Теми статей
Обрати теми

Туристична діяльність: основні юридичні правила

Редакція ПБО
Стаття

Туристична діяльність: основні юридичні правила

 

Потяг людини до подорожей, бажання побачити світ, дізнатись, як живуть інші народи, не тільки послужили причиною великих географічних відкриттів, лягли в основу багатьох художніх творів, а й стали рушійним чинником цілої індустрії туристичних послуг. Пропонуємо дізнатися про основні юридичні правила ведення цього бізнесу.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Туроператори: особливості правового статусу

Стаття 5 Закону про туризм

називає суб’єктів, які здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність. Головну роль серед них, безумовно, відіграють туроператори та турагенти.

Туристичних операторів

визначено як юридичних осіб, створених згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Проаналізуємо це визначення.

По-перше

, туроператором може виступати виключно юридична особа.

У цьому випадку скористатися правилом, яке закріплене у

ст. 51 ЦКУ та передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин, не вдасться, оскільки йдеться не про цивільно-правові відносини, а про відносини адміністративні, у межах яких держава висуває вимоги до суб’єктів, які займаються певним видом діяльності. Крім того, задум законодавця щодо того, щоб обмежити коло суб’єктів, які можуть бути туроператарами, тільки юрособами, видно із того, що відносно турагентів зроблено спеціальне застереження про можливість займатися цим видом діяльності і фізособами-підприємцями. Цей висновок підтвердила Держслужба туризму та курортів Міністерства культури і туризму в листі від 10.10.2007 р. № 3-Д (див. на с. 45), підкресливши: фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності не може отримати ліцензію на право здійснення туроператорської діяльності.

По-друге

, іноземні юридичні особи можуть здійснювати туроператорську діяльність на території України тільки шляхом створення своїх представництв відповідно до законодавства України та за умови отримання останніми ліцензії на туроператорську діяльність (ст. 37 Закону про туризм).

По-третє

, діяльність з організації та забезпечення реалізації турпродукту або окремих туристичних послуг для туроператора має бути виключною.

Спершу з’ясуємо, що таке «туристичний продукт».

Під

туристичним продуктом у Законі про туризм розуміється попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується до реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Виходячи з визначень туроператора і турпродукту та їх системного аналізу можна зробити такий висновок: займатися розробкою, організацією, забезпеченням створення туристичного продукту,

безпосереднім наданням туристичних послуг можуть тільки туроператори.

Однак виключний характер туроператорської діяльності, як свідчить текст

Ліцензійних умов № 111, полягає не в цьому. Згідно з п. 9.1 Ліцензійних умов № 111 туроператор не має права здійснювати інші види господарської діяльності, крім тих, які визначені Законом про туризм та Ліцензійними умовами № 111.

Проте суди виходять з досить ліберального розуміння цього положення. Так, Вищий господарський суд України в

постанові від 13.07.2006 р. № 2-29/5065-2006 зазначив: висновок про неможливість здійснення туроператором іншої господарської діяльності, крім реалізації туристичних послуг, є помилковим (предметом спору було питання про можливість надання туроператором майна в оренду). Цього висновку ВГСУ дійшов на підставі таких міркувань: Закон про туризм не містить прямої заборони на здійснення суб’єктами господарювання, які займаються туристичною діяльністю, інших видів господарської діяльності.

Однак туроператорам усе ж слід дуже обачно ставитися до цієї позиції суду, оскільки її було висловлено ще в період, коли щодо відповідного положення

Закону про туризм існувала певна неоднозначність, яку було усунуто шляхом включення більш чіткої норми до Ліцензійних умов № 111. Водночас ця норма, схоже, сьогодні є мертвою, оскільки жодного прикладу її застосування з будь-якими негативними наслідками для туроператора нам знайти не вдалося.

По-четверте,

туроператорська діяльність є видом діяльності, що ліцензується . Відповідні Ліцензійні умови затверджено наказом Держкомпідприємництва та Мінкультури і туризму від 11.09.2007 р. № 111/55 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 57).

Важливим положенням, уключеним до

Закону про туризм після викладення його в новій редакції Законом України від 18.11.2003 р. № 1282-IV, стала норма, згідно з якою туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на турагентську діяльність. Це означає, що туроператори, крім самостійної розробки та надання турпослуг, можуть здійснювати посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх туристичних послуг.

По-п’яте

, щодо організації діяльності туроператорів чинне законодавство висуває ще низку спеціальних вимог, серед яких:

— умова, відповідно до якої

загальний розмір частки туроператора у статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 відсотків їх статутних фондів;

необхідність підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності: згідно зі ст. 15 Закону про туризм туроператор для покриття своєї відповідальності за шкоду, яку може бути нанесено туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності або порушення провадження про визнання його банкрутом, повинен надати підтвердження фінзабезпечення своєї відповідальності у вигляді гарантії банку або іншої кредитної установи перед туристом у розмірі не менше 20 тис. євро (розмір фінзабезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в’їзного туризму, повинен становити не менше 10 тис. євро).

 

Правовий статус турагента

Тепер зупинимося на

особливостях правового статусу туристичних агентів.

По-перше

, турагентська діяльність, як і діяльність туроператорів, є ліцензованою.

По-друге

, турагентами можуть бути як юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, так і фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності.

Спеціальну вказівку на це містить саме визначення туристичного агента, наведене у

ст. 5 Закону про туризм. Відповідно до нього туристичні агенти — це юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність. Далі продовжимо аналіз цього визначення.

Отже,

по-третє, щодо можливості здійснення турагентської діяльності іноземними суб’єктами встановлено вимоги, аналогічні тим, що висуваються до туроператорської діяльності: іноземні юридичні та фізичні особи можуть здійснювати турагентську діяльність шляхом створення підприємств згідно із законодавством України та отримання в установленому порядку ліцензій на здійснення відповідної діяльності.

У цьому аспекті слід зазначити про ще одне істотне обмеження: згідно зі

ст. 37 Закону про туризм на території України не допускається посередницька діяльність з укладення договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб’єктами туристичної діяльності. Така діяльність може здійснюватися тільки через туроператорів, створених згідно із законодавством України.

По-четверте

, найхарактернішою і навіть визначальною рисою діяльності турагента є те, що вона є посередницькою діяльністю з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності.

Діяльність турагента, на відміну від діяльності туроператора, може бути тільки посередницькою: самостійно надавати будь-які окремі туристичні послуги турагент у межах туристичної діяльності не може. Однак він може виступати посередником не тільки між турагентом та туристом, а й між туристом та іншим суб’єктом, який надає характерні або супутні туристичні послуги без статусу туроператора (перевізником, готелем, установою ресторанного господарства тощо). Але тут діє умова — таку посередницьку діяльність має бути спрямовано на реалізацію відповідних послуг особі, яка має статус туриста. Крім того, оскільки щодо суб’єктів господарювання, які здійснюють турагентську діяльність, не встановлено вимогу про її виключний характер, такі суб’єкти можуть здійснювати інші види господарської діяльності самостійно при дотриманні інших вимог законодавства (наприклад, для надання послуг з перевезення такому суб’єкту необхідно буде отримати відповідну ліцензію).

По-п’яте

, до турагентів також висувається вимога про підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності в розмірі не менше 2 тис. євро.

Найістотніші

вимоги до туроператорської та турагентської діяльності наведемо в порівняльній таблиці.

 

Законодавча вимога

Туроператорська діяльність

Турагентська діяльність

Суб’єкти здійснення

Тільки юридичні особи

Юридичні особи та фізособи-підприємці

Види діяльності, що здійснюється

Створення та реалізація туристичного продукту, окремих туристичних послуг; посередницькі послуги з реалізації туристичних послуг

Посередницькі послуги з реалізації туристичних послуг

Заборона на інші види госпдіяльності

Установлена

Не встановлена

Ліцензування

Ліцензується відповідно до Ліцензійних умов № 111

Обмеження щодо створення

Загальний розмір частки туроператора у статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 відсотків їх уставних фондів

Немає обмежень

Необхідність підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності

У розмірі не менше 20 тис. євро (розмір фінзабезпечення туроператора, який надає послуги виключно із внутрішнього та в’їзного туризму, повинен становити не менше 10 тис. євро)

У розмірі не менше 2 тис. євро

 

Інша діяльність у сфері туризму

Як уже згадувалося, крім туроператорів та турагентів, у туристичній діяльності може бути задіяно інших суб’єктів господарювання (див. також

лист Держкомпідприємництва від 06.05.2004 р. № 3132). Це зокрема суб’єкти, які надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійні, розважальні та інші туристичні послуги; діяльність гідів-перекладачів, екскурсоводів, спортивних інструкторів, поводирів та інших фахівців туристичного супроводу тощо. Така діяльність не підлягає спеціальному ліцензуванню як туристична.

Крім того, як прямо визнав Держкомпідприємництва, не потрібно отримувати ліцензію на турагентську діяльність підприємствам, установам, організаціям та фізичним особам — підприємцям, які видають застрахованим особам за їх основним місцем роботи путівки на санаторно-курортне лікування за рахунок Фонду соцстрахування з тимчасової втрати працездатності з частковою оплатою (див.

лист Держкомпідприємництва від 03.10.2006 р. № 7086).

 

Договірні відносини між туроператором та турагентом

На практиці це питання так і не отримало однозначного вирішення, про що свідчить використання самих різних варіантів оформлення відносин між туроператорами та турагентами. Така ситуація існує, незважаючи на достатню визначеність у вирішенні цього питання на рівні законодавства: відповідно до

ч. 13 ст. 21 Закону про туризм права і обов’язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються згідно із загальними положеннями про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також Законом про туризм. У зв’язку з цим розповімо, як має бути врегульовано відносини між туроператором і турагентом, та про можливі негативні наслідки відхилення від цих вимог.

Отже, як зазначалося, в основі відносин між туроператором і турагентом повинен лежати

агентський договір. Загальні положення, що стосуються цього договору, закріплено у главі 31 ГКУ «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання».

Укладаючи агентський договір (договір комерційного посередництва), комерційний агент надає послуги суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем та за рахунок суб’єкта, якого він представляє. Комерційний агент у відносинах з третіми особами в межах агентського договору не може діяти від власного імені та не може укладати договори від імені того, кого він представляє, щодо себе особисто.

Стандартний агентський договір між туроператором і турагентом повинен містити таку інформацію

:

1.

Предмет договору

Предмет агентського договору складають послуги турагента, які надаються іншій стороні договору — туроператору та полягають в укладенні угод з туристами або у сприянні в їх укладенні від імені туроператора та за його рахунок (конкретне формулювання може бути таким: «вчиняти юридичні та фактичні дії з просування і реалізації туристичного продукту або реалізовувати комплекс туристичних послуг, що входять до складу турпродукту, уключаючи рекламу туристичного продукту та пошук клієнтів» або «здійснювати діяльність з реалізації сформованого туроператором туристичного продукту та укладення договорів на туристичне обслуговування з третіми особами»).

2.

Обов’язки сторін

У цьому розділі договору, зокрема, зазначається порядок надання турагентом посередницьких послуг. Агентський договір може передбачати заборону турагенту представляти одночасно декількох туроператорів, або, навпаки, заборону туроператору звертатися до посередницьких послуг інших турагентів. Водночас у договорі між собою туроператор і турагент не можуть обмежити коло туристів, яким надаватиметься туристичний продукт, оскільки договір про туристичне обслуговування є за своїм характером публічним і має бути укладений з будь-якою особою, яка погоджується на його умови.

В агентському договорі доцільно застерегти можливість укладення турагентом субагентських договорів, за якими частина зобов’язань турагента може передаватися іншим суб’єктам господарювання.

У розділі договору, який присвячено обов’язкам сторін, установлюється також порядок та строки подання звітів турагентом туроператору.

У числі обов’язків туроператора необхідно прямо вказати його обов’язок розробити та надати турагенту для роботи програми та розцінки на кожний туристичний продукт, які повинні додаватися до агентського договору (

п.п. 6.2.1 Ліцензійних умов № 111).

Туроператор установлює ціну на туристичні послуги, має точно виконувати програму туристичного обслуговування та надавати своєчасну інформацію турагенту про всі зміни, що вносяться до програми туристичного обслуговування.

3.

Умови та порядок розрахунків між туроператором і турагентом

Сторони можуть використовувати різні варіанти визначення порядку розрахунків між собою, а також визначення суми та порядку виплати винагороди турагенту.

Як показує практика, агентська винагорода у сфері туризму може становити від 2 до 12 % від вартості туристичного продукту. Винагорода турагенту може виплачуватися, наприклад, у встановлений строк після перерахування коштів на рахунок туроператора; може відніматися з вартості туристичного продукту агентом безпосередньо при перерахуванні грошових коштів туроператору тощо. Повсюдного поширення також набуло використання накопичувальних схем агентських винагород, може встановлюватися окрема винагорода за реалізацію додаткових послуг.

Не слід також забувати про включення до договору умов про відшкодування турагенту витрат, понесених ним при виконанні договору.

4.

Відповідальність сторін договору

Як правило, для турагента неналежним виконанням або невиконанням агентського договору є несвоєчасна, неповна або неправильна оплата рахунків туроператора; несвоєчасне анулювання або внесення змін до замовлення; незабезпечення явки туристів до пункту початку подорожі; надання неправильних відомостей про туристів, ненадання туристам інформації про умови здійснення подорожі; неправильне оформлення путівок та несвоєчасна передача туристу документів, необхідних для здійснення подорожі.

Для туроператора неналежним виконанням договору є відмова від надання туристичного продукту, неправильне оформлення документів, необхідних для здійснення подорожі, несвоєчасна передача документів агенту або туристам тощо.

Інші умови агентського договору між туроператором та турагентом є традиційними і не повинні викликати труднощів при їх включенні в договір. Це такі пункти:

форс-мажорні та інші обставини, що виключають відповідальність сторін договору за його невиконання; порядок вирішення спорів; інші умови.

 

Агентський договір укладається в письмовій формі

. У договорі має бути зазначено форму підтвердження повноважень турагента на вчинення дій від імені туроператора. Формою такого підтвердження може бути або письмова довіреність (нотаріальне посвідчення якої не є обов’язковим), або сам договір (ч. 3 ст. 243 ЦКУ).

Тепер про деякі варіанти оформлення відносин між туроператором і турагентом, що використовуються на практиці. Так, у деяких випадках використовуються договори, згідно з якими

турагенти виступають замовниками послуг, які їм надають туроператори та які полягають у здійсненні останніми представництва турагентів у відносинах з перевізниками, готелями, суб’єктами, що надають послуги харчування тощо. Такий варіант, як бачимо, не відповідатиме характеристиці агентського договору, а отже, суперечить вимогам чинного законодавства.

Ще одним варіантом, що суперечить чинному законодавству, є укладення

договору купівлі-продажу, за яким туристичний продукт виступає предметом договору і на який за договором право власності переходить від туроператора до турагента, після чого останнім реалізується туристам.

Якими ж можуть бути негативні наслідки оформлення відносин між туроператором і турагентом з відхиленням від запропонованого в законодавстві варіанта? Насамперед,

з’являється загроза визнання такого договору недійсним у зв’язку з тим, що він суперечитиме прямо встановленим вимогам законодавства до нього (ст. 203, 215 ЦКУ). Однак усе залежатиме від конкретних умов договору, зокрема, суди за певних умов можуть звернутися до ст. 235 ЦКУ та, не визнаючи договір недійсним, застосувати до відносин сторін положення законодавства, що регулюють відносини в межах агентського договору. Крім того, Вищий господарський суд України у своїй практиці визнає можливість застосування до відносин туроператора і турагента ст. 6 ЦКУ, згідно з якою сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд (див. постанову ВГСУ від 06.03.2008 р. № 20-1/003-7/087), однак і в цьому випадку в основі відносин має лежати агентський договір і тільки в певній частині сторони можуть уключити елементи іншого цивільно-правового договору.

 

Договірні відносини туроператора (турагента) з туристом

Згідно зі

ст. 1 Закону про туризм туристом є особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на строк від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений строк.

Згідно зі

ст. 20 Закону про туризм туроператор або турагент укладають з туристом договір на туристичне обслуговування, згідно з яким зобов’язується за встановлену договором плату забезпечити надання комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). У разі коли договір укладає турагент, необхідно пам’ятати, що він діє від імені туроператора, про що має бути зроблено застереження в договорі з туристом. Це правило спеціально обумовлено в п. 6.1.3 Ліцензійних умов № 111: при реалізації туристичного продукту турагентом договір про туристичне обслуговування укладається турагентом від імені та за дорученням туроператора і повинен містити інформацію про туроператора (найменування, місцезнаходження, номер ліцензії, телефон тощо).

Порядок укладення, умови договору на туристичне обслуговування та його форму досить докладно врегульовано

Законом про туризм, тому ми зупинимося тільки на найістотніших моментах.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій формі або шляхом видачі ваучера

. Порядок оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання затверджено наказом Державної туристичної адміністрації України від 06.06.2005 р. № 50.

У цілому дотримуючись вимог, закріплених на рівні міжнародних документів,

Закон про туризм передбачає обов’язкове надання туристу до укладення договору про туристичне обслуговування такої інформації:

1) основні вимоги, необхідні для оформлення виїзних/в’їзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в’їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі інформація щодо строків їх оформлення;

2) медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання у зв’язку з певними захворюваннями, особливостями фізичного стану та віку туристів для участі в поїздці;

3) інформація про туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення турдіяльності, сертифікатів відповідності та іншої інформації згідно із законодавством про захист прав споживачів;

4) розмір фінансового забезпечення туроператора або турагента на випадок його неплатоспроможності або банкрутства та кредитна установа, що надала таке забезпечення.

У будь-який момент до початку надання туристичних послуг (як до, так і вже після укладення договору про туристичне обслуговування) туристу

на його вимогу має бути надано таку інформацію:

— програма туристичного обслуговування;

— характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, у тому числі їх вид і категорія, терміни стикувань (сполучення) рейсів, а також інша обов’язкова інформація, передбачена кодексами і правилами перевезень (якщо перевезення входить до складу туристичного обслуговування);

— характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, у тому числі їх місце розташування, класифікація за законодавством країни (місця) тимчасового перебування, відомості про підтвердження відповідності послуг готелю встановленим вимогам, відомості про правила тимчасового проживання, строки і порядок оплати готельного обслуговування, а також інша обов’язкова інформація, передбачена законодавством (якщо готельне обслуговування входить до складу послуг з туристичного обслуговування);

— про звичаї місцевого населення, пам’ятки природи, історії, культури та інші об’єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку;

— про правила в’їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там;

— про види і способи забезпечення харчування під час туристичної поїздки;

— про види та тематику екскурсійного обслуговування, порядок зустрічей і проводів, супроводу туристів;

— про дату і час початку та закінчення туристичного обслуговування, його тривалість;

— відомості про мінімальну кількість туристів у групі, терміни інформування туриста про те, що туристична поїздка не відбудеться через недобір групи;

— відомості про страхову організацію, що здійснює страхування ризиків, пов’язаних з наданням туристичного обслуговування, розмір страхових відшкодувань, порядок і умови їх виплати;

— про ціну туристичного обслуговування і порядок здійснення оплати;

— про місце перебування організації (організацій), уповноваженої туроператором на прийняття претензій туристів, а також про адреси і телефони українських дипломатичних установ у країні тимчасового перебування або місцевих служб, до яких можна звернутися у разі виникнення труднощів під час туристичної поїздки.

Аналіз судової практики показує, що найбільша кількість спорів у сфері туристичного обслуговування виникає саме у зв’язку

з ненаданням належної інформації туристам, що визнається порушенням законодавства про захист прав споживача та тягне за собою накладення на туроператорів та турагентів санкцій, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-ХII. Наприклад, порушенням прав споживачів визнається ненадання інформації або її надання в недостатньому обсязі для того, щоб зв’язатися з турагентом або туроператором при виникненні необхідності в цьому. Так, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2009 р. № 13/533 порушенням визнано ненадання мобільного телефону чи іншого зручного для туриста способу інформування турагента про проблеми, що виникають під час відпочинку. За це порушення суб’єкта господарювання було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 100  відсотків вартості наданої послуги.

Водночас суди уважно ставляться до того, чи настали обставини, за яких у туроператора або турагента виникає обов’язок надання відповідної інформації, наприклад, у

постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009 р. суд відмовив у задоволенні вимог про притягнення до відповідальності за порушення прав споживача, узявши до уваги те, що договір про туристичне обслуговування не було укладено, а отже, не може вважатися порушеним обов’язок надання необхідної інформації туристу, оскільки споживач так і не набув цього статусу.

Особливу увагу слід також звернути на правила внесення змін або розірвання договору про туристичне обслуговування. Зокрема,

Закон про туризм називає спеціальні обставини, при виникненні яких сторони отримують можливість вимагати внесення змін до договору або в односторонньому порядку можуть його розірвати (погіршення умов подорожі, зміна її строків, непередбачене збільшення транспортних тарифів, уведення нових або підвищення ставок діючих податків і зборів, інших обов’язкових платежів, різка зміна курсу національних валют, інші підстави, обумовлені сторонами в договорі).

Закон про туризм

установлює також правила зміни ціни туристичного продукту, яку було погоджено сторонами. Така зміна можлива тільки у випадках, прямо застережених у договорі, і тільки при істотній зміні обставин, зазначених вище. При цьому підвищення ціни туристичного продукту не може перевищувати 5 відсотків від первісної ціни та обов’язковим є також дотримання умови про строки, у межах яких може статися зміна ціни туристичного продукту: не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної поїздки, якщо її загальна тривалість становить понад 10 днів, за 5 днів — якщо її тривалість становить від 2 до 10 днів, за 48 годин — якщо тривалість поїздки становить 1 день. Якщо ціна збільшується більше ніж на 5 відсотків, турист може відмовитися від договору, а туроператор (або турагент) зобов’язаний повернути йому сплачені за договором кошти. У цій частині вітчизняне законодавство закріплює більші порівняно з міжнародними нормами гарантії прав туристів: останні право на розірвання договору з отриманням усього сплаченого за ним надають у випадку підвищення ціни туристичного продукту на 10 і більше відсотків.

Це основні юридичні правила, про які слід пам’ятати суб’єктам, що надають послуги, безпосередньо пов’язані з подорожами, — за визнанням А. Камю, найвеличнішою та найсерйознішою наукою, що допомагає людині знову віднайти себе.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі