Теми статей
Обрати теми

Податковий кредит і легкове авто

Редакція ПБО
Стаття

Податковий кредит і легкове авто

 

Придбаваючи легковий автотранспорт, слід пам’ятати про особливі правила обліку сум вхідного ПДВ. Адже віднести такі суми до податкового кредиту вдається не завжди. Сьогодні розглянемо «легкові» ПДВ-питання, що найчастіше виникають у зв’язку з цим.

Людмила СОЛОШЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Суди — «за» віднесення «легкового» ПДВ на валові витрати

 

Підприємство придбаває легковий автомобіль для використання у власній господарській діяльності як об’єкта основних фондів і, керуючись п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ, збирається віднести суму вхідного ПДВ щодо нього на валові витрати. Підкажіть, будь ласка, чи існує позитивна судова практика, що підтримує платника податків у цьому питанні ?

 

Так, існує.

Але спочатку нагадаємо, що особливі норми, які обмежують відображення податкового кредиту при купівлі легкового автотранспорту, унесено до

п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ Законом № 2505. Унаслідок цього абзацом другим цього підпункту встановлено таке обмеження: «не включається до складу податкового кредиту і відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку під час придбання легкового автомобіля (крім таксомоторів*), що включається до складу основних фондів».

* Тут, мабуть, згадаємо лист ДПАУ від 20.06.2006 р. № 6975/5/16-1516, в якому роз’яснювалося, що податковий кредит з ПДВ під час придбання легкового автотранспорту формують виключно платники податків, які придбавають автомобілі, що відповідають визначенню

таксі, для здійснення такими автомобілями таксомоторних перевезень (перевезень таксі) як самостійно, так і шляхом передачі таких автомобілів іншим особам у користування та (або) розпорядження, у тому числі оренду.

Однак, незважаючи на таку

пряму норму законодавства, податківці, посилаючись на незмінність п.п. 5.3.3 Закону про податок на прибуток, із самого початку почали виступати проти віднесення платниками податків «легкового» вхідного ПДВ на валові витрати, наполягаючи на його погашенні за рахунок інших джерел, у тому числі і в разі імпорту легкового автотранспорту (листи ДПАУ від 27.07.2005 р. № 14787/7/15-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 65; від 01.12.2006 р. № 22466/7/31-0017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 15; від 30.01.2007 р. № 42/2/15-0210). При цьому знову-таки через незмінність і п.п. 8.4.1 Закону про податок на прибуток вони також виключали й можливість віднесення суми вхідного ПДВ на збільшення балансової вартості ОФ групи 2 (лист ДПАУ від 27.07.2005 р. № 14787/7/15-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 65).

Таку свою точку зору податковий орган аргументував неузгодженістю законодавства і, зокрема, тим, що до профільного

Закону про податок на прибуток при цьому жодних подібних «легкових» змін унесено не було. А отже, на думку податківців, проблему може бути вирішено тільки шляхом законодавчого врегулювання цього питання та внесення відповідних змін.

Водночас у цьому випадку виникав безсумнівний

конфлікт інтересів (п.п. 4.4.1 Закону № 2181) — норми різних законодавчих актів допускали неоднозначне (множинне) трактування, а отже, рішення має прийматися на користь платника податків. Варте уваги, що при цьому конфліктність норм та можливість їх множинного трактування часом визнавала і сама ДПАУ (лист від 13.09.2005 р. № 10803/5/15-2416 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 89), не змінюючи, однак, при цьому кардинально своєї думки.

Тому не дивно, що в ситуації, яка склалася, за захистом своїх прав особливо відважні платники податків зверталися до

суду. Прикладом такого сприятливого судового вирішення питання може бути справа № 32/509-А, при розгляді якої суди на всіх етапах підтримали платника податків, який керувався п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ та відніс суму вхідного ПДВ на валові витрати. Так, на користь платника податків було прийнято рішення:

— у господарському суді (

постанова господарського суду м. Києва від 19.10.2006 р. у справі № 32/509-А // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 4);

— в апеляційному суді (

постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р. у справі № 32/509-А // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 30);

— у Вищому адміністративному суді (

ухвала ВАСУ від 03.02.2009 р. у справі № К-6951/07.

На кожному з етапів судового розгляду (ініціатором продовження якого були не задоволені винесеним судовим рішенням податківці) суд підтримував рішення попередньої судової інстанції, указуючи на наявність

конфлікту інтересів та необхідність прийняття рішення на користь платника податків. А отже, як відзначали суди, за правилами п.п. 4.4.1 Закону № 2181 платник податків мав застосовувати положення п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ. Тому віднесення платником податків сум вхідного ПДВ на валові витрати повністю відповідає вимогам п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ, порушення законодавства з боку платника податків при цьому не відбувалося, а вимоги податківців про донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток і штрафних санкцій у цьому випадку є необґрунтованими. У зв’язку з цим суди постановили: визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення-рішення в частині донарахованого підприємству податкового зобов’язання з податку на прибуток (основного платежу і штрафних санкцій). Варте уваги, що на завершальній стадії судового розгляду справи такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій було підтримано і ВАСУ, який зауважив, що суди дійшли правильних юридичних висновків та відповідним чином застосували до спірних правовідносин норми матеріального права. Радує, що в цій справі суди зайняли таку справедливу позицію, ставши на захист платника податків.

Залишається відзначити, що нарівні із судами за такий же підхід до обліку легкового вхідного ПДВ у ситуації, що склалася, висловлювався і Комітет ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності (

лист від 02.03.2007 р. № 06-10/10-199 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 30). Так, на думку Комітету, ураховуючи існуючий конфлікт інтересів, до законодавчого врегулювання питання при відображенні в податковому обліку «легкового» ПДВ при купівлі автотранспорту слід керуватися п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ, тобто відносити таку суму на валові витрати .

При цьому попутно виникало питання про відображення операції купівлі легкового автотранспорту в ПДВ-декларації. Адже жоден з рядків розділу II «Податковий кредит» декларації для цього не підходив, а будь-яких офіційних роз’яснень контролюючих органів із цього приводу не було (свого часу над цим питанням ми розмірковували на сторінках газети «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 88, с. 32). Водночас із деяких усних консультацій працівників податкових органів випливає, що придбання легкового автотранспорту в цьому випадку платнику податків у декларації з податку на додану вартість узагалі

показувати не потрібно.

 

Якщо легковий автомобіль використовуватиметься в оподатковуваній і неоподатковуваній діяльності

 

Підприємство, що здійснює оподатковувані та неоподатковувані операції (торгівлю лікарськими засобами та торгівлю косметикою), придбаває легковий автомобіль, який водночас використовуватиметься в операціях кожного виду. Як у цьому випадку бути із вхідним ПДВ? Куди його потрібно віднести?

 

Перш за все зауважимо: якби підприємство здійснювало виключно неоподатковувані операції (пільговану діяльність), то згідно з

абзацом першим п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ та абзацом третім п.п. 5.3.3 Закону про податок на прибуток суму вхідного ПДВ щодо придбаного як ОФ легкового автомобіля, яка не включається до податкового кредиту, воно віднесло б на збільшення балансової вартості такого автотранспортного засобу.

У цьому випадку, як зазначається в запитанні, підприємство одночасно здійснює і оподатковувані, і неоподатковувані операції, в яких і планується використовувати легковий автотранспорт, що придбавається. За звичайних обставин (придбання звичайних товарів) у подібному випадку норми

п.п. 7.4.3 Закону про ПДВ давали б платнику податків можливість, здійснивши розподіл вхідного ПДВ, урахувати у складі податкового кредиту його частину, що відповідає частці використання товарів, що придбаваються, в оподатковуваних операціях звітного періоду. Однак у «легковій» ситуації відобразити (навіть частково) податковий кредит не дозволяє абзац другий п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ.

