ПДВ, сплачений при придбанні майна, що передається в оренду, уключається до податкового кредиту
Суть спору
Підприємство, одним з видів діяльності якого є здавання в найм машин та устаткування, відобразило у складі податкового кредиту суму ПДВ, сплачену при придбанні устаткування, призначеного для передачі в оренду. Цю суму було заявлено підприємством до бюджетного відшкодування (у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів).
Податковий орган при проведенні позапланової виїзної перевірки діяльності підприємства такий крок визнав неправомірним та виключив зі складу його податкового кредиту суму «вхідного» ПДВ за придбаним устаткуванням, мотивуючи свої дії тим, що такі матеріальні цінності в подальшому платник податків використовував у операціях, що не є об’єктом обкладення ПДВ, а саме — в операціях оренди.
Підприємству в цій ситуації не залишалося нічого іншого, як звернутися за допомогою до суду.
Позиція податкового органу
При прийнятті щодо підприємства податкових повідомлень-рішень про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів) та застосування штрафних санкцій податківці керувалися
пп. 7.4.2 і 7.4.3 Закону про ПДВ, згідно з якими не підлягають віднесенню до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні товарів, які використовуються в операціях, що не є об’єктом обкладення ПДВ. На їх думку, платник податків не мав права включати до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні устаткування, що в подальшому використовувалося в операціях оренди.Підставою для такого висновку став, мабуть,
п.п. 3.2.2 Закону про ПДВ, відповідно до якого операція з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг, не є об’єктом обкладення ПДВ.
Вирішення справи судом
Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов справедливого рішення:
— по-перше,
здавання в найм машин та устаткування є одним з видів діяльності підприємства, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ. Передачу в оренду придбаного устаткування здійснено на підставі відповідних договорів з контрагентами, а отже, у ситуації, що розглядається, суб’єкт господарювання діяв у межах своєї господарської діяльності;— по-друге, надання послуг з оренди устаткування відповідно до
п.п. 3.1.1 Закону про ПДВ є операцією в межах господарської діяльності платника податків, що обкладається ПДВ;— по-третє, факт належного нарахування та сплати ПДВ підприємством у складі вартості придбаного устаткування підтверджено відповідними податковими накладними.
Таким чином, на думку ВАСУ, підприємство абсолютно правомірно відобразило суми ПДВ, сплачені при придбанні устаткування, призначеного для передачі в оренду, у складі свого податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних.
Думка редакції
Повністю розділяємо точку зору суду. Особливо радує, що в прийнятті такого справедливого рішення служителям Феміди допомогла консультація працівників ДПАУ, опублікована в журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 8, с. 52, де зазначено: оскільки надання послуг з оренди устаткування є оподатковуваною операцією в межах господарської діяльності платника податків, суми ПДВ, нараховані (сплачені) при його придбанні з метою передачі в оперативну оренду,
може бути включено до складу податкового кредиту в загальновстановленому порядку. До речі, аналогічна думка висловлена і в п. 4 розділу I листа ДПАУ від 07.11.2007 р. № 22703/7/16-1117 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 15).А щодо
п.п. 3.2.2 Закону про ПДВ, яким передбачено, що не є об’єктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг, працівники податкового відомства у згаданій консультації дійшли висновку: при здійсненні цієї операції коригування податкового кредиту не провадиться, оскільки за таких обставин не відбувається передача прав власності на майно. До того ж ця операція згідно з абзацом другим п. 1.4 Закону про ПДВ не є операцією з поставки товарів.
Матеріал підготувала Наталя Білова,
економіст-аналітик
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
| 15.05.2008 р. | № К-31842/06 |
15 травня 2008 р. Вищий адміністративний суд України <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2006 р. у справі № А27/34 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «О» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, за участю прокурора Дніпропетровської області, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановив:
У лютому 2006 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптима-Зв’язок Ессетс» звернулось до місцевого господарського суду з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 07.11.2005 р. № <...> та податкового повідомлення-рішення від 07.11.2005 р. № <...>.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на необґрунтованість та безпідставність висновків, викладених в акті позапланової виїзної перевірки, який і став підставою для винесення 07.11.2005 р. оскаржених податкових повідомлень — рішень № <...> та № <...>.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 р. у справі № А27/34, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2006 р., позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 07.11.2005 р. № <...> та № <...>.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську оскаржила їх в касаційному порядку.
В касаційній скарзі скаржник просить скасувати дані судові рішення з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в липні — серпні 2005 р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «О» з питань правильності та достовірності заявлених до відшкодування сум ПДВ за лютий — червень 2005 р.
За результатами проведеної скаржником вказаної перевірки відповідачем 22.08.2005 р. складено відповідний Акт № <...>.
На підставі вказаного Акта податковим органом 07.11.2005 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № <...>, яким на підставі п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі <...> грн.
Також податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення № <...>, яким на підставі пп. 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 17.1.3, 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі <...> грн., в тому числі: основний платіж у сумі <...> та штрафні (фінансові) санкції в сумі <...> грн.
За результатами проведеної Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську зазначеної вище перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем пп. 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, підприємством включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні товарів, які використовуються в операціях, що не є об’єктом оподаткування. Податковий орган вважає неправомірними дії позивача у справі щодо віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених платником податку в зв’язку з придбанням ним обладнання, яке в подальшому використовувалося в операціях оренди.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка № 1625), одним з видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «О» є здавання під найом машин та устаткування.
Матеріалами справи встановлено, що відображене в Акті перевірки придбане позивачем обладнання було передано в оренду іншим контрагентам за відповідними договорами.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в чинній редакції на час прийняття податкових повідомлень-рішень) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги)та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка послуг — будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також поставка будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
Згідно з п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Суди дійшли вірних висновків про те, що надання послуг з оренди майна є оподаткованою операцією, і позивач використовував обладнання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності товариства.
З урахуванням обставин даної справи суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано взяли до уваги податкові роз’яснення, розміщені в офіційному виданні Державної податкової адміністрації України — «Віснику податкової служби» № 8 за лютий 2006 р., в якому зазначено, що, враховуючи те, що надання послуг з оренди машин та обладнання є оподатковуваною операцією в межах господарської діяльності платника, суми ПДВ, нараховані (сплачені) при придбанні обладнання з метою його передачі в оперативну оренду, можуть бути включені до складу податкового кредиту в загальновстановленому порядку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, придбаваючи обладнання, яке в подальшому передавалося в оренду в межах господарської діяльності позивача, ТОВ «О» суми сплаченого ПДВ включало до податкового кредиту на підставі виданих продавцями основних засобів податкових накладних у відповідності з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Факт належного нарахування та сплати ПДВ покупцем у даному випадку знайшов своє об’єктивне підтвердження та не заперечувався податковим органом.
Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій відносно правомірності формування позивачем податкового кредиту в даному випадку при сплаті податку на додану вартість за основні засоби, які в подальшому були передані в оренду в межах господарської діяльності платника податку, є обґрунтованими.
За вказаних обставин судами попередніх інстанцій правомірно визнані недійсними податкові повідомлення-рішення від 07.11.2005 р. № <...> та № <...>.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції ухвалив:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2006 р. у справі № А 27/34 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.237 — 239 КАС України.
