Земельний податок-2009: усе про нього

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Січень, 2009/№ 8
В обраному У обране
Друк
Стаття

Земельний податок-2009: усе про нього

 

Праця бухгалтера із притаманними їй певною рутинністю та одноманітністю в чомусь схожа на працю землероба. І той, і інший із року в рік виконують ту саму заздалегідь відому та повторювану послідовність дій, що приводить до бажаної мети. Проте без творчого підходу жодному з них не обійтися, оскільки зміни податкового законодавства інколи такі ж непередбачувані, як і зміни погоди. У цій статті, що має безпосереднє відношення до землі, вірніше, до земельного податку, укотре зупинимося на послідовності дій, що стосуються його обчислення, сплати та складання звітності, залишивши кожному бухгалтеру простір для творчості в цій нелегкій справі.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», igor.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Документи статті

ЗКУ

— Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III.

Закон № 2535

— Закон України «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-XII.

Закон № 161

— Закон України «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-XIV.

Закон № 1251

— Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII.

Закон № 1378

— Закон України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 р. № 1378-IV.

Порядок № 783

— Порядок проведення індексації грошової оцінки земель, затверджений постановою КМУ від 12.05.2000 р. № 783.

Наказ № 434

— наказ ДПАУ «Про затвердження форм Зведеного розрахунку суми земельного податку, Довідки до уточненого Розрахунку та Порядку їх подання до органів державної податкової служби» від 26.10.2001 р. № 434.

 

Земельний податок як один з різновидів плати за землю

Установлена

ст. 206 ЗКУ та ст. 2 Закону № 2535 норма про платність використання землі в Україні, гадаємо, відома кожному, оскільки неодмінно наводиться в кожній публікації, присвяченій земельній проблематиці. Незважаючи на це, доводиться констатувати, що досі у багатьох землекористувачів виникають запитання, пов’язані як із коректним визначенням правових підстав використання землі у своїй господарській діяльності, так і з правильним обчисленням розміру плати за такі земельні ділянки. А оскільки питання з обох категорій здебільшого невіддільні одне від одного, то, не відповівши на перші, неможливо отримати достовірну відповідь на другі, що зрештою може спричинити фінансові втрати, пов’язані з недоплатою/переплатою податкових платежів за землю.

Нагадаємо: залежно від підстав, на яких суб’єкт господарювання володіє або користується тією чи іншою земельною ділянкою,

плата за землю може справлятися у вигляді земельного податку або у вигляді орендної плати. Другий з існуючих різновидів плати за землю становить інтерес з точки зору оподаткування тільки в тому випадку, якщо йдеться про орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності. Оскільки особливості обчислення, сплати та складання звітності за цим платежем докладно висвітлено у статті, опублікованій на с. 24 сьогоднішнього номера, зупинимося на розгляді тієї ж проблематики щодо земельного податку.

Почнемо з аналізу особливостей, властивих кожному з різновидів плати за землю, та наведемо в табличній формі їх порівняльну характеристику. При цьому у графі, що стосується орендної плати, із зазначеної раніше причини обмежимося інформацією про орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності.

 

Таблиця 1

Порівняльна характеристика різновидів плати за землю

№ з/п

Критерій

Різновиди плати за землю

земельний податок (ЗП)

орендна плата (ОП)

1

2

3

4

1

Об’єкти плати за землю

Земельні ділянки, а також земельні частки (паї), що перебувають у власності або користуванні (ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 2 Закону № 2535)

Земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в оренду (ч. 1 ст. 5, ч. 4 ст. 2 Закону № 2535)

2

Суб’єкти плати за землю

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції (ч. 1 ст. 2 Закону № 2535). Нюанси визначення статусу платника ЗП докладно висвітлено у статті «Платники земельного податку: хто вони?» («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 6)

Орендарі земельних ділянок державної та комунальної власності

3

Правові підстави землекористування

— право власності на землю (право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками, ч. 1 ст. 79 ЗКУ); — право постійного користування земельною ділянкою (право володіння та користування земельною ділянкою, що перебуває в державній або комунальній власності, без установлення строку, ч. 1 ст. 92 ЗКУ). На сьогодні такого права можуть набути лише державні та комунальні підприємства, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 ЗКУ). Проте право постійного користування інших суб’єктів , що виникло до набуття чинності нинішнім ЗКУ, зберігається. Вимогу про переоформлення такими суб’єктами права постійного користування на право власності або право оренди, установлену п. 6 розд. X «Перехідні положення» ЗКУ, визнано неконституційною (див. рішення КСУ від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005)