Водночас спільне застосування норм

п.п. 7.4.3 Закону про ПДВ і п.п. 5.3.3 Закону про податок на прибуток однозначно дає платнику податків можливість у цьому випадку, здійснивши розподіл вхідного ПДВ щодо легкового автомобіля*, частину його суми, що припадає на пільговану діяльність, віднести на збільшення балансової вартості автотранспорту, що придбавається (з подальшою податковою амортизацією таких сум у складі балансової вартості). Свого часу на це зверталася увага і в консультації працівників податкових органів у рубриці «Думка фахівців офіційних органів» // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 31, с. 58.

* Нагадаємо, що особливості розподілу вхідного ПДВ докладно розглядалися у статті «Розподіляємо вхідний ПДВ за пп. 7.4.2 і 7.4.3: коли який підпункт застосовувати?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 29.

Що стосується решти ПДВ, яка припадає на оподатковувану діяльність і шлях для включення якої до податкового кредиту закритий згідно з

п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ, то з урахуванням усього викладеного раніше платник податків, посилаючись на правило конфлікту інтересів та існуючу судову практику, має право поборотися за її включення до валових витрат.

 

Вхідний ПДВ щодо авторемонтних витрат

 

Підприємство ремонтує на СТО легковий автомобіль, придбаний торік. Чи включаються суми вхідного ПДВ щодо ремонтних витрат до складу податкового кредиту з ПДВ?

 

Так, включаються.

Обмеження, установлене

другим абзацом п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ, стосується виключно випадку придбання легкового автотранспорту і не зачіпає подальші операції, пов’язані з його ремонтом, обслуговуванням, експлуатацією тощо.

А тому суми

вхідного ПДВ щодо ремонтних витрат підприємство на підставі п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ має право віднести до податкового кредиту у звичайному порядку (за умови їх підтвердження податковою накладною та зв’язку операцій з господарською діяльністю). У податковому обліку підприємство в цьому випадку відповідно також керується п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток і має право суму витрат на ремонт у межах 10 % ліміту віднести до складу валових витрат, а перевищення — на збільшення балансової вартості ОФ групи 2.

Для порівняння зауважимо, справа була б іншою, якби «ремонтні» витрати підприємство несло ще безпосередньо

під час придбання автотранспортного засобу. Насамперед ідеться про можливість модернізації придбаного автомобіля — наприклад, коли, придбаваючи автомобіль у автосалоні, підприємство відразу замовляє й тюнінг авто відповідно до своїх уподобань. У такому разі формально віднести до податкового кредиту вхідний ПДВ щодо таких «ремонтних» витрат (як щодо витрат, що супроводжують придбання) не дозволяє все той же п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ. Тому, беручи це до уваги, підприємству подібні операції вдосконалення свого автотранспортного засобу краще здійснити вже після його купівлі, маючи в такому разі право на формування податкового кредиту в загальному порядку.

 

Відновлення податкового кредиту при продажу легкового автотранспорту

 

Підприємство продає легковий автомобіль, що перебував в експлуатації з грудня 2006 року (при купівлі податковий кредит згідно з п.п. 7.4.2 не відображався, однак і на валові витрати підприємство, дотримуючись позиції контролюючих органів, таку суму не віднесло). Чи може тепер підприємство при продажу такого автотранспортного засобу хоча б частково відновити податковий кредит? І якщо так, то в якій сумі?

 

Відразу зауважимо, що будь-яких приписів із цього приводу

Закон про ПДВ не містить.

Водночас

останнім часом ДПАУ висловлюється «за» можливість часткового відновлення податкового кредиту з ПДВ у разі подальшого продажу платником податків легкового автотранспорту, який раніше перебував в експлуатації як об’єкт ОФ. Хоча раніше з її роз’яснень можна було зробити протилежний висновок — про неможливість відновлення податкового кредиту в цьому випадку (лист ДПАУ від 14.06.2008 р. № 5977/6/16-1515-20), а така можливість допускалася, щоправда, хіба що для легкового автотранспорту, згодом переданого у фінлізинг (лист ДПАУ від 01.12.2006 р. № 22466/7/31-0017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 15, докладніше на цьому моменті ми зупинимося в наступному питанні).

Так, з останніх роз’яснень із цього приводу можна відзначити

лист ДПАУ від 05.11.2008 р. № 22622/7/16-1517-21 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 6, а також консультацію в журналі «Вісник податкової служби України», 2009, № 13, с. 6. Там роз’яснювалося, що в разі виключення легкового автомобіля зі складу основних фондів та продажу його як товару на дату такого продажу до складу податкового кредиту може бути віднесено частину суми ПДВ, нараховану (сплачену) під час придбання такого автомобіля, яка відповідає незамортизованій частині вартості, але не вище рівня звичайної ціни, що склалася на момент такого продажу.

Отже, як бачимо, податківці

погоджуються з можливістю часткового відновлення платником податків податкового кредиту при продажу легкового автомобіля, щоправда, висуваючи при цьому такі умови для його відображення:

— у розмірі, що відповідає

незамортизованій вартості легкового автотранспортного засобу, що продається, і

— не вище рівня

звичайної ціни, що склалася на момент продажу.

Останнім «звичайноціновим» обмеженням, мабуть, планується унеможливити відновлення платником податків податкового кредиту в сумі більшій, ніж нараховане ним при продажу такого легкового автотранспорту ПДВ-зобов’язання. Це властиве контролюючим органам бачення питання, щоправда, не випливає із

Закону про ПДВ. Однак дотримуватися його за відсутності будь-яких інших роз’яснень із цього приводу в нашому випадку, мабуть, таки доведеться платнику податків, який побажав відновити податковий кредит (докладніше на особливостях визначення звичайної ціни при продажу автомобіля ми ще зупинимося далі).

Що стосується першої умови, то подробиці її застосування в

листі не пояснювалися. А отже, очевидним є запитання: як визначити незамортизовану вартість автотранспортного засобу, що продається, виходячи з якої й розраховуватиметься сума відновлюваного податкового кредиту з ПДВ? Висловимо свою думку із цього приводу.

Перш за все зауважимо: оскільки визначення незамортизованої балансової вартості важливе для цілей

оподаткування (відновлення частини податкового кредиту), то, на наш погляд, при її визначенні слід виходити з податкового обліку та відповідно податкової балансової (а не бухгалтерської залишкової) вартості автотранспортного засобу*. Водночас у податковому обліку зважаючи на ведення групового (а не пооб’єктного) обліку балансової вартості ОФ групи 2, до якої належить автотранспорт, для цього доведеться виконати деякі розрахунки. На нашу думку, визначити податкову незамортизовану балансову вартість легкового автомобіля, що продається, можна, узявши балансову вартість, яку було сформовано при його купівлі, та перерахувавши її з урахуванням податкової ставки амортизації, за якою такий об’єкт амортизувався платником податків у складі ОФ групи 2.

* Бухгалтерською (залишковою) вартістю для відновлення податкового кредиту при продажу легкого автотранспорту (через неведення податкового обліку), вважаємо, можуть скористатися хіба що підприємства-єдиноподатники (6 %-ники).

Щоправда, зауважимо, що в минулому (ще у 2002 році) у схожій ситуації (коли також виникала потреба виділення окремих об’єктів із груп ОФ та визначення їх податкової балансової вартості) ДПАУ в

Податковому роз’ясненні № 68 висловлювалася за здійснення розрахунків у такий спосіб: шляхом розподілу загальної суми балансової вартості відповідної групи ОФ між об’єктами пропорційно питомій вазі первісної вартості окремого об’єкта, що входить до складу відповідної групи, у сукупній первісній вартості такої групи. Та все ж таки стосовно «легкової» ситуації нам такий підхід здається недостатньо об’єктивним, що часом допускає перекручення величини реальної незамортизованої вартості об’єкта.

Розглянемо приклад.

Приклад.

У травні 2009 року підприємство за ціною 44400 грн. (у тому числі ПДВ — 7400 грн.) продає легковий автомобіль, придбаний у грудні 2006 року (в обліку автомобіль було оприбутковано груднем). У податковому обліку балансова вартість, сформована при його купівлі (без ПДВ), склала 52000 грн.

Тоді

незамортизована вартість такого автотранспортного засобу (з урахуванням амортизації, нарахованої за 2007 — 2008 роки та I — II квартали 2009 року, а також установленої п.п. 8.6.1 Закону про податок на прибуток квартальної податкової норми амортизації для ОФ групи 2 в 10 %) на момент продажу становитиме 18131 грн.**:

** З нюансами нарахування амортизації в податковому обліку можна ознайомитися також у статті «Деякі особливості нарахування податкової амортизації» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 24.

 

грн.

Показник

2007 рік

I квартал

II квартал

III квартал

IV квартал*

Балансова вартість

52000

46800

42120

37908

Сума амортизації (норма 10 %)

5200

4680

4212

3791

Показник

2008 рік

I квартал

II квартал

III квартал

IV квартал*

Балансова вартість

34117

30705

27634

24871

Сума амортизації (норма 10 %)

3412

3071

2763

2487

Показник

2009 рік

I квартал

II квартал

Балансова вартість

22384

20146

18131

Сума амортизації (норма 10 %)

2238

2015

* Великою мірою у цьому випадку можна було б виділити ще й 11-місячний звітний податковий період, податкова амортизація за який визначалася як 2/3 суми амортизаційних відрахувань IV кварталу. Однак для простоти розрахунків ми його опускаємо, маючи на увазі, що його показники ввійшли до результатів IV кварталу, тим більше, що це ніяк не змінює кінцевий результат розрахунків.

 

Відповідно розрахункова сума вхідного ПДВ, що припадає на таку незамортизовану вартість, становитиме

3626 грн. (18131 грн. х 20 %).

Зважаючи на роз’яснення контролюючих органів (про можливість відновлення податкового кредиту в розмірі, який відповідає незамортизованій частині вартості об’єкта, що реалізовується, але

не вище рівня звичайної ціни, яка склалася на момент його продажу), підприємство в цьому випадку зможе включити до податкового кредиту всю визначену розрахунковим шляхом суму в 3626 грн. (оскільки вона відповідає таким умовам). Для порівняння зауважимо, що в іншій ситуації, якби, припустимо, підприємство продавало такий автомобіль за ціною 12000 грн. (у тому числі ПДВ — 2000 грн.), яка при цьому була звичайною, відновити податковий кредит (з урахуванням орієнтиру, що висувається податківцями, на звичайноцінове обмеження) воно могло б не в розмірі 3626 грн., а тільки в сумі 2000 грн.

Та все ж таки для спокійного відновлення при продажу автотранспорту «легкового» податкового кредиту в такий спосіб платнику податків краще отримати індивідуальне податкове роз’яснення із цього приводу.

І ще один момент стосовно документального підтвердження. Підкріпити виконані розрахунки (величину незамортизованої балансової вартості та суму ПДВ, що припадає на неї) допоможе бухгалтерська довідка, складена в довільній формі. При цьому враховуючи, що податковий кредит має підтверджуватися документально, на підтвердження частково відновлюваної суми платнику податків доведеться долучити податкову накладну, що супроводжувала операцію купівлі такого легкового автотранспортного засобу в минулому. Вважаємо, що така податкова накладна буде підтвердженням податкового кредиту і щодо легкового автотранспорту, який продається, наприклад, після трьох (та більше) років після його придбання. Сподіваємося, податківці в цьому випадку не апелюватимуть до

п.п. 15.1.1 Закону № 2181 і не згадуватимуть про 1095 днів дії податкової накладної аналогічно з формуванням податкового кредиту у звичайному випадку (лист ДПАУ від 15.12.2006 р. № 23644/7/16-1517-20 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 24), оскільки до цієї ситуації, вважаємо, застосування цього підпункту недоречне і було б некоректним. Що стосується відображення суми частково відновлюваного податкового кредиту в декларації з ПДВ, то для цього, на наш погляд, підходить рядок 10.1.

 

Якщо легковий автомобіль передається у фінансовий лізинг

 

Підприємство придбаває легковий автомобіль з метою його передачі у фінансовий лізинг. Чи можна суму «легкового» вхідного ПДВ, сплаченого при купівлі такого автотранспорту, віднести до податкового кредиту?

 

Так, можна.

Як правило, об’єкти, що придбаваються для подальшої передачі у фінансовий лізинг, лізингодавець не включає в податковому обліку до складу основних фондів (оскільки первісно передбачається, що вони не відповідатимуть критеріям ОФ, застереженим п.п. 8.2.1 Закону про податок на прибуток, і використовуватимуться в господарській діяльності протягом терміну, що перевищує 365 днів), а розглядає такі об’єкти для цілей оподаткування як товари. Відповідно невключення таких об’єктів до складу ОФ виводить їх з-під обмеження, установленого абзацом другим п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ стосовно випадків придбання легкового автотранспорту, що включається саме до складу ОФ. А отже, положення цього підпункту в цій ситуації незастосовні. Тому, придбаваючи легковий автотранспорт з метою передачі у фінансовий лізинг, платник податків має право відобразити податковий кредит щодо нього в загальному порядку.

Зауважимо також, що за сутністю здійснювана операція схожа з купівлею автотранспорту, призначеного для подальшого перепродажу. Нагадаємо, що ДПАУ в такому разі вказує на можливість формування податкового кредиту щодо автомобілів, які перепродаються, що не зараховуються до складу ОФ, за загальним правилом, установленим п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ (листи ДПАУ від 09.03.2006 р. № 4280/7/17-0717; від 14.06.2008 р. № 5977/6/16-1515-20 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 54).

Водночас на продовження розмови про фінансовий лізинг хочемо також звернути увагу на лист ДПАУ від 01.12.2006 р. № 22466/7/31-0017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 15. У ньому розглядалася ситуація, коли у фінансовий лізинг передавався ввезений на митну територію України легковий автомобіль, отриманий від іноземного інвестора як внесок до статутного фонду і первісно зарахований підприємством-емітентом (лізингодавцем) до складу своїх ОФ. Як роз’яснювала ДПАУ: ураховуючи, що на момент передачі легкового автомобіля у фінансовий лізинг він виключається зі складу ОФ, платник податків набуває права на включення до податкового кредиту суми ПДВ, нарахованої при розмитненні такого об’єкта, яка до моменту його передачі у фінансовий лізинг до податкового кредиту не включалася. Як бачимо, у цьому випадку податківців не збентежив навіть факт зарахування об’єкта до складу ОФ, а момент відображення податкового кредиту, по суті, відсувався до моменту передачі легкового автомобіля у фінансовий лізинг. Водночас з урахуванням роз’яснень, що з’явилися згодом у тому ж дусі, про можливість відновлення податкового кредиту в разі подальшого продажу легкового автотранспорту, який раніше перебував у платника податків у складі ОФ, така позиція ДПАУ не викликає подиву та відповідає зайнятій податківцями позиції в цьому питанні. Головне, щоб ДПАУ залишалася до кінця послідовною перед самою собою і не підносила «сюрпризів» у вигляді нових роз’яснень, що суперечать уже існучим. А тому, звичайно ж, обережні платники податків, які передають у фінансовий лізинг автотранспорт, що раніше значився у складі ОФ, для спокою спробують заручитися в цьому питанні індивідуальним податковим роз’ясненням своєї ДПІ.

І ще один момент. У ситуації, коли у фінансовий лізинг передається автотранспорт, що вже деякий час перебував в експлуатації у платника податків як об’єкт ОФ, з урахуванням останніх роз’яснень контролюючих органів щодо продажу легкового автотранспорту, судячи з усього, слід керуватися підходом, розглянутим у попередньому запитанні, та аналогічно відновлювати податковий кредит, орієнтуючись усе-таки на незамортизовану вартість автотранспорту, що передається у фінансовий лізинг.

 

Звичайні ціни при продажу автомобіля

 

Визнаючи можливість відновлення «легкового» податкового кредиту при продажу автотранспорту, податківці вимагають ураховувати звичайноцінові обмеження («у розмірі, що відповідає незамортизованій частині вартості автомобіля, але не вище рівня звичайної ціни, яка склалася на момент його продажу»). Що в такому разі потрібно вважати звичайною ціною автомобіля, що продається, та як її визначити?

 

Зауважимо, що орієнтуватися на звичайні ціни платнику податків потрібно також і при нарахуванні ПДВ-зобов’язань під час продажу легкового автотранспорту. Адже цього (з урахуванням 20 % обмеження) вимагає п. 4.1 Закону про ПДВ.

У свою чергу, правила визначення звичайних цін (які згідно з

п. 1.18 Закону про ПДВ застосовуються в тому числі і для цілей ПДВ-обліку) застережені п. 1.20 Закону про податок на прибуток.

Так, згідно із

загальним правилом, установленим п.п. 1.20.1 цього пункту, якщо не доведено протилежне, звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору (тобто договірна вартість). Причому якщо не доведено протилежне, то вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Водночас п. 1.20 Закону про податок на прибуток також застережено й особливі (спеціальні) правила визначення звичайних цін, що застосовуються залежно від способів продажу товарів. Так, звичайною ціною вважається:

— ціна, що міститься в публічному оголошенні, — при продажу товарів шляхом публічного оголошення умов їх продажу (

п.п. 1.20.3 Закону про податок на прибуток);

— ціна, що склалася в результаті продажу товарів з використанням конкурсу, аукціону, біржі, — якщо товари продаються на конкурсі, аукціоні, біржі (

п.п. 1.20.4 Закону про податок на прибуток).

При цьому варте уваги, що в будь-якому разі обов’язок доведення того, що ціна не відповідає рівню звичайних цін, покладається на податковий орган (

п.п. 1.20.8 Закону про податок на прибуток), тобто платник податків робити цього не зобов’язаний. Щоправда, той же п.п. 1.20.8 Закону про податок на прибуток дозволяє платнику податків діяти дещо інакше і при проведенні перевірки на запит податкового органу все-таки обґрунтовувати відповідність ціни продажу рівню звичайних цін. У такому разі при продажу автотранспорту платнику податків підтвердити звичайність ціни допоможуть дані:

1)

експертної оцінки автотранспорту (з її використанням для підтвердження «звичайності» погоджуються і податківці);

2) цін, зазначених

у публічному оголошенні (наприклад, рекламному оголошенні, оголошенні у ЗМІ);

3) цін, за якими автотранспорт продавався на

біржі, конкурсі, аукціоні (докладніше питання застосування звичайних цін при продажу автотранспорту на біржі розглядалися в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 23, с. 62, № 42, с. 32);

4) аналогічних

договорів, за якими продавався чи купувався подібний автотранспорт у порівнянних умовах (акції, знижки, умови платежів тощо);

5) прайс-

листів (як власних, так і сторонніх);

6) норм

П(С)БО та Національного стандарту № 1 «Загальні принципи оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 р. № 1440, що встановлюють поняття «справедлива вартість», «ринкова вартість» і «чиста вартість реалізації».

До речі, про те, що документальним підтвердженням рівня звичайних цін можуть бути укладені договори, оприлюднені рекламні оголошення, прайс-листи, довідки, отримані від державних органів статистики, акти оцінки майна, зазначалося і в консультації працівників податкових органів (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 28, с. 58). А про звичайні ціни також ішлося у статтях «Звичайні ціни та ОФ» («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 48) і «Звичайні ціни: деякі актуальні питання» («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 86).

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі