Якщо підприємець-єдиноподатник здійснював вид діяльності, не зазначений у Свідоцтві про сплату єдиного податку

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Липень, 2009/№ 53
В обраному У обране
Друк
Коментар

Якщо підприємець — єдиноподатник здійснював вид діяльності, не зазначений у Свідоцтві про сплату єдиного податку

 

Суть спору

Суть спору, що виник між фізичною особою — підприємцем та державною податковою інспекцією, полягає в такому.

У період, що перевіряється, фізична особа — підприємець перебувала на спрощеній системі оподаткування. Підприємець, крім основних видів підприємницької діяльності, здійснював також види діяльності, не зазначені в Свідоцтві про сплату єдиного податку, зокрема, торгівлю нерухомим майном, роздрібну торгівлю автомобілями, надання в оренду приміщень. Єдиний податок він сплачував за максимальним розміром ставки в сумі 200 грн.

Податковий орган при перевірці не визнав доходи, отримані від торгівлі нерухомим майном, роздрібної торгівлі автомобілями, надання в оренду приміщень, доходами, отриманими в межах його підприємницької діяльності. Це означало, що з них має бути сплачено податок з доходів фізичних осіб.

Платник податків для вирішення спору, що виник, звернувся до суду.

 

Позиція податкових органів

На думку податківців, доходи, отримані платником податків від торгівлі нерухомим майном, роздрібної торгівлі автомобілями, надання в оренду приміщень, торгівлі засобами виробництва, отримано не в межах його підприємницької діяльності. У ході перевірки було виявлено, що перелічені види діяльності не зазначено в заявах про право застосування спрощеної системи оподаткування за відповідні періоди, отже, їх не зазначено у Свідоцтві про сплату єдиного податку.

Тому податківці вважають, що доходи, отримані підприємцем від торгівлі нерухомим майном, роздрібної торгівлі автомобілями, надання в оренду приміщень, повинні оподатковуватися відповідно до

п.п. 9.12.2 Закону № 889 за загальними правилами, установленими для платників податку, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Тому такі доходи має бути задекларовано. Платник податків не задекларував зазначені види діяльності, чим порушив вимоги п.п. «а» п. 19.1 Закону № 889.

 

Вирішення справи судом

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов підприємця на тій підставі, що в період, який перевіряється, підприємець перебував на спрощеній системі оподаткування, а отже, доходи, отримані від видів діяльності, що здійснювалися ним у цей період, повинні оподатковуватися відповідно до норм

п.п. 9.12.1, п. 22.10 Закону № 889, розділу IV Декрету № 13-92 та Указу № 727/98. Судами встановлено, що підприємець здійснював обчислення та сплату податків згідно із зазначеними законодавчими документами.

Те, що підприємець здійснював види діяльності, що не є основними, не є достатнім для застосування

п.п. 9.12.2 Закону № 889 з метою оподаткування доходів, отриманих від таких видів діяльності. Крім того, суди вважають, що види діяльності, щодо яких виникли спірні правовідносини, за суттю та характером підпадають під види діяльності, зазначені у Свідоцтві про сплату єдиного податку.

Державна податкова інспекція не погодилася з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції та подала касаційну скаргу з проханням скасувати судові рішення.

Однак Вищий адміністративний суд України не задовольнив касаційну скаргу податківців, підтримавши позицію судів першої та апеляційних інстанцій. Серед інших,

важливим аргументом для вирішення справи на користь платника податків стало те, що в періодах, які перевіряються, він сплачував єдиний податок за максимальним розміром ставки єдиного податку, визначеним рішенням місцевої ради в розмірі 200 грн. за видом діяльності «оптова торгівля». При цьому Вищий адміністративний суд України посилається на положення абз. 3 п. 2 Указу № 727/98, яким установлено: у разі, коли фізична особа — підприємець здійснює декілька видів діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, ним отримується одне Свідоцтво та сплачується єдиний податок, що не перевищує максимальної ставки. Тобто, на думку суду, сплативши єдиний податок за максимальною ставкою, підприємець міг здійснювати всі види діяльності, щодо яких виник спір, і при цьому в нього не виникає об’єкта обкладення податком з доходів фізичних осіб.

 

Думка редакції

Відповідно до

п.п. 9.12.1 Закону № 889 оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, установленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм зазначеного підпункту.

Спеціальним законодавством в цьому випадку є

Указ № 727/98, на підставі якого діє спрощена система оподаткування .

Статтею 2 Указу № 727/98

передбачено: суб’єкти малого підприємництва — фізичні особи мають право самостійно вибрати спосіб оподаткування доходів єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку, порядок видачі якого затверджено наказом ДПАУ від 29.10.99 р. № 599.

Свідоцтво про сплату єдиного податку видається на підставі письмової заяви (додаток 1 до

Порядку № 599), в якій підприємець зазначає види діяльності, якими планує займатися, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, та платіжного документа про сплату (перерахування) єдиного податку за період не менше ніж календарний місяць. Види діяльності, зазначені платником податків у заяві, вносяться до виданого Свідоцтва про сплату єдиного податку.

У свою чергу, ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця і

залежить від виду діяльності. Якщо платник єдиного податку здійснює декілька видів діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, він придбаває одне Свідоцтво та сплачує єдиний податок за більшою ставкою за такими видами діяльності, незалежно від того, здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи тільки за місцем державної реєстрації.

Таким чином,

спеціальні правила оподаткування (у цьому випадку — сплата єдиного податку) стосуються тільки доходів, отриманих від тих видів діяльності, які заявлено підприємцем при отриманні Свідоцтва про сплату єдиного податку, незалежно від того, за якою ставкою він сплачує єдиний податок. І тільки такі доходи звільняються від обкладення податком з доходів фізичних осіб на підставі п.п. 9.12.2 Закону № 889.

Якщо підприємець, який працює на єдиному податку, отримує інші доходи, ніж зазначені у Свідоцтві про сплату єдиного податку, вони обкладаються податком з доходів за загальними правилами, установленим

Законом № 889 (п.п. 9.12.1 Закону № 889).

ДПАУ неодноразово надавала подібні роз’яснення з цього питання, зокрема, у

листах від 28.04.2007 р. № 2125/ч/17-0715, від 05.10.2007 р. № 4851/В/17-0715.

Це судове рішення може стати в нагоді підприємцям, в яких аналогічна ситуація вже виникла і які готові відстоювати свої інтереси в суді.

Усім платникам податків, які збираються провадити вид діяльності, не зазначений у Свідоцтві про сплату єдиного податку, рекомендуємо дотримуватись вимог

п.п. 9.12.2 Закону № 889, згідно з яким такі доходи обкладаються податком з доходів на загальних підставах. Звісно, краще заздалегідь зазначити максимальну кількість видів діяльності в заяві про право застосування спрощеної системи оподаткування.

Зауважимо також, що підприємець може внести новий вид діяльності до Свідоцтва, подавши письмову заяву за 15 днів до початку наступного календарного кварталу.

Коментар до аналогічного рішення ВАСУ (

ухвала від 21.06.2007 р. у справі № А37/80) було опубліковано в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 100, с. 34.

 

Матеріал підготувала Катерина Скрипкіна, економіст-аналітик

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА

12.05.2009 р.

 № К-4835/08

 

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції <...> на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 29.05.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 у справі № 14/112/07 (22а-1468/07) за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції <...>про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень встановив:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою (з доповненнями) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції <...> (далі — ДПІ) від 13.12.2006 р. № <...>про визначення податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 10 983,96 грн. та від 20.02.2007 р. № <...> (після адміністративного оскарження), на підставі Акта планової виїзної документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ПП ОСОБА_1. від 27.11.2006 № <...>щодо правильності визначення валового доходу визначено отримання позивачем доходу на загальну суму <...> грн., в тому числі за II півріччя 2005 року на суму <...> грн. та 9 місяців 2006 року на суму <...> грн. та ухилення від сплати податку з доходів фізичних осіб від господарської діяльності, яка не була ним задекларована, чим порушено вимоги ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та пункту «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 29.05.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 р. у справі № 14/112/07 (22а-1468/07) позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що в межах підприємницької діяльності осіб, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, можуть здійснюватися операції по реалізації основних засобів, здійснення таких операцій не є основним видом діяльності, але не тягне за собою застосування норм п.п. 9.12.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Суд апеляційної інстанції повністю погодився із зазначеним висновком.

При цьому суди зазначили, що є помилковим нарахуванням позивачу податку на доходи фізичних осіб з продажу основних фондів та засобів виробництва на загальних підставах, застосовуючи норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Також судами встановлено, що в Акті перевірки при визначенні чистого доходу, як різниці між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу, ДПІ не враховано витрати позивача на придбання цінностей та їх переобладнання.

Суди не погодились з твердженням ДПІ, що здійснення такого виду діяльності, як надання приміщень в оренду, не входить до переліку видів діяльності, передбачених в Свідоцтві платника єдиного податку на 2005 рік, так як саме зі змісту Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2005 рік <...>вбачається, що до переліку діяльності позивача віднесено здачу в оренду основних фондів. Крім того визнали, що доказів відносно того, що приміщення, які здавалися позивачем в оренду в 2005 році, не входили до основних фондів позивача, відповідач суду не надав, отже не є обґрунтованим твердження ДПІ, що дохід, отриманий від даного виду діяльності, не може оподатковуватися по спрощеній системі оподаткування.

Досліджуючи фактичні обставини справи, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до поданих ПП ОСОБА_1 заяв про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності на 2005 рік від 17.11.2004, та на 2006 рік від 08.12.2005 ПП ОСОБА_1 заявлено та задоволено шляхом видачі свідоцтва платника єдиного податку наступні види діяльності: надання транспортних послуг — на 2005 рік та 2006 рік; оптова та роздрібна торгівля — на 2005 рік та 2006 рік; сервісне обслуговування автотранспорту — на 2005 рік та 2006 рік; надання приміщення в оренду — 2006 рік.

При здійсненні кількох видів діяльності ПП ОСОБА_1 сплачувався єдиний податок в періодах, що перевірялись, по максимальному розміру ставки єдиного податку, визначеної Рішенням Кіровоградської міської ради № 430 від 12.99 р. у відповідності з внесеними змінами за № 951 від 22.05.2001 р. в сумі 200 грн. за видом діяльності (оптова торгівля).

В ході проведення перевірки ДПІ встановлено, що в період з 01.07.2005 р. по 30.09.2006 р. ПП ОСОБА_1здійснював крім видів діяльності, які заявлені відповідно до поданих заяв про право застосування спрощеної теми оподаткування обліку та звітності на 2005 та 2006 роки, і інші види господарської діяльності, а саме: торгівля нерухомим майном в 2005 році; роздрібна торгівля автомобілями в 2005 та 2006 роках; надання приміщень в оренду в 2005 році; торгівля засобами виробництва в 2006 році. І тому ДПІ дійшла висновку, що доходи, отримані платником податку з реалізації транспортних засобів, незавершеного будівництва та оренди, є доходами, отриманими поза межами його підприємницької діяльності, а отже, відповідно до п.п. 9.12.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», повинні оподатковуватися за загальними правилами, встановленими Законом для платників податку, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. В той же час, ДПІ дійшла висновку, що діяльність платника податків щодо реалізації транспортних засобів, незавершеного будівництва та оренди приміщень була підприємницькою діяльністю, а отже повинна оподатковуватись згідно з п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та розділу IV ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92.

Судами було встановлено, що позивач у період, що перевірявся, перебував на спрощеній системі оподаткування, а тому його оподаткування повинно здійснюватись відповідно до норм п.п. 9.12.1 ст. 9, п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства».

І оскільки позивач здійснював обчислення та сплату податків саме у відповідності до названих нормативних актів, суди визнали, що позивачем можуть здійснюватись операції з реалізації основних фондів, як-то реалізація транспортних засобів, які використовувались у господарській діяльності при наданні транспортних послуг, що за своєю суттю і характером діяльності підпадає під такий вид діяльності, як торгівля, і що в свою чергу підпадає під перелік видів діяльності, куди включені оптова та роздрібна торгівля.

Судами зроблено також висновок про те, що зазначене вище щодо права особи, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, на здійснення операцій з реалізації основних фондів в межах такої діяльності, також поширюється на операцію з реалізації об’єкта нерухомості.

Крім того, суди визнали, що висновки Акта перевірки відносно того, що у 2005 році позивач надавав в оренду приміщення без отримання свідоцтва на право здійснення такого виду діяльності в межах спрощеної системи оподаткування, є помилковими, виходячи із того 06.12.2004 р. позивач отримав свідоцтво про сплату єдиного податку <...> на 2005 рік, у якому зазначено такий вид діяльності, як передача в оренду основних фондів.

Не погодившись із постановою Господарського суду Кіровоградської області від 29.05.2007 р. та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 р. у справі № 14/112/07 (22а-1468/07), відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де просить скасувати судові рішення. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального права, а саме ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян». У зв’язку із цим скаржник звертає увагу на те, що в ході перевірки встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач здійснював підприємницьку діяльність по таким видам діяльності, які не заявлені в поданих заявах про право застосування спрощеної системи оподаткування обліку та звітності на 2005 та 2006 роки — торгівля нерухомим майном в 2005 році. Роздрібна торгівля автомобілями в 2005–2006 роках, надання приміщень в оренду в 2005 році, торгівля засобами виробництва в 2006 році.

Таким чином, скаржник вважає, що перевіркою правильності визначення валового доходу встановлено отримання позивачем доходу на загальну суму <...> грн., без ПДВ, в тому числі: II півріччя 2005 року в сумі <...> грн., 9 місяців 2006 року в сумі <...> грн. та призвело до ухилення від сплати податку з доходів фізичних осіб від господарської діяльності, який не було ним задекларовано, чим порушено вимоги п.п. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

<...>

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до розділу IV ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (зі змінами та доповненнями) — згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об’єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За визначенням норми п.п. 9.12.2 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 р. № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» — якщо фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб’єктами підприємницької діяльності.

При цьому п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства» (зі змінами та доповненнями) — встановлено, що у разі коли фізична особа — суб’єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

З урахуванням наведеної норми, необхідно вказати з метою спростування заперечень скаржника на той факт, що ПП ОСОБА_1при здійсненні кількох видів діяльності сплачував єдиний податок у періодах, що перевірялися, по максимальному розміру ставки єдиного податку, визначеної Рішенням Кіровоградської міської ради № 430 від 12.99 р. у відповідності з внесеними змінами за № 951 від 22.05.2001 р. в сумі 200 грн. за видом діяльності (оптова торгівля).

Відповідно до абз. 7 п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства» у разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Тобто визначено порядок розрахунку виручки у разі здійснення продажу основних фондів, для визначення можливостей запровадження для особи спрощеної системи оподаткування. І в межах діяльності особи, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, можуть здійснюватись операції з реалізації основних фондів.

Крім того, згідно з п.п. 8.2.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (від 28.12.94 № 334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.97 № 283/97-ВР) під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1 000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Отже, складські зміщення слід віднести до основних фондів, а отже, передача їх в оренду повністю відповідає змісту свідоцтва про сплату єдиного податку.

Розглядаючи підстави виникнення спірних правовідносин, необхідно врахувати, що саме висновки Акта перевірки базуються на тому, що у періоді, що перевірявся ПП ОСОБА_1здійснював господарську діяльність, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування за наявності свідоцтва платника єдиного податку. Отже, відповідно до п. 22 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», яким встановлено, що у разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, в межах підприємницької діяльності осіб, що перебувають на спрощеній системі оподаткування можуть здійснюватися операції з реалізації основних засобів, і хоча здійснення таких операцій не є основним видом діяльності, однак не тягне за собою застосування норм п.п. 9.12.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, показав, що є помилковим нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб з продажу основних фондів та засобів виробництва на загальних підставах, застосовуючи норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки такий вид діяльності, як надання приміщень в оренду, входить до переліку видів діяльності, передбачених в Свідоцтві платника єдиного податку на 2005 рік, <...>.

Крім того, слід зазначити, що торгівля транспортними засобами як основними фондами, які використовувалися у власній діяльності позивача, а також іншими засобами виробництва за своєю суттю і характером діяльності підпадає під такий вид діяльності, як торгівля.

Тобто позивачем здійснювалась підприємницька (господарська) діяльність, якою відповідно до п. 1.21 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою».

Отже, посилання ДПІ на необхідність визначення суми податкових зобов’язань платника у відповідності до п.п. 9.12.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» судами правомірно визнано необгрутованими.

Звертаючи увагу на помилковість міркувань скаржника, необхідно ще раз акцентувати, що позивач у період, що перевірявся перебував на спрощеній системі оподаткування. Отже, його оподаткування повинно здійснюватись відповідно до норм п.п. 9.12.1 ст. 9, п. 22.10 ст. 22 Закону України Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства». І як правомірно встановлено судами, позивач здійснював обчислення та сплату податків саме у відповідності до названих нормативних актів.

З огляду на вищезазначене суд касаційної інстанції визнає, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А постанова Господарського суду Кіровоградської області від 29.05.2007 р. та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 р. у справі № 14/112/07 (22а-1468/07) належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. 215, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції <...>залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Кіровоградської області від 29.05.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 по справі № 14/112/07 (22а-1468/07) залишити без змін.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд