Валововитратність маркетингових послуг не залежить від результату

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Січень, 2009/№ 5
В обраному У обране
Друк
Коментар

Валововитратність маркетингових послуг не залежить від результату

 

Суть спору

Суть цього спору така. Підприємство для визначення можливості співпраці з підприємствами ближнього зарубіжжя та отримання економічної вигоди від такої співпраці, за допомогою сторонньої організації провело маркетингове дослідження. Витрати, понесені підприємством на оплату послуг за маркетингове дослідження, підприємство згідно з

пп. 5.2.1 і 11.2.1 Закону про податок на прибуток уключило до складу валових витрат. А суми ПДВ, сплачені у складі вартості таких послуг, керуючись п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ віднесло до складу податкового кредиту. За результатами дослідження з’ясувалося, що поставки товарів до цих регіонів у зв’язку з нестабільністю цін та негарантованими платежами з боку можливих контрагентів недоцільні та могли призвести до збитків і штрафних санкцій за порушення строків сплати за зовнішньоекономічними договорами. У зв’язку з цим підприємство відмовилося від розвитку відносин на цьому ринку.

У подальшому на підприємстві було проведено перевірку з питань дотримання податкового та валютного законодавства, за результатами якої представники податкової інспекції зменшили валові витрати і відповідно суму податкового кредиту з ПДВ щодо сум, сплачених за маркетингові послуги. Цей факт і став приводом для подання позову про визнання такого рішення ДПІ недійсним.

 

Думка ДПАУ

Слід зазначити, що на момент виникнення цього спору податківці цілком ліберально ставилися до можливості платниками податків уключати витрати на проведення маркетингових досліджень до складу валових витрат . Так, зокрема, із

листа ДПАУ від 17.03.2003 р. № 1931/6/15-2116 випливає, що витрати платника податку на дослідження кон’юнктури ринку збуту та/або аналіз динаміки попиту на продукцію мають безпосереднє відношення до організації продажу товарів, тому такі документально підтверджені (наявні договори, акти, звіти) витрати підприємство має право віднести до складу валових витрат як витрати на придбання товарів (робіт, послуг) згідно з п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток. Відображаються вони в рядку 04.1 декларації з податку на прибуток. А якщо є «добро» на валові витрати, то і з податковим кредитом з ПДВ у податківців, по суті, питань бути не повинно — редакція п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ, що діяла до 31.03.2005 р., пов’язувала можливість віднесення сум ПДВ за товарами (послугами) до складу податкового кредиту із включенням їх вартості до складу валових витрат.

Однак у цьому випадку

податківці, найімовірніше вирішили, що оскільки проведене маркетингове дослідження не принесло підприємству очікуваного «прибуткового» результату, то такі послуги не можна вважати використаними в господарській діяльності, що позбавляє підприємство права на валові витрати. А не маючи права на валові витрати, підприємство автоматично позбулося прав і на податковий кредит з ПДВ. Така позиція мала місце і в консультації податківців, опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 95, с. 61.

 

Рішення суду

Суди першої та другої інстанції підтримали в цьому спорі платника податків. Підприємство при відображенні маркетингових послуг у податковому обліку не порушило

п. 5.1, п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток.

Зокрема ВАСУ у своєму визначенні зазначив: витрати, понесені підприємством при проведенні маркетингових досліджень, пов’язані з підготовкою до продажу продукції, а саме

сприяли недопущенню негативних наслідків від провадження господарської діяльності. Тому підприємство мало повне право врахувати такі витрати у складі валових а суму ПДВ у складі податкового кредиту. А податківці, у свою чергу, неправомірно виключили суму ПДВ, сплачену підприємством у складі вартості маркетингових послуг, зі складу податкового кредиту.

 

Думка редакції

Підтримуємо точку зору ВАСУ і не згодні з думкою податківців.

Маркетингові дослідження являють собою комплекс заходів, що передбачає збирання та аналіз інформації з метою

дослідження ринку та виявлення факторів попиту споживача для мінімізації ризику при прийнятті стратегічних рішень у ході господарської діяльності підприємства.

Витрати, пов’язані з придбанням таких послуг, уключаються до складу валових витрат на підставі

п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток .

Причому в подальшому витрати щодо аналізу ринку, відбору цільових ніш можуть зовсім не знайти практичної реалізації, наприклад, зайняття підприємством нових ринків збуту (розширення числа контрагентів). Ці дослідження цілком можуть завершитися

негативним результатом і констатувати недоцільність співпраці з підприємствами на нових ринках збуту. На наш погляд, навіть у цьому випадку зв’язок з господарською діяльністю цілком простежується, адже такою є діяльність, що спрямована на отримання доходу (п. 1.32 Закону про податок на прибуток) та яка не обов’язково призводить до отримання доходу. Головне, що ці витрати було спрямовано на досягнення економічного ефекту. Той факт, що вони не призвели до доходу, не суперечить визначенню госпдіяльності та чітко вписується до поняття підприємництва, що передбачає здійснення діяльності на власний ризик (ст. 42 ГКУ). І що цікаво, за деякими подібними витратами (які призвели до негативного результату) представники податкових органів визнають валові витрати. Так, наприклад, щодо тендерних витрат в учасника, який не став переможцем (див. лист ДПАУ від 15.02.2008 р. № 2434/с/15-0314 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 37), щодо судових витрат позивача, який програв судовий розгляд (див. «Вісник податкової служби України», 2005, № 47).

Водночас варто попередити, що на сьогодні податківці досить вузько трактують поняття маркетингових послуг (див.

листи ДПАУ від 29.07.2008 р. № 15176/7/15-0217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 30 та від 08.04.2008 р. № 3146/6/15-016). Представники головного податкового відомства вважають: маркетингові витрати є витратами на проведення передпродажних та рекламних заходів щодо товарів (робіт, послуг), які продаються платником податку та включаються до складу валових витрат на підставі норм абзацу першого п.п. 5.4.4 Закону про податок на прибуток. При цьому, по-перше, відповідно до п.п. 5.4.8 Закону про податок на прибуток не включається до складу валових витрат готівка, витрачена на цілі, визначені п.п. 5.4.4 цього закону, тобто до валових витрат не потрапляє маркетинг, оплачений готівкою. По-друге, для включення до складу валових витрат передпродажні та рекламні (маркетингові) заходи повинні стосуватися товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто виникає сумнів щодо витрат, пов’язаних з майбутніми продажами товарів, робіт, послуг. По-третє, для включення витрат на маркетинг до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, установлених ст. 9 Закону про бухоблік, які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи та зв’язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податків.

Щодо податкового кредиту з ПДВ, то при належному документальному забезпеченні обґрунтувати зв’язок витрат на придбання послуг з пошуку покупців з господарською діяльністю підприємства буде не складно. Тому за наявності податкової накладної підприємство зможе включити ПДВ, сплачений у складі вартості маркетингових послуг, до податкового кредиту.

 

Матеріал підготувала Наталія Дзюба, економіст-аналітик

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 23 серпня 2007 року

(витяг)

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України <...> розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ <...> на рішення господарського суду Харківської області від 14.04.2005 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 у справі <...> за позовом ПП «А» до ДПІ <...> про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді <...>, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.04.2005, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2005, позовні вимоги ПП «А» до ДПІ <...> задоволено частково, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення <...>.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач 09.06.2005 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 03.11.2005 на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.06.2006 касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ <...> просить скасувати судові рішення в частині задоволених вимог та постановити нове — про відмову в позові, оскільки судами допущені порушення норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

На підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, судом першої інстанції, з висновками якого погодилася апеляційна інстанція, встановлено наступне.

05.10.2004 працівниками Державної податкової інспекції <...> була здійснена комплексна планова документальна перевірка підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2003 по 30.06.2004, щодо податку на додану вартість — з 01.05.2003 по 30.06.2004, за результатами якої було складено акт № <...>.

На підставі вищезазначеного акта перевірки ДПІ <...> по відношенню до позивача були прийнятті податкові повідомлення-рішення № <...> та № <...>, якими була визначена сума податкового зобов’язання в розмірі <...>.

Враховуючи, що позивач не допускав порушень п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суди обґрунтовано визнали недійсними податкові повідомлення-рішення № <...> від 17.01.2004 та № <...> від 17.01.2004 <...>.

Висновки судів ґрунтуються на матеріалах справи на нормах матеріального права.

Так, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підприємством позивача були проведені маркетингові дослідження

на території Бєлгородської та Курської областей РФ відповідно до укладених договорів з ПП «І» (договір № <...> від 01.07.2003) та ТОВ «М» (договір № <...> від 01.04.2003) для визначення можливостей співпраці з підприємствами вказаних областей на ринку запасних частин до сільськогосподарської техніки та отримання економічної вигоди від такої співпраці. За результатами досліджень виявилася недоцільність постачання ТМЦ в дані регіони у зв’язку з нестабільністю там цін на с/г запчастини та негарантованими платежами з боку можливих російських контрагентів, що могло привести до одержання збитків та штрафних санкцій за порушення строків сплати по зовнішньоекономічним контрактам.

Враховуючи, що витрати, понесені позивачем при проведенні таких маркетингових досліджень, пов’язані з підготовкою до продажу продукції, а саме, сприяють недопущенню можливих негативних наслідків від господарської діяльності, суди цілком обґрунтовано прийшли до висновку про можливість віднесення їх до валових витрат останнього.

З огляду на вищевикладене відповідачем неправомірно було виключено суму ПДВ за отримані маркетингові послуги, зі складу податкового кредиту

.

<...>

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції <...> залишити без задоволення

, а рішення господарського суду Харківської області від 14.04.2005 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 — без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд