Дозвіл на торгівлю для літнього кафе
Дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі — дозвільний документ, що викликає, напевно, найбільшу кількість дискусій між прибічниками та противниками правомірності вимог про необхідність його отримання. Підстава для таких дискусій, як це часто буває, — у неоднозначності чинного законодавства, орієнтиром у якому для наших читачів має стати ця стаття.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Чим обґрунтовується необхідність отримання дозволу на торгівлю?
Цілком прогнозовано, що головним поборником дозволів на розміщення об’єктів торгівлі виступають місцеві ради та їх виконавчі комітети, обґрунтовуючи свої вимоги посиланнями на такі норми законодавчих актів:
—
п. 13 ч. 2 ст. 15 Закону № 1251 та ст. 1 Декрету № 56-93 відносять до місцевих податків і зборів збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;— згідно з
п. 10 ч. 1 ст. 10 Закону № 2807 до повноважень сільських, селищних та міських рад у сфері благоустрою населених пунктів входить надання дозволу на розміщення на території об’єктів благоустрою будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення;— відповідно до
абз. двадцять четвертого ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97 до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення ними винятково на пленарних засіданнях, зокрема, питань установлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, передбачених законом.Крім того, чимало місцевих рад додатково пов’язують необхідність отримання дозволів на розміщення об’єктів торгівлі з
п.п. 4 п. «а» ст. 30 Закону № 280/97, в якому до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розміщених на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форми власності, та до форм дозволів уключають рядок, що фіксує години роботи відповідного об’єкта.Із посиланням на викладені законодавчі приписи місцеві ради у правилах благоустрою, що ними затверджуються, або в окремих рішеннях сесій передбачають необхідність отримання суб’єктами господарювання, що здійснюють продаж продовольчих та непродовольчих товарів, у тому числі через малі архітектурні форми або заклади ресторанного господарства, дозволів на розміщення об’єктів торгівлі та порядок їх видачі.
Місцеві ради в цьому питанні (знову ж таки прогнозовано) підтримує ДПАУ, яка вказує на те, що
обов’язок сплати збору за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі виникає при отриманні такого дозволу відповідно до рішень органів місцевого самоврядування (див. листи ДПАУ від 06.07.2007 р. № 13508/7/15-0717, від 22.04.2008 р. № 4888/5/15-0716, № 8374/7/15-0717), а також робить спроби обґрунтувати необхідність подання цього дозвільного документа при отриманні торгового патенту (див. лист від 27.02.2008 р. № 3778/7/15-0417). Утім, на такі факти досить оперативно реагує Держкомпідприємництва, який підкреслює незаконність вимог посадових осіб податкових інспекцій щодо отримання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг у місцевих органах влади при видачі суб’єктам господарювання торгового патенту (продовженні строку його дії) та при встановленні РРО (листи Держкомпідприємництва від 29.08.2008 р. № 7426, від 03.10.2008 р. № 8461).
Якщо суб’єкт господарювання готовий до оскарження
Аргументи противників переважно базуються на тому, що існуючий порядок видачі дозволів на розміщення об’єктів торгівлі суперечить
Закону № 2806. Держкомпідприємництва в зв’язку з цим неодноразово вказував на те, що Закон № 2807 визначив тільки орган, до повноважень якого входить видача дозвільного документа (див. листи від 28.12.2006 р. № 9476, від 19.04.2007 р. № 2891, від 14.08.2007 р. № 6048 та інші). Однак на рівні закону, як і раніше, не передбачено (ч. 1 ст. 4 Закону № 2806):— необхідність отримання такого документа, як дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі;
— платність чи безоплатність видачі такого дозволу;
— строк прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру;
— вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та анулювання документа дозвільного характеру;
— можливість придбання суб’єктом господарювання права на проведення певних дій щодо здійснення господарської діяльності за декларативним принципом.
Відносно літніх кафе можна використовувати додаткові аргументи. Якщо літнє кафе не є «невеликою одноповерховою спорудою» і розміщується поряд зі стаціонарним закладом ресторанного господарства, можна обґрунтувати, що його не можна вважати об’єктом торгівлі. Визначення поняття «об’єкт торгівлі» у законодавстві взагалі немає, однак є перелік торговельних об’єктів. Це магазини, павільйони, кіоски, палатки, лотки, товарні склади, магазини-склади
(п. 7 Порядку № 833).У цілому, доводиться констатувати, що аргументи Держкомпідприємництва на сьогодні залишаються непочутими на місцях, де продовжують діяти рішення місцевих рад, що вимагають отримання дозволу на розміщення об’єкта торгівлі. Неотримання такого дозволу може стати підставою для притягнення посадових осіб суб’єкта господарювання до відповідальності за
ст. 164 КпАП, що встановлює штраф від 20 до 40 нмдг (від 340 до 680 грн.) за здійснення госпдіяльності без отримання дозволу, якщо його отримання передбачено законом, із конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва та сировини або без такої конфіскації.Утім, суб’єкт господарювання спір про необхідність наявності у нього дозволу на розміщення об’єкта торгівлі може перенести до суду, однак у зв’язку з недостатньою однозначністю законодавства та усталеною практикою видачі зазначених дозвільних документів, гарантувати позитивний результат складно.