Оренда землі (засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою, ст. 1 Закону № 2535)

4

Документ, що засвідчує правовий статус земельної ділянки

— Державний акт на право власності на земельну ділянку; — Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (ст. 126 ЗКУ). Держакти після їх отримання власником землі чи землекористувачем підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 125 ЗКУ). Форми зазначених документів затверджено постановою КМУ від 02.04.2002 р. № 449

Договір оренди земельної ділянки, що після укладення підлягає державній реєстрації (ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 126 ЗКУ). Типовий договір оренди землі затверджено постановою КМУ від 03.03.2004 р. № 220

5

Статус платежу

Загальнодержавний податок (п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону № 1251).

— загальнодержавний податок (п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону № 1251); — одна з істотних умов договору оренди землі (ч. 1 ст. 15 Закону № 161); платіж, який орендар уносить орендодавцю за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону № 161)

Утім, не виключено, що найближчим часом плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) стане місцевим податком (проект Закону України про місцеві податки і збори (реєстр. № 3532) прийнято парламентом за основу та відправлено на доопрацювання)

6

Підстави для нарахування плати за землю

Дані державного земельного кадастру (ст. 13 Закону № 2535)

Договір оренди земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності (ст. 13 Закону № 2535)

 

Спеціально ще раз повторимо головну тезу, яка міститься в таблиці та стане нам у нагоді в подальшому викладі:

платниками земельного податку є громадяни та юридичні особи, які в установленому порядку набули права власності на земельну ділянку або права постійного користування земельною ділянкою. За загальним правилом, тільки з моменту отримання відповідного держакта та його реєстрації в державному земельному кадастрі у власника землі або землекористувача виникає обов’язок зі сплати земельного податку.

Як бачимо, факту реєстрації в земельному кадастрі того чи іншого права на землю надається надзвичайно важливе значення, що цілком виправдано, оскільки дає можливість і платникам податку на землю, і податковим органам, що контролюють його сплату, керуватися простим правилом: є запис в кадастрі — плати, немає — не плати. І, здавалося б, жодних заперечень проти цього ні в кого бути не повинно.

Однак практика показує, що насправді все набагато складніше і не завжди укладається у статичну схему, унаслідок чого перекручується сама суть

державного земельного кадастру як єдиної державної системи земельно-кадастрових робіт, яка містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Проаналізуємо, чому ж так відбувається і до яких негативних наслідків для платників податків це іноді може призвести.

 

Державний земельний кадастр — криве дзеркало реальної дійсності?

Відповідно до

ст. 193 ЗКУ державний земельний кадастр установлює процедуру визначення факту виникнення або припинення права власності та права користування земельними ділянками. Призначенням державного земельного кадастру є, зокрема, забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю (ст. 194 ЗКУ).

Забігаючи наперед, зазначимо, що для визначення розміру земельного податку здебільшого необхідно знати величину нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки, відомості про яку можна одержати виключно з того ж кадастру. У загальному випадку послідовність дій платників податків зводиться до такого: після внесення до кадастру всієї необхідної інформації про земельну ділянку, у тому числі

даних про правовстановлюючі документи на таку ділянку та їх держреєстрацію , відповідна землевпорядна організація надає власнику землі або землекористувачу так званий витяг із технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель. А вже на підставі цього витягу і розраховуватиметься розмір земельного податку, що підлягає сплаті.

Проте досить часто податківці вимагають сплати податку на землю навіть тоді, коли правовстановлюючі документи на земельну ділянку ще не оформлено або не може бути оформлено у принципі (наприклад, через неможливість установити межі земельної ділянки в натурі). Як не парадоксально, але багато суб’єктів господарювання погоджуються з незаконними вимогами податкових органів, однак реалізувати їх можна лише шляхом подання офіційного запиту про грошову оцінку таких «віртуальних» ділянок.

У свою чергу, територіальні органи Держкомзему, що здійснюють адміністраторські та реєстраторські функції щодо земельного кадастру, виконують подібні запити, що призводить до внесення до кадастру недостовірних відомостей. Як правило, такі відомості базуються не на даних державних актів у прив’язці до

дійсних меж реально існуючої земельної ділянки, закріпленої за конкретним власником (землекористувачем), а в кращому разі на даних проекту відведення земельної ділянки чи взагалі на так званому розрахунку «частки займаної площі землі в загальній площі земельної ділянки». Опишемо дві ситуації з практики, що підтверджують викладене.

Перша

з них ілюструє відому суперечність між забороною приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації, яку встановлено ч. 3 ст. 125 ЗКУ, і фактичним землекористуванням, що часто має місце, незважаючи на зазначену заборону.

Припустимо, суб’єкт господарювання, який одержав від місцевого органу самоврядування відповідний дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки (скажімо, з метою подальшого його викупу або укладення договору оренди щодо такої ділянки), має у власності об’єкт нерухомості, розташований на цій ділянці. Тоді перед таким суб’єктом неминуче постає дилема: сплачувати земельний податок чи ні, адже до використання землі він уже приступив, а будь-які правовстановлюючі документи на неї отримає ще не скоро.

Зрозуміло, можна, спираючись на прямі норми

ст. 13 Закону № 2535 (див. п. 6 табл. 1) і ч. 1 ст. 15 цього ж Закону (обов’язок зі сплати земельного податку виникає лише з дня виникнення права власності чи права користування), доводити відсутність необхідності його сплати. До речі, є судові рішення на користь платників податків (див., наприклад, постанову ВГСУ від 08.02.2005 р. у справі № 33/102), що ґрунтуються на буквальному прочитанні норм ЗКУ та Закону № 2535, — підприємство не є платником податку на землю до внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.

Водночас можна міркувати й інакше: рано чи пізно права на землю буде оформлено, і все одно доведеться сплачувати земельний податок або орендну плату вже за наявності всіх формальних підстав. Але оскільки земельна ділянка фактично використовується вже зараз, а користування землею в Україні є платним, то вносити таку плату слід безпосередньо з дати фактичного використання землі*. Такого ж висновку іноді доходять і суди (див., наприклад,

ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05.07.2006 р.).

* Зауважимо, що податківці наполягають на необхідності сплати земельного податку до держреєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності, якщо суб’єкт господарювання після рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування набув права власності чи права користування такою ділянкою і користується нею до укладення договору оренди (див. «Вісник податкової служби України», 2008, № 43).

Так-от, якщо суб’єкт господарювання визнає прийнятнішим для себе варіант сплати земельного податку до оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, то без особливих проблем зможе отримати витяг із земельного кадастру про грошову оцінку «своєї» ділянки, причому така ділянка навіть отримає в кадастрі окремий кадастровий номер. А це, безумовно, суперечить основоположним принципам формування державного земельного кадастру, зокрема,

ст. 193 — 195 ЗКУ, а також п. 2 Положення про порядок його ведення, затвердженого постановою КМУ від 12.01.93 р. № 15.

Друга ситуація

, яку ми розглянемо, демонструє, як навіть ті суб’єкти господарювання, які у принципі не повинні сплачувати земельний податок, з легкої руки податківців і місцевих землевпорядників стають його платниками. Ітиметься про власників нежилих вбудованих або вбудовано-прибудованих приміщень у житлових багатоповерхівках.

Незважаючи на сприятливі роз’яснення ДПАУ на адресу таких власників (див., наприклад,

лист від 15.11.2007 р. № 11404/6/15-0716 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 103), нижчі за рівнем податкові органи повсюдно продовжують практику примушення їх до сплати податку. І якщо потенційний платник податків погоджується з цим, то землевпорядною організацією провадиться обчислення частки приміщення, займаного власником, у загальній площі земельної ділянки, що належить до будівлі в цілому, після чого також видається витяг із техдокументації про нормативну грошову оцінку такої частки.

Очевидно, що такий підхід теж призводить до перекручень у земельному кадастрі, адже не виключено, що землю, яка охоплює будівлю та знаходиться під нею, уже відведено

особі, що здійснює управління багатоквартирним житловим будинком та зобов’язана сплачувати податок за цю землю (про те, що саме так і повинно бути, зазначається у ст. 42 ЗКУ). Крім того, у результаті примушення власників окремих приміщень у такому будинку сплачувати земельний податок відбувається подвійне оподаткування певної частини тієї самої земельної ділянки.

Між іншим, те, що

дані державного земельного кадастру не завжди відображають дійсне положення справ , підтверджується і судовою практикою. Так, Вищим адміністративним судом України (див. ухвалу ВАСУ від 05.03.2008 р.) слухалася справа за позовом підприємства до місцевого органу земельних ресурсів про визнання недійсними даних державного земельного кадастру для розрахунку плати за землю в частині віднесення до землекористування позивача декількох земельних ділянок. Показово, що суд дійшов висновку про втрату прав підприємства на частину цих ділянок на підставі укладених ним цивільно-правових угод, хоча за відомостями Управління земресурсів підприємство-позивач ще продовжувало значитися їх землекористувачем.

У ході іншого судового слухання (див.

ухвалу ВАСУ від 21.02.2008 р.) підприємство-позивач у спорі з податковою інспекцією також наводило як аргумент ту обставину, що неповні та неточні відомості із земельного кадастру не можуть бути підставою для нарахування земельного податку контролюючим органом. Позивач просив суд узяти до уваги, що тією ж спірною земельною ділянкою володіє інше підприємство, яке до того ж щорічно подає в установленому порядку розрахунок земельного податку та сплачує його. Очевидно, що в однієї земельної ділянки не може бути одночасно двох власників, одночасно двох користувачів, і податок за нього не може сплачуватися двічі. На щастя, суд у цьому випадку дослухався до доводів позивача, але бувають і зовсім інші приклади (про це далі).

Зі свого боку, порекомендуємо зацікавленим особам для уникнення можливих проблем проявляти

певну обережність при внесенні будь-яких відомостей про землекористування до земельного кадастру . Робити це слід виключно у випадках, які прямо передбачено ЗКУ, тобто за наявності відповідних правовстановлюючих документів на землю.

Річ у тім, що відповідно до

Порядку взаємодії органів виконавчої влади щодо обміну інформацією, необхідною для обчислення та справляння плати за землю, затвердженого постановою КМУ від 01.08.2006 р. № 1066, територіальні органи Держкомзему щоквартально надають органам ДПС інформацію про проведення нормативної грошової оцінки та інвентаризації земель у межах та за межами населених пунктів, перехід права власності на земельні ділянки на підставі укладених цивільно-правових угод, факти самовільного зайняття земельних ділянок, використання земель не за цільовим призначенням тощо.

Про те, що податківці надають такій інформації дуже важливе значення, свідчить

лист ДПАУ від 12.10.2006 р. № 11558/6/15-0216. Адже на практиці при вирішенні питань, що стосуються об’єкта оподаткування, виникнення або припинення права власності та права користування земельними ділянками, у тому числі тими з них, на яких розміщені виробничі, господарські та інші споруди, а також віднесення та розподілу земель за їх категоріями між власниками землі або землекористувачами, податкові органи, не маючи власної бази даних, керуються даними з державного земельного кадастру. І якщо платники податків самі сприятимуть внесенню до нього недостовірних відомостей (як і чому так буває, ми розповіли раніше), ці відомості, що вже мають статус офіційної інформації з кадастру, у руках податківців обернуться проти самих платників податків.

Підтвердження викладеному можна знайти в

постановах окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 р. № 8/10 і № 8/11, в яких суперечності між даними земельного кадастру та реальністю більш ніж очевидні. І хоча підприємство-позивач навіть надало суду довідку місцевого органу земельних ресурсів, що його право власності або право користування спірними земельними ділянками не посвідчено жодним документом, суд узяв до уваги тільки відомості з державного земельного кадастру. Такі відомості (як і на підставі чого вони туди потрапили, ми вже розуміємо) суд визнав дійсними.

Крім цього, податкові розрахунки земельного податку за попередні роки (напевне позивач подавав їх, не маючи жодних документів на землю, крім відомостей про грошову оцінку ділянок, якими у той час він фактично користувався) зіграли роль додаткових аргументів, які свідчать про статус підприємства як землекористувача зазначених земельних ділянок. Зрозуміло, спір було вирішено не на користь підприємства, а його власні необдумані кроки багато в чому і зумовили результат спору. Як мовиться, є над чим замислитися...

На завершення розділу зазначимо, що тільки своєчасне оформлення прав на землю та недопущення використання землі без достатніх на те підстав убережуть платників податків від подібних інцидентів. Якщо ж допустити, що суб’єкт господарювання має всі необхідні документи на землю, то єдиною проблемою, що постане перед ним на цьому етапі, буде розрахунок земельного податку та складання звітності щодо нього. До розгляду цих питань ми, власне, і переходимо.

 

Розрахунок та сплата податку на землю

Порядок обчислення земельного податку залежить насамперед від

цільового призначення земельної ділянки. У зв’язку з цим слід знати, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 20 ЗКУ). Визначення та зміна цільового призначення здійснюються зазначеними органами у процесі передачі цих земель у власність або надання в користування.

Таким чином, маючи відповідний державний акт на землю, виданий такими органами, землекористувач може однозначно зробити висновок про категорію та цільове призначення конкретної земельної ділянки. Ці відомості використовуються при заповненні податкового розрахунку земельного податку та відповідних додатків до нього.

Законом № 2535

передбачено три напрямки обчислення земельного податку — у вигляді плати за:

— землі сільськогосподарського призначення (

ст. 6);

— землі населених пунктів (

ст. 7);

— землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення і землі лісового, водного фондів за межами населених пунктів (

ст. 8, 9, 10 і 11).

Цим же

Законом з урахуванням положень ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835-VI установлено різні види ставок земельного податку, зокрема:

1)

для земель сільськогосподарського призначення, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на початок року (ст. 6), та для населених пунктів, де грошову оцінку їх земель також проведено та уточнено на ту саму дату (ч. 1 ст. 7), — у відсотках від такої оцінки;

2)

для населених пунктів, де не проведено грошову оцінку земель (ч. 2 ст. 7), — середні ставки земельного податку у гривнях за 1 кв. м (див. табл. 2) з урахуванням відповідних коефіцієнтів, а також «держбюджетного» підвищуючого коефіцієнта 3,1, що застосовуються до ставок із Закону № 2535;

 

Таблиця 2

Ставки земельного податку в населених пунктах, де не проведено грошову оцінку землі

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. осіб)

Середня ставка податку (грн. за 1 кв. метр)

Коефіцієнт, що застосовується в містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування

до 0,2

0,075

 

від 0,2 до 1

0,105

 

від 1 до 3

0,135

 

від 3 до 10

0,15

 

від 10 до 20

0,24

 

від 20 до 50

0,375

1,2

від 50 до 100

0,45

1,4

від 100 до 250

0,525

1,6

від 250 до 500

0,6

2,0

від 500 до 1000

0,75

2,5

від 1000 і більше

1,05

3,0

 

3)

за межами населених пунктів для земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також для земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, земель лісового та водного фондів (розділ 4 Закону № 2535) — у відсотках від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (див. табл. 3).

 

Таблиця 3

Ставки земельного податку за межами населених пунктів

№ з/п

Вид земельних угідь

Ставка податку (у % до грошової оцінки)

1

Земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення

5,00

2

Земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, військових формувань, створених відповідно до законів України*, крім Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України

0,02**

3

Земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

50,00

4

Земельні ділянки, надані на землях лісового фонду

—***

5

Земельні ділянки, які входять до складу лісового фонду та зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками і господарськими будівлями та спорудами

0,30

6

Земельні ділянки, надані на землях водного фонду

0,30

* Крім земель військових сільгосппідприємств, до яких застосовуються ставки, передбачені для земель сільськогосподарського призначення.

** При нецільовому використанні землі — 5 %.

*** Справляється як складова плати за використання лісових ресурсів.

 

Розглянемо окремі нюанси розрахунку земельного податку докладніше.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлено ч. 1 ст. 6 Закону № 2535 у відсотках від їх грошової оцінки в таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей, пасовищ — 0,1 %;

— для багаторічних насаджень — 0,03 %.

Ці ставки застосовуються незалежно від того, де знаходяться угіддя: у межах чи за межами населених пунктів.

Таким чином, суми податку на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в цьому випадку розраховуються так:

1)

сума нарахованого податку = загальна площа ділянки х середня грошова оцінка 1 га угідь х х коефіцієнт індексації грошової оцінки х ставка податку;

2)

сума пільги = площа пільгована х середня грошова оцінка 1 га угідь х коефіцієнт індексації грошової оцінки х ставка податку;

3)

загальна сума податку до оплати = сума нарахованого податку - сума пільги.

Стосовно

пільг із земельного податку, що існують сьогодні (див. ст. 12 Закону № 2535), слід зазначити, що в їх складі за минулий рік не відбулося жодних змін*. Тому їх повний список тут не наводитимемо, адресуючи зацікавлених читачів до відповідного розділу статті «Плата за землю у 2008 році: розрахунок, звітність, сплата» («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 6).

* Хоча не виключено, що пільги щодо плати за землю найближчим часом знову буде підкориговано — 15 січня парламент прийняв Закон про внесення змін до статті 12 Закону України «Про плату за землю» (щодо спортивних споруд закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки) (реєстр. № 908). Додаткову інформацію про нього буде опубліковано на сторінках нашого видання після його підписання Президентом України (якщо таке відбудеться).

Земельні ділянки населених пунктів.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок населених пунктів проведено , то ставки земельного податку встановлюються в розмірі 1 % від їх грошової оцінки (ч. 1 ст. 7 Закону № 2535). Про порядок індексування грошової оцінки землі йтиметься в наступному розділі.

Якщо ж

грошову оцінку земель не проведено, податок обчислюється виходячи з площі земельної ділянки та середніх ставок земельного податку, установлених ч. 2 ст. 7 Закону № 2535 (наведено в табл. 2). Відповідно до вимог ч. 12 ст. 7 цього Закону такі середні ставки також підлягають індексації на коефіцієнти, які щорічно встановлюються відповідними законами про держбюджет. Повторимо: у 2009 році цей коефіцієнт, порівняно з минулим роком, не змінився і становить 3,1.

Звертаємо увагу, що, крім власне ставок земельного податку, є низка коефіцієнтів, які застосовуються до цих ставок, а саме:

курортний коефіцієнт (див. ч. 4 ст. 7 Закону № 2535) та локальний коефіцієнт (див. ч. 5 ст. 7 цього Закону). Для деяких видів земельних ділянок передбачено окремі коефіцієнти, уточнити які в кожному конкретному випадку можна в тому ж Законі № 2535 (див. частини 8, 9 і 10 ст. 7 ).

Однак і це ще не все. Для певних видів земель (їх опис наведено у графі 2 додатка 5 до податкового розрахунку земельного податку) залежно від характеру їх використання встановлено додаткові коефіцієнти, перелічені в

ч. 6 і 11 ст. 7 Закону № 2535 . Не наводитимемо такі коефіцієнти в цій статті, оскільки більшість з них мають вузькоспецифічний характер та застосовуються на практиці обмеженим колом землекористувачів.

І ще одне зауваження: останнє за списком, але не останнє за значенням. Згідно з

ч. 3 ст. 7 та ч. 2 ст. 8 Закону № 2535 у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди база для розрахунку земельного податку за землі населених пунктів та землі поза населеними пунктами, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення, не може бути менше, ніж ціна земельної ділянки, зазначена в такій угоді . На це звертається увага в листах Мінфіну від 17.04.2008 р. № 31-20050-06-18/14286 та ДПАУ від 23.05.2008 р. № 10477/7/15-0717 (обидва листи див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 49).

З урахуванням положень

ч. 1 ст. 82 ЗКУ доходимо висновку, що такий порядок обчислення земельного податку стосується тих власників землі, які набули права на неї згідно з договорами купівлі-продажу, міни, іншими оплатними цивільно-правовим договорам, що передбачають зазначення в них ціни земельної ділянки.

Водночас із визначення цього терміна, що міститься у

ст. 1 Закону № 1378ціна земельної ділянки — це фактична сума грошей, сплачена за перехід прав на земельну ділянку або на подібну до неї земельну ділянку від продавця до покупця»), випливає, що землевласники, які отримали землю за договором дарування, шляхом унесення землі засновниками до статутного фонду або в результаті прийняття спадщини, повинні обчислювати земельний податок, орієнтуючись на грошову оцінку землі, проіндексовану відповідно до законодавства, або за твердими ставками такого податку, якщо грошова оцінка не проводилася.

Підсумовуючи, зазначимо:

сума земельного податку в розрахунку на рік визначається:

— для земель, що мають грошову оцінку, — як добуток проіндексованої станом на 01.01.2009 р. грошової оцінки (у грн.) та ставки (у %);

— у решті випадків — як добуток площі (у кв. м) та ставки (у грн. за 1 кв. м) з урахуванням відповідних коефіцієнтів, у тому числі і «держбюджетного» коефіцієнта 3,1.

Крім того,

платникам, які мають право на пільгу щодо цього податку, не слід забувати про зменшення розрахованої зазначеним чином суми земельного податку на величину такої пільги.

На завершення розділу зауважимо:

розмір земельного податку згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 2535 не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. А це означає, що суму такого податку, визначену згідно з наведеними вище рекомендаціями, має бути сплачено повністю та в установлені строки, а саме: щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (ч. 1 ст. 17 Закону № 2535). До речі, у листі ДПАУ від 02.09.2008 р. № 17667/7/15-0717 («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 80) висловлюється думка про можливість перенесення строку сплати податкових зобов’язань із плати за землю за загальним правилом, якщо останній день такого строку припадає на вихідний або святковий день.

 

Індексація грошової оцінки землі

При розрахунку земельного податку слід ураховувати, що чинним законодавством передбачено

щорічне уточнення грошової оцінки землі станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт індексації (ст. 23 Закону № 2535). Згідно з п. 1 Порядку № 783 такий коефіцієнт визначається за формулою:

Кі = [І - 10] : 100

,

де

І — середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення

Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Інформацію щодо цього коефіцієнта на початку кожного року доводить своїми листами до відома платників податків центральний орган виконавчої влади із земельних ресурсів (на сьогодні — Державний комітет України із земельних ресурсів). Так, у

листі Держкомзему від 09.01.2009 р. № 14-22-6/87* міститься така інформація з цього питання: коефіцієнт індексації грошової оцінки земель станом на 01.01.2009 р., розрахований відповідно до Порядку № 783, виходячи із середньорічного індексу інфляції за 2008 рік — 125,2 %, становить 1,152.

* Цю ж інформацію продубльовано й у листі ДПАУ від 13.01.2009 р. № 374/7/15-0717.

Загальний

же коефіцієнт індексації грошової оцінки земель населених пунктів, проведеної за вихідними даними станом на 01.04.96 р., та грошової оцінки сільськогосподарських угідь, проведеної станом на 01.07.95 р., на початок поточного року дорівнює 3,022. Його значення розраховане як добуток коефіцієнтів індексації за 1996 рік — 1,703, 1997 рік — 1,059, 1998 рік — 1,006, 1999 рік — 1,127, 2000 рік — 1,182, 2001 рік — 1,02, 2005 рік — 1,035, 2007 рік — 1,028 і за 2008 рік — 1,152. Нагадаємо, що нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 і 2006 роки не індексувалася.

Спеціально підкреслимо, що розрахований таким чином інтегральний коефіцієнт (3,022) використовується

при обчисленні у 2009 році суми земельного податку тільки тими землекористувачами, нормативна грошова оцінка земельних ділянок яких проводилася саме на зазначені вище дати (для земель населених пунктів — станом на 01.04.96 р., для сільськогосподарських угідь — на 01.07.95 р.).

Тим часом, відповідно до

ч. 2 ст. 18 Закону № 1378 нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільгосппризначення повинна проводитися не рідше ніж один раз на 5 — 7 років, а несільскогосподарського призначення — не рідше ніж один раз на 7 — 10 років. На виконання цієї норми Закону протягом останніх років у деяких населених пунктах грошову оцінку земель було оновлено, що неодмінно слід урахувати платникам земельного податку при його обчисленні в поточному році.

Так,

рішенням Київради від 26.07.2007 р. № 43/1877 було затверджено нову грошову оцінку міських земель станом на 01.01.2007 р., яку введено в дію з 01.09.2007 р. Те ж саме відбулося й у м. Харкові — рішенням 19 сесії Харківської міськради 5 скликання від 27.02.2008 р. № 42/08 нормативну грошову оцінку земель затверджено на ту ж дату. Це означає, що платники податку, земельні ділянки яких розташовані на території цих міст, індексують нову грошову оцінку землі тільки з використанням коефіцієнтів за два останні роки (за 2007 рік — 1,028 і за 2008 рік — 1,152).

А от землекористувачам м. Запоріжжя, нормативну грошову оцінку земель якого затверджено

рішенням Запорізької міськради № 79 від 03.03.2008 р., слід звернути увагу, що при визначенні базової вартості 1 м2 землі вже враховано всі попередні коефіцієнти індексації станом на 01.01.2008 р. Тому при складанні звітності із земельного податку на 2009 рік такі землекористувачі користуються тільки останнім коефіцієнтом, який, повторимо, за 2008 рік дорівнює 1,152.

 

Звітність з податку на землю

Платники земельного податку

самостійно обчислюють суму такого податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають до органів державної податкової служби за місцезнаходженням земельних ділянок податковий розрахунок земельного податку за формою, установленою наказом № 434. Подання зазначеного розрахунку звільняє платника податків від обов’язку щомісячного декларування податку.

Якщо останній день строку подання податкового розрахунку припадає на святковий або вихідний день, то останнім днем строку вважається

наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день (п. 8 Порядку подання податкового розрахунку земельного податку, затвердженого наказом № 434). Про правомірність практичного застосування цієї норми йдеться в матеріалі на с. 46 сьогоднішнього номера.

До розрахунку земельного податку додаються всі необхідні додатки.

Так,

додаток 1 «Відомості про наявність документів на землю» є обов’язковим для всіх платників податків. Призначення додатку 2 «Звіт про пільги із земельного податку» зрозуміле з його назви. Подається такий додаток власниками землі та землекористувачами, які мають пільги щодо сплати земельного податку. Додатки 3 — 6 подаються залежно від наявності земельних ділянок відповідної категорії, а також від того, чи установлено їх грошову оцінку.

Власники землі та землекористувачі, які користуються пільгами зі сплати земельного податку, у додатку 2 до розрахунку земельного податку повинні обов’язково зазначити назву, номер і дату прийняття документа, на підставі якого надано пільгу, а також суму пільги зі сплати податку.

Якщо пільговики мають у підпорядкуванні

госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі чи їх частини, то, крім додатків 1 і 2, їм слід подавати відповідні додатки залежно від категорії земельних ділянок, переданих у тимчасове користування (оренду) або на яких розміщено ці госпрозрахункові підприємства, окремі будівлі або їх частини, передані в тимчасове користування (оренду).

Платник податків має право подавати щомісячно

новий звітний розрахунок протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним, однак це не звільняє його від обов’язку подання податкового розрахунку земельного податку до 1 лютого поточного року.

Крім того, подання розрахунку земельного податку є обов’язковим у таких випадках:

— якщо протягом року в підприємства виникає право власності та/або право користування землею. У такій ситуації йому необхідно

протягом місяця з дня виникнення такого права подати звітний розрахунок за нововідведені земельні ділянки;

— при зміні протягом року грошової оцінки землі, функціонального використання землі, виникненні інших змін або самостійному виявленні помилок, що змінюють суму земельного податку за поточний або майбутні звітні місяці. У цьому випадку платник податків має протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним, подати

новий податковий розрахунок з виправленими показниками за такий поточний або майбутній звітні місяці.

Решта питань щодо порядку та строків подання звітності та сплати податкових зобов’язань, відповідальності за несвоєчасність того чи іншого, а також методології виправлення самостійно виявлених помилок однакові як для платників земельного податку, так і для платників орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Тому за інформацією з цих питань пропонуємо звернутися до наступної публікації сьогоднішнього номера, що є логічним продовженням цієї статті.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд