Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Школа правових знань. Інвалютна ціна у внутрішньому договорі

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Лютий, 2009/№ 10
Друк
Стаття

Інвалютна ціна у внутрішньому договорі

 

Питання про встановлення ціни договору в еквіваленті до іноземної валюти сьогодні стало найболючішим. Суб’єкти господарювання, що виступають у таких договорах стороною, на якій лежить обов’язок оплати, першими відчули на собі «дотик» фінансової кризи. Багато хто з них намагається знайти законний вихід, який дозволив би з найменшими втратами відмовитися від виконання інвалютного зобов’язання. Серед варіантів, що розглядаються, — визнання договору недійсним у зв’язку з неправомірністю встановлення ціни в інвалюті або відмова від виконання договору через істотну зміну обставин. Розглянемо перспективність кожного з них.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

ЦКУ

— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

ГКУ

— Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

Закон про ціни

— Закон України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.90 р. № 507-XII.

Постанова № 1998

— постанова Кабміну «Про вдосконалення порядку формування цін» від 18.12.98 р. № 1998.

 

Ціна договору в іноземній валюті: чи законно?

Почнемо саме з цього питання, ураховуючи його давню і неоднозначну історію. Її огляд нами вже наводився (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 50, с. 33). Тому тільки нагадаємо основні моменти.

Сенс «прив’язки» ціни договору до іноземної валюти зрозумілий: сторони хочуть убезпечити себе від можливих коливань курсу національної валюти.

Однак багато хто пам’ятає

постанову № 1998, згідно з якою «формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України мають здійснюватися виключно в національній грошовій одиниці. Формування цін в доларовому еквіваленті вважається обґрунтованим тільки в частині імпортної складової структури ціни». Ця постанова на сьогодні формально залишається чинною, хоча суди вже давно перетворили її на «мертву» норму, практично одностайно відмовившись застосовувати її положення (п. 6 Оглядового листа ВГСУ від 27.11.2001 р. № 01-8/1289, п. 4 Інформаційного листа ВГСУ від 29.08.2001 р. № 01-8/935, лист ВАСУ від 11.06.2001 р. № 01-8/677, постанови ВСУ від 15.04.2002 р., від 21.01.2003 р.).

Проте ще якийсь час про існування

постанови № 1998 суб’єктам господарювання нагадувала Держцінінспекція, загрожуючи застосуванням передбачених Законом про ціни санкцій до тих із них, у договорах яких ціни було зазначено в еквіваленті до долара (див. лист від 06.10.2003 р. № 32/3-7/1889). Дещо забігаючи наперед зауважимо, що у 2006 році Мінекономіки визнало, що органи Держцінінспекції не можуть застосовувати зазначені санкції за встановлення цін в еквіваленті до інвалюти, оскільки Законом про ціни відповідальність передбачено за порушення цін, щодо яких здійснюється держрегулювання (лист від 13.09.2006 р. № 133-23/217). Незабаром з цим погодилася і сама Держцінінспекція (лист від 10.11.2006 р. № 200/7-10/1558).

Питання мало зняти набуття чинності

ЦКУ та ГКУ . Однак вони тільки загострили дискусію між прихильниками та супротивниками можливості встановлення цін в еквіваленті до іноземної валюти.

Згідно зі

ст. 524 ЦКУ зобов’язання має бути виражено в грошовій одиниці України — гривні. Водночас сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Але одночасно з наведеною статтею з’явилася і

ст. 189 ГКУ, в якій ідеться про те, що ціна визначається в договорі у гривнах і лише в зовнішньоекономічних договорах вона може встановлюватися в іноземній валюті.

З цього багатьма фахівцями було зроблено висновок: установлювати ціну в еквіваленті до долара (іншої іноземної валюти) можна у ЗЕД-договорах, а також у договорах за участю фізосіб-непідприємців.

Думки державних органів щодо цього питання теж розділилися.

Позиція Мін’юсту, викладена ним у

листі від 12.03.2007 р. № 20-5-132, зводиться до такого: ЦКУ допускає визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, проте є ч. 2 ст. 189 ГКУ, яка вимагає виразу грошового зобов’язання тільки у гривні. Висновок, який робить Мін’юст: якщо договір укладено між суб’єктами господарювання, то еквівалент в інвалюті може бути встановлено тільки для ЗЕД-договору.

Із таким висновком не погодився Держкомпідприємництва. У

листі від 21.12.2007 р. № 9563 він зокрема зазначив: «сторонам договору надано право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов’язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їх грошових зобов’язань». Хоча слід зазначити, що до нового ЦКУ Держкомпідприємництва підтримував іншу позицію (лист від 04.02.2002 р. № 2-222/607). Ще раніше свою згоду з судами щодо того, що ціну в договорі може бути встановлено в еквіваленті до іноземної валюти, виразили ДПАУ в листі від 11.03.2005 р. № 2045/6/23-5315 та Мінекономіки в листі від 19.12.2006 р. № 89-24/103.

Крапку в цих дебатах представників різного розуміння приписів

ЦКУ та ГКУ поставили господарські суди. Вони визнають можливість визначення грошового еквівалента в іноземній валюті (постанови ВГСУ від 19.11.2008 р. № 15-23/234-05-7281, від 29.10.2008 р. № 14/33, від 15.02.2007 р. № 4/644-12/105, від 18.01.2007 р. № 43/57-06, від 16.08.2006 р. № 3/285/05). При цьому суди зазначають, що чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти тільки як засобу платежу в розрахунках між резидентами, при цьому це обмеження не означає заборони встановлювати ціну договору в еквіваленті до іноземної валюти (постанови ВГСУ від 04.09.2008 р. № 15/24-08-616, від 26.06.2008 р. № 33/272).

Однак не виключено, що незабаром у суб’єктів господарювання може з’явитися новий привід шукати підтримку в судах. Річ у тім, що міністр економіки сьогодні висловлює позицію, що відрізняється від висновків Мінекономіки, зроблених раніше у згаданому

листі. Зокрема він зазначає, що недотримання вимог постанови № 1998 про встановлення цін виключно в національній грошовій одиниці є порушенням державної дисципліни цін (відповідну заяву розміщено на сайті Кабміну). Водночас, на наш погляд, така позиція міністра не узгоджується із законодавством України, яке під державним регулюванням цін розуміє конкретні методи регулювання, і вимога щодо валюти виразу грошового зобов’язання до них не належить.

Як зазначалося спочатку, сьогодні виникла загроза нової хвилі спорів про правомірність прив’язки ціни в договорі до іноземної валюти — адже якщо довести незаконність такої умови договору, можна поставити під сумнів дійсність договору в цілому. Однак, ураховуючи позицію судів щодо цього питання, цей варіант виглядає малоперспективним. Пропонуємо розглянути інший варіант дій.

 

Істотна зміна обставин як підстава для розірвання / зміни договору

Щоб змінити або розірвати договір у зв’язку з істотною зміною курсу іноземної валюти, в еквіваленті до якої було встановлено ціну в договорі, можна послатися на

ст. 652 ЦКУ. Вона, принаймні на перший погляд, саме на такі випадки і розрахована.

Згідно зі

ст. 652 ЦКУ в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. При цьому ЦКУ пропонує зміну обставин вважати істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 652 ЦКУ).

Доводиться визнавати, що чіткого розуміння

істотної зміни обставин українська судова практика не виробила. З нечисленних рішень, в яких суди висловлювали своє бачення істотних змін обставин, можна назвати постанови ВГСУ від 30.10.2008 р. № 2-15/12295-2007 та Київського апеляційного госпсуду від 07.05.2008 р. № 16/28 . В обох випадках суди не визнали значне підвищення ринкових цін істотною зміною обставин, оскільки таке підвищення може бути віднесено до підприємницького ризику.

Водночас, щоб краще уявити, про що йдеться, можна скористатися поняттям утруднень, яке використовується

Принципами УНІДРУА (як зазначено в п. 2 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. № 01-8/211, вони застосовуються в Україні як такі, що фіксують звичаї ділового обороту). Згідно зі ст. 6.2.2 Принципів УНІДРУА утрудненнями вважається випадок, коли виникають події, що істотно змінюють рівновагу договірних зобов’язань через або зростання для сторони вартості виконання, або зменшення цінності отримуваного стороною виконання.

Так званим хрестоматійним прикладом посилання на «утруднення», що є підставою для зміни або розірвання договору, є така ситуація: «У договорі купівлі-продажу між А і В ціну виражено у валюті країни X; ця валюта вже поволі знецінювалася відносно основних валют у період до укладення договору. Через місяць після укладення договору політична криза в країні X спричинює масову девальвацію близько 80 % вартості валюти. Якщо обставини не вказують на інше, ця подія є випадком утруднень, оскільки таке прискорення втрати вартості валюти країни X було непередбаченим».

Викладений вище матеріал можна використати для складання пропозиції контрагенту про зміну або розірвання договору. Відповідно до

ст. 188 ГКУ пропозиція про зміну або розірвання договору направляється другій його стороні, яка у свою чергу на отриману пропозицію повинна відповісти протягом 20 календарних днів (з моменту отримання відповідних пропозицій). Якщо сторона, яка запропонувала зміни або розірвання договору, не отримує відповідь у цей строк або отримує відмову, вона може звернутися до суду. Якщо ж отримано згоду на зміну, то її має бути внесено в тій самій формі, що і сам договір (тобто якщо, наприклад, договір було посвідчено нотаріально, то і додаткову угоду про внесення до нього змін також слід посвідчити в нотаріуса). Суди звертають увагу на те, чи пропонував позивач змінити умови договору контрагенту перед зверненням до суду (постанова ВГСУ від 08.07.2008 р. № 4/34-08-651).

Утім, слід бути готовими до того, що навіть при об’єктивній наявності утруднень, що істотно вплинули на обов’язок оплати за договором, сторона-виконавець (постачальник, підрядник) може не погодитися з необхідністю внесення змін до договору або з його розірванням (тим більше, якщо вона свої зобов’язання за договором уже виконала). Тоді суб’єкту господарювання, який опинився перед необхідністю заплатити за договором у півтора, а то й у два рази більше, залишається

звернутися до суду.

 

Зміна курсу валюти: обґрунтування істотності в суді

Суд може задовольнити вимогу про розірвання договору або про внесення до нього змін, якщо позивач обґрунтує

не тільки факт істотної зміни обставин*, а й одночасну наявність таких умов:

1.

У момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Довести наявність цієї умови буде складно, якщо договір укладено в кінці жовтня — на початку листопада. Суд візьме до уваги, що ще 21.10.2008 р. офіційний курс гривні становив 498,55 грн. за 100 доларів США, а 30.10.2008 р. — 576,04 грн., і найімовірніше визнає, що за цих умов сторони не могли не враховувати нестабільності курсу національної валюти.

* На те, що тільки істотної зміни обставин недостатньо для застосування ст. 652 ЦКУ, спеціально звертають увагу і суди (постанови ВГСУ від 30.10.2008 р. № 2-15/12295-2007, від 08.07.2008 р. № 4/34-08-651, постанова ВСУ від 15.05.2007 р. у справі № 30/110, постанова Київського апеляційного госпсуду від 07.05.2008 р. № 16/28).

Російська судова практика могла б стати орієнтиром для вітчизняної щодо застосування

ст. 652 ЦКУ, яка дослівно цитує ст. 451 Цивільного кодексу Російської Федерації. Однак, на жаль, остання вельми неоднозначна: якщо Вищий арбітражний суд РФ, розглянувши ситуацію, коли в результаті різкого зростання курсу долара зобов’язання позивача в рублевому еквіваленті збільшилося більше ніж у чотири рази, не визнав це істотною зміною обставин (постанова від 07.08.2001 р. № 4876/01), то, наприклад, Федеральний арбітражний суд Московського округу в постанові від 31.01.2002 р. № КГ-А40/41-02 знайшов аргументи для протилежного висновку: «Загальновідомими фактами є малопрогнозованість економічної ситуації, а також непередбачений і надмірний інфляційний стрибок у 1998 році. За таких обставин унесення орендної плати в цінах 1996 року за договором зі строком дії до 2018 року усунуло б із цивільно-правової операції ознаку оплатності та еквівалентності, а також порушило б баланс майнових інтересів сторін, що неприпустимо відповідно до основних засад цивільного законодавства».

2. Зміну обставин зумовлено причинами, які

зацікавлена сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.

3.

Виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

4. Із суті договору або звичаїв ділового обороту

не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона.

Деякі фахівці зазначають, що підвищення курсу долара або євро може бути віднесено до ризиків підприємницької діяльності, а це означає, що обґрунтувати необхідність розірвання або зміни договору зможе тільки фізична особа, яка не є підприємцем. Світова практика виходить з дещо іншого розуміння: ризик негативних наслідків обставин, що істотно змінилися, повинна брати на себе та сторона договору, яка могла краще оцінити ризик таких змін. Наприклад, у договорі між споживачем та підприємцем такою стороною буде саме останній, оскільки йому, як професіоналу, який має більше інформації, а також досвід у цій сфері діяльності, легше оцінити і в тій чи іншій мірі запобігти можливим ризикам. За тими ж мотивами при довгостроковій поставці товарів, що здійснюється виробником цього товару, стороною, що несе ризик істотної зміни обставин, має бути виробник, оскільки саме він знає виробництво товару та ризики, що з цим пов’язані (коливання цін на сировину, зміна технології виробництва тощо). Якщо продовжити цей перелік, то у відносинах у межах кредитного договору стороною, що несе ризик істотного зниження курсу національної валюти, повинен виступати банк.

Складніше визначити сторону, що несе ризик, у ситуації, коли сторони договору — два суб’єкти господарювання, а істотна зміна обставин відбувається у сфері діяльності, на якій жоден з них не спеціалізується. Ідеться саме про ситуацію, коли ціну договору встановлено в еквіваленті до іноземної валюти, курс якої відносно національної істотно змінився. Думаємо, у цьому випадку суд виходитиме з того, що ризик негативних наслідків такої зміни сторони мають нести спільно.

Щоб суд задовольнив вимогу про внесення

змін до договору, крім перелічених, потрібно також довести наявність ще однієї умови:

5. Розірвання договору суперечить суспільним інтересам або спричинить для сторін шкоду, що значно перевищує шкоду, необхідну для виконання договору на умовах, змінених судом.

Сказати точно, чи підуть українські суди шляхом визнання зміни курсу національної валюти відносно іноземних валют істотною зміною обставин, що дозволяє зробити виняток із принципу «Договори повинні виконуватися», сьогодні складно. Залишається сподіватися, що і про відомий з часів Стародавнього Риму принцип «не відповідає чесності та справедливості отримання вигоди однією особою шляхом завдання шкоди іншій» вони теж не забудуть.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі