Теми статей
Обрати теми

Неперсоніфіковані доходи не обкладаються податком з доходів фізичних осіб

Редакція ПБО
Коментар

Неперсоніфіковані доходи не обкладаються податком з доходів фізичних осіб

 

Коли заходить мова про проведення прийомів, презентацій та свят у податковому ракурсі, відразу ж згадується низка умов, що висуваються законодавством щодо невключення святково-продовольчих витрат до оподатковуваного доходу осіб, які беруть участь у таких заходах.

У ситуації, коли всі ці умови дотримуються, дуже несправедливими виглядають претензії податківців, які заявляють про необхідність обкладення податком з доходів вартості спожитих учасниками «благ». Так сталося і в цьому випадку.

 

Суть спору

Зареєстроване в Україні представництво нерезидента, що не є юридичною особою та платником податку на прибуток (через неведення діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку), періодично здійснювало витрати на проведення презентацій та виставок. Для учасників цих заходів фірма придбавала алкогольні напої, тютюнові вироби та продукти харчування.

Незважаючи на те що серед таких учасників були працівники та члени керівних органів представництва, воно не включило вартість придбаних продуктів до сукупного оподатковуваного доходу цих осіб через

неможливість визначення конкретних платників — споживачів таких продуктів.

Працівники податкового відомства, провівши перевірку дотримання фірмою вимог податкового та валютного законодавства, посилаючись на положення

Декрету № 13-92 та Закону № 889, прийняли податкове повідомлення-рішення, яким визначили їй суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб з урахуванням штрафних санкцій.

 

Позиція податкових органів

У цьому випадку перевіряючі, заявляючи про порушення представництвом нерезидента норм

Декрету № 13-92 та Закону № 889, дотримувалися такої позиції: до сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб — учасників презентаційного заходу не включаються витрати на його проведення, зокрема витрати на фуршетне обслуговування, тільки в тому випадку, якщо такі витрати включаються до валових витрат підприємства на підставі п.п. 5.4.4 Закону про податок на прибуток. Цю позицію закріплено, зокрема, у листі ДПАУ від 29.09.2004 р. № 18835/7/17-3117 та в консультації працівників податкових органів, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2005, № 21, с. 46.

А якщо представництво нерезидента не є платником податку на прибуток і відповідно не формує валові витрати, то, на думку податківців, воно мало включити суми представницьких витрат (вартість продуктів харчування) до сукупного оподатковуваного доходу працівників представництва — учасників заходу як додаткове благо та обкласти їх податком з доходів фізичних осіб.

 

Вирішення справи судом

Судовий орган з точкою зору працівників податкової служби не погодився і прийняв абсолютно зважене рішення:

по-перше, при розгляді питань про обкладення або необкладення представницьких витрат податком з доходів фізичних осіб не можна посилатися на необхідність дотримання підприємством правила валововитратності та пов’язувати в цьому контексті норми Закону № 889 з нормами п.п. 5.4.4 Закону про податок на прибуток;

по-друге, обкладення податком з доходів фізичних осіб вартості спожитих працівниками представництва нерезидента продуктів харчування неможливо, оскільки такі витрати не мають індивідуального характеру, тобто не персоніфіковані. Крім того, податковим органом не доведено, що придбані за рахунок фірми товари взагалі споживалися в якомусь розмірі працівниками представництва. Адже питання оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі отриманих у вигляді додаткового блага, виникає тільки в разі їх отримання безпосередньо конкретним платником податків.

 

Думка редакції

Цілком підтримуємо рішення суддів.

Суми, витрачені представництвом нерезидента на придбання алкогольних напоїв, тютюнових виробів та продуктів харчування з метою проведення представницьких заходів,

не включаються до оподатковуваного доходу його працівників та членів керівних органів у зв’язку з відсутністю персоніфікації наданих «благ», що робить неможливим установлення факту отримання додаткового блага конкретною фізичною особою. У зв’язку з цим об’єкт обкладення податком з доходів фізичних осіб відсутній.

Нагадаємо: у

п. 1.2 Закону № 889 дохід платника податку визначено як суму будь-яких коштів, вартість матеріального та нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, зокрема цінних паперів або деривативів, отриманих платником податку у власність або нарахованих на його користь.

Цілком очевидно, що в цьому випадку всі представницькі витрати фірми є суто її витратами, а тому працівники, виконуючи покладені на них представницькі функції (наприклад, беручи участь в офіційному прийомі або бізнес-зустрічі з діловими партнерами), не отримували додаткових соціально-матеріальних благ, про які йдеться в

п.п. 4.2.9 Закону № 889.

До речі, думки, що

витрати, які неможливо персоніфікувати, не є об’єктом обкладення податком з доходів фізичних осіб, тобто не є особистим (персоніфікованим) доходом (додатковим благом) працівника, дотримується і сама ДПАУ (див. листи від 26.08.2004 р. № 7335/6/17-3116 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 86, від 18.02.2005 р. № 1453/6/17-3116, від 29.07.2005 р. № 7129/6/17-3116 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 71). До таких витрат можна віднести оплату харчування на кшталт шведського столу, витрати на транспортування представників (якщо перевозяться групи фізичних осіб).

А в

листі від 29.07.2005 р. № 7129/6/17-3116 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 71) ДПАУ абсолютно чітко зазначає: вартість води, кави, чаю та печива, придбаних за рахунок коштів роботодавця та призначених для споживання в офісі всіма працівниками підприємства, а також відвідувачами, не може розглядатися як об’єкт обкладення податком з доходів фізичних осіб. Підтверджує це і консультація фахівців податкових органів, опублікована в журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 47, с. 10.

Також підкреслимо, що необкладення представницьких витрат, які бере на себе приймаюча сторона, податком з доходів у учасників цих заходів

не залежить від того, уключаються вони до складу валових витрат в обліку податку на прибуток чи ні. Це пояснюється тим, що порядок формування валових витрат безпосередньо не пов’язано з порядком формування оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Отже, за умови

неперсоніфікації доходів, пов’язаних з участю в офіційних прийомах та бізнес-зустрічах, зокрема у фуршеті, запрошених осіб та організаторів цих заходів оподатковуваний дохід не виникає.

Докладніше з питаннями документального оформлення та оподаткування представницьких витрат можна ознайомитися у статті «

Представницькі витрати» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 83).

 

Матеріал підготувала Наталя Білова, економіст-аналітик

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 20 листопада 2007 року

Вищий адміністративний суд України <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції <...> на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 та постанову господарського суду міста Києва від 10.02.2006 у справі № <...> господарського суду міста Києва за позовом Фірми «Х» <...> до 1. Державної податкової інспекції <...> (далі — ДПІ <...>); 2. Державної податкової адміністрації України (далі — ДПА України) про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішень,

встановив:

Постановою господарського суду міста Києва від 10.02.2006 у справі № <...>, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006, задоволено позовні вимоги Фірми «Х» <...> в особі Представництва в Україні та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ <...> від 19.09.2005 р. № <...>; визнано недійсним рішення ДПІ <...> від 05.04.2005 за № <...> про результати розгляду первинної скарги глави Представництва фірми «Х»; визнано недійсним рішення ДПА України про результати розгляду повторної скарги від 07.09.2005 за № <...>.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ <...> оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 10.02.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

<...>

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні обставини справи.

ДПІ <...> прийнято податкове повідомлення-рішення № <...> від 07.04.2005, яким позивачу відповідно до п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV та ст. ст. 2, 8, 11, 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.92 визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі <...> (основний платіж — <...>, штрафні (фінансові) санкції — <...>).

За результатами розгляду первинної та повторної скарг позивача, ДПІ <...> та ДПА у м. Києві спірне повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивач подав повторно скаргу до ДПА України, за результатами розгляду якої прийнято рішення № <...> від 07.09.2005, яким скасоване податкове повідомлення-рішення № <...> від 07.04.2005 в частині сплати <...> прибуткового податку з громадян і податку з доходів фізичних осіб та <...> штрафної санкції, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Рішенням ДПА України скасовано нарахування податкових зобов’язань щодо відносин Представництва з гр. К., гр. І., гр. А., гр. П., які не є працівниками даного Представництва.

На підставі вказаного рішення ДПІ <...> було прийнято податкове повідомлення-рішення № <...>, яким позивачу відповідно до п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. ст. 2, 8, 11, 12 Декрету № 13-92 від 26.12.92 визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі <...>, з яких <...> — основний платіж та <...> — штрафні санкції.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту від 06.04.2005 № <...> про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Представництвом фірми «Х» за період з 01.01.2002 по 01.01.2005.

Даним актом встановлені порушення ст. ст. 2, 8, 11, 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 № 13-92, п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003, ст. 9 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів» № 320/94-ВР від 22.12.94 та ст. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України № 451 від 29.09.2003.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухавши пояснення представника першого відповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень виходили з того, що Представництво Фірми «Х» (ФРН) зареєстроване в Україні і здійснює свої функції згідно з законодавством України. Воно не є юридичною особою.

Представництво не є платником податків на прибуток (за відсутності діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку, про що зазначено в акті перевірки).

Підприємством були понесені витрати на придбання алкогольних напоїв, тютюнових виробів, продуктів харчування для проведення презентацій, виставок.

Як встановлено судами, підприємство надало докази на підтвердження понесених ним витрат саме на презентації та виставки, але не надало первинних документів, оскільки останні були викрадені після проведеної відповідачем перевірки, про що зазначено в матеріалах справи та порушено кримінальну справу

.

Відповідно до п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Згідно з цим положенням, у випадку відсутності у платника податку оподаткованого прибутку, такому платнику податків не забороняється здійснювати витрати на представницькі цілі, а лише виключається можливість віднесення таких витрат до складу валових витрат.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач не є платником податку на прибуток, а отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що дії позивача щодо невключення таких витрат до складу валових витрат є правомірними. Крім того, в акті перевірки прямо зазначено про відсутність з боку позивача порушення по формуванню валових витрат.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» не включаються до сукупного оподатковуваного доходу компенсаційні виплати, зокрема виплати, які співробітники юридичної особи отримали для проведення заходів, які пов’язані з виробничою діяльністю такої особи.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV встановлено, що загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Пунктом «е» п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 даного Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими п. 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатного отримання товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених п. 4.3 цієї статті.

Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об’єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 3.4 ст. 3 цього Закону.

Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Пунктом «а» п. 17.2 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, для оподаткування доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Згідно з п.п. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 згаданого Закону у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу.

Відповідно до п. 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, до фонду оплати праці включаються виплати працівникам соціального характеру у грошовій і натуральній формі, зокрема виплати, що мають індивідуальний характер.

Як вбачається з матеріалів справи, судовими інстанціями встановлено, що

Представництвом, а саме його співробітниками придбавались продукти харчування, тютюнові вироби, алкогольні напої, тощо на представницькі цілі, тобто пов’язані з діяльністю саме Представництва фірми «Х».

Податкова інспекція посилається на те, що

вказані продукти споживались у тому числі фізичними особами, що перебувають у трудових відносинах з позивачем або є членами керівних органів позивача, як додаткові блага.

Проте суди встановили, що

з матеріалів справи та акта перевірки неможливо визначити конкретний розмір додаткових благ, які могли бути спожиті саме співробітниками Представництва, оскільки вони не мали індивідуального характеру. Крім того, податковим органом не надано жодного доказу на підтвердження того, що придбані за рахунок Представництва товари взагалі споживались в будь-якому розмірі співробітниками Представництва.

Таким чином, колегія суддів погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій, що дії позивача були правомірними і покладення на нього відповідальності є незаконним, оскільки

він не міг відносити суми, витрачені на придбання вищевказаних продуктів для проведення представницьких заходів, до оподаткованого доходу працівників, і, відповідно, не був зобов’язаний нараховувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі № 11/440 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ДПІ <...> залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 та постанову господарського суду міста Києва від 10.02.2006 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі