Теми статей
Обрати теми

Щодо деяких питань господарської діяльності

Редакція ПБО
Лист від 27.02.2009 р. № 1930

Щодо деяких питань господарської діяльності

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 27.02.2009 р. № 1930

 

Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув <...> лист <...> стосовно надання роз’яснень з деяких питань господарської діяльності та повідомляє наступне.

 

Стосовно питання про необхідність вказувати термін, на який надається право користування майном як вкладу до статутного капіталу товариства в установчих документах новоствореної юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 87 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Частина друга цієї ж статті визначає, що установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 88 ЦКУ у засновницькому договорі товариства визначаються зобов’язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Одночасно частиною другою статті 57 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) встановлено, що

в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 5 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі,

якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визначається створеним на невизначений строк.

Також звертаємо увагу на те, що частиною першою статті 115 ЦКУ господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.



коментар редакції

Право користування на невизначений строк як внесок до статутного фонду

Запитання про те, чи необхідно зазначати в установчих документах господарського товариства строк, на який до його статутного фонду передається право користування майном, на жаль, у листі, що коментується, залишилося без відповіді.

Інтерес до змісту установчих документів у цьому аспекті пояснюється тим, що від цього залежить,

чи може відсутність у статуті інформації про строк, на який передано право користування, стати підставою для відмови в державній реєстрації або для визнання статуту недійсним.

Однією з підстав для таких негативних наслідків чинне законодавство називає відсутність в установчих документах відомостей, передбачених законом (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV). Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ, у свою чергу, передбачає

необхідність зазначення в установчих документах інформації про порядок та умови формування статутного фонду.

Практика застосування цього законодавчого положення свідчить про те, що прийнятним варіантом вважається зазначення у статуті розміру внесків засновників та порядку їх внесення до статутного фонду. Перелік майна (майнових прав), що вносять засновники із зазначенням документів, які підтверджують їх права на нього, фіксується у протоколі установчих зборів, на яких приймається рішення про створення товариства, або в протоколі загальних зборів, якщо внесок вноситися вже після створення товариства. Тому тільки відсутність у статуті інформації про строк, на який право користування передається товариству як внесок до його статутного фонду, не повинна бути розцінена як достатня підстава для відмови в реєстрації і, тим більше, для подальшого визнання статуту недійсним.

Щодо останнього зауваження слід підкреслити, що суди визнання статуту недійсними вважають крайнім заходом, який може бути застосовано тільки в разі, якщо було допущено порушення закону, які не може бути усунено (див. рекомендації Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14).

Більше того, у частині листа, що коментується, можна побачити непряме визнання необов’язковості зазначення в установчих документах строку використання майна, коли внеском до статутного фонду виступає право користування ним. Такий висновок випливає зі спроби провести певну паралель з нормою, згідно з якою товариство, в установчих документах якого не зазначено строк його діяльності, визнається створеним на невизначений строк (ст. 5 Закону про госптовариства). Однак прямо на можливість звернення саме до такої аналогії Держкомпідприємництва не вказує.

Застереженням про те, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як внесок до статутного фонду, Держкомпідприємництва, напевно, хоче підкреслити таке:

якщо при формуванні статутного фонду не буде окремо зазначено, що як внесок передається саме право користування, а не право власності на майно, діятиме загальне правило і право власності перейде до товариства. Саме з такої презумпції виходять суди (див. постанову ВГСУ від 19.11.2008 р. № 16/146-08). Безумовно, цей висновок не може вважатися справедливим у випадках, коли засновник, який передає як внесок права на майно, не є його власником, а тому первісно інші учасники, у тому числі при оцінці внеску, мали враховувати, що передаються окремі майнові права, а не право власності. Крім того, для оцінки внеску у вигляді майнових прав засновникам усе ж має бути відомий і строк, протягом якого такі права належатимуть товариству, і якщо майно не є власністю самого засновника, такий строк не може перевищувати строк, на який майнові права було передано засновнику власником майна.

У цілому можна зробити висновок:

строк, на який товариству як внесок передаються майнові права, не є інформацією, обов’язковою для зазначення в статуті. Водночас ця інформація є істотною умовою, без якої не може бути проведено оцінку внеску засновника, а тому має бути зафіксована в установчому договорі (у разі його укладення), протоколі установчих зборів, акті оцінки та акті приймання-передачі.

 

 

Стосовно питання про оцінку права користування майном як внеску до статутного (складеного) капіталу товариства.

Статтею 86 ГКУ визначено, що вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства.

Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Частиною четвертою цього Закону визначено, що у випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.

Статтею 13 Закону України «Про господарські товариства» та частиною другою статті 115 ЦКУ встановлено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а

у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Нагадуємо, що статтею 8 ЦКУ встановлено, що цивільні відносини, які не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З огляду на те, що зазначеною вказаною вище статтею 115 ЦКУ

грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства.

Тому вважаємо за доцільне рекомендувати учасникам товариства, за аналогією Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» , про результати оцінки вкладів учасників товариства скласти відповідний акт.

Стосовно питання про документ, який надається для підтвердження внесення засновниками вкладів до статутного (складеного) капіталу юридичної особи.

На підставі наведеного вище Держкомпідприємництво вважає, що документом, який підтверджує передачу майна до статутного (складеного) капіталу юридичної особи, може бути

акт такої передачі, складений учасниками на підставі акта оцінки вкладів учасників товариства.



коментар редакції

Документи, що підтверджують оцінку майна,
яке вноситься до статутного фонду, та його фактичну передачу

Оформляти оцінку внеску, що вноситься у вигляді майна або майнових прав, шляхом складання

акта оцінки (за аналогією до передбаченого Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III документа), а факт унесення такого внеску — актом приймання-передачі, Держкомпідприємництва пропонує не вперше. Так, у низці його листів зазначалося: у разі, коли засновники господарського товариства самі оцінюють майно або майнові права та визначають критерії оцінки своїх внесків до статутного фонду, це має оформлятися відповідними актами оцінки та приймання-передачі (листи від 16.08.2004 р. № 5528, від 30.08.2004 р. № 5865, від 16.11.2004 р. № 8022, від 16.04.2004 р. № 2475, від 14.09.2004 р. № 6279). Законодавство конкретних вимог до форми цих документів та їх змісту не висуває, тому засновники можуть відчувати себе цілком вільно при їх складанні.

Як бачимо, Держкомпідприємництва не без підстав змінив тональність своїх указівок: якщо раніше він підкреслював, що ці операції «повинні оформлятися» шляхом складання відповідних актів, то тепер це звучить як рекомендація, якій, за умови наявності інших документів, що підтверджують проведення оцінки та факту передачі майна, можна не слідувати.

 

 

Стосовно питання про підписування ліквідаційного балансу усіма членами ліквідаційної комісії.

Порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації встановлений статтею 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», зокрема частиною другою цієї статті визначено, що

підписи голови та членів ліквідаційної комісії на ліквідаційному балансі повинні бути нотаріально засвідчені.

Засвідчення справжності підписів засновників (учасників) або уповноваженого ними органу на ліквідаційному балансі здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 № 20/5.

Згідно з пунктом 261 зазначеної Інструкції нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою (особами).

Звертаємо увагу на те, що чинним законодавством не передбачено застосування будь-яких виключень щодо оформлення ліквідаційного балансу, тому

підписи усіх членів ліквідаційної комісії на ліквідаційному балансі мають бути нотаріально засвідчені.

Одночасно наголошуємо на тому, що згідно з частиною третьою Прикінцевих положень Закону про реєстрацію закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.



коментар редакції

Посвідчення ліквідбалансу нотаріусом

У цій частині листа слід звернути увагу на два моменти: по-перше,

усі підписи на ліквідаційному балансі повинні нотаріально посвідчуватися, по-друге, нотаріальному посвідченню підлягають саме підписи, а не дійсність викладеної в ліквідаційному балансі інформації. Відповідно, нотаріальне посвідчення в цьому випадку — це лише гарантія того, що ліквідаційний баланс підписали саме ті особи, які в ньому зазначені. Одночасно з цього випливає і те, що нотаріус для посвідчення ліквідаційного балансу може вимагати тільки документи, що засвідчують особу голови та членів ліквідаційної комісії.

Аналогічна ситуація має місце при посвідченні статуту, щодо якого законодавство також вимагає саме завірення підписів засновників, а не відомостей, що містяться в ньому, тому будь-які вимоги з боку нотаріуса про надання йому для проведення нотаріального посвідчення статуту документів, що підтверджують права засновників на майно, що передається до статутного фонду, або будь-яких інших документів, крім тих, що засвідчують особи засновників, безпідставні.

 

 

Стосовно питання про придбання частки самим товариством.

Відповідно до статті 147 ЦКУ та статті 53 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов’язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року

, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 52 вищевказаного Закону та відповідно до статті 144 ЦКУ. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.

Порядок внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників, встановлений статтею 29 Закону про реєстрацію.

Звертаємо увагу на те, що відповідно до частини п’ятої статті 89 ЦКУ зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.



коментар редакції

Реєстрація змін у складі засновників

Як бачимо, у цьому питанні Держкомпідприємництва, на жаль, обмежився виключно наведенням цитат із чинних нормативно-правових актів, з яких, зокрема, залишилося незрозуміло, на роз’яснення якого саме моменту спрямовано лист. Наведена його частина є лише нагадуванням:

державній реєстрації підлягає будь-який факт зміни у складі засновників (учасників) товариства, навіть коли частка одного з них отримується самим товариством і, відповідно, не відбувається ані введення до складу засновників нових осіб (як це відбувається при передачі частки третій особі), ані зміни розміру часток колишніх учасників (що має місце при продажу частки одному або декільком учасникам товариства). Документи, які має бути подано в кожному із зазначених випадків держреєстратору для реєстрації змін, що сталися, названо у ст. 29 Закону про держреєстрацію.

Держкомпідприємництва недаремно також нагадав суб’єктам господарювання, що

для третіх осіб зміни у складі засновників матимуть юридичну силу з моменту їх держреєстрації. Слід навести і продовження процитованої норми: самі суб’єкти господарювання посилатися на відсутність держреєстрації таких змін у відносинах з третіми особами не можуть. Інакше кажучи, суб’єкт господарювання повинен діяти сумлінно та за наявності такої можливості інформувати третіх осіб, для відносин з якими юридичне значення має зміна складу учасників, про такі зміни. Крім того, у зв’язку з тим, що треті особи орієнтуватимуться насамперед на інформацію про суб’єкта господарювання, відображену в держреєстрі, самі суб’єкти господарювання мають бути зацікавлені в якомога швидшому проведенні держреєстрації змін, що сталися, і не зловживати відсутністю конкретних строків для їх реєстрації та санкцій за нереєстрацію. Наприклад, якщо статутом товариства передбачено необхідність одноголосного прийняття рішення щодо укладення окремих правочинів на загальних зборах, то контрагент, який виходитиме з відомостей держреєстру, справедливо матиме сумніви щодо дійсності рішення, прийнятого після виходу одного з учасників, але ще до реєстрації цих змін.

 

 

Стосовно питання про викуп частки власника самим приватним підприємством.

Відповідно до частини першої статті 63 ГКУ приватне підприємство — це підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи).

Статтею 113 ГКУ також дається визначення приватного підприємства, а саме: «Приватним підприємством визначається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці та з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання — юридичної особи» . Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

На даний час приватне підприємство створюється і діє на підставі загальних вимог, які встановлені ЦКУ, ГКУ та іншими законами України.

Згідно із частиною першою статті 8 ЦКУ, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи наведене вище, Держкомпідприємництво вважає, що

викупити частку самим приватним підприємством можливо у порядку, який встановлено для товариств (статті 53 Закону України «Про господарські товариства»).



коментар редакції

До порядку викупу частки у статутному фонді приватного підприємства
застосовується порядок, установлений для госптовариств

Нагадаємо: чинне законодавство передбачає вимогу, згідно з якою приватне підприємство повинне мати статутний фонд, однак не встановлює вимог до його розміру (докладніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 101, с. 23).

Водночас положення, присвячені регулюванню умов та порядку діяльності приватного підприємства, будь-яких спеціальних вимог до порядку формування та зміни статутного фонду такого суб’єкта господарювання не містить. У результаті залишається неврегульованою ціла низка питань, зокрема, питання про можливість та порядок викупу частки у статутному фонді приватного підприємства.

Як бачимо, Держкомпідприємництва вказує на те, що в таких випадках

для врегулювання відносин у межах приватного підприємства за аналогією можуть застосовуватися загальні норми, дія яких поширюється на господарські товариства. Тобто має йтися про ст. 113 — 118 Цивільного кодексу України та 1 — 23 Закону про госптовариства, оскільки саме названі статті є загальними. Решта статей установлюють особливості щодо окремих видів господарських товариств. Однак далі Держкомпідприємництва конкретизує свою основну думку і робить посилання на ст. 53 Закону про госптовариства, яка стосується питання викупу частки товариством у ТОВ.

Якщо доповнити зроблений у листі, що коментується, висновок раніше висловленою Держкомпідприємництва позицією з аналогічних питань (див. лист від 25.12.2007 р. № 9652), то виходить, що

приватне підприємство у статуті обов’язково має зазначити розмір та порядок формування статутного фонду, оскільки ця вимога є загальною для всіх суб’єктів господарювання. Решту питань залишено на розсуд засновників приватного підприємства і може бути врегульовано ними у статуті. Якщо ж засновники цього не зробили, у вирішенні таких питань слід керуватися загальними положеннями, присвяченими статутному фонду господарських товариств. Однак загальні положення про господарські товариства теж дають відповіді не на всі запитання. Як бачимо, Держкомпідприємництва пропонує піти ще далі і в таких випадках до відносин, що виникають у межах приватного підприємства, застосовувати за аналогією норми, присвячені ТОВ.

Цей висновок дійсно є обґрунтованим,

якщо статутний фонд приватного підприємства розділено на частки. У цьому випадку приватне підприємство охоплюється визначенням господарського товариства як юридичної особи, статутний фонд якої розділено на частки, і відносини, що виникають у межах такого підприємства, за своєю природою найбільш близькі до ТОВ. Однак, як справедливо зазначає ВГСУ, характеристика юридичної особи як приватного підприємства — це характеристика того, на підставі якої власності воно створене, а не відносин щодо формування статутного фонду (постанова ВГСУ від 05.02.2009 р. № 13/120). Тому якщо статутний фонд приватного підприємства не розділено на частки, то застосовувати до такого підприємства приписи нормативних актів, присвячених господарським товариствам, не можна (постанова ВГСУ від 15.10.2008 р. № 11/304/08).

 

 

Стосовно питання про довідку на прийняття документів, що підлягають довгостроковому зберіганню.

Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті

злиття, приєднання, поділу або перетворення державному реєстратору подаються документи, які передбачені частинами першою — третьою статті 37 Закону про реєстрацію, зокрема абзацом шостим частини першої цієї статті визначено, що подається довідка архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

Відповідно до частини четвертої статті 31 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» встановлено, що у разі ліквідації або реорганізації органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій документи, що нагромадилися за час їх діяльності, передаються ліквідаційною комісією (ліквідатором) правонаступникам у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, із збереженням відповідної форми власності на зазначені документи, а у випадках відсутності правонаступників — відповідним державним архівним установам або іншим місцевим архівним установам.

Згідно

із пунктом 12.3 Правил роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, затверджених наказом Державного комітету архівів України 16.03.2001 № 16, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.05.2001 за № 407/5598, встановлено, що порядок передавання й подальшого користування документами установи після її реорганізації або ліквідації передбачається в наказі, іншому розпорядчому акті або рішенні про реорганізацію чи ліквідацію установи. Передавання документів установи, що ліквідується, входить до обов’язків комісії, створеної для передавання справ і майна. У випадку реорганізації установи з передачею її функцій іншій установі остання приймає за актом документи, не завершені в діловодстві установи, що реорганізується, та її архів.

Отже, на підставі вищенаведеного Держкомпідприємництво вважає, що

державний реєстратор може, прийняти довідку, видану юридичною особою — правонаступником, про передання їй справ і майна від юридичної особи, що припинилась, для подальшого зберігання.



коментар редакції

Довідка з архіву при реорганізації підприємства

Зроблений Держкомпідприємництва висновок засновано на такій тезі: оскільки чинне законодавство обов’язкову передачу справ до архівних установ передбачає тільки в разі ліквідації юридичної особи без утворення правонаступників, вимога про обов’язкове подання довідки про передачу такій архівній установі документів тривалого зберігання (10 і більше років) при реорганізації підприємства не має підстав. Слід зазначити: обґрунтування можливості подання держреєстратору довідки від правонаступника юридичної особи, яка ліквідується, могло бути й іншим. Річ у тім, що законодавство про архівну справу виходить з вельми широкого поняття архівної установи, яка згідно зі ст. 23 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24.12.93 р. № 3814-ХІІ включає

архівні підрозділи підприємств та організацій, заснованих на приватній формі власності. Тому ст. 37 Закону про держреєстрацію можна тлумачити як таку, що передбачає необхідність подання або довідки з державної, комунальної чи приватної архівної установи, або підписаної керівником підприємства-правонаступника довідки, складеної на підставі акта приймання справ ліквідовуваного підприємства експертною комісією підприємства-правонаступника.

 

 

Стосовно питання про документ, що посвідчує повноваження.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону про реєстрацію для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) документи, зокрема примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини дев’ятої статті 24 Закону про реєстрацію, якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт, а якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником (засновниками) юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється її паспорт та надається

документ, що засвідчує її повноваження.

Частиною третьою статтею 237 ЦКУ встановлено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 238 ЦКУ встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 59 Закону України «Про господарські товариства» до виключної компетенції загальних зборів товариства з

обмеженою відповідальністю належать питання, які визначені в частині п’ятій статті 41 цього Закону, зокрема, пунктом «й» — прийняття рішення про обрання уповноваженої особи для представлення інтересів товариства.

Вважаємо, що

у разі прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про обрання уповноваженої особи для представлення інтересів товариства з питань державної реєстрації це рішення є таким документом, що посвідчує повноваження цієї особи, яка подає документи державному реєстратору, що не протирічить загальним вимогам до порядку оформлення представництва інтересів однієї особи іншою.

 

Голова О. Кужель



коментар редакції

Документом, що підтверджує повноваження для подання документів
на держреєстрацію, може бути рішення загальних зборів

На практиці документом, що підтверджує повноваження особи на подання держреєстратору документів з метою реєстрації юридичної особи, вважається нотаріально завірена довіреність, видана засновником чи засновниками. Причому достатнім вважається, якщо довіреність видано одним із засновників, що цілком обґрунтовано, оскільки така уповноважена особа фактично виконує роль посильного, за допомогою до якого можна і зовсім не звертатися, якщо направити необхідні документи поштою, що прямо допускається Законом про держреєстрацію.

Як видно, Держкомпідприємництва мало на меті дещо спростити цю процедуру, виключивши з неї необхідність отримання довіреності. Однак запропонований у листі варіант, по-перше, не виглядає більш оптимальним порівняно з уже існуючим, і, крім того, він заснований на визнанні за органами товариства (зокрема, загальними зборами) певних повноважень ще до державної реєстрації товариства, тобто до моменту, коли товариство вважається створеним і наділяється передбаченими законодавством повноваженнями.

 

Олена Уварова

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі