цього не зробили, а учасник вимагає проведення оцінки, товариство може відмовитися від проведення такої оцінки. Обов’язкове проведення оцінки майна суб’єктами оціночної діяльності передбачено тільки для випадків виходу з ТОВ учасника, який володіє часткою, що належить державі (

ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III). Така оцінка є обов’язковою й у випадках, коли учасником ТОВ є юрособа, повністю заснована на державній власності.

Ураховуючи це, нам свого часу доводилося констатувати, що ледь не єдиним способом вирішення проблеми сьогодні є звернення до суду. Як показує практика, господарські суди задовольняють клопотання учасників, які вийшли, про здійснення оцінки суб’єктом незалежної експертної діяльності дійсної (ринкової) вартості майна.

Для розрахунку належних сум необхідно знати момент виходу учасника з товариства*. Зокрема це потрібно, щоб визначити дату, на яку слід скласти Баланс.

* Як справедливо вказується у спеціалізованій юридичній літературі, розрахунок вартості частини учасника не можна здійснювати за результатами року, кварталу або поточного місяця, оскільки в цьому випадку може бути порушено права учасника або товариства. У проміжок часу між днем виходу та найближчою звітною датою майновий стан товариства може істотно змінитися (Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). — Т. 3: Юридична особа / За ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. — Серія «Коментарі та аналітика». — Х.: Страйк, 2009. — С. 500).

 

Визначення моменту виходу учасника з ТОВ

Тривалий час предметом запеклих дебатів було питання, з якого моменту учасник вважається таким, що припинив свої відносини з товариством. Як уже зазначалося, процедура виходу з товариства досить тривала і не є одномоментною. Зокрема вона включає такі етапи, як подання заяви з попередженням про вихід, розгляд питання про вихід учасника на загальних зборах товариства, унесення змін до статуту та їх державна реєстрація. В який із цих моментів учасник вважається таким, що вийшов із ТОВ?

Свого часу більшість фахівців схилялися до того, що моментом виходу слід вважати або дату проведення загальних зборів, або дату держреєстрації змін у статуті.

З набуттям чинності

ЦКУ акценти в дискусії змістилися. Нагадаємо: згідно зі ст. 148 ЦКУ учасник має право вийти з товариства, повідомивши його про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не визначено статутом.

Здавалося б, ця норма не припускає двозначного тлумачення. Так, у

п. 3.5 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14 (зі змінами та доповненнями, унесеними рекомендаціями президії ВГСУ від 18.06.2009 р. № 04-06/83), зроблено висновок: учасник вважається таким, що вийшов із ТОВ з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а в разі відсутності такого рішення — із дати закінчення строку, установленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.

Проте спори не припинилися, а просто перейшли до іншої площини, причому на рівні двох вищих судових інстанцій. Річ у тім, що ВСУ наполягає, що моментом виходу учасника з товариства є дата подання ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку (

абзац перший п. 28 постанови Пленуму ВСУ № 13), із чого суди в окремих випадках роблять висновок, що вартість майна при виході учасника з товариства повинна обчислюватися на дату волевиявлення учасника про вихід, тобто на дату подання заяви про вихід (див., наприклад, рішення Господарського суду Донецької області від 29.01.2009 р. у справі № 2-55(22-5283)).

 

Видача частки в натурі

На практиці чимало запитань виникає у зв’язку з бажанням учасника, який іде, забрати майно, що вносилося ним як внесок до статутного фонду. Таку можливість передбачено

ст. 54 Закону про госптовариства, відповідно до якої на вимогу учасника та з відома товариства вклад може бути повернено повністю або частково в натуральній формі.

Але звернемо увагу: у наведеній нормі йдеться про натуральну форму видачі частини майна при виході учасника, тобто це може бути будь-яке майно, про яке домовляться учасник та товариство, і не обов’язково ним виявляться ті речі, які свого часу вносилися учасником при формуванні статутного фонду. Крім того, погодитися на видачу частини майна ТОВ у натурі — право товариства, а не обов’язок.

Справедливе і зворотне твердження — учасник, який виходить із товариства, має право вимагати виплати частини майна ТОВ у грошовій формі та не погоджуватися на пропозиції товариства отримати вклад у натурі.

На необхідність одночасної наявності двох зазначених умов для виплати вкладу в натуральній формі —

вимога учасника та згода товариства — вказують і суди (див. постанову ВГСУ від 12.03.2008 р. № 39/497-07).

Звертаємо увагу, що на відміну від

ст. 54 Закону про госптовариства, де дійсно зазначається про вимогу учасника і згоду товариства, ЦКУ в цьому питанні менш категоричний. Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 148 ЦКУ за домовленістю між учасником та товариством виплату вартості частини майна товариства може бути замінено передачею майна в натурі. Як бачимо, ініціатива необов’язково (на практиці здебільшого саме так і буває) повинна виходити від учасника, з відповідною пропозицією може виступити і само товариство.

Як саме може бути оформлено домовленість між товариством та учасником про передачу останньому майна в натурі в рахунок його частки у статутному фонді? Будь-яких вимог законодавство не висуває, залишаючи це питання на розсуд сторін. Як варіант, це може бути зазначення учасником у заяві про вихід його бажання отримати вклад у натурі. Згоду на це загальні збори ТОВ дають при розгляді питання про вихід учасника, що фіксується в протоколі зборів. Або навпаки — пропозиція замінити виплату вартості частини майна товариства передачею майна в натурі може прозвучати безпосередньо на загальних зборах. На них же учасник може підтвердити свою згоду на такий варіант.

Слід також зауважити: уключення до статуту умови, згідно з якою при виході учасника йому замість виплати вартості частини майна, пропорційної його частці, передається майно в натурі, може бути оскаржено в суді як таке, що суперечить законодавству. Така умова у статуті не може розцінюватися як згода учасників на такий порядок розрахунків при виході з ТОВ.

Передача майна в натурі в рахунок виплати вартості майна, пропорційна частці у статутному фонді, оформляється

актом приймання-передачі майна.

Не виключений варіант так званої комбінованої виплати, коли частина вартості виплачується у грошовій формі, частина — у натуральній.

Якщо як внесок учасником було передано право користування майном, то відповідне майно повертається йому без виплати винагороди. Первісно, коли право користування майном передається як внесок до статутного фонду, застерігається, на який строк воно надається, оскільки це необхідно для оцінки внеску у вигляді майнових прав. Якщо учасник виходить із товариства до закінчення такого строку, то постає запитання, як розрахувати частку учасника, який виходить?

Тут фахівцями пропонуються такі варіанти:

1. Зважаючи на спеціальну норму, зокрема

ч. 2 ст. 54 Закону про госптовариства і ч. 2 ст. 148 ЦКУ, майно має бути повернено учаснику при його виході, не допускаючи будь-яких винятків із цього правила. Тому логічно буде вважати, що на недовикористану частину учасник не вніс свій вклад до статутного фонду і відповідно його частка повинна розраховуватися так само, як і в разі неповного внесення вкладу (див. вище).

2. У зазначених нормах, хоча і йдеться про повернення майна, але конкретні строки не обумовлені. Тому є підстави вважати, що таке повернення має бути здійснено після закінчення строку, на який майно передавалося в користування товариству. У такому разі пропорційний розрахунок частки недоречний. Такий підхід підтверджує й російська практика: у спеціальному законі цей момент обумовлено чіткіше, ніж у нас — майно, залишається в користуванні товариства протягом строку, на який це майно було передано, якщо інше не передбачено договором про заснування товариства.

Зважаючи на недостатню врегульованість можливі обидва варіанти.

Розглянувши основні юридичні моменти, пов’язані з виходом учасника з ТОВ, перейдемо до оподаткування цієї процедури.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд